Постанова

від 11.11.2013 по справі 804/11779/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2013 р. Справа № 804/11779/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Парненко В.С.

при секретарі судового засідання Драгота С.А.,

за участю:

представник позивача Труфанов В.І.,

представник позивача Катрич Є.О.,

представник позивача Чорна Н.М.,

представник відповідача Волошина В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Нікопольський завод технологічного оснащення» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

06.09.2013 року Приватне акціонерне товариство «Нікопольський завод технологічного оснащення» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000341502 та №0000651501 від 18.04.2013 р.

09.10.2013 р. ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду провадження по даній справі зупинено.

28.10.2013 р. ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду провадження по даній справі поновлено.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняті податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав, відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд у порядку ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що податковим органом була проведена планова виїзна перевірка ПрАТ «НЗТО» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р.

За результатами перевірки було складено Акт перевірки за № 928/221/31760880 від 26.03.2013 р. (надалі - Акт перевірки), яким встановлено наступні порушення:

- пункту 135.1, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 (із врахуванням підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14) Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого, встановлено заниження податку на прибуток всього на суму 6 410 544,18 грн., у тому числі за І квартал 2012 р. у сумі 2 238 132,63 грн., за півріччя 2012 р. у сумі 4 513 005,59 грн., за III квартали 2012 р. у сумі 5 721 035,3 грн., за 2012 р. у сумі 6 410 544,18 грн.;

- пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 розділу 5 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього на суму 6 005 310,76 грн., в тому числі: за січень 2012 р. у сумі 673 146,34 грн., за лютий 2012 р. у сумі 624 636,35 грн., за березень 2012 р. у сумі 823 772,25 грн., за квітень 2012 р. у сумі 1 046 440,0 грн., за травень 2012 р. у сумі 1 038 408,4 грн., за червень 2012 р. у сумі 23 594,5 грн., за липень 2012 р. у сумі 198 380,5 грн., за серпень 2012 р. у сумі 436 557,54 грн., за вересень 2012 р. у сумі 501 500,27 грн., за жовтень 2012 р. у сумі 134 604,46 грн., за листопад 2012 р. у сумі 484 455,62 грн., за грудень 2012 р. у сумі 19 814,63 грн.

08.04.2013 р. позивачем були направлені контролюючому органу заперечення на Акт перевірки.

За результатами розгляду заперечення позивача, висновки Акту перевірки залишені без змін (лист від 15.04.2013 р. № 11100/10/22-115).

30.04.2013 р. позивачем направлена скарга до Міністерства доходів і зборів Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про перегляд та скасування податкових повідомлень-рішень, яка відповідним Рішенням від 15.07.2013 р. №117/10/10-25 була залишена без задоволення.

За результатами розгляду матеріалів перевірки Нікопольською ОДПІ, прийняті податкові повідомлення - рішення від 18.04.2013 року №0000651501, №0000341502 про збільшення грошових зобов'язань підприємства з податку на прибуток у сумі 6410544,18 грн., з податку на додану вартість у сумі 6005310,76 грн. та на підставі пункту 123.1 статті 123 ПК України застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумах, відповідно, 3205272,09 грн. та 3002655,48 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом встановлено та відображено у Акті перевірки, що у період, який перевірявся позивач мав господарські відносини з контрагентами: ПП ВФК «Промобладнання», ПрАТ «Сентравис Продакшн Юкрейн», ТОВ «Центр».

По кожному контрагенту перевіркою встановлені наступні обставини та відповідні ним порушення.

1. Позивач придбав у ПП ВФК «Промобладнання» (ЄДРПОУ 32457186) запчастини в асортименті на підставі укладеного договору купівлі-продажу №196 від 01.08.2011 р.

На виконання умов даного договору ПрАТ «НЗТО» протягом періоду з 01.04.2012р. по 30.06.2012р. отримало від ПП ВКФ «ПРОМОБЛАДНАННЯ» запчастини на суму 78967,37 грн., в тому числі: у квітні 2012р. на суму 40450,32 грн. з ПДВ, у травні 2012р. на суму 951,0 грн. з ПДВ, у червні 2012р. на суму 37566,05 грн. з ПДВ.

