Ухвала

від 21.11.2013 по справі 826/5239/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5239/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.А. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

21 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Орлан» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.12.2012 року №0007012302, №0006992302, №0007002302 та №0002162305,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року позивач Публічне акціонерне товариство «Орлан» звернулися в суд з адміністративним позовом до Держаної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.12.2012 року №0007012302, №0006992302, №0007002302 та №0002162305.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2013 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що працівниками Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва проведена планова виїзна перевірка Публічного акціонерного товариства «Орлан» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки № 8635 /22-317/21497134 від 05.12.2012 року.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 135.5.4 п.135.5 ст.135, пп. 164.2.19 п. 164.2 ст.164, п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п. 201.4, 201.10 ст.201 пп. «а» п.171.2 ст.171, пп. «а» п.176.2 ст.176 Податкового Кодексу України, п.п.2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 26.12.2012 року №0007012302, №0006992302, №0007002302, №0002162305.

Вирішуючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що позивач, в порушення п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України у 2-му кв. 2012 року не включили до складу р. 03 Декларацій «Інші доходи» суму безнадійної кредиторської заборгованості, за безплатно отримані від фірми «YIOVANT ENTERPRISES LIMITED» (Кіпр) товари (роботи, послуги) на загальну суму 14 431 410 грн. (1447390 євро), що призвело до заниження доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування підприємством на загальну суму 14 431 410 грн., що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у сумі 11 190 269 грн..

Відповідно до ст. 382 Господарського кодексу України, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов'язки його сторін регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право» та іншими законами.

Відповідно до пунктів 1-4 статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право», у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини. Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Згідно ч. 1 статті 35 вищезазначеного Закону, позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.

Пунктом 1 частини 1 статті 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є, зокрема, продавець - за договором купівлі-продажу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем укладено контракти з фірмою «YIOVANT ENTERPRISES LIMITED» №071107 від 07.11.2007 року, №2007-0037 від 12.12.2007, №180108 від 18.01.2008 року, №150208 від 18.02.2008 року, №080220 від 20.02.2008 року, №20080225 від 25.02.2008 року.

Зазначені зовнішньоекономічні контракти, укладені між позивачем та фірмою «YIOVANT ENTERPRISES LIMITED» (Кіпр) не містять визначення права, яке підлягає застосуванню, а контрагент позивача є продавцем, тому застосуванню підлягає право Республіки Кіпр, оскільки контрагент позивача є резидентом Кіпру.

Відповідно до Закону Республіки Кіпр «Про позовну давність» 1945 року, строком позовної давності для договірних зобов'язань визначено 6 років.

Відповідно до пунктів 2.3 додаткових угод від 20.10.2008 року, до вищезазначених зовнішньоекономічних контрактів, укладених між позивачем та фірмою «YIOVANT ENTERPRISES LIMITED», строк розрахунків між сторонами визначено 31.12.2010 року.

На час проведення перевірки строк позовної давності в 6 років, визначений законодавством, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин не закінчився.

Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135,5 статті 135 Податкового кодексу України, інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до підпункту «а» підпункту 14.1.11 пункту 14. 1 статті 14 Податкового кодексу України, безнадійна заборгованість, це, зокрема, заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

В даному випадку строк позовної давності має визначатися згідно з законодавством, яке застосовується для регулювання цивільних відносин між контрагентами.

Твердження апелянта, що під час проведення перевірки позивачем не надавалися додаткові угоди не заслуговують на увагу та не спростовують висновків суду першої інстанції з урахуванням порядку надання документів під час проведення перевірок встановленого нормами Податкового кодексу України.

Вирішуючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення від 26.12.2012 року №00070022302, колегія суддів зважає на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гізбрехт технолоджі» 06.06.2011 року укладено договір №0606-2011, відповідно до якого ТОВ «Гізбрехт технолоджі» (постачальник) зобов'язується поставити та передати у власність, а позивач (замовник) прийняти й оплатити комплектуючі відповідно до специфікації, кількість та ціна товару вказана у додатку (специфікації) та супровідних документах (об'ємний датчик, набір пластин, тощо).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, на адресу позивача податкові накладні №2 від 20.06.2011 року загальною вартістю 16 614,12 в тому числі податок на додану вартість 2 769,02 грн., №2 від 20.06.2011 року загальною вартістю 88 315,68 грн. в тому числі податок на додану вартість 14 719,28 грн., №83 від 29.07.2011 року загальною вартістю 44 157,84 грн. в тому числі податок на додану вартість 7 359,64 грн., які відображені в реєстрі отриманих податкових накладних та включено до складу податкового кредиту у відповідних періодах.

Апелянт зазначає, що операції між позивачем та контрагентом не мали реального характеру та були укладені без мети настання реальних наслідків, а тому угоди відповідно до пунктів 1,2 статті 215, пунктів 1,5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, та в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

В обґрунтування своєї позиції, відповідач посилається на акт перевірки від 12.03.2012 року №2/23/36833908 Бершадської МДПІ у Вінницької області «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Гізбрехт технолоджі» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс» за період з 01.06.2011 року по 31.07.2011 року».

Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні у ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс» та продаж товарів (послуг) у травні 2011 року, які підпадають під визначення п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України.

Актом перевірки встановлено, що господарські зобов'язання, що виникли між позивачем та фізичною-особою підприємцем ОСОБА_3 на підставі договору №14 від 11.07.2011 року, також не мали реального характеру та були укладені без мети настання реальних наслідків, на підставі висновків акта перевірки від 08.11.2011 року №1406/17-2107/НОМЕР_1 ДПІ у м. Черкасах «Про неможливість проведення зустрічної звірки ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.06.2011 року по 31.08.2011 року».

Судом першої інстанції досліджено дійсність укладених договорів на підставі норм Конституції України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, та дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність твердження апелянта про недійсність укладених договорів між позивачем та його контрагентами, оскільки в матеріалах справи відсутні судові рішення про визнання договорів недійсним у зв'язку з порушенням приписів ст. 203 ЦК (ч. 1 ст. 215 ЦК) або недійсним у зв'язку з фіктивністю (ст. 234 ЦК), або визнання договорів недійсним у зв'язку з порушенням інтересів держави та моральних засад суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК), або визнання недійсним господарських зобов'язань (ст. 207 ГК).

Матеріали справи містять підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладенняами не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, питання наявності у представників будь-якої мети взагалі не досліджувалося під час перевірки, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, колегією суддів до уваги не приймаються.

Відповідно до ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідач у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань крім зазначених висновків акту перевірки та спростування реальності укладених угод відповідачем не надано, колегія суддів дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та контраагентами, мали реальний характер, а правочини були безпідставно визнанні відповідачем нікчемними.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Належними доказами по справі, щодо податкового правопорушення можуть бути визнані лише ті матеріали податкової перевірки, які отримані та досліджені податковим органом в рамках здійснення заходів податкового контролю відносно спірного податкового періоду, у зв'язку з чим твердження апелянта не заслуговують на увагу.

Щодо порушення позивачем вимог п.5.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637, відповідачем не наведено жодних посилань на нормативний акт, яким встановлюється обов'язок позивача з перегляду встановленого ліміту каси, що не спростовує висновки суду першої інстанції.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтами рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення в межах вимог апеляційної скарги ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 28.11.2013 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Усенко В.Г.