Постанова

від 08.02.2007 по справі 47/218-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

08 лютого 2007 р.                                                                                  

№ 47/218-06 

Вищий

господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді:

суддів:

Муравйова О.В., Гоголь Т.Г.,

Продаєвич Л.В.

розглянувши матеріали касаційної

скарги

Товариства з обмеженою

відповідальністю "Партнер", 

м. Харків

на рішення

господарського суду Харківської

області від 24.07.2006

та постанову

Харківського апеляційного

господарського суду від 23.11.2006

у справі

№ 47/218-06

за позовом

Державного підприємства

"Завод ім. В.О. Малишева", м. Харків

до

Товариства з обмеженою

відповідальністю "Партнер", 

м. Харків

про

визнання недійсним договору та

додаткової угоди до нього

за участю представників сторін:

від позивача:

не з'явилися, належно повідомлені

про час і місце засідання суду

від відповідача:

Почуєв В.А. за дов. від

07.11.2005 №35

Відповідно до статті 1114

Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу

належним чином повідомлені про час і місце засідання суду (ухвала Вищого

господарського суду України від 18.01.2007, надіслана сторонам у справі

23.01.2007 року), проте позивач не скористався наданим йому статею 22

Господарського процесуального кодексу України правом на участь у засіданні суду

касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого господарського суду

України від 18.01.2007 касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю

"Партнер" прийнята до провадження та призначена до розгляду на

08.02.2007 року колегією суддів Вищого господарського суду України у складі:

Добролюбова Т.В. - головуючий, судді: Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.

Розпорядженням в.о. Голови судової

палати Вищого господарського суду України від 07.02.2007 № 02-12.2/21 у зв'язку

з відпусткою судді Добролюбової Т.В. для розгляду касаційної скарги у справі

№47/218-06 господарського суду Харківської області призначено колегію суддів у

складі: Муравйов О.В. - головуючий, судді: Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2006 року Державне

підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" звернулось до господарського

суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Партнер" про визнання договору від 02.02.2001 №339/22М-289 та

додаткової угоди до нього від 24.04.2001 №1 недійсними як таких, що укладені

всупереч встановленим цілям діяльності підприємства.

Позивачем, в порядку статті 22

Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду подана

заява про уточнення підстав позову, в якій Державне підприємство зазначило, що

шаботи є складовою частиною основних засобів виробництва -молотів, майно

підприємства є державною власністю і закріплено за ним на праві повного

господарського відання, а згідно зі Статутом підприємства відчуження засобів

виробництва здійснюється за погодженням з Державним комітетом промислової

політики України. А відтак, укладені з ТОВ "Партнер"  договір та додаткова угода до нього не

відповідають загальним цілям підприємства щодо ефективного використання та

збереження закріпленого за ним державного майна, суперечать положенням пунктів

3.2, 4.2, 4.4 Статуту підприємства, а також 

чинним на момент їх укладення 

законодавчим нормам, зокрема, частини 3 статті 10 Закону України

"Про підприємства в Україні" та статті 25 Цивільного кодексу УРСР, у

зв'язку з чим  мають бути визнані

недійсними на підставі статей 48, 50 цього Кодексу.

У відзиві на позов товариство проти

позовних вимог заперечувало з огляду на закінчення передбаченого статею 71

Цивільного кодексу УРСР строку позовної давності, а також на те, що відчуження

шаботів (деталей, устаткування), які не підлягали подальшому використанню у

виробництві (а саме про це домовилися сторони у договорі), не суперечить чинному

законодавству та Статуту підприємства. Наявність загрози основним цілям

підприємства, що нібито має місце при укладенні спірної угоди, є лише

припущенням позивача.

Рішенням господарського суду

Харківської області від 24.07.2006 (суддя Свєтлічний Ю.В.), залишеним без змін

постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2006 (судді:

Демченко В.О. -головуючий, Барбашова В.С., Афанасьєв В.В) - позов

задоволено,  визнано недійсним договір

від 02.02.2001 №339/22М-289  та додаткова

угода до нього від 24.04.2001 року № 1.

Судові рішення мотивовані тим, що

спірні угоди за своїм змістом і предметом не відповідають приписам чинного на

той час законодавства, є позастатутними, так як укладені всупереч Статуту

підприємства.

Не погоджуючись з прийнятими у

справі судовими актами, ТОВ "Партнер" звернулось до Вищого

господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування, просить

прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Скаржник

посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано юридичної оцінки

фактичним обставинам справи та не враховано те, що:

- поставлені відповідачеві 307,12

тн. негабаритного металобрухту -шаботів відповідали Держстандарту України

2787-75, не підлягали подальшому використанню за призначенням і були прийняті

товариством як належне виконання відповідно до предмету договору;

- поставка на адресу заводу в

якості оплати за металобрухт генератора ГПЗ11БМУ2 в кількості одної одиниці за

ціною 81300,00 грн. була прийнята позивачем як належне виконання договору.