В бухгалтерському обліку ПрАТ «НЗТО» придбання у ПП ВКФ «ПРОМОБЛАДНАННЯ» запчастин відображено бухгалтерськими проводками: Кт 631.1.1 Дт 201.2, Дт 207, Дт 152.1, 153.1, Дт 644.

Транспортування придбаної продукції здійснювалось транспортом та за рахунок ПрАТ «НЗТО» автомобілем ГАЗЕЛЬ АЕ 9745 ЕМ згідно наступних подорожніх листів: №443814 від 27.04.12, № 443875 від 22.06.12, №682478 від 02.04.12, №682500 від 10.04.12, №443825 від 12.05.12, №443838 від 21.05.12, №443858 від 08.06.12, №443869 від 18.06.12, №443874 від 21.06.12.

Розрахунки за отримані від ПП ВКФ «ПРОМОБЛАДНАННЯ» запчастини позивач здійснював в безготівковій формі на підставі наступних рахунків: СФ-0102054 від 20.03.2012р. на суму 2700,0 грн.; СФ-0102051 від 20.03.2012р. на суму 1533,6 грн.; СФ-0102067 від 17.04.2012р. на суму 10995,12 грн.; СФ-0102047 від 06.03.2012р. на суму 720,0 грн.; СФ-0102051 від 20.03.2012р. на суму 5935,2 грн.; СФ-0102037 від 21.02.2012р. на суму 825,0 грн.; СФ-0102051 від 20.03.2012р. на суму 459,6 грн.; СФ-0102047 від 06.03.2012р. на суму 379,5 грн.; СФ-0102047 від 06.03.2012р. на суму 4671,0 грн.; СФ-0102037 від 21.02.2012р. на суму 825,0 грн.; СФ-0102046 від 06.03.2012р. на суму 11406,0 грн.; СФ -012079 від 22.05.2012р. на суму 638,93 грн.; СФ -0102067 від 17.04.12р. на суму 381,00 грн.; СФ - 0102069 від 15.05.12р. на суму 570,00 грн.; СФ - 0102069 від 15.05.2012р. на суму 9125,76 грн.; СФ -0102060 від 15.05.2012р. на суму 15912,0 грн.; СФ - 102074 від 21.05.2012р. на суму 4811,87 грн.; СФ-0102099 від 18.06.2012р. на суму 1646,28 грн.;СФ - 102074 від 21.05.2012р. на суму 337,20 грн.; СФ-0102090 від 07.06.2012р. на суму 5094,00.

ПрАТ «НЗТО» запчастини отримані у квітні - червні 2012р. використані у власній господарській діяльності, а саме - списані на технічне обслуговування верстатів.

У податковому обліку вартість використаних ТМЦ включена до складу витрат операційної діяльності по рядку 05.1 декларації з податку на прибуток за півріччя 2012 року (декларація від 08.08.2012р. № 9047117036).

Оприбуткування отриманих від ПП ВКФ «ПРОМОБЛАДНАННЯ» запчастин ПрАТ «НЗТО» здійснено на підставі наступних прибуткових ордерів: № 0518 від 27.04.2012р. на суму 2700,0 грн.; № 0517 від 27.04.2012р. на суму 1533,6 грн.; № 0516 від 27.04.2012р. на суму 10995,12 грн.; № 0445 від 19.04.2012р. на суму 720.0 грн.; № 0444 від 19.04.2012р. на суму 5935,2 грн.; № 0443 від 19.04.2012р. на суму 825,0 грн.; № 0442 від 19.04.2012р. на суму 459,6 грн.; № 0376 від 05.04.2012р. на суму 379,8 грн.; № 0357 від 02.04.2012р. на суму 4671,0 грн.; № 0354 від 02.04.2012р. на суму 825,0 грн.; № 0353 від 02.04.2012р. на суму 11406,0 грн.; №0755 від 23.06.2012р. на суму 5094,0 грн. №0749 від 23.06.2012р. на суму 337,20 грн.; №0743від 22.06.2012р. на суму 1646,28 грн.; №0742 від 22.06.2012р. на суму 4811,87 грн.; №0714 від 19.06.2012р. на суму 15912,00 грн.; №0668 від 08.06.2012р. на суму 9125,76 грн.; №0667 від 08.06.2012р. на суму 638,93 грн.

