Рішення

від 28.11.2013 по справі 2-574/07

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 листопада 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючого: Хилевич С.В.,

суддів:Малько О.С., Оніпко О.С.

секретар судового засідання Пиляй І.С.,

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою Військової частини А-3186 м. Луцьк на заочне рішення Дубенського міськрайонного суду від 17 квітня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Військової частини А-3186 м. Луцьк про стягнення заборгованості по грошовій компенсації за речове майно,

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Дубенського міськрайонного суду від 17 квітня 2007 року, заява про перегляд якого 21 серпня 2013 року залишена без задоволення, зазначений позов задоволено: стягнуто з Військової частини А-3186 м. Луцьк на користь ОСОБА_3 4 216 гривень заборгованості по грошовій компенсації за речове майно, 51 гривень державного мита та 30 гривень судових витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в суді, всього 4 297 гривень.

У поданій на рішення апеляційній скарзі Військова частина А-3186 м. Луцьк покликалася на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, на порушення норм матеріального та процесуального права.

На її обґрунтування зазначалось на неправильність застосування судом до спірних відносин Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тоді як належним нормативно-правовим актом є Закон України „Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ, який набрав чинності 11.03.2000 року, є чинним і підлягав застосуванню. Вказувалось, що відповідно до Закону України „Про оборону" фінансування витрат на утримання Збройних Сил України, в т.ч. видатків на грошову компенсацію за речове майно, здійснюється виключно за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України в кошторисі Міністерства Оборони України. Законами України щодо Державного бюджету України на 2001-2008 роки витрати на речове майно або грошової компенсації замість неї не були передбачені, тому Міністерству оборони України з Державного бюджету кошти не вказані цілі не виділялись, а відтак були відсутні й фактичні можливості виплати грошової компенсації за відповідний період.

З цих підстав просив заочне рішення Дубенського міськрайонного суду від 17 квітня 2007 року скасувати та направити справу на новий розгляд.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи відповідача та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 в період з 26 жовтня 2001 року по 29 грудня 2005 року проходив військову службу у Військовій частині А- 4077 м. Дубно та перебував на речовому та продовольчому забезпеченні. Військова частина А-3186 є правонаступником військової частини А-4077 (а.с.8-9).

Наказом командира Військової частини А-4077 від 26.12.2005 року № 272 позивач був звільнений з військової служби за пунктом 67 підпункту „в", тобто у зв'язку зі скороченням штатів, з правом носіння військової форми одягу.

Згідно з довідками-розрахунками № № 64,65 від 31.12.2005 року розмір грошової компенсації замість належного позивачу речового майна становить 4 216,95 гривень (а.с. 6,7).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та стягуючи з відповідача на його користь грошову компенсацію за речове майно за період з 26.10.2001 року по 29.12.2005 року, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що згідно з ч.2 ст.9 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей" військовослужбовці одержують за рахунок держави речове майно або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію за нього.

Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки суд не звернув увагу на ст. 2 Закону України „Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", який набрав чинності з 11 березня 2000 року. Відповідно до вимог цього Закону призупинено дію ч.2 ст.9 „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оброни України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців).

Унаслідок прийняття цього Закону військовослужбовці втратили право на отримання грошової компенсації замість неотриманого речового майна.

Норми Закону України „Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" неконституційними не визнавались, тому відповідач, як того вимагає ч.2 ст. 19 Конституції України, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Основним Законом та іншими законами України.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а оскаржуване рішення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_3 в позові.

Відстрочений судовий збір підлягає стягненню з особи, яка подала апеляційну скаргу, згідно зі ст. 82 ЦПК України.

На підставі ч. 2 ст. 9 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. 2 Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", керуючись ст.ст. 303, 304-1, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Військової частини А-3186 м. Луцьк задовольнити частково.

Заочне рішення Дубенського міськрайонного суду від 17 квітня 2007 року скасувати.

ОСОБА_3 відмовити в позові до Військової частини А-3186 м. Луцьк про стягнення грошової компенсації за речове майно.

Стягнути з Військової частини А-3186 м. Луцьк 114,40 гривень судового збору в дохід держави за подання апеляційної скарги.

Рішення суду апеляційної інстанції є остаточним та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: