Ухвала

від 21.11.2013 по справі 826/6174/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6174/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Каркашьян С.К. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

21 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю «Едісон-ХХІ» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Едісон-ХХІ» до державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Едісон-ХХІ» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.03.2013р. №0001612260 та №0001602260.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Едісон-ХХІ» з питань достовірності, повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Вайліс», ТОВ «Граньстройінвест», ТОВ «Промелектро-75» за період з 01.01.2010 по 30.09.2012 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 154/22-609/35909731 від 12.03.2013 p., в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р., ст. 138 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2010-2011 рік на загальну суму 18803 грн; п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст.. 7, п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України від 03.04.1997 «Про податок на додану вартість», п.п. 198.2, п.п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р., в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.01.2010р. по 30.09.2012р. на загальну суму 23 507 грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.03.2013р.: №0001602260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 18 971,75 грн., з яких в сумі 18 803,00 грн. - за основним платежем та в сумі 168,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.; №0001612260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 35 125,50 грн., з яких в сумі 23507,00 грн. - за основним платежем та в сумі 11618,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналогічні вимоги визначено пунктами 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпунктом 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач стверджує, що в перевіряємому періоді він перебував у фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Вайліс», ТОВ «Граньстройінвест», ТОВ «Промелектро - 75».

Так, з ТОВ «Граньстройінвест» були укладені договори підряду №041003 від 04.10.2011р., №061003 від 10.10.2011р., №211002 від 21.10.2011р., №290902 від 01.11.2011р., №021102 від 02.11.2011р., №031102 від 04.11.2011р., №101002 від 10.11.2011р.

На підтвердження господарських операцій з контрагентами позивачем надані первинні і розрахункові документи, наведені в акті перевірки: акти здачі-приймання виконаних робіт, виписки банку.

Також, позивачем з ТОВ «Промелектро-75» було укладено договір поставки №111001 від 11.10.2011р.

На підтвердження даного договору була оформлено видаткова накладна та рахунок - фактура. У рахунок оплати за отримані послуги позивачем перераховано кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Промелектро-75», згідно виписок банку.

Також, судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Компанія «Валіс» для позивача було оформлено видаткову накладну та рахунок-фактуру. Позивачем перераховано кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Компанія «Вайліс» в сумі 3240,00грн. згідно виписок банку.

Проте, матеріали справи не містять вказані договори, акти приймання - здачі виконаних робіт, податкові та видаткові накладні, а також доказів подальшої реалізації отриманого від вищевказаних контрагентів товару та послуг.

Також, матеріали справи не містять жодного документа, яким би підтверджувалося надання позивачу певних послуг та наявність зв'язку між господарською діяльністю позивача та отриманням таких послуг.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, висновки Акту перевірки відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до бази даних АІС «Податки»: ТОВ «Компанія «Вайліс» має стан платника - 8 «До ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням», у зв'язку з чим свідоцтво платника податку на додану вартість від 05.06.2009р. №100229542 анульоване 31.03.2011 р.; ТОВ «Граньстройінвест» має стан платника - 8 «До ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням», у зв'язку з чим свідоцтво платника податку на додану вартість від 15.06.2011р. №100340824 анульоване 21.12.2011р.; ТОВ «Промелектро-75» має стан платника - 8 «До ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням», у зв'язку з чим свідоцтво платника податку на додану вартість від 11.07.2011р. №100342625 анульоване 19.01.2012р.

Також, згідно актів перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС ТОВ «Компанія Вайліс» від 13.02.2012 №282/23-1/36445186 та ТОВ «Граньстройінвест» від 13.02.2012 року №282/23-1/37649152, СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 19.01.2012р. порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), в т.ч. ТОВ «Компанія Вайліс» та ТОВ «Граньстройінвест», за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що фінансово-господарські операції ТОВ «Промелектро-75» та контрагентів-покупців, в період з серпня 2010 року по грудень 2011 року мають протиправний характер та спрямовані на незаконне заволодіння майном держави та суперечать інтересам держави та суспільства, а отже є нікчемними.

В зв'язку з вищевикладеним, перевіривши реальність договорів, укладених позивачем з ТОВ «Компанія «Вайліс», ТОВ «Граньстройінвест», ТОВ «Промелектро - 75», колегія суддів погоджується з висновками податкового органу та суду першої інстанції щодо відсутності підстав для включення до складу валових витрат сум сплачених за цією угодою, а до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених відповідно до податкових накладених, оформлених його контрагентом.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Колегія суддів наголошує на тому, що реальність операцій позивачем суду не підтверджено документально .

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає про необґрунтованість посилання апелянта на те, що співробітники ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС не дотримались норм Податкового кодексу України, а саме не вручили під розписку та не направили рекомендованим листом із повідомленням про вручення ні наказ, ні направлення про проведення відповідної перевірки, з огляду на те, що матеріали справи містять докази про направлення податковим органом позивачу запит про надання інформації, наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Едісон-ХХІ» від 26.02.2013 року та повідомлення № 2167/10/22-60 від 26.02.2013 року, а саме квитанції з пошти та списки згрупованих відправлень.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач при проведенні перевірки діяв в межах компетенції та відповідно до вимог податкового законодавства, з огляду на що, податковим органом не було допущено порушень прав позивача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Едісон-ХХІ» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2013 року без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.