У Акті перевірки зазначено, що надані прибуткові ордери не відповідають ознакам первинних документів, оскільки заповнені з порушенням норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, а саме не зазначено посаду та прізвище осіб, які відповідали за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій від ПП ВКФ «ПРОМОБЛАДНАННЯ», також не зазначено посаду та прізвище особи, яка здійснила доставку та передачу вищезазначених ТМЦ на склад ПрАТ «НЗТО» та особи, яка здійснила оприбуткування цих ТМЦ).

В свою чергу позивач зазначив, що прибуткові ордери (Типова форма № М-4) - є внутрішнім документом підприємства, які згідно з наказом Мінстату від 21.06.1996р. № 193, складаються матеріально відповідальною особою у день надходження цінностей на склад з особистим підписом, який і дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. На підприємстві укладено договори про матеріальну відповідальність з відповідними працівниками із зразками їх підписів, які і мають право отримувати ТМЦ. Отже, прибутковий ордер є документом передачі ТМЦ від однієї підзвітної особи підприємства, на яку виписано доручення при одержанні товару у постачальника, іншій відповідальній особі підприємства, яка несе відповідальність за його зберігання на складі, чи в коморі - яким делеговано такі функції та їх підписи легко ідентифікувати.

Типовою формою прибуткового ордеру не вимагається зазначення посади та прізвища осіб, які здійснили передачу ТМЦ та їх оприбуткування.

Крім того, відповідач вказує, що до перевірки не надані сертифікати якості на отримані запчастини в асортименті, що передбачено п. 4.1 договору №196 від 01.08.2011р.

Проте, дана обставина не може слугувати підставою для невизнання витрат позивача та формування його податкового кредиту.

Згідно Наказу Держспоживстандарту України «Про затвердження переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні» від 01.02.2005 р. №28 даний асортимент товару не підлягає обов'язковій сертифікації.

Взагалі, сертифікат якості на товар не є первинним документом в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містить інформації про господарську операцію та не підтверджує її здійснення, його наявність не передбачена правилами ведення бухгалтерського та/або податкового обліку на підприємстві.

Таким чином, вказаний висновок відповідача не приймається судом до уваги, оскільки виходить за межі прав, наданих податковим органам.

На підтвердження факту нереальності господарських операцій відповідач посилається на Акт від 28.11.2012р. № 5540/22/32457186 складений працівниками Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська. В зазначеному акті встановлено, що у підприємства ПП ВКФ «ПРОМОБЛАДНАННЯ» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні власні основні фонди, технічний персонал у необхідній кількості, власні виробничі активи, власні складські приміщення, транспортні засоби у необхідній кількості, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, платник не знаходиться за місцезнаходженням, тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності зазначеного підприємства.

Суд критично оцінює використання відповідачем зазначеного Акту перевірки як підстави для висновків оскаржуваної перевірки, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004р. по справі 8/140, від 29.10.2010р. по справі 21-14-а10, від 31.01.2010р. по справ № 21-47а10, де встановлено, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це не тягне відповідальності та негативних наслідків для самого платника податку.

Більш того, згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» віл 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини другої ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Так, у справі «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до - надзвичайного обтяженню компанії заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Аналогічні висновки Європейського Суду з прав людини виклав у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії ». Також, у справі «Інтерсплав» проти України » (2007 рік, заява № 803/02), Суд, у п. 38 рішення зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання».

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит / бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу № 1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит / бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо / повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників.

Відповідно, суд констатував факт порушення ст. 1 Протоколу № 1, якою гарантується право на мирне володіння майном.

Рішення ж Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 року у справі 8/140, від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10, від 31.01.2010 у справі № 21-47а-10.

