Постанова

від 25.11.2013 по справі 910/14252/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2013 р. Справа№ 910/14252/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Шевченка Е.О.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Сікорський С.В. (довіреність б/н від 26.06.2013 р.),

Виноградов О.С. (довіреність б/н від 26.06.2012 р.)

від відповідача - Бичек В.А. (довіреність б/н від 07.05.2013 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс»

на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2013 року

у справі №910/14252/13 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус Медіа Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Статус Медіа Груп» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс» про стягнення грошових коштів в розмірі 83400,00 грн. в якості боргу за оплату рекламних послуг, 3502,80 грн. пені та 4300,00 грн. відшкодування витрат на правову допомогу.

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.09.2013 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 83400,00 грн. основного боргу, 3459,39 грн. пені, 1500,00 грн. витрат на послуги адвоката та 1737,19 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для правильного розгляду справи, в результаті чого було порушено норми матеріального та процесуального права.

Представники позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, рішення без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення скасувати.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

25.10.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Статус Медіа Груп» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс» (замовник) було укладено договір №229 про надання послуг, згідно умов якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати протягом строку дії договору, рекламні послуги з розміщення зовнішньої реклами за визначеними у додатках адресами на спеціальних конструкціях (умови щодо термінів виконання, розміру винагороди кожної окремої послуги зазначаються у додатках до даного Договору, що є невід'ємними його частинами), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконавцеві зазначені послуги.

Пунктом 3.2 вказаного договору визначено, що здача-приймання кожних окремих наданих послуг оформлюється актом здачі-приймання наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 договору, за надання кожної окремої послуги, обумовленої договором, замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі, що зазначений у відповідному додатку, згідно п. 1.1 договору.

Винагорода, обумовлена п. 4.1 договору, сплачується замовником у безготівковій формі шляхом попередньої оплати у розмірі 100% до 15-го числа місяця, в якому реклама розміщується на підставі рахунку-фактури.

До вказаного договору сторони уклали додатки, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

31.03.2013 р. сторони підписали акт № СТ-0000096 здачі-приймання робіт (послуг), відповідно до якого виконавцем були надані, а замовником прийняті послуги за рахунком № СТ-0000077 від 01.03.2013 р. розміщення та обслуговування реклами (березень) на загальну суму 83400,00 грн.

Відповідач не виконав свої обов'язки по оплаті послуг, залишивши за собою заборгованість в розмірі 83400,00грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язується оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 83400,00грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 83400,00 грн. боргу є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Крім того, в матеріалах справи міститься копія акта звірки взаєморозрахунків, підписаний сторонами, на підтвердження вказаної суми.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3502,80 грн. пені.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 5.2 договору, замовник за несвоєчасну оплату рахунків, що надані йому на підставі Договору, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожний день прострочення платежу.

Позивачем пред'явлено вимоги про стягнення пені за період з 15.03.2013 р. по 25.06.2013 р.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що арифметично вірний розрахунок суми пені за період з 15.03.2013 р. по 25.06.2013 р. становить 3459,39 грн., який і підлягає до стягнення в зазначеному розмірі. У задоволенні вимог про стягнення 43,41 грн. пені слід відмовити.

Щодо вимог про стягнення з відповідача витрат за надання правової допомоги в сумі 4300,00 грн. суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у мiсцi їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на iнформацiйно-технiчне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

У рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 р. №6-рп/2013 у справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства - фірми «Максима» щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Таким чином, судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Статтею 44 ГПК України передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником.

Позивачем на підтвердження надання адвокатських послуг надано суду копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4765 від 13.11.2011 р., договору про надання правової допомоги № 14/06/13 від 14.06.2013 р., а також оригінали платіжного доручення № 2110 від 14.06.2013 р. та розрахункової квитанції № 1 від 15.06.2013 р.

Відповідно до п. 4.1 та п. 4.2. договору про надання правової допомоги № 14/06/13 від 14.06.2013 р. вартість послуг по даному договору складає 3000,00 грн. без ПДВ та 1,5% від суми задоволених вимог замовника по судовій справі з питань вказаних в п. 1.1. договору. Оплата здійснюється частинами, 1500,00 грн. сплачується на протязі двох днів з моменту підписання даного договору, інша частина оплати, а саме 1500,00 грн. та 1,5% від стягнення з ТОВ «Еверест Плюс» суми здійснюється замовником протягом двох днів з моменту отримання рішення суду. У вартість послуги не входить оплата судового збору та будь-яких інших платежів, які можуть виникнути при виконанні цього договору. Всі витрати на оплату судового збору та будь-яких інших платежів несе замовник.

Також, на вимогу ухвали Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 р. позивачем булла надана довідка форми №4 - ОПП про взяття на облік платника податків, з якої вбачається, що адвокат Виноградов О.С. взятий на облік в органах державної податкової служби.

Згідно платіжного доручення № 2110 від 14.06.2013 р. позивачем було сплачено 1500,00 грн. за договором № 14/06/13 від 14.06.2013 р.

Відповідно до п. 4.2. договору, строк оплати другої части вартості послуг в розмірі 1500,00 грн. та 1,5% від суми стягнутої з ТОВ «Еверест Плюс» на даний час не настав.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висноком суду першої інстанції, що до стягнення з відповідача підлягають витрати позивача на адвокатські послуги в розмірі 1500,00 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права, слід вважати такими, що не заслуговують на увагу. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2013 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2013 р. у справі №910/14252/13 залишити без змін.

Справу №910/14252/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Е.О. Шевченко