Ухвала

від 15.10.2013 по справі 820/4960/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 р.Справа № 820/4960/13-а

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Бенедик А.П., Суддя Бартош Н.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2013р. по справі № 820/4960/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Computer Logic Group»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Computer Logic Group», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому після зміни позовних вимог просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів Харківської області № 0000252202 від 25.06.13 р. про донарахування податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 90044,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 22511,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.13 р. по справі № 820/4960/13-а позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.13 р. по справі № 820/4960/13-а та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення і просив залишити його без змін.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 2123/22.2-09/3223705 від 02.06.13 р. (т.с. 1 а.с. 27-51) документальної позапланової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з TOB «ТБ «ІМПЕРАТИВ» (податковий номер 33288502) за період липень-вересень та грудень 2011 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 44.1 ст. 44, ст. 185, ст. 189, ст. 198, ст. 201 ПК України, які призвели до зайвого включення до складу податкового кредиту сум ПДВ за липень 2011 р. в сумі 30000,0 грн., за серпень 2011 р. в сумі 24940,0 грн., за вересень 2011 р. в сумі 24264,0 грн. та за грудень 2011 р. в сумі 10840,0 грн. (т.с. 1 а.с. 51).

Виявлені порушення відповідач пов'язував з тим, що за наявною у нього інформацією, отриманою від Західної МДПІ м. Харкова, не можливо було провести зустрічну звірку TOB «ТБ «ІМПЕРАТИВ», а тому зроблений висновок про відсутність фактів реального вчинення господарських операцій, порушення своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), тобто правочини, укладені ТОВ «Computer Logic Group» з TOB «ТБ «ІМПЕРАТИВ», які виконувались в липні, серпні, вересні, грудні 2011 р., є нікчемними.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції визнав неналежним доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, оскільки він є службовим документом органів податкової служби, який складається не за результатами фактичного проведення зустрічної звірки, а у зв'язку із встановленням факту, що не дає можливості провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, а він не встановлює порушення законодавства контрагентом позивача.

Також суд першої інстанції дослідив укладені позивачем з TOB «ТБ «ІМПЕРАТИВ» договір на послуги у сфері інформатизації № 11-04БС від 04.01.11 р. (т. 1 а.с. 69-71), протоколи узгодження договірної ціни № 7 від 29.07.11 р., № 8 від 31.08.11 р., № 9 від 30.09.11 р. (т. 1 а.с. 105, 107, 109) послуг за липень, серпень, вересень, грудень 2011 р. в розмірі 153000,0 грн., в т. ч. ПДВ - 25500,0 грн. Предметом вказаного договору є інформаційно-технічний супровід бази даних програмного забезпечення Інформаційно-довідкової системи «Будстандарт», до якого віднесені актуалізація інформації, що міститься в базі даних у відповідності до чинних в Україні нормативних документів в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів, нормативних документів по охороні праці, пожежної безпеки, санітарні норми і правила; тестування бази даних; консультації щодо використання бази даних.

Як вказано в постанові суду першої інстанції, на підтвердження виконання вказаного договору позивачем надані звіти по інформаційно-технічному супроводженню бази даних за липень, серпень, вересень 2011 р. (т. 2 а.с. 167-179), податкові накладні № 27 від 29.07.11 р., № 32 від 31.08.11 р., № 39 від 30.09.11 р. (т. 1 а.с. 83, 86, 89) та акти приймання наданих послуг № 7 від 29.07.11 р., № 8 від 31.08.11 р., № 9 від 30.09.11 р. (т. 1 а.с. 94, 97, 100). Здійснення позивачем оплати за надані послуги підтверджується наданим платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 150, 152, 155).

Між цими ж сторонами був укладений договір на послуги у сфері інформатизації № 11-30 від 10.02.11 р., предметом якого є моніторинг поточних ринкових цін на будівельні матеріали, конструкції та устаткування і включення їх до бази даних програмного забезпечення «Будівельні технології - Кошторис»; актуалізація інформації щодо вартості будівельних матеріалів, конструкцій та конструкції та устаткування, що входять до складу бази даних програмного забезпечення «Будівельні технології - Кошторис»; тестування бази даних (т.с. 1 а.с. 66-68). На виконання вказаного договору позивачем надані до матеріалів справи акти здачі-приймання наданих послуг № 03 від 29.07.11 р., № 04 від 30.12.11 р. (т.с. 1 а.с. 95, 103) на суму 130080,0 грн., в т.ч. ПДВ - 21680,0 грн., звіти за 3 та 4 квартал 2011 р. (т.с. 2 а.с. 1-80) податкові накладні № 29 від 29.07.11 р., № 48 від 30.12.11 р. (т.с. 1 а.с. 85, 92). Здійснення позивачем оплати за надані послуги підтверджується наданими платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 148, 157).

