Постанова

від 26.11.2013 по справі 801/2454/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 листопада 2013 р. (12:25) Справа №801/2454/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Сидоренка Д.В., при секретарі Леоновій В.В.,

розглянувши за участю представників:

позивача - Зуєва Д.М., довіреність №б/н від 01.09.2013 року,

відповідача - Бекірової Д.П., довіреність №57/10 від 11.11.2013 року,

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Сімферопольський виноробний завод»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Обставини справи: До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Державного підприємства «Сімферопольський виноробний завод» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (під час розгляду справи відповідача замінено на правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим) з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.02.2013 року №0003262204 про стягнення штрафних (фінансових) санкцій в сумі 6885,50 грн. та додаткової сплати податку на додану вартість в сумі 13771,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що податковим органом необґрунтовано зроблено висновок про заниження товариством суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ВК фірма «Медея». Позиція позивача мотивована тим, що висновок відповідача про нікчемність правочину з ВК фірма «Медея» не заснований на вимогах законодавства. Натомість, реальність проведення даної господарської операції підтверджується необхідними документами. Продукція за договором фактично отримана позивачем та оплачена основна її вартість.

Присутній у судовому засіданні 26.11.2013 року представник позивача позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у адміністративному позові. Крім того, додатково мотивуючи позовні, представник позивача вказав на те, що на час проведення господарської операції контрагент ВК фірма «Медея» був зареєстрований як суб'єкт господарювання та мав статус платника податку на додану вартість. А отже, мав необхідний обсяг правової дієздатності для укладення правочину з позивачем. Також, представник позивача вказав на те, що господарська операція між ДП «Сімферопольський виноробний завод» та ВК фірма «Медея» не суперечить діючому законодавству, відповідає уставним цілям діяльності товариства.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на обґрунтованість висновків перевірки та правомірність прийнятого на їх підставі податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на підставі п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78, ст.79, ст.20 Податкового кодексу України, наказу № 402 від 04.02.2013 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «Сімферопольський виноробний завод» (ЄДРПОУ 05414657) з питань взаємовідносин з ТОВ ВК фірма «Медея» (ЄДРПОУ 36441578) у грудні 2011 року, та відображення їх в податковій звітності.

Проведеною перевіркою встановлено порушення ДП «Сімферопольський виноробний завод» ч.1, ч.5 ст. 203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, в результаті чого зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

Зазначене вище, за висновками податкового органу, призвело, зокрема, до порушення ДП «Сімферопольський виноробний завод» п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187, п.44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим донараховано податку на додану вартість за грудень 2011 року у сумі 13771,00 грн.

Висновки перевірки зафіксовані в акті № 744/22-3/05414657 від 13.02.2013 року (а.с.10-11).

На підставі даних акту перевірки, враховуючи виявлені порушення, податковим органом 27.02.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0003262204, в якому визначено суму податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість в сумі 20656,50 грн., у тому числі 13771,00 грн. за основним платежем та 6885,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.9).

Не погодившись з названим податковим повідомленням-рішенням, позивачем було його оскаржено в судовому порядку до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Під час розгляду справи судом перевірено прийняте відповідачем рішення на відповідність вимогам законодавства та встановлено наступне.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначалось вище, в ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення вимог податкового законодавства за період - грудень 2011 року.

У цей період порядок оподаткування податком на додану вартість було врегульовано положеннями розділу V Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України).

Статтею 198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши наведені вище норми податкового законодавства, суд дійшов висновку, що достатніми підставами для формування податкового кредиту з податку на додану вартість є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Отже, із змісту наведених вище норм податкового законодавства вбачається, що право платника податку на податковий кредит виникає у випадку наявності його документального підтвердження.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до ч.1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі по тексту - Наказ № 88).

Відповідно до п. 1.2 Наказу № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу № 88).

Згідно з п. 2.4 Наказу № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб'єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Зі змісту ст. 9 цього Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» також вбачається, що первинні документи обов'язково мають фіксувати факт здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи зазначене вище, судом під час розгляду справи перевірені обставини на підтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ВК фірма «Медея».

Як вбачається з матеріалів справи, 26.09.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Медея» (продавець) та Державним підприємством «Сімферопольський виноробний завод» (покупець) було укладено договір № 114 (а.с.68-69).

Відповідно до умов договору продавець зобов'язується поставити у власність покупця поліграфічну продукцію, а покупець зобов'язується прийняти її та своєчасно здійснити оплату.