Товариство зауважує на тому, що

суди при розгляді даної справи не з'ясували в чому умови договору не

відповідали статутним цілям підприємства. На думку скаржника, в оскаржуваних

рішенні та постанові, в порушення статті 58 Цивільного кодексу УРСР, попередні

судові інстанції, визнаючи предметом договору інший товар, не встановили в чому

полягала мета сторін при укладанні спірного договору від 02.02.2001

№339/22М-289, в редакції додаткової угоди до нього від 24.04.2001 №1 і чи

дійсно обидві сторони мали на увазі і за мету здійснити товарообмін генератора

ГПЗ11БМУ2 на відповідну кількість шаботів, як засобів виробництва підприємства

позивача, а також суди не врахували, що без встановлення обоюдної мети

приховати дійсну угоду за удавану неможливо застосувати наслідки, передбачені

статею 50, частиною 2 статті 58 Цивільного кодексу УРСР.

Скаржник зазначає, що судові

інстанції припустились помилки в незастосуванні статті 60 Цивільного кодексу

УРСР, визнавши договір від 02.02.2001 №339/22М-289 і додаткову угоду до нього

від 24.04.2001 №1 недійсними в повному обсязі, бо недійсність зобов'язання з

поставки генератора ГПЗ11БМУ2 не випливає лише з недійсності зобов'язання з

поставки негабаритного металобрухту -шаботів.

ТОВ "Партнер" вважає

посилання попередніх судових інстанцій на факт відсутності на момент укладання

договору всієї кількості відпрацьованих шаботів, що набули статус негабаритного

металобрухту, як на підставу для визнання спірного договору недійсним, таким,

що  суперечить вимогам статей 245, 252

Цивільного кодексу УРСР.

Скаржник зазначає, що суди

застосовували лише норми цивільного законодавства, які діяли на момент

укладання угод, тобто Цивільний кодекс УРСР, проте, що стосується строку

позовної давності суди виходили із приписів частини 3 статті 267 Цивільного

кодексу України.

Порушення судами попередніх

інстанцій норм статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України

скаржник вбачає у тому, що при оцінці доказів в контексті заперечень і пояснень

сторін попередні судові інстанції порушили приписи статті 43 цього Кодексу,

визнавши, що предметом договору є шаботи. Напроти, наявні докази і пояснення

сторін доводять, що дії сторін були направлені саме на товарообмін генератора

ГПЗ11БМУ2 на відповідну кількість негабаритного металобрухту -шаботів.

У відзиві на касаційну скаргу

Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" просить скаргу

залишити без задоволення, а судові акти -без змін з підстав, якими вони

вмотивовані.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України, перевіривши матеріали справи на предмет повноти

встановлення обставин справи, правильності застосування господарськими судами

норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутнього у

засіданні суду представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги

дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на

таке:

Відповідно до роз'яснень Пленуму

Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11

"Про судове рішення" (із змінами, внесеними згідно з Постановами

Пленуму Верховного Суду України від 24.04.1981 №4, від 25.12.1992 №13, від

25.05.1998 №15), рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги

процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи,

вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають

застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності-на підставі закону, що

регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту

законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно

відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду

стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають

дійсності, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому

засіданні.

Визнаючи одні і відхиляючи інші

докази, суд має це обгрунтувати. Судові рішення попередніх інстанцій, прийняті

у даній справі, за своїм змістом не відповідають цим вимогам.

Так, господарськими судами

встановлено, що правовідносини сторін виникли на підставі договору від

02.02.2001 №339/22М-289 та додаткової угоди до нього від 24.04.2001 №1, за

умовами яких Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева"

(постачальник) зобов'язалося поставити, а ТОВ "Партнер" (покупець)

-прийняти і оплатити негабаритний металобрухт -шаботи у кількості, як зазначено

у додатковій угоді 1355 тн., в свою чергу, відповідач зобов'язався сплатити

обумовлену вартість продукції шляхом здійснення оплати у бартерній формі шляхом

поставки генератора ГПЗ11БМУ2.

Предметом даного судового розгляду є

вимога про законність цього договору разом з додатком до нього, оскільки, як

вважає позивач, вони укладені юридичною особою в суперечності встановленим

цілям її діяльності.

Позовні вимоги завод обґрунтував

посиланням на статтю 50 Цивільного кодексу УРСР та мотивував тим, що

здійснювати продаж шаботів, які є предметом договору поставки від 02.02.2001 і

які є основними фондами державного підприємства, останнє мало право тільки

після отримання дозволу Мінпромполітики України за погодженням з Фондом державного

майна України і виключно на конкурентних засадах.  Для реалізації шаботів як негабаритного

металобрухту, необхідна така умова як попереднє списання згідно з Положенням

про списання основних засобів, що є державною власністю. Шаботи є невід'ємною

частиною спеціального обладнання -молотів, які застосовуються у виробництві

складових частин бронетанкової техніки, із чого слідує, що у разі виконання

підприємством договірних зобов'язань з поставки товариству повної кількості

шаботів, позивач фактично втратить всі наявні у нього шаботи, внаслідок чого

робота молотів стане неможливою і відповідно проведення основного виду

діяльності з виробництва зброї та запасних частин до неї.

