Постанова

від 27.11.2013 по справі 910/11941/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2013 р. Справа№ 910/11941/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Марвано А.Т.,

від позивача - не з'явився;

від відповідача - Шинкарук М.М. (дов. №б/н від 18.03.2013 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2013 року

у справі №910/11941/13 (суддя Н.І. Зеленіна)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, Тернопільська обл., Тернопільський р-н., с. Великі Гаї

до товариства з обмеженою відповідальністю «Лімімпорт», м. Київ

про стягнення заборгованості в сумі 16 447,11 грн.-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2013 року ФОП ОСОБА_4 подав до господарського суду міста Києва позов до ТОВ «Лімімпорт» про стягнення заборгованості в сумі 16 447,11 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.09.2013 року у справі №910/11941/13 позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ «Лімімпорт» на користь ФОП ОСОБА_3 суму основної заборгованості 15 863,00 грн. 413,74 грн. пені та судовий збір в розмірі 1702, 68 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ФОП ОСОБА_4 подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2013 року у справі №910/11941/13 частково та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги ФОП ОСОБА_3 про стягнення з ТОВ «Лімімпорт» 1 812,00 грн. витрат понесених на правову допомогу адвоката. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що в матеріалах справи достатньо доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2013 року у справі №910/11941/13 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2013 року у справі №910/11941/13 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 27.11.2013 року.

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що, згідно ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

До початку судового засідання 08.11.2013 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю уповноваженого представника позивача.

В судовому засіданні 27.11.2013 року. представник відповідача не заперечував проти розгляду справи за відсутністю позивача, заперечував проти апеляційної скарги та просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.

Заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши надані докази, колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутністю представника позивача та за наявними матеріалами.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає зміні з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 22.03.2013 року між ФОП ОСОБА_4 (надалі - перевізник) та ТОВ «Лімімпорт» (надалі - експедитор) було укладено договір UA 044/04/2013 на транспортне обслуговування (а.с. 11).

Відповідно до умов договору експедитор надає для перевезення, а перевізник здійснює міжнародне перевезення вантажу автомобільним транспортом на умовах передбачених договором.

Згідно підпункту 3.2. пункту 3 договору вартість послуг перевізника, що відповідають конкретному перевезенню (групі однотипних перевезень) вказуються у заявках.

Підпунктами 4.2. та 4.3. пункту 4 договору визначено, що на підставі оригіналів документів - рахунку перевізника, акту виконаних робіт та оригіналу CMR, оплата здійснюється через 5-10 днів після отримання вказаних документів.

Підпунктом 9.1 пункту 9 визначено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2013 року.

Позивач належним чином виконав умови договору, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR від 26.03.2013 року (а.с. 14), в якій зазначено, що товар завантажено та пройдено митний контроль та підписаним обома сторонами актом надання послуг № 63 від 26.03.2013 року (а.с. 29).

29.03.2013 року позивачем на адресу відповідача було направлено заяву, договір та транспортне обслуговування, накладна CMR, акт надання послуг та рахунок, що підтверджується викопіюваннями сторінок журналу реєстрації вихідної кореспонденції (а.с. 63-66) та повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 16).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що зауваження та претензії з приводу якості та своєчасності надання послуг з боку експедитора (відповідача) в матеріалах справи відсутні.

Письмовими поясненнями позивача, наявним в матеріалах справи та копією акту надання послуг № 63 від 26.03.2013 року (а.с 15), підтверджується наявність заборгованості відповідача в частині оплати вартості наданих послуг за договором в сумі 15 863,00 грн.

Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 1. ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у передбачений договором строк, відповідач свої зобов'язання не виконав та не здійснив в повному обсязі оплату за надані послуги, а доказів зворотного суду не надано.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо обґрунтованість позовних вимог ФОП ОСОБА_3 в частині стягнення основної суми заборгованості в розмірі 15 863,00 грн. та про задоволення позову в цій частині.

Щодо стягнення суми пені, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 4.4. договору у випадку прострочення оплати рахунків перевізника, експедитор виплачує перевізнику пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Згідно ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів, перевіривши арифметичний розрахунок в частині позовних вимог про стягнення пені, встановила, що визначена позивачем пеня у сумі 584,11 грн. перевищує розмір пені, яка може бути нарахована за період з 15.04.2013 року по 17.06.2013 року, а отже, погоджується із висновком суду першої інстанції, з приводу часткового стягнення з відповідача пені у розмірі 413,74 грн.

