Ухвала

від 19.11.2013 по справі 2а-7136/10/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/13491/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року

у справі № 2а-7136/10/1270

за позовом Державного підприємства «Луганський авіаційний ремонтний завод»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську

про визнання неправомірними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Луганський авіаційний ремонтний завод» (позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську (відповідач), в якому просило визнати неправомірними дії відповідача щодо складання та надіслання податкового повідомлення-рішення № 0000338013/0 від 13 вересня 2010 року, визнати протиправним та недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000338013/0 від 13 вересня 2010 року, визнати неправомірними дії податкового органу щодо складання та надіслання акту перевірки № 1071/08-3/08215600 від 31 серпня 2010 року, а також визнати протиправним та недійсним акт перевірки № 1071/08-3/08215600 від 31 серпня 2010 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську щодо складання податкового повідомлення-рішення № 0000338013/0 від 13 вересня 2010 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000338013/0 від 13 вересня 2010 року. Стягнуто на користь ДП «Луганський авіаційний ремонтний завод» з Державного бюджету України судові витрати в розмірі 1,70 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ДП «Луганський авіаційний ремонтний завод» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Восток Інвест Метал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Восток» за квітень - червень 2010 року, за результатами якої складено акт № 1071/08-3/08215600 від 31 серпня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000338013/0 від 13 вересня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 388 768,00 грн. (260 333,00 грн. - основний платіж, 128 435,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагента.

Вказаний висновок контролюючим органом зроблено з огляду на невключення ТОВ «Восток Інвест Метал» до складу податкових зобов'язань сум податку на додану вартість, сформованих при взаємовідносинах з позивачем в охоплений перевіркою період, невизнання податковим органом за місцем реєстрації поданих вказаним суб'єктом господарювання податкових декларацій з податку на додану вартість за квітень - червень 2010 року, відсутність у постачальника позивача основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, складських та торгівельних приміщень, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності, а також неперебування ТОВ «Восток Інвест Метал» за юридичною адресою.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Восток Інвест Метал» комплектуючих для ремонту авіаційної техніки, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

При цьому реальність здійснення господарських операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у контрагента підтверджується дослідженими судовими інстанціями видатковими накладними, картками складського обліку матеріалів, платіжними дорученнями.

В свою чергу, слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей, а відтак, якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Проте, вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності факту реального вчинення господарських операцій та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Що стосується позовних вимог ДП «Луганський авіаційний ремонтний завод» про визнання неправомірними дій податкового органу щодо складання та надіслання акту перевірки № 1071/08-3/08215600 від 31 серпня 2010 року, а також визнання недійсним та протиправним акту перевірки № 1071/08-3/08215600 від 31 серпня 2010 року, то колегія суддів вважає, що судові інстанції обґрунтовано відмовили в їх задоволенні, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

В свою чергу, акт перевірки та викладені у ньому факти та висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки. Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом під час проведення перевірки порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Податковий орган, в свою чергу, не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податку порушень.

Таким чином, акт, складений за результатами проведеної перевірки, не має обов'язкового характеру та не набуває статусу рішення в розумінні пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог в зазначеній частині відсутні.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.