Постанова

від 27.11.2006 по справі 47/218-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний

господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2006

р.                                                          

Справа № 47/218-06 

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  , 

при

секретарі Сенчук І.В.

за

участю представників сторін:

позивача - Куделка І.М.

(дов. № 1025/16 від 29.12.05р.), Кухар М.Д. (дов. б/н від 30.01.06р.),

Чабановської О.В. (дов. №60/16 від 31.01.06р.), Мерзлікіної В.О. (дов. № 1031

від 29.12.05р.)

відповідача -  Почуєва В.А. (дов. №35 від 07.11.05р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні

Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з

обмеженою відповідальністю "Партнер", м. Харків (вх. № 2899

Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 24.07.06 р.

по справі № 47/218-06

за позовом Державного

підприємства "Завод ім. В.О. Малишева", м. Харків

до Товариства з обмеженою

відповідальністю "Партнер", м. Харків

про визнання недійсними договору та

угоди, -

встановила:

У травні 2006 року Державне підприємство "Завод ім. В.О.

Малишева"  звернулось до

господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою

відповідальністю "Партнер", м. Харків про визнання договору

№339/22М-289 дп від 02.02.2001р. та додаткової угоди до нього №1 від

24.04.2001р. недійсними,  як такими, що

укладені всупереч з встановленими цілями діяльності позивача. Крім того,

позивач просив покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого

держмита у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу у розмірі 118,00 грн.

При розгляді справи у господарському суді позивач 17.07.06р.

звернувся із заявою про уточнення позовних вимог, яка за змістом є додатковим

нормативним та правовим обґрунтуванням позовних вимог.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.07.06р. по

справі №47/218-06 (суддя Ю.В. Светлічний) позов задоволений у повному обсязі та

визнано  недійсним договір №339/22М-289

дп від 02.02.2001р. та додаткову угоду до нього №1 від 24.04.01р. Крім того,

стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер" на

користь Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" державне

мито у розмірі 85,00 грн. та 118,00 витрат на інформаційне-технічне забезпечення

судового процесу.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився,

подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення суду прийнятим з суттєвим

порушенням норм матеріального та процесуального права, при недоведеності

обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав

встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам

справи, в зв'язку  з чим просить рішення

господарського суду Харківської області від 24.07.06р. по справі №47/218-06

скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої

інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги

безпідставними, в зв'язку з чим просить оскаржуване рішення господарського суду

залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 21.11.06р. оголошено перерву до 23.11.06р. о

10 год. 00 хв.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин

справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи

апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського

процесуального кодексу України, заслухавши уповноважених представників сторін,

які підтримали свої позиції у справі, 

колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги

без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської

області виходив з результатів встановлення та дослідження документально

підтверджених  матеріалами справи

обставин спору за якими встановив, що 2 лютого 2001 року між позивачем та

відповідачем у даній справі укладений договір поставки               №339/22М-289 дп, відповідно до

умов якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити

негабаритний металобрухт -шаботи у кількості 1500 тон за ціною 60,00 грн. за 1

тону, на загальну суму 90000,00 грн. в тому числі ПДВ 20 %.

24 квітня 2001 року між позивачем та відповідачем у справі

укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору, відповідно до умов якої

зменшено кількість предмету поставки до 1355 тон та, відповідно, загальну суму

договору до 81300,00 грн., в тому числі ПДВ 20 %. Крім того, цією додатковою

угодою змінено грошову форму оплати на бартерну форму шляхом поставки

"Покупцем" (відповідачем) 

"Постачальнику" (позивачу) генератора ГПЗ11БМУ2 в кількості 1

шт. за ціною 81300,00 грн., в тому числі 20% ПДВ.

Відповідач за вказаним договором виконав прийняті на себе

зобов'язання, поставивши 01.06.2001р. позивачу у якості оплати за негабаритний

металолом (шаботи) генератор ГПЗ11БМУ2 в кількості 1 шт. за ціною 81300,00

грн., в тому числі 20 % ПДВ.

Позивач на виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором №

339/22М-289 дп від 02.02.2001 р. на протязі 2001 року поставив відповідачу

307,12 тон негабаритного металолому (шабот) за ціною 60,00 грн. на загальну

суму 18427,20 грн. Решту негабаритного металолому (шаботів) у кількості 1047,88

тон на загальну суму 62872,80 грн. позивач відповідачу не поставив.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої

інстанції, предметом поставки за договором № 339/22М-289-дп від 02.02.2001р., а

також додаткової угоди до нього № 1 від 24.04.2001р. є шаботи, які

використовуються у цеху 510 підприємства позивача для роботи молотів та

рахуються у бухгалтерському обліку підприємства на балансовому рахунку 207

"Запасні частини" як засоби виробництва, що підтверджується даними

оборотних відомостей за 2002-2006 роки, а також довідкою за підписом головного

бухгалтера підприємства позивача щодо бухгалтерського обліку шабот.

Відповідно до положень статті 25 Цивільного кодексу УРСР (ред.

1963р.), норми якого були чинними на момент укладення спірного договору,

юридична особа діє на підставі статуту (положення).

Згідно з п. 4.2. Статуту Позивача, а також положеннями ч. 3 ст. 10

Закону України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 р. №

887-ХІІ, норми якого були чинними на момент укладення спірного договору, майно

підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного

господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання,

державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним

майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать

чинному законодавству та статуту підприємства.

У преамбулі Статуту підприємства вказано, що Державне підприємство

"Завод імені В.О. Малишева" засновано на державній власності і

підпорядковано Державному комітету промислової політики України.

А згідно з п. 4.7. Статуту, Комітет та інші органи державної

виконавчої влади здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження

закріпленого за підприємством державного майна, правомочності дій по відношенню

до державної власності і відповідності чинному законодавству ведення

підприємницької діяльності.

Пункт 4.4. Статуту підприємства позивача визначає, що відчуження

засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством,

здійснюється за погодженням з комітетом промислової політики України.

Указом Президента України "Про Положення про Міністерство

промислової політики України" від 21.09.2001 р. № 849/2001 (п. 2)

встановлено, що Міністерство промислової політики України є правонаступником

Державного комітету промислової політики України.

Відповідно до п. 7 ч. 4 зазначеного Положення, Мінпромполітики

України, відповідно до покладених на нього завдань, виконує відповідно до

законодавства України функції з управління об'єктами державної власності. 

Постановою КМУ від 06.04.1998 р. № 453 встановлено перелік

підприємств, установ, організацій, які належать до сфери управління Міністерства

промислової політики України, до якого включено підприємство позивача -ДП

"Завод ім. В.О. Малишева".

Господарський суд з урахуванням зазначених обставин, дійшов

висновку, що проводити відчуження засобів виробництва (шаботів), які є

державною власністю і закріплені за державним підприємством на праві повного

господарського відання, позивач мав право тільки після отримання відповідного

дозволу на це від уповноваженого органу управління майном позивача -

Міністерства промислової політики України. Проте, під час укладення спірного

договору позивач не мав таких дозволів, а тому не мав права укладати з

відповідачем договір на продаж засобів виробництва (шаботів).

При винесенні рішення суд першої інстанції також послався на те,

що Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" - є підприємством,

що має стратегічне значення для економіки та безпеки України, у зв'язку з чим

включено до відповідного переліку підприємств згідно з Постановою КМУ від

23.12.2004 р. № 1734.

Згідно із п. 29.60.0. Статуту підприємства, основним видом його

діяльності є виробництво зброї та боєприпасів.

Довідкою Харківського обласного управління статистики від

08.06.1998 р. та від 18.03.2005р. визначено, що основним видом діяльності ДП

"Завод ім. В.О. Малишева" є оборонна промисловість.

Згідно з чинними положеннями Законів України "Про

приватизацію державного майна" від 04.03.1992р. № 2163-ХІІ та "Про

перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації"

від 07.07.1999 р. № 847-ХІV державне підприємство "Завод ім. В.О.

Малишева" не підлягає приватизації як об'єкт загальнодержавного значення,

основним видом діяльності якого є виробництво та ремонт зброї, яка є на

озброєнні Збройних Сил України.

Підприємство позивача представляє собою виробничий комплекс

загальнодержавного значення, головною метою діяльності якого є серійне

виготовлення танків (бронетанкової техніки).

Шаботи, які були визначені предметом спірного договору поставки, є

невід'ємною складовою частиною молотів ковальсько-пресового цеху №510 позивача.

Вони призначені виконувати амортизаційну функцію при ударі падаючих частин

молоту, що підтверджується технічними паспортами на них.

Молоти штампувальні є обладнанням, призначеним для виготовлення

виробів -частин бойової техніки методом кування. Їх роботі відведена головна

роль у виробництві складових частин бронетанкової техніки. За відсутністю шабот

робота молотів стає неможливою, що підтверджується довідкою щодо технічної

характеристики, необхідності шабот у процесі виробництва підприємства позивача

та їх кількості.

Із наданих позивачем документів вбачається, що у разі повного

виконання підприємством своїх зобов'язань за договором № 339/22М-289 дп від

02.02.2001 р. та додатковою угодою до нього № 1 від 24.04.2001 р. по поставці

відповідачу -ТОВ "Партнер" -повної кількості шабот за договором (1355

т) за ціною 60,00 грн. за 1 тонну, підприємство фактично втратить всі наявні в

нього запасні шаботи, внаслідок чого робота молотів у ковальському цеху № 510

по виробництву 42 позицій бронетанкової техніки стане неможливою та

підприємство фактично втратить спроможність у проведені основного виду своєї

діяльності по виробництву зброї та запасних частин до неї, а разом з нею і свій

статус стратегічно значимого для економіки та безпеки України підприємства, що

в цілому грубо суперечить основним статутним цілям діяльності підприємства

позивача.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що договір №

339/22М-289 дп від 02.02.2001 р. та додаткова угода до нього № 1 від 24.04.2001

р. на поставку 1355 т шаботів не відповідають загальним цілям підприємства

позивача щодо ефективного використання та збереження закріпленого за

підприємством державного майна, правомочності дій підприємства позивача по

відношенню до державної власності, та були укладені між позивачем та відповідачем

у суперечності з положеннями пунктів 4.4., 4.2., 3.2. Статуту підприємства

позивача та чинними на момент укладення спірного договору законодавчих норм -

ч. 3 ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні" та статті 25

Цивільного кодексу УРСР (ред. 1963р.).  

Оскільки усі вищезазначені правочини - договір поставки №

339/22М-289 дп та додаткова угода до нього № 1 від 24.04.2001 р. - вчинялись

сторонами до 1 січня 2004 року (до моменту набрання чинності Цивільним кодексом

України 2003 року), тому під час їх укладення позивач і відповідач мали

дотримуватись вимог Цивільного кодексу УРСР 1963 року, що діяв на той момент.

Загальні підстави та наслідки недійсності угод встановлені статтею

48 Цивільного кодексу УРСР, за якою недійсною визнається угода, що не

відповідає вимогам закону, а згідно із ч. 1 ст. 26 цього ж Кодексу юридична

особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її

діяльності.

Частиною 1 статті 50 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що

недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими

цілями її діяльності.

За таких обставин, оскільки юридична особа має цивільну

правоздатність відповідно до встановлених статутом (положенням) цілей її

діяльності, угода, укладена нею в суперечності з цими цілями, є в силу ст. 50

Цивільного кодексу УРСР  недійсною,

незалежно від наявності і форми вини її учасників.

Господарський суд з урахуванням обставин справи та вимог чинного

законодавства  дійшов висновку про

невідповідність договору № 339/22М-289 дп від 02.02.2001 р. та додаткової угоди

до нього № 1 від 24.04.2001 р. вимогам ч. 3 ст. 10 Закону України "Про

підприємства в Україні" та статті 25 Цивільного кодексу УРСР, що є

підставою для визнання їх недійсними відповідно до ст. 48 цього ж Кодексу.

Також, оскільки спірний договір та додаткова угода до нього

укладені між сторонами у справі в суперечності з основною метою діяльності

підприємства позивача, визначеної у його Статуті, - виробництва зброї та

боєприпасів, тому господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для

визнання їх недійсними у відповідності до ст. 50 Цивільного кодексу УРСР.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії

суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи,

їм  надана правильна та належна правова

оцінка, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування

прийнятого по справі рішення немає, оскільки відповідно до статті 33

Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті

обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а

згідно зі статтею 43 цього ж Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм

внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному

розгляді  в  судовому 

процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що висновок

місцевого господарського суду в частині визначення предмету поставки за

договором № 339/22М-289 дп від 02.02.2001р. та додатковою угодою до нього № 1

від 24.04.2001р. не відповідає дійсності, а документи, на які послався суд, не

підтверджують зазначений висновок.

Однак вказані посилання не приймаються колегією суддів до уваги,

оскільки як свідчать матеріали справи 02.01.2001 р. між позивачем та

відповідачем укладений  договір поставки

№ 339/22М-289 дп, відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити, а

відповідач прийняти та оплатити негабаритний металобрухт - шаботи у кількості

1500 т за ціною 60,00 грн. за 1 тону, на загальну суму 90000,00 грн., в тому

числі ПДВ 20 %, а згідно із додатковою угодою від 24.04.2001 р. кількість

предмету поставки зменшено до 1355 т та, відповідно, загальну суму договору до

81300,00 грн., в тому числі ПДВ 20 %.

Згідно технічних паспортів, наявних в матеріалах справи, шаботи,

які є предметом спірного договору поставки, є складовою частиною молотів

штампувальних, котрі є основними засобами виробництва.

Крім того, як правомірно зазначає позивач, відповідно до п. 4

Положень (стандартів) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби",

затверджених наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92,

об'єкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і

приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання

певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних

предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування

загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого

кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в

складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню

основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

Також, вказаними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку визначена

класифікація основних засобів (перелік вичерпний), згідно якого шаботи не

можуть бути віднесені до основних засобів.