Однак, суд першої інстанції відмовляючи позивачу у вимогах про стягнення понесених витрат на послуги адвоката посилався на те, що представником позивача не підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, та не підтверджено наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на рахунок 2620, а тому суд першої інстанції не визнав правову природу зазначених витрат ФОП ОСОБА_3 в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія судді не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх оплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до листа Вищого господарський суду від 29.08.2013 року № 01-06/1238/2013 «Про Рішення КСУ у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 статті 59 Конституції України, ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) встановлено, що згідно з пунктом 1 резолютивної частини Рішення в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України слід розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Згідно із аб. 7 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову підлягають стягненню з відповідача суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи.

Згідно із ч. 1, 2 п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

З матеріалів справи вбачається, що в якості доказу надання послуг адвокатом, позивачем додано: 1) ордер адвоката №6160 від 17.06.2013 року виданого адвокатським об'єднанням «Тернопільська обласна колегія адвокатів» (а.с. 18); 2) копію договору доручення №б/н від 03.06.2013 року, відповідно до п.1.1 якого визначено повноваження адвоката, як представника (а.с. 19) та квитанція до прибуткового касового ордеру № 01/06 від 17.06.2013 року (а.с. 21) в якості оплати послуг адвоката.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що судові витрати за участь адвоката підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вини сплачені стороною, котрій такі послуги надавались, саме адвокату та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

При цьому, суд першої інстанції безпідставно відхилив прибутковий касовий ордер (а.с. 21) наданий позивачем на підтвердженням оплати послуг адвоката, зазначивши, що таким доказом може бути лише платіжне доручення про перерахування коштів на розрахунковий рахунок №2620. Однак, колегія суддів не погоджується із даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до чинного законодавства документами, що посвідчують факт оплати наданих послуг можуть бути оформлена у встановленому законом порядку квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ. При цьому, жодний нормативний акт, не ставить в залежність відшкодовування витрати за послуги адвоката від підтвердження такої сплати отримувачем адвокатських послуг тільки на спеціальний рахунок адвоката відкритий у банківських установах.

Відповідно до Постанови Національного банку від 15.12.2004 року № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (надалі - Постанова) касовим ордером є первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Форми касових ордерів, що використовуються спеціалізованими підприємствами та установами Національного банку України, які не мають оборотної каси, установлюються відповідним нормативно-правовим актом Національного банку України;

Відповідно до п. 3.1. вищевказаної Постанови касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. Касові операції, що проводяться відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оформляються згідно з вимогами цього Закону. (п. 3.2. Постанови). Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства (п. 3.3. Постанови).

Проаналізувавши вищевикладене колегія суді зазначає, що надана позивачем квитанція до прибуткового касового ордера (а.с. 21), є належним доказом оплати за надані послуги саме адвокатом, про що зазначено в даному ордері.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявні докази, що підтверджують оплату витрат понесених на правову допомогу в розмірі 1 812,00 грн.

Враховуючи зазначене, колегія суддів, керуючись ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, змінює рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2013 року у справі №910/11941/13 в частині розподілу судових витрат. В решті рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2013 року у справі №910/11941/13 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2013 року у справі №910/11941/13 задовольнити у повному обсязі.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2013 року у справі №910/11941/13 в частині розподілу судових витрат змінити.

3. Резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2013 року у справі №910/11941/13 викласти в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лімімпорт» (04070, м. Київ, Подільський район, вулиця Ігорівська, будинок 12-А; ідентифікаційний код 36866872) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (47722, АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1) суму основної заборгованості 15 863 (п'ятнадцять тисяч вісімсот шістдесят три) грн. 00 коп., 413 (чотириста тринадцять) грн. 74 коп. пені, 1 812 (одна тисяча вісімсот дванадцять) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу та 1 702 (одна тисяча сімсот дві) грн. 68 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лімімпорт» (04070, м.Київ, Подільський район, вулиця Ігорівська, будинок 12-А; ідентифікаційний код 36866872) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (47722, АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1) 860 (вісімсот шістдесят) 25 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

6. Справу №910/11941/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді В.Г. Суховий

М.Г. Чорногуз