Дійшовши висновку про правомірність

заявленої вимоги щодо визнання недійсними договору і додатку до нього,

господарські суди,  виходили із того, що

предметом поставки за спірним договором є шаботи, які відносяться до засобів

виробництва, відчуження останніх має здійснюватися у встановленому порядку, за

погодженням з Мінпромполітики України. Оскільки на час укладання угод дозвіл

від Мінпромполітики позивачем не отримано, господарський суд зробив висновок, з

яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що Державне підприємство не

мало право укладати договір на продаж засобів виробництва.

Проте, зазначені висновки зроблені

судами попередніх інстанції передчасно, без урахування наступного:

Згідно зі статею 4 Цивільного

кодексу УРСР (чинного на момент виникнення цивільних прав та обов'язків)

цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а

також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в

силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні

права і обов'язки. Відповідно до цього, цивільні права і обов'язки виникають, зокрема,

з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом,

але таких, які йому не суперечать. Відповідно до статті 151 цього Кодексу

договір є однією з підстав виникнення зобов'язання.

Як зазначено у пункті 8 постанови

Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 № 3 (зі змінами і

доповненнями)  "Про судову практику

в справах про визнання угод недійсними", оскільки юридична особа має

цивільну правоздатність відповідно до встановлених статутом (положенням) цілей

її діяльності, угода, укладена нею в суперечності з цими цілями, є в силу

статті 50 ЦК УРСР недійсною, незалежно від наявності і  форми вини її учасників. Якщо така угода була

укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, до

сторони, яка діяла умисно, застосовуються наслідки, передбачені статею 49 цього

Кодексу, при відсутності умислу застосовуються наслідки, передбачені статею 48

Кодексу.

Господарські суди, вирішуючи спір,

пов'язаний з визначенням змісту і меж правоздатності господарюючих суб'єктів,

повинні виходити із широкого розуміння тих цілей, які ці суб'єкти переслідують

у своїй діяльності та враховувати, що під цілями юридичної особи розуміються не

лише її основні виробничо-господарські, соціальні та інші завдання, а й також

не заборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основних

цілей.

На підставі статі 50 ЦК УРСР має

визнаватись недійсною лише та угода, яка прямо суперечить цілям юридичної

особи, зазначеним у законі, що регулює її діяльність або в установчих

документах.

При вирішенні даного спору

господарські суди виходили з того, що предметом поставки за даним договором є

шаботи. Із змісту пункту 1.1 договору від 02.02.2001 року в редакції додаткової

угоди від 24.04.2001 року вбачається, що поставці на адресу ТОВ "Партнер"

підлягав негабаритний металобрухт - шаботи. Отже, судами попередніх інстанцій

не було належним чином з'ясовано, що є предметом укладеного між сторонами

договору з урахуванням його умов і фактичних дій сторін, пов'язаних з  виконанням договірних зобов'язань.

Договором поставки, згідно з

частиною 2 статті 245 Цивільного кодексу УРСР, є договір, що укладається між

організаціями за їх розсудом, за яким поставщик зобов'язується передати

покупцеві продукцію в строк, який не збігається з моментом укладення договору.

Договір поставки є двостороннім і передбачає взаємні зобов'язання сторін.

Як вбачається з матеріалів справи,

відповідач в якості оплати передав Державному підприємству генератор ГПЗ11БМУ2

в кількості одної одиниці вартістю 81300,00 грн., який прийнятий заводом без

заперечень. Таким чином, позивач зобов'язаний був забезпечити наявність

негабаритного металобрухту -шаботів на відповідну вартість.

Оскільки у договорі є посилання на

Державний стандарт, вимогам якого повинна відповідати обумовлена договором

продукція, судам слід було звернути на це увагу і ретельно перевірити яким

технічним вимогам відповідають металобрухт та шаботи відповідно.

Судами, також, не взяті до уваги

письмові докази, які знаходяться в матеріалах справи і відповідно до яких

відповідач заперечував проти доводів позивача щодо протиправності укладених

договорів статутним цілям підприємства позивача. При цьому, судова колегія

звертає увагу на те, що застосування судами до спірних правовідносин норм

Цивільного кодексу України, які регулюють строк позовної давності, належним

чином у прийнятих рішеннях не обгрунтовано.

Оскільки передбачені процесуальним

законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права

встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в

рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи

іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або

додатково перевіряти докази, всі рішення у справі підлягають скасуванню, а

справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Харківської

області.

При новому розгляді справи судові

необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких

ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених

обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що

підлягають застосуванню до даних правовідносин.

          Керуючись ст. ст. 1115,

1117, 1119-11111, 11112

Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду

Харківської області від 24.07.2006 та постанову Харківського апеляційного

господарського суду від 23.11.2006 у справі №47/218-06 -скасувати.

Справу передати на новий розгляд до

господарського суду Харківської області.

Касаційну скаргу Товариства з

обмеженою відповідальністю "Партнер", м. Харків -задовольнити

частково.

Головуючий, суддя  

О. Муравйов

Суддя

Т. Гоголь

Суддя

Л. Продаєвич