Постанова

від 28.11.2013 по справі 812/8259/13-а

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2013 року Справа № 812/8259/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Цицюри О.О.,

при секретарі: Запорожцевій І.В.,

за участю сторін

представника позивача: Крупнік О.М. (дов. від 02.01.2013 №27юр),

Янченко А.М. (дов. від 08.10.2013 №08/10/2013/1),

Штепура С.А. (дов. від 01.08. 2013 №16/10/2013/1),

представника відповідача: Тулупової О.А., (дов. від 03.07.2013 №96/10/10-013),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Луганський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000292200 та №0000302200 від 20.09.2013,

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дочірнього підприємства «Луганський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000292200 та №0000302200 від 20.09.2013.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у період з 27.08.2013 по 28.08.2013 СДПІ по роботі з ВВП у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Дочірнього підприємства «Луганський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з питань повноти нарахування ПДВ та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Меридиан-93» (код ЄДРПОУ 32419643) за період з 01.01.2011 по 31.03.2011

Позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення №0000292200 та №0000302200 від 20.09.2013 Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів є протиправними, оскільки факт формування податкового кредиту та валових витрат за перевіряємий період підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які були надані у відповідь на запит податкового органу.

В судовому засіданні представники позивача підтримали адміністративний позов, надали пояснення аналогічні викладеним у позові та просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення адміністративного позову, надала заперечення на адміністративний позов від 31.10.2013 №5447/10/10-013 (а.с.111-117), в яких посилається на те, що платником податків до перевірки та матеріалів справи надано копії ТТН, які не можливо вважати належними доказами отримання від ТОВ «Меридиан-93» товару, оскільки форма цих документів не відповідає чинному законодавству.

На підставі викладеного представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд доходить до такого.

У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тому у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано,

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії),

- безсторонньо ( неупереджено),

- добросовісно,

- розсудливо,

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації,

- пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія),

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення,

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 20.1.4 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

У судовому засіданні встановлено, що у період з 27.08.2013 по 28.08.2013 СДПІ по роботі з ВВП у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Дочірнього підприємства «Луганський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з питань повноти нарахування ПДВ та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Меридиан-93» (код ЄДРПОУ 32419643) за період з 01.01.2011 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт від 04.09.2013 №52/22-0/319957. (а.с.12-26)

На підставі акту від 04.09.2013 №52/22-0/319957 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000292200 від 20.09.2013, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 83074 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 1 грн. (а.с.38) та податкове повідомлення-рішення №0000302200 від 20.09.2013, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності 103842 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 1 грн. (а.с.39)

Висновок СДПІ по роботі з ВВП у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про заниження податку на додану вартість та податку на прибуток та порушення позивачем п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обґрунтовано тим, що платником податків до перевірки надано копії ТТН, які не можливо вважати належними доказами отримання від ТОВ «Меридиан-93» товару, оскільки форма цих документів не відповідає чинному законодавству, що вказує на нікчемність правочину, укладеного між ДП «Луганський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та ТОВ «Меридиан-93».

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягає реальність господарських операцій, укладених між ДП «Луганський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та ТОВ «Меридиан-93», що є підставою для виникнення права на податковий кредит та визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Дочірнє підприємство «Луганський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом № 200103101 від 9 липня 2002 року (а.с.57)

Судом встановлено, що між ДП «Луганський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та ТОВ «Меридиан-93» укладено договір на поставку товарів від 18 січня 2006 року, згідно якого ТОВ «Меридиан-93» є постачальником товару для ДП «Луганський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України». (а.с.58-60)

На підтвердження виконання вищезазначеного договору, а саме здійснення операцій з придбання дизельного пального позивачем були надані видаткові накладні (а.с.162-164); платіжні доручення (а.с.214-225); товарно-транспортні накладні (а.с.72,80,91), податкові накладні (а.с.182-184), приймальні акти, які підтверджують прийняття продукції на склад (а.с.69-71,73-79,81-90,92-99), що підтверджує придбання товару для власного використання та витяг з книги реєстрації довіреностей, що підтверджує видачу працівникам підприємства довіреностей на отримання товару (а.с.8-9, 17 том 2).

Вказані документи є документами первинного бухгалтерського обліку, оформлені відповідно до вимог Закону України №996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, положення ст.ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів; докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів (п. 6 ст. 71 КАС України).

Ухилення однією із сторін угоди від сплати податків після укладання та виконання спірної угоди не може бути підставою для висновку про її нікчемність; наслідком такого ухилення може бути адміністративна або кримінальна відповідальність посадових осіб суб'єкта підприємницької діяльності. Відтак, податковим органом не надано суду жодних доказів, які свідчать про намір позивача при укладанні спірного договору діяти з метою уникнути оподаткування фінансового-господарських результатів виконання цього договору, незаконного привласнення ПДВ, нарахованого в ціні продажу робіт (послуг), із завідомим усвідомленням неперерахування суми ПДВ до Державного бюджету України.

Підставою для відповідальності є наявність умислу на укладення (вчинення) угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Однак відповідачем не надано доказів, які б свідчили про наявність умислу у сторін укладених договорів.

В матеріалах справи відсутні докази в обґрунтування умислу позивача на вчинення правочинів, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізінгу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізінгу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізінгу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари /послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи, що здійснення господарських операцій між ДП «Луганський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та ТОВ «Меридиан-93» підтверджено первинними бухгалтерськими документами, підприємства були належним чином зареєстровані як суб'єкти господарської діяльності та як платники податку на додану вартість, та з урахуванням вимог ст. 198 Податкового кодексу України, суд дійшов до висновку про відсутність у відповідача правових підстав для донарахування позивачу податку на додану вартість та податку на прибуток та застосування штрафних санкцій.

За таких обставин суд доходить до висновку, що позовні вимоги ДП «Луганський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України , якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ДП «Луганський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 1869,19 грн., що підтверджується платіжним дорученням №394 (а.с.2).

На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 28 листопада 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 03 грудня 2013 року, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дочірнього підприємства «Луганський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000292200 та №0000302200 від 20.09.2013, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів №0000292200 від 20.09.2013.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів №0000302200 від 20.09.2013.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Луганський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1869,19 грн. (одна тисяча вісімсот шістдесят дев'ять грн. 19 коп.)

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 03 грудня 2013 року.

Суддя О.О. Цицюра