При цьому, відповідно до розділу "Клас 2. Запаси"

Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів,

капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій,

затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.99 р.,

"на субрахунку 207 "Запасні частини" ведеться облік придбаних чи

виготовлених запасних частин, готових деталей, вузлів, агрегатів, які

використовуються для проведення ремонтів, заміни зношених частин машин,

обладнання, транспортних засобів, інструменту, а також  автомобільних шин у запасі та обороті. На

цьому ж субрахунку ведеться облік обмінного фонду повнокомплектних машин,

устаткування, двигунів, вузлів, агрегатів, що створюються в ремонтних

підрозділах підприємств, на ремонтних підприємствах."

Таким чином, у відповідності до вказаної Інструкції та Положень

(стандартів) бухгалтерського обліку, у бухгалтерському обліку позивача молоти

(у складі яких знаходяться їх складові частині шаботи) рахуються на балансовому

рахунку 10 "Основні засоби" субрахунку 104 "Машини та

обладнання", а запасні частини - шаботи до цих молотів на балансовому

рахунку 20 "Виробничі запаси" субрахунку 207 "Запасні

частини".

Як підтверджується матеріалами справи та доведено позивачем,

станом на  момент укладення спірного

договору шаботи були запасними частинами до молотів. При цьому, інших шаботів у

позивача не було (за виключенням 307,12 т відпрацьованих шаботів, поставлених

відповідачу), руху шаботів на підприємстві позивача в період 2002-2006 років не

відбувалося та можливості придбання позивачем шабот у вигляді негабаритного

металолому не було.

307,12 т шаботів, які були поставлені позивачем відповідачу за

спірним договором на протязі 2001 року, складалися з шаботів, які були

відпрацьовані позивачем та не підлягали подальшому використанню у виробництві,

тоді як всі інші наявні у позивача шаботи були новими та ще не використовувались

у виробництві. 

В період 2002-2006 років за відсутністю на підприємстві позивача

необхідних коштів капітальний ремонт молотів не провадився, у зв'язку з чим,

замінені відпрацьовані шаботи були відсутні та їх поставка була припинена.

Кількість шаботів у цей період не змінювалась, про що свідчать наявні у

матеріалах справи довідка за підписом головного бухгалтера підприємства

позивача щодо бухгалтерського обліку шабот та копія оборотної відомості

бухгалтерського обліку шаботів за 2002-2006 роки.

Таким чином, необхідною умовою реалізації підприємством позивача

відповідачу шабот як негабаритного металобрухту було попереднє списання

шаботів, яке було можливим лише у разі проведення на підприємстві позивача

капітального ремонту певної кількості молотів із обов'язковою заміною

відпрацьованих шабот на нові.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої

інстанції зроблено цілком обґрунтований висновок, що предметом поставки за

договором № 339/22М-289-дп від 02.02.2001 р., а також додатковою угодою до

нього № 1 від 24.04.2001 р. є шаботи, які призначені для використання у цеху

510 підприємства позивача.

Таким чином, предмет договору № 339/22М-289 дп від 02.02.2001р. і

додаткової угоди до нього № 1 від 24.04.2001 р. розповсюджується саме на наявні

у позивача нові шаботи, що являються засобами виробництва підприємства

позивача, є запасними частинами для молотів та необхідні позивачу для виконання

основного виду своєї статутної діяльності.

Слід зазначити, що п. 3.1. договору № 339/22М-289 дп від

02.02.2001р. сторонами встановлені умови щодо строків поставок по цьому

договору та визначаються постачальником (позивачем) та покупцем (відповідачем)

по факту готовності чергової партії лому, однак докази виконання цього пункту

спірного договору відповідачем як суду першої так і апеляційної інстанції не

надані та в матеріалах справи не містяться. 

Посилання відповідача у своїй апеляційній скарзі на порушення

судом першої інстанції вимог чинного законодавства щодо застосування строків

позовної давності не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки позовна

давність застосовується господарським судом лише за заявою сторони у спорі, яка

подана до винесення рішення. Разом з тим, під час розгляду даної справи

відповідач до господарського суду із заявою про застосування строків позовної

давності в порядку ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України не звертався.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на

підставу своїх вимог і заперечень. Однак відповідач в обґрунтування своїх

заперечень не надав суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість

доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного

господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача позбавлена

фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення

господарського суду Харківської області від 24.07.06 року по справі № 47/218-06

прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи

відповідача з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть

бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 99, 101, 102, п.

1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія

суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 24.07.06 року

по справі № 47/218-06 залишити без змін.  

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Партнер", м. Харків залишити без задоволення.

         Головуючий суддя                                                                     

                                 Судді