Ухвала

від 23.01.2014 по справі 801/2454/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/2454/13-а

23.01.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дудкіної Т.М.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Омельченка В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Сидоренко Д.В. ) від 26.11.13 у справі № 801/2454/13-а

за позовом Державного підприємства "Сімферопольський виноробний завод" (Московське шосе, 9-й км, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95492)

до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.11.2013 у справі № 801/2454/13-а позов Державного підприємства «Сімферопольський виноробний завод» задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 27.02.2013 року №0003262204.

Також судом вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.11.2013 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Державному підприємству «Сімферопольський виноробний завод» відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання 23.01.2014 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на підставі п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78, ст.79, ст.20 Податкового кодексу України, наказу № 402 від 04.02.2013 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «Сімферопольський виноробний завод» з питань взаємовідносин з ТОВ ВК фірма «Медея» у грудні 2011 року, та відображення їх в податковій звітності.

Проведеною перевіркою встановлено порушення ДП «Сімферопольський виноробний завод» ч.1, ч.5 ст. 203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, в результаті чого зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

Зазначене вище, за висновками податкового органу, призвело, зокрема, до порушення ДП «Сімферопольський виноробний завод» п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187, п.44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим донараховано податку на додану вартість за грудень 2011 року у сумі 13771,00 грн.

Висновки перевірки зафіксовані в акті № 744/22-3/05414657 від 13.02.2013 року.

На підставі даних акту перевірки, враховуючи виявлені порушення, податковим органом 27.02.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0003262204, в якому визначено суму податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість в сумі 20656,50 грн., у тому числі 13771,00 грн. за основним платежем та 6885,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.9).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом необґрунтовано зроблено висновок про заниження товариством суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ВК фірма «Медея»; відповідач дійшов помилкових висновків стосовно порушення позивачем вимог податкового законодавства, визнавши нікчемними угоди позивача з ВК фірма «Медея».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та переглядаючи постанову в межах доводів апеляційної скарги зазначає наступне.

Як зазначалось вище, в ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення вимог податкового законодавства за період - грудень 2011 року.

У цей період порядок оподаткування податком на додану вартість було врегульовано положеннями розділу V Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України).

Статтею 198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Проаналізувавши норми податкового законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, що достатніми підставами для формування податкового кредиту з податку на додану вартість є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.

Наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Право платника податку на податковий кредит виникає у випадку наявності його документального підтвердження.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до ч.1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі по тексту - Наказ № 88).

Відповідно до п. 1.2 Наказу № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу № 88).

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб'єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Зі змісту ст. 9 цього Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» також вбачається, що первинні документи обов'язково мають фіксувати факт здійснення господарської операції.

Враховуючи зазначене вище, перевірені обставини на підтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ВК фірма «Медея».

З матеріалів справи вбачається, що 26.09.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Медея» (продавець) та Державним підприємством «Сімферопольський виноробний завод» (покупець) було укладено договір № 114 (а.с.68-69).

Відповідно до умов договору продавець зобов'язується поставити у власність покупця поліграфічну продукцію, а покупець зобов'язується прийняти її та своєчасно здійснити оплату.

На виконання умов договору, Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Медея» на адресу позивача було поставлено поліграфічну продукцію (буклети рекламні) на загальну суму 68853,90 грн., з них ПДВ - 13770,78 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0002491 від 05.12.2011 року (а.с.70).

За наслідками господарської операції контрагентом було виписано податкову накладну №2594 від 05.12.2011 року на суму 68853,90 грн., з них ПДВ - 13770,78 грн.

Позивачем здійснено оплату за отриманий товар, про що свідчить виписка по рахунку у ПАТ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції».

Апеляційним розглядом встановлено, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік ті фінансову звітність в Україні», належним чином фіксують і підтверджують проведені господарські операції.

З урахуванням зазначеного вище, названі первинні документи є належною підставою для бухгалтерського та податкового обліку, а також підставою для формування податкового кредиту.

Питання відносно фактичного здійснення вказаної вище господарської операції було предметом розгляду в адміністративній справі №801/2443/13-а за позовом Державного підприємства «Сімферопольський виноробний завод» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.02.2013 року №0003272204.

Податкове повідомлення-рішення від 27.02.2013 року №0003272204, як і податкове повідомлення-рішення від 27.02.2013 року №0003262204, що оскаржується у даній справі, було прийнято податковим органом на підставі одного акту перевірки № 744/22-3/05414657 від 13.02.2013 року.

Податковим повідомленням-рішенням від 27.02.2013 року №0003272204 було збільшено суму грошового зобов'язання ДП «Сімферопольський виноробний завод» з податку на прибуток на суму 15387,00 грн.

Висновки податкового органу щодо заниження ДП «Сімферопольський виноробний завод» податку на прибуток (як і заниження податку на додану вартість) засновані на тому, що товариством необґрунтовано оподатковано господарську операцію з контрагентом ТОВ ВКФ «Медея», оскільки цей правочин має ознаки нікчемного.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 24.04.2013 року по справі №801/2443/13-а, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року (а.с.34-47), позовні вимоги ДП «Сімферопольський виноробний завод» задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 27.02.2013 року №0003272204.

Рішення суду обґрунтовано тим, що досліджені під час розгляду справи документи первинного обліку спростовують доводи податкового органу про фіктивність господарських взаємовідносин між ДП «Сімферопольський виноробний завод» та ТОВ ВКФ «Медея». Під час розгляду справи податковим органом не було надано доказів невиконання контрагентами позивача своїх договірних зобов'язань, доказів, які б свідчили про отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, тому висновки відповідача про те, що вказані операції не спричиняють настання правових наслідків позбавлені належного обґрунтування.

Частиною 2 ст. 255 КАС України визначено, що обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Аналогічне правило встановлено ч. 1 ст. 72 КАС України, а саме: обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, з урахуванням приписів статей 72 та 255 КАС України обставини, встановлені в адміністративній справі №801/2443/13-а, є такими, що не потребують доказування.

Щодо висновків перевірки про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ ВКФ «Медея», колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та контрагентами, зокрема доказів умисного укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» також було зауважено про те, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини та застосовувати наслідки їх нікчемності, зокрема шляхом донарахування податкового зобов'язання та застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій.

З огляду на зазначене, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції, ці доводи були предметом дослідження та не знайшли свого правового підтвердження.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.11.13 у справі № 801/2454/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.М. Дудкіна

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.М. Дудкіна