За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Таким чином, суд не погоджується з висновками відповідача, що надані ПрАТ «НЗТО» документи по взаємовідносинам з ПП ВКФ«ПРОМОБЛАДНАННЯ» не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності ПрАТ «НЗТО» придбаних товарів, а лише фіксують господарські операції з вказаним контрагентом.

2. Позивач за період з 01.01.2012р. по 30.11.2012р. на підставі Договору поставки №03/510/150 від 30.05.2011р., укладеного з ПрАТ «СЕНТРАВИС ПРОДАКШН ЮКРЕЙН» (код 30926946, м. Нікополь) придбало трубної продукції кількістю 343,0 т на загальну суму 34 669 274,39 грн. з ПДВ, яка в подальшому була реалізована на протязі 2012 року на експорт.

ПрАТ «СЕНТРАВИС ПРОДАКШН ЮКРЕЙН» є для ПрАТ «НЗТО» пов'язаною особою, як засновник із часткою у Статутному фонді у розмірі 25,1 %.

ПрАТ «НЗТО» за період з 01.01.2012р. по 30.11.2012р. на підставі договору зберігання №09-1/1070/5 від 26.12.2011р. зберігало трубну продукцію у зберігача (виробника трубної продукції) ПрАТ «СЕНТРАВИС ПРОДАКШН ЮКРЕЙН».

Транспортування трубної продукції від постачальника - виробника ПрАТ «СЕНТРАВИС ПРОДАКШН ЮКРЕЙН» здійснювалося автомобільним транспортом відповідно укладених договорів на транспортування. Навантажувально-розвантажувальні роботи в момент відвантаження на експорт трубної продукції, придбаної у ПрАТ «СЕНТРАВИС ПРОДАКШН ЮКРЕЙН», проводилися робітниками підприємства - виробника даної продукції.

В подальшому дана трубна продукція у кількості 342,997 т на суму 29219821,02 грн., у відповідності до виписаних первинних документів, була реалізована ПрАТ «НЗТО» на експорт. Відвантаження товару на експорт здійснювалося на підставі зовнішньоекономічного контракту №151 від 30.05.2О11р., одержувач товару - ТОВ «Сентравис Сейлс Рус» (РФ, м. Москва), контракту №256 від 26.10.2011р., одержувач товару - компанія «CENTRAVIS SALES» (Швейцарія), контракту №359 від 10.12.2012р., одержувач товару - ООО «Желдорсервис» (РФ, м. Брянськ).

Вартість трубної продукції, яку ПрАТ «НЗТО» придбало протягом періоду з 01.01.2012 р. по 31.12.2012р. кількістю 342,997 т, склала 34 669 310,39 грн. з ПДВ, послуги зберігання трубної продукції склали 72 474,67 грн. з ПДВ, послуги транспортування склали 436 892,86 грн. з ПДВ. Реалізовано дану трубну продукцію відповідно ВМД, було в цьому ж періоді у кількості 342,997 т загальною фактурною вартістю 29 219 821,02 грн.

Відповідач зазначив, що різниця між фактурною вартістю реалізованої труби в кількості 342,997 т згідно ВМД та сукупною сумою витрат, понесених у зв'язку з придбанням даної трубної продукції на території України, та реалізацією її в подальшому на експорт склала (-) 5958 856,9 грн. (фактурна вартість реалізованого товару в сумі 29219 821,02 грн. - (витрати з придбання у сумі 34 669 310,39 грн. + послуги зберігання у сумі 72 474,67 грн. + послуги транспортування у сумі 436 892,86 грн.

Таким чином податковим органом зроблений наступний висновок.

В ході перевірки було встановлено, що протягом перевіряємого періоду, згідно наданих бухгалтерських документів, фактичної передачі вищезазначеної продукції зі складів ПрАТ «СЕНТРАВИС ПРОДАКШН ЮКРЕЙН» на адресу ПрАТ «НЗТО» не відбувалося.

Операції з придбання та подальшої реалізації трубної продукції для ПрАТ «НЗТО» є збитковими. Дії ПрАТ «НЗТО» не свідчать про мету отримання доходу, і тому в сукупності такі операції не відповідають меті підприємницької діяльності - одержанню прибутку.

Вищевикладене свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в тому числі щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів.