На виконання умов договору, Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Медея» на адресу позивача було поставлено поліграфічну продукцію (буклети рекламні) на загальну суму 68853,90 грн., з них ПДВ - 13770,78 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0002491 від 05.12.2011 року (а.с.70).

За наслідками господарської операції контрагентом було виписано податкову накладну №2594 від 05.12.2011 року на суму 68853,90 грн., з них ПДВ - 13770,78 грн. (а.с.71).

Позивачем здійснено оплату за отриманий товар, про що свідчить виписка по рахунку у ПАТ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції».

Судом встановлено, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік ті фінансову звітність в Україні», належним чином фіксують і підтверджують проведені господарські операції.

З урахуванням зазначеного вище, названі первинні документи є належною підставою для бухгалтерського та податкового обліку, а також підставою для формування податкового кредиту.

Під час розгляду справи судом встановлено, що питання відносно фактичного здійснення вказаної вище господарської операції було предметом розгляду в адміністративній справі №801/2443/13-а за позовом Державного підприємства «Сімферопольський виноробний завод» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.02.2013 року №0003272204.

Суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення від 27.02.2013 року №0003272204, як і податкове повідомлення-рішення від 27.02.2013 року №0003262204, що оскаржується у даній справі, було прийнято податковим органом на підставі одного акту перевірки № 744/22-3/05414657 від 13.02.2013 року.

Податковим повідомленням-рішенням від 27.02.2013 року №0003272204 було збільшено суму грошового зобов'язання ДП «Сімферопольський виноробний завод» з податку на прибуток на суму 15387,00 грн.

Висновки податкового органу щодо заниження ДП «Сімферопольський виноробний завод» податку на прибуток (як і заниження податку на додану вартість) засновані на тому, що товариством необґрунтовано оподатковано господарську операцію з контрагентом ТОВ ВКФ «Медея», оскільки цей правочин має ознаки нікчемного.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 24.04.2013 року по справі №801/2443/13-а, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року (а.с.34-47), позовні вимоги ДП «Сімферопольський виноробний завод» задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 27.02.2013 року №0003272204.

Рішення суду обґрунтовано тим, що досліджені під час розгляду справи документи первинного обліку спростовують доводи податкового органу про фіктивність господарських взаємовідносин між ДП «Сімферопольський виноробний завод» та ТОВ ВКФ «Медея». Під час розгляду справи податковим органом не було надано доказів невиконання контрагентами позивача своїх договірних зобов'язань, доказів, які б свідчили про отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, тому висновки відповідача про те, що вказані операції не спричиняють настання правових наслідків позбавлені належного обґрунтування.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Частиною 2 ст. 255 КАС України визначено, що обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Аналогічне правило встановлено ч. 1 ст. 72 КАС України, а саме: обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, з урахуванням приписів статей 72 та 255 КАС України обставини, встановлені в адміністративній справі №801/2443/13-а, є такими, що не потребують доказування.

З огляду на зазначене вище, під час розгляду справи спростовано висновки перевірки щодо відсутності факту здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ ВКФ «Медея», а також щодо неможливості формування позивачем податкового кредиту на підставі первинних документів, отриманих від цього контрагента.

Щодо висновків перевірки про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ ВКФ «Медея», суд зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частина першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та контрагентами, зокрема доказів умисного укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» також було зауважено про те, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини та застосовувати наслідки їх нікчемності, зокрема шляхом донарахування податкового зобов'язання та застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій.

Відтак, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ ВКФ «Медея» на суму 13771,00 грн..

Враховуючи зазначене, необґрунтованим є також застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі п.123.1 ст. 123 Податкового кодексу України в сумі 6885,50.

За таких умов, податкове повідомлення-рішення від 27.02.2013 року №0003262204 є таким, що прийнято податковим органом протиправно, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Як свідчать матеріали, за подання до адміністративного суду даного позову позивачем було сплачено судовий збір в сумі 206,56 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №2439 від 28.02.2013 року, №2442 від 28.02.2013 року та №2461 від 22.03.2013 року (а.с.2-3,18).

Приймаючи до уваги, що рішення у справі ухвалене на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 206,56 грн.

У судовому засіданні, яке відбулось 26.11.2013 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанова оформлена та підписана 02.12.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 27.02.2013 року №0003262204.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Сімферопольський виноробний завод» судові витрати із сплати судового збору у розмірі 206,56 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Сидоренко Д.В.