Постанова

від 27.11.2013 по справі 902/766/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2013 року Справа № 902/766/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Марченко О.В.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Вінницької області від 16 липня 2013 року в справі № 902/766/13 (суддя Білоус В.В.)

за позовом Товриства з обмеженою відповідальністю "Кейсдарм"

до відповідача Приватного підприємця ОСОБА_3

про стягнення 19 663 грн. 53коп..

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кейсдарм» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 2-3) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача заборгованості в сумі 16 600 грн., 3 % річних в розмірі 573 грн. 04 коп. та 2489 грн. 99 коп. пені.

Під час розгляду справи в місцевому господарському суді Позивачем була подана заява (а.с. 38), котра прийнята судом, щодо зменшення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 783 грн. 52 коп. за період з 24 травня 2012 року по 18 вересня 2012 року.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 16 липня 2013 року (а.с. 41-43) з підстав, вказаних у цьому рішенні, позов задоволено повністю. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 16 600 грн. боргу, 783 грн. 52 коп. пені та 573 грн. 04 коп. річних. Також, покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1720 грн. 50 коп..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 62-66) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 16 липня 2013 року в справі № 902/766/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом не повністю з'ясовані обставини, які мають значення для справи при прийнятті рішення та висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою суду від 2 жовтня 2013 року (а.с. 61) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 23 жовтня 2013 року на 15 годину 10 хвилин.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 81-82), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі та просить залишити рішення господарського суду Вінницької області без змін.

Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 22 жовтня 2013 року (а.с. 86), з підстав вказаних у ньому, вніс зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2013 року (а.с. 90) з підстав, висвітлених у даній ухвалі, розгляд справи було відкладено на 27 листопада 2013 року на 14 годину 50 хвилин.

Представник Позивача в судове засідання від 17 листопада 2013 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Позивач був належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 94,96). Причини неявки свого повноважного представника Позивач не повідомив.

Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Позивача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 27 листопада 2013 року представник Позивача заперечив проти апеляційної скарги, вважає доводи Відповідача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

Заслухавши пояснення представника Позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Вінницької області від 16 січня 2013 року по справі № 902/766/13 слід залишити без змін. При цьому колегія суду виходила з такого.

27 лютого 2012 року між Позивачем та Відповідачем був укладений договір поставки № 27/02/12 (надалі - Договір; а.с. 9).

Пунктами 1.1-1.2 Договору сторони визначили, що: Позивач зобов'язується передати у власність Відповідача товар, визначений у пункті 1.2 Договору (далі Товар), а Відповідач зобов'язується прийняти та оплатити товар; найменування товару та кількість товару узгоджується на кожну партію окремо у рахунку - фактурі та видатковій накладній, які є невід'ємною частиною даного Договору .

Відповідно до пунктів 2.1-2.2 Договору: загальна сума Договору складається із вартості фактично відвантаженого товару по рахункам - фактурам, що є невід'ємною частиною даного Договору; будь - яка оплата по рахунку - фактурі вважається оплатою по даному Договору ; розрахунки за цим Договором між Позивачем і Відповідачем здійснюються в такому порядку: оплата здійснюється на р/р Постачальника протягом 20 (двадцять) банківських днів, починаючи з дня отримання товару Відповідачем.

В силу дії пунктів 3.1-3.2 Договору: доставка Товару на склад відповідача здійснюється транспортом Позивача або грузоперевізником, котрого винаймає Позивач, за рахунок Відповідача; приймання товару за кількістю і якістю здійснюється сторонами у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Договору: Позивач зобов'язується відвантажити Позивачу товар, що підлягає поставці за найменуванням, загальною кількістю товару, асортиментом, сортаментом, номенклатурою, відповідно до заявок-замовлень або специфікацій, згідно з попередньою домовленістю Сторін у кожному конкретному випадку; Відповідач зобов'язується надати заявку-замовлення Позивачу із зазначенням точного найменування товару, асортименту, сортименту, номенклатурою, відповідно до каталогу Позивача; правильно та своєчасно оплатити відвантажений товар відповідно до пункту 2.2 Договору.

Пунктами 5.1-5.3 Договору визначено, що: у разі порушення зобов'язань, що виникають із цього Договору, Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством; за безпідставну відмову відповідача від прийняття замовленого товару від Позивача або прострочення у такому прийнятті Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу неустойку у розмірі 10 % від загальної вартості Товару; Позивач не несе відповідальність за неналежні умови зберігання Відповідачем товару; при порушенні строків оплати товару Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Умовами пункту 7.1 Договору передбачено, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2012 року; в частині розрахунків Договір діє до повного виконання всіх обов'язків Сторонами.

Колегія суду зауважує, що Позивачем до матеріалів справи подані первинні докази в підтвердження своїх позовних вимог (а саме: видаткова накладна № РН-0000078 від 27 лютого 2012 року на загальну суму з ПДВ 17320 грн. 00 коп. (замовлення «рахунок-фактура № СФ-0000079 від 27 лютого 2012 року»); Рахунок-фактура № СФ-0000079 від 27 лютого 2012 року на суму 17320 грн. 00 коп. (умова продажу «Договір № 27/02/12 від 27 лютого 2012 року»), згідно яких Позивач передав, а Відповідач прийняв товар на загальну суму 17320 грн. 00 коп.

Колегія суду звертає увагу на те, що, статтею 9 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу , яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Поряд з тим, пунктом 9 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженим наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24 травня 1995 року), передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою .

Отже, підтвердженням правовідношення, за яким Позивач передав товар Відповідачу у власність, є документи, які оформлюють рух товарно - матеріальних цінностей (видаткові накладні), і відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (дане в свою чергу опосередковано підтверджує факт здійснення господарської операції), створило у Відповідача зобов'язання оплатити прийнятий по Договору товар (в силу частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України) за ціною, яка була зафіксована у первинних бухгалтерських документах.

Водночас, Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, а саме на суму 720 грн. 00 коп., що підтверджується випискою з рахунка із зазначенням підстави оплати «часткова оплата за оболочку згідно рахунка СФ-0000079 від 27 лютого 2012 року» (а.с. 11). З даного колегія суду робить висновок, що на день подачі позовної заяви до суду заборгованість Відповідача за Договором складала 16 600 грн. 00 коп..

В свою чергу, Позивачем було направлено Відповідачу претензію № 13 від 21 травня 2012 року про сплату 16 600 грн. заборгованості за поставлений товар (а.с. 13; доказ направлення а.с. 12).

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статтей 526, 525 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Дослідивши матеріали справи, колегія суду констатує, що між Позивачем та Відповідачем виникли правовідносини на підставі Договору щодо поставки товару.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України: одна сторона - продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як передбачено частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Поряд з тим, колегія суду критично оцінює доводи Відповідача щодо того, що з наявних у нього накладної № 0000078 від 27 лютого 2012 року та рахунку-фактури № СФ-0000079 від 27 лютого 2012 року (а.с. 68-69) не вбачається, що дана поставка здійснювалася саме за цим Договором, оскільки дане спростовуються наявними в матеріалах справи доказами (належними та допустимими). Поряд з тим, колегія апеляційного господарського суду констатує той факт, що Відповідач не довів належними та допустимими доказами факту існування іншого договору. З огляду ж на те, що стороною не доведено існування інших договірних відносин, колегія суду зауважує, що правовідносини між сторонами виникли саме з даного Договору.

Крім того, колегія суду наголошує на тому, що дані первинні документи, додані Позивачем до матеріалів справи (накладна, рахунок-фактура, виписка з банківського рахунку) відповідають вимогам чинного законодавства, в тому числі, містить всі передбачені законодавством реквізити та, відповідно, підтверджують факт здійснення господарської операції щодо приймання-передачі товару.

Відповідна правова позиція висвітлена і в постанові Вищого господарського суду України № 12/82/2011/5003 від 11 березня 2013 року.

З урахуванням усього вищевказаного, згідно пунктів 1.1, 4.2.3 Договору, статті 193 Господарського кодексу України та статтей 526, 525, 692 Цивільного кодексу України, позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми боргу в розмірі 16600 грн. 00 коп, підлягають до задоволення. Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд - задовольняє позовні вимоги Позивача в цій частині.

Дане, в свою чергу, вчинено судом у оспорюваному судовому рішенні. Відповідно, колегія суду залишає без змін судове рішення господарського суду Вінницької області в цій частині.

Окрім основного боргу, Позивач просить стягнути з Відповідача 783 грн. 52 коп. пені (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) та 573 грн. 04 коп. річних.

Пунктом 5.1 та 5.3 Договору передбачено, що: у разі порушення зобов'язань, що виникають із цього Договору, Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством; Позивач не несе відповідальність за неналежні умови зберігання Відповідачем товару; при порушенні строків оплати товару Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Колегія суду зауважує, що частиною 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З викладеного слідує, що частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, проаналізувавши дані норми законодавства, перевіривши правильність розрахунку, проведеного Позивачем (а.с. 8, 38) та зважаючи на умови Договору Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що вимоги Позивача щодо стягнення пені (заявлені в межах шестимісячного терміну та річного строку позовної давності) в розмірі 783 грн. 52 коп. та річних в розмірі 573 грн. 04 коп. підлягають до задоволення.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Вінницької області і в цій частині без змін.

Що ж стосується посилань Відповідача на відсутність заявки на поставку товару, то колегія суду зазначає, відповідно до пункту 4.2 Договору саме в обов'язки Відповідача входить надання заявки-замовлення Позивачу із зазначенням найменування товару, асортименту, сортименту, номенклатури та прийняття даного товару по кількості, найменуванню, асортименту, відповідно до наданих документів.

Крім того, не заслуговує на увагу, вимога Відповідача щодо невідповідності даного Товару якісним показникам, оскільки дана вимога не є предметом спору. Поряд з тим суд констатує, що Відповідач прийняв поставлений товар без будь-яких зауважень щодо його якості та застережень та частково оплатив його вартість.

Також, колегія суду бере до уваги той факт, що Позивачем були подані всі належні та допустимі докази щодо підтвердження факту поставки товару Відповідачу, відповідно до укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору.

При цьому Рівненський апеляційний суд критично оцінює заперечення Відповідача щодо безпідставності вимог Позивача. Зокрема, суд зауважує, що Відповідач сам погоджуючи умови Договору (підписаши даний Договір та скріпивши його своєю печаткою) згодився на те, що за порушення строку оплати, він несе відповідальність, визначену Договором та чинним законодавством в Україні, а також погодив умови щодо того, що будь-яка оплата по рахунку-фактурі вважається оплатою по даному Договору. Водночас, Відповідач а ні суду першої інстанції, а ні апеляційному господарському суду не надав доказів існування інших договірних відносин з Позивачем.

З огляду на все вищеописане у даній судовій постанові, суд відхиляє заперечення Відповідача, висвітлені у апеляційній скарзі, оскільки вони не відповідають обставинам справи, спростовуються наявними у справі доказами, а також спростовані усім вищевказаним у даній судовій постанові.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Вінницької області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 16 липня 2013 року в справі № 902/766/13 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 902/766/13 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.