Купівля трубної продукції та її подальша реалізація на експорт, без рахування в ціні продажу всіх понесених витрат, не була зумовлена характером виробничої або іншої господарської діяльності перевіряємого підприємства, оскільки не мала на меті отримання доходу від цих операцій, а отже не пов'язана з його господарською діяльністю.

ПрАТ «НЗТО» в даному випадку фактично не отримувало на склад трубну продукцію, не виписувало довіреності на посадових осіб на отримання даної трубної продукції, не здійснювало самостійного перевезення даної трубної продукції. Тобто, операції з придбання та подальшої реалізації трубної продукції на експорт здійснювалися без фактичного її отримання, але з оформленням первинних документів на придбання трубної продукції.

Суд не погоджується за такими висновками відповідача з огляду на наступне.

Як зазначалося раніше, для цілей складського зберігання придбаного товару позивач уклав з ПрАТ «СЕНТРАВІС ПРОДАКШН ЮКРЕЙН» договір № 09-1/1070 15 від 26.12.11р. зберігання товару.

Згідно даного договору, позивач передавав на зберігання товар ПрАТ «СЕНТРАВІС ПРОДАКШН ЮКРЕЙН» та отримував товар зі зберігання по мірі необхідності, що підтверджується наданою до суду первинною документацією. Замовлення транспорту, перевезення товару до місця передачі його покупцям-нерезидентам здійснювалось на підставі письмових договорів позивача з перевізниками та за рахунок підприємства, митне оформлення та декларування експортного товару здійснювалося робітником ПрАТ «НЗТО» економістом ОСОБА_6 та за рахунок позивача. Наведена інформація підтверджена первинними документами: ВМД, актами виконаних робіт, рахунками, міжнародними транспортними накладними які надавалися для вивчення під час проведення перевірки, які містяться в матеріалах справи.

Отже, враховуючи, що у позивача немає власних складських приміщень, не було виробничої необхідності фактично переміщувати товари на склад іншого зберігача або орендодавця, бо це б призвело до необґрунтованого завищення витрат позивача. Відповідно до судової практики, при певних обставинах (тобто, коли виконання операцій з поставки товару позивачеві не вимагало фізичного руху товару, його фактичного переміщення від постачальників до покупця) немає необхідності у фізичному руху товарів, якщо відбувся перехід права власності на такий товар та були належним чином укладені договорі зберігання/оренди та оформлені первинні документи. Такий висновок знаходить своє відображення в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.04.2012 р. (справа № 2а-1670/7005/11).

Твердження відповідача, що позивач не виписував довіреності на отримання товару пояснюється тим, що довіреності на отримання ТМЦ завжди залишаються у постачальника, ПрАТ «СЕНТРАВІС ПРОДАКШН ЮКРЕЙН» відповідно до п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 p. N 99, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 р. за N 293/1318, згідно якої Довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

При централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

Отже, наявність довіреностей у позивача не могла бути предметом перевірки взагалі, бо кінцевим одержувачем таких довіреностей є інше підприємство. Додатково до суду надано копії довіреностей, оригінали яких знаходилися у ПрАТ «СЕНТРАВІС ПРОДАКШН ЮКРЕЙН», що свідчить про намір позивача повно та всебічно встановити реальні обставини справи.

Суд звертає увагу на те, що неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Від'ємне значення при здійсненні окремих господарських операцій не свідчить про відсутність господарської діяльності підприємства в цілому і не потребує коригування валових витрат. Податковий кодекс України передбачає можливість отримання від'ємного значення оподаткування навіть в цілому за звітний період (ст. 150), і при цьому, Кодекс не вказує на те, що в такому випадку платник податку повинен коригувати витрати, що знаходить свою відображення у судовій практиці (постанова Верховного Суду України від 28.02.2011 р. по справі за № 21-13а11; постанова Верховного Суду України від 30.05.2011 р. по справі № 21-45а11; ухвала Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2013 р. по справі № 6/195; ухвала Вищого адміністративного суду України від 17 липня 2012 р. по справі № 23/410/08-АП-13/145/09-АП; ухвала Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2012 р. по справі № 2-а-642/10/0670).