Також судом першої інстанції був досліджений укладений позивачем з TOB «ТБ «ІМПЕРАТИВ» був укладений договір на послуги з тестування програмного забезпечення № 11-27 від 04.01.11 р. (т.с.1 а.с. 72-74), предметом якого є тестування програмного забезпечення «Будівельні технології - Кошторис», «Будівельні технології - Кошторис» ПИР на предмет відповідності діючим нормам і правилам розрахунку кошторисної документації; виявлення помилок, пов'язаних з введенням, обробкою й висновком інформації; виявлення помилок, пов'язаних із взаємодією програмних продуктів з операційними системами; відповідність ресурсних кошторисних норм та розцінок на будівельні та проектно-вишукувальні роботи діючим нормам. Ціна на послуги була узгоджена протоколами № 07 від 29.07.11 р., № 08 від 31.08.11 р., № 09 від 30.09.11 р. на суму 193584,0 грн., в т.ч. ПДВ - 32264,0 грн. (т. 1 а.с. 106, 108, 110). Виконання робіт оформлено актами приймання наданих послуг № 11-07 від 29.07.11 р., № 11-08 від 31.08.11 р., № 11-09 від 30.09.11 р. (т. 1 а.с. 96, 99, 101), звітами по результатам тестування програмних продуктів (т. 1 а.с. 81-166), податковими накладними № 28 від 29.07.11 р., № 33 від 31.08.11 р., № 40 від 30.09.11 р. (т. 1 а.с. 84, 87, 90), оплата підтверджується платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 149, 151, 154).

Між позивачем та TOB «ТБ «ІМПЕРАТИВ» був укладений договір на юридичні послуги № 11-17ЮР від 12.05.11 р. (т. 1 а.с. 75-76), предметом якого є надання експертизи нормативно-правових актів України; підготовка договорів, актів, інших документів для забезпечення роботи замовника; підготовка договорів та контрактів контрагентами, в т.ч. підготовка тендерної документації, експертиза договорів; представництво інтересів замовника в судах, контролюючих, правоохоронних органах, органах влади; юридичний супровід діяльності підприємства. Виконання робіт оформлено актами здачі-приймання робіт № 01 від 31.08.11 р. та № 02 від 30.09.11 р. (т. 1 а.с. 98, 102), податковими накладними № 35 від 31.08.11 р. та № 41 від 30.09.11 р. (т. 1 а.с. 88, 91), оплати підтверджена платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 153, 156).

Як зазначив суд першої інстанції, всі перелічені документи позивачем відображені бухгалтерському (т.с. 1 а.с. 162-178) та податковому (т. 1 а.с. 111-147) обліку, а отримані послуги були використані у власній господарській діяльності, зокрема, для виконання зобов'язань за договорами, укладеними між позивачем та НБУ, ПАО «Арселор Міталл Кривий Ріг», ВАТ «Полтавський ГЗК», ДПА у Харківській області (т. 2 а.с. 180-214).

З урахуванням вищенаведених даних, суд першої інстанції визнав безпідставною позицією відповідача, що правочини між TOB «Computer Logic Group» та TOB «ТБ «ІМПЕРАТИВ» здійснені без мети настання реальних наслідків, оскільки проведення господарських операцій підприємства підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський та податковий облік. При цьому судом першої інстанції процитовані ст. 1, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 200.1 ст. 200, п. 201.6 ст. 201 ПК України і зроблений висновок про те, що враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений ст. 61 Конституції України, у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків (в даному випадку, TOB «Computer Logic Group») права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично наданих послуг) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту. Також судом першої інстанції вказано на безпідставність доводів відповідача щодо нікчемності угод позивача з вказаним контрагентом.

Колегія суддів вважає доцільним вказати на те, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що податкова накладна № 29 від 29.07.11 р. є неналежним чином оформлена, оскільки підписана особою, яка не відповідає за фінансово-господарську діяльність TOB «ТБ «ІМПЕРАТИВ». Але дані твердження не враховують того, що в ст. 201 ПК України, в якій визначені обов'язкові реквізити податкової накладної, до таких реквізитів підпис особи, яка оформлює податкову накладну, не віднесений. А в п. 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 969 від 21.12.10 р. (діяв на час оформлення податкової накладної) вказано, що усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг. З наведеного випливає, що відповідач безпідставно ототожнює особу, яка відповідає за фінансово-господарську діяльність, з особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг. Оскільки у відповідача відсутні докази того, що особа, яка підписала вказану податкову накладну, не була уповноважена платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, то твердження про неналежне її оформлення є безпідставними.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує виключно з недотриманням його контрагентом порядку нарахування та перерахування до бюджету власних податкових зобов'язань та з неможливістю органу ДПС виконати повноваження по проведенню перевірки (зустрічної звірки) цього платника податків. Проте обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

За таких підстав колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Враховуючи те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.13 р. по справі № 820/4960/13-а прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2013р. по справі № 820/4960/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2013р. по справі № 820/4960/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Computer Logic Group» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) А.П. Бенедик

(підпис) Н.С. Бартош

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду Н.С. Водолажська