За наслідками господарської діяльності позивача в 2012 р. в цілому був отриманий позитивний фінансовий результат, тобто прибуток в розумінні як податкового обліку (об'єкт оподаткування + 4 373тис. грн., рядок 07 Декларації з податку на прибуток підприємства за 2012р.), так і бухгалтерського обліку (чистий прибуток після сплати податків склав + 449тис. грн., рядок 220 Звіту про фінансові результати за 2012р.), що вказує на безпосередній зв'язок проведених в 2012р. операцій з господарською діяльністю.

Позивач зазначає, що податковим органом при визначенні об'єкту оподаткування за оскаржуваними операціями помилково додав до витратної частини операцій витрати на перевезення (транспортно - експедиційні послуги) в сумі 159600,00 грн. з ПДВ (стор. 28 Акту), тоді як ці послуги повинні бути віднесені до доставки продукції іншим покупцям. Це випливає з транспортних накладних (СМИ), перелік яких наведений в таблиці 1. Згідно даних цих накладних, покупцями продукції були ООО «Трубное производство» Російська Федерація, ОАО «Беларуськалий» Республіка Беларусь, ОАО «ММЗ» Молдова та інші, тобто підприємства, які не є покупцями в операціях, що розглядаються по справі. З урахуванням цієї помилки, на думку позивача, фінансовий результат від оскаржуваних операцій є позитивним та становить 82 283,10 грн. (без врахування вхідного ПДВ). Таким чином, розраховуємо прибуток від експортних операцій з продажу трубної продукції в 2012р.: отримано дохід від покупців згідно з ВМД 29 942 307,80грн. - собівартість товару 29 523 970,79грн.- витрати на зберігання 60 395,56грн.- витрати на перевезення 275 658,35грн. (436 892,86грн - 159 600грн. - ПДВ) - прибуток 82 283,10грн.

Згідно Довідки Вищого адміністративного суду від 15.04.2010р. «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість» при розгляді справ, коли товар був реалізований за ціною, нижчою від ціни придбання, слід звертати увагу на сплату податків постачальниками платника податків, що знаходить своє підтвердження в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2008 р. справа №А-04/368-05 (А-42/372-04), де зазначено що повинен підлягати перевірці факт сплати податків продавцями товару.

Як випливає з Акту перевірки, позивач та постачальник товару (ПрАТ «СЕНТРАВІС ПРОДАКШН ЮКРЕЙН») є пов'язаними особами.

З урахуванням викладеного позивач звертає увагу суду, що ПрАТ «СЕНТРАВІС ПРОДАКШН ЮКРЕИН» задекларував валовий дохід у cумі 40 438 554,53 грн. та відповідно податкові зобов'язання з податку на прибуток від реалізації товару позивачеві на суму 33 698 795,44 грн. та податкові зобов'язання з податку на додану вартість від реалізації товару позивачеві на суму 6 739 759,09 грн., що взагалі виключає кваліфікацію операцій позивача як таких, що спрямовані виключно на отримання податкової вигоди.

Податковою інспекцією не доведено відсутність економічного сенсу операції, тобто: 1) наявність умислу на отримання незаконної податкової вигоди; 2) відсутність маркетингового прорахунку позивача; 3) існування на ринку інших, більш високих цін в ідентичних умовах. Все це не є доведеним ані матеріалами Акту, ані матеріалами справи.

Дане твердження викладене в ухвалі Вищого адміністративного суду України 19.04.2012 р. по справі №2а-1670/7005/11.

За наведених обставин, ризик не отримати прибуток від окремих господарських операцій є звичайним комерційним ризиком та не свідчить про те, такі операцій не пов'язані з господарською діяльністю, що виключає відповідальність позивача, тим більш, що в цілому господарська діяльність позивача в 2012 р. була прибутковою.

3. Відповідно до Договору №298 від 07.12.2011 р., ПрАТ «НЗТО» поручає виконавцю ТОВ «Центр» (м. Дніпропетровськ, код 32999115) здійснювати охоронні послуги на об'єктах охорони за адресою: м. Нікополь, пр. Трубників, 56. Об'єкт: офіс заводоуправління, інструментальний цех, дільниця ливарного виробництва, караульно-перепускний пункт, модельна дільниця, кількість охоронців - 5 осіб цілодобово та 2 особи у денну зміну.

Згідно договору №13/29/297 від 08.12.2011р. ПрАТ «НЗТО» поручає виконавцю ТОВ «Центр» здійснювати технічне обслуговування системи автоматичної пожарної сигналізації приміщень (типовий регламент та правила технічного утримання установок пожежної автоматики) на котельній ділянці, побутові приміщення, кузнечнопресовий цех, модельна майстерня, приміщення заводоуправління.

Судом встановлено, що позивач не має власних виробничих та складських приміщень, тому користування ними здійснювалося на підставі укладених договорів оренди.

З Акту перевірки вбачається, що ТОВ «Центр» щомісячно виконує охороні послуги та послуги з технічного обслуговування системи автоматичної пожарної сигналізації приміщень на ЗАТ «Енергоресурси», який є власником будинків та споруд цехів, що розташовані за адресою: м. Нікополь, пр. Трубників, 56, на земельній ділянці загальною площею 119 060 кв.м, яка знаходиться у його користуванні.

На підставі актів виконаних робіт, ПрАТ «НЗТО» відносить суми послуг охорони та послуги з технічного обслуговування системи автоматичної пожарної сигналізації приміщень по бухгалтерському рахунку 631.2 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» до складу валових витрат та податкового кредиту у повному обсязі.

У актах виконаних послуг охорони та послуг з технічного обслуговування системи автоматичної пожарної сигналізації приміщень, які складались щомісячно та були надані підприємством при здійснені планової перевірки зазначено, що замовник ПрАТ «НЗТО» та виконавець ТОВ «Центр», послуги з охорони та послуги з технічного обслуговування системи автоматичної пожарної сигналізації приміщень замовника виконавцем виконані у повному обсязі. Вартість послуг зазначена у кожному акті відповідає щомісячному рахунку на надання послуг.

В Акті перевірки відповідач зазначив, що копії актів виконаних послуг не містять всіх необхідних реквізитів (зокрема одиниці виміру господарської операції) чим порушено ч.І, 2 статті 9 Закону України від 16.07.99 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно листа ПрАТ «Енергоресурси» від 05.04.13 №377 товариство отримує від ТОВ «Центр» послуги охорони об'єктів, крім того, в листі зазначено що до витрат по об'єктам наданим в оренду ПрАТ «НЗТО», ПрАТ «Енергоресурси» включено лише земельний податок та орендну плату за землю, послуги обстеження будівель (раз в 3-5 років), при цьому будь-яких розрахунків орендної плати, що підтверджують дані твердження не надано.

Таким чином, відповідачем зроблений висновок, що представлені документи не доводять, що отримання зазначених послуг пов'язано з господарською діяльністю ПрАТ «НЗТО».

У зв'язку з зазначеним, у акті перевірки визначено, що в порушення пункту 138.1 статті 138, пункту 198.3 статті 198 ПК України, із врахуванням підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, ПрАТ «НЗТО» завищено витрати по рядку 06.1 Декларацій з податку на прибуток на вартість вищезазначених послуг у сумі 996109,5 грн. та податковий кредит з ПДВ у сумі 199221,9 грн.

Суд не погоджується з такими висновками податкової інспекції, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ПрАТ «ЕНЕРГОРЕСУРСИ» є власником будівель, які орендує ПрАТ «НЗТО» та орендар мас виключне право користування ними на підставі п. 4.7 договору оренди № 09-1/179 від 01.05.2002 р. для ведення господарської діяльності (виробничі приміщення цехів, побутові приміщення для санітарно-гігієнічних потреб робітників, адміністративні приміщення, склади та майстерні). В зазначеному договорі оренди в п.8.1 р.8 узгоджено, що Орендар ПрАТ «НЗТО» зобов'язаний дотримуватися норм і правил експлуатації майна, отриманого в оренду за даним договором, його технічного обслуговування та ремонту.

Відповідно ст. 2 Закону України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 № 3745-ХІІ забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності підприємств. Абзацом 2 статті 2 ЗУ «Про пожежну безпеку» зазначено, що обов'язок забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

До обов'язків підприємств щодо забезпечення пожежної безпеки відноситься утримання в справному стані засобів протипожежного захисту і зв'язку, пожежної техніки, обладнання та інвентарю, не допускати їх використання не за призначенням (ст.5 зазначеного закону).

Так, встановлення обладнання системи автоматичної протипожежної сигналізації (надалі - САПС) в орендованих приміщеннях здійснювалось позивачем виходячи з вимог Правил пожежної безпеки в Україні НАПБ А.01.001-2004 р.6, Наказу МНС від 22.05.2006р. № 161, зареєстрований в Мінюсті 05.09.2005р. за № 990/11270 «Про затвердження переліку однотипних за призначенням об'єктів, які підлягають обладнанню автоматичними установками пожежогасіння та пожежної сигналізації», приписів ст. інженера сектору НДП Нікопольського РО МНС.

Обслуговування систем протипожежної автоматики є обов'язковою та проводиться згідно з вимогами правил пожежної безпеки в Україні НАПБ А.01.001-2004 п.6.1.3 «Всі установки мають бути справними і утримуватися в постійній готовності для виконання завдань, що стоять перед ними...». Підприємства, які здійснюють технічне обслуговування, монтаж та налагодження установок САПС повинні мати ліцензію на право виконання таких робіт.

Так, ПрАТ «НЗТО» уклало договір № 13-29/297 від 08.12.2011р. з ТОВ «ЦЕНТР» на отримання послуг з технічного обслуговування САПС, які встановлені в використовуваних підприємством приміщеннях.

Згідно укладеного позивачем договору з ТОВ «ЦЕНТР» № 1-12 298 від 07.12.2011р. з надання охоронних послуг, ТОВ «ЦЕНТР» зобов'язане забезпечити цілодобову охорону майна підприємства, документів, попереджати незаконні посягання на життя та здоров'я робітників товариства, здійснювати введений підприємством перепускний режим, контролювати вивезення та завезення ТМЦ на територію підприємства та за її межі, припиняти правопорушення стосовно майна товариства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «ЦЕНТР» на підставі зазначеного договору здійснює охорону не орендованих приміщень, а майна ПрАТ «НЗТО». Перелік місць, де розташовані пости охорони наведено в додатку №1 до договору № 1-12 298 від 07.12.2011р. В підтвердження виконаних послуг сторонами договору підписані та скріплені печатками підприємств Акти виконаних робіт.

На підтвердження надання послуг, позивачем до суду надано фотографії постів охорони на території ПрАТ «НЗТО», де безпосередньо надаються робітниками ТОВ «ЦЕНТР» охоронні послуги.

В отриманих підприємством від ТОВ «ЦЕНТР» Актах виконаних робіт з охоронних послуг та послуг з технічного обслуговування САПС дотримані всі вищеназвані вимоги, а саме зазначено зміст і обсяг господарської операції в грошовому еквіваленті - у гривні. Одиницею виміру господарської операції надання послуг є гривня, оскільки іншої одиниці виміру операцій з падання послуг в існуючих системах одиниць вимірювання не існує.

Крім того, суд звертає увагу, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Окрім зазначеного, у Акті перевірки не встановлено порушень заповнення первинних бухгалтерських документів позивача (податкових та видаткових накладних, інше), що були досліджені податковим органом, та порядок їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку.

Під час судового розгляду справи позивачем надано первинну документацію підприємства, що належним чином підтверджує виконання укладених позивачем договорів.

Дослідження первинних документів, що опосередковують господарські відносини між позивачем та його контрагентами свідчить, що вони оформлювались в цілях їх відображення в бухгалтерському обліку та показало, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Нікопольський завод технологічного оснащення» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Нікопольський завод технологічного оснащення» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000341502 та №0000651501 від 18.04.2013 р., прийняті Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Нікопольський завод технологічного оснащення» судовий збір в розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили 11.11.13 СуддяВ.С. Парненко В.С. Парненко