Постанова

від 19.11.2013 по справі 826/1928/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1928/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Екско плюс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Екско плюс» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Екско плюс» (далі - Позивач, ТОВ «Екско плюс») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Подільському районі) про скасування податкового повідомлення-рішення від 02.11.2012 року №0000830700.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не було підтверджено належним чином оформленими первинними документами факт реальності господарських операцій, на підставі яких ТОВ «Екско плюс» було сформовано податковий кредит. Крім того, суд зауважив, що Позивачем було порушено строки декларування у складі податкового кредиту сум за податковими накладними, виписаними поза межами звітного періоду.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Відповідач у судовому засіданні наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити повністю, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Вирішуючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у жовтні 2012 року працівниками ДПІ у Подільському районі було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Екско плюс» з питань достовірності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за серпень 2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 201.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення податку на додану вартість, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за серпень 2012 року на суму 8 423 108,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 18.10.2012 року №102/15-315/32850853. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 02.11.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В4» №0000830700, яким Позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8 423 108,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Вирішуючи питання про реальність виконання укладеного між Позивачем та ТОВ «Профі-Консалтинг» договору, суд першої інстанції встановив, що між ТОВ «Екско Плюс» (Замовник) та ТОВ «Профі-Консалтинг» (Консультант) було укладено договір №3/07-1-2011 від 01.07.2011 року (далі - Договір), за умовами якого Консультант погоджується надавати Замовнику консультативно-юридичні послуги у сфері зв'язку з урядовими установами на території України в рамках другої черги будівництва житлового проекту «Парк Авеню» із вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом за адресою: Україна, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 60.

Відповідно до розділу ІІ Договору оплата послуг Консультанта за цим Договором здійснюється на основі рахунків-фактур Консультанта з наданням повного комплекту документів (податкової накладної, акту, звіту). Оплата Замовником здійснюється протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання рахунку-фактури від Консультанта. Оплата за послуги, надані за цим Договором, ґрунтується на нижченаведених погодинних ставках спеціалістів Консультанта та часу, витраченого на виконання завдань Замовника, та залежить від характеру та вартості виконаних робіт, використання професійного досвіду та спеціальних технологій, розроблених Консультантом, а також рівня досвіду персоналу, необхідного для виконання робіт на належному професійному рівні. В будь-якому випадку загальний розмір винагороди Консультанта за Договором не перевищуватиме 7 000 000,00 грн., в тому числі ПДВ в розмірі 1 166 666,66 грн.

На думку Позивача, факт реальності господарських операцій за вказаним договором підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: додатків до договору (т. 1 а.с. 69-75); актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1 а.с. 76-82), звітів з надання консультативно-юридичних послуг (т. 1 а.с. 83-101, 102-204, 205-211), банківських виписок (т. 1 а.с. 212-213), податкових накладних (т. 1 а.с. 214-227).

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо безтоварності укладеного між ТОВ «Екско Плюс» та ТОВ «Профі-Консалтинг» правочинів, а також на підставі того, що первинні документи не свідчать про реальність виконання договірних зобов'язань контрагентом Позивач, суд першої інстанції прийшов до висновку про фіктивний характер вказаного Договору. З огляду на вищевикладене Окружний адміністративний суд м. Києва з огляду на положення ст. ст. 185, 198, 201 ПК України, ст. 1 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», прийшов до висновку, що формування підприємством податкового кредиту з ПДВ відбувалося за нікчемним правочинами, а тому підстав для включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого за Договором, у Позивача не було.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на наступне.

Приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак, як було зазначено судом першої інстанції, всупереч зазначеним вище вимогам закону, Позивачем не було надано належним чином оформлені первинні документи, які б підтверджували факт здійснення господарських операцій з ТОВ «Профі-Консалтинг», яке б давало право на формування податкового кредиту за результати господарських відносин з вказаним контрагентом в сумі 1 666 667,00 грн., оскільки зі змісту наявних у матеріалах справи документів вбачається, що, по-перше, рахунки всупереч умов Договору були сплачені раніше дати складання звітів та фактичного виконання робіт, по-друге, кількість звітів не відповідає кількості виданих Позивачу рахунків, по-третє, обсяг наданих ТОВ «Профі-Консалтинг» послуг виходив за межі господарської діяльності Позивача та стосувався суб'єктів господарювання, доказів існування правовідносин з якими ТОВ «Екско Плюс» не надано; по-четверте, акти здачі-прийняття робіт складені після періоду, в якому, за твердженням Апелянта, відбувалося надання ТОВ «Профі-Консалтинг» послуг, та, відповідно, після оплати Позивачем останніх.

Разом з тим, на думку колегії суддів такі висновки суду першої інстанції є передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 531 ЦК України визначено, що боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Тобто, існування у Договорі умов щодо сплати наданих ТОВ «Профі-Консалтинг» послуг виключно після отримання звітів, актів здачі-прийняття робіт не позбавляє Позивача права достроково виконати власні зобов'язання з оплати вказаних послуг, оскільки цивільне законодавство засноване на диспозитивних і рівноправних правовідносинах.

За таких обставин колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що сплата Позивачем грошових коштів за умовами Договору раніше моменту виконання контрагентом останнього робіт не може бути безумовною підставою для визнання Договору недійсним, а господарських операцій безтоварними.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу, ТОВ «Профі-Консалтинг» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Профі-Консалтинг», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку про передчасність висновків суду першої інстанції про неправомірність формування податкового кредиту на суму 1 166 667,00 грн., який виник у Позивача за результатами господарських відносин з ТОВ «Профі-Консалтинг».

Щодо висновків суду першої інстанції про неправомірність формування включення Позивачем до складу від'ємного значення суми податку на додану вартість в загальному розмірі 5 648 653,00 грн. у травні 2012 року, право на включення яких виникло у жовтні-грудні 2010 року та січні-березні і травні 2011 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абз. 1, 3 п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу; у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно з п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити; податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Тобто, Податковий кодекс України встановлює лише єдиний випадок, коли не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг. Це суми не підтверджені податковими накладними чи митними накладними, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 ПК України.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що приписи п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не передбачають надання підтверджуючих документів коли саме надійшла податкова накладна.

Як було встановлено судом першої інстанції, податкові накладні, за якими було збільшено податковий кредит за жовтень 2010 року на суму 342 2256,00 грн., листопад 2010 року на суму 732 310,00 грн., грудень 2010 року на суму 1 297 723,00 грн., січень 2011 року на суму 697 477,00 грн., лютий 2011 року на суму 1 155 194,00 грн. та березень 2011 року на суму 1 423 723,00 грн. були отримані Позивачем та включені до складу податкового кредиту у травні 2012 року.

Разом з тим, оскільки Відповідачем не ставиться під сумнів відповідність зазначених податкових накладних вимогам чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у ДПІ у Подільському районі правових підстав для зменшення податкового кредиту на загальну суму 5 648 653,00 грн.

З огляду на викладене колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про порушення ТОВ «Екско Плюс» 365-денного строку включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими у попередньому звітному (податковому) періоді, як на підставу для позбавлення права останнього на формування податкового кредиту з ПДВ за попередні періоди.

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами Апелянта про те, що сума в розмірі 1 606 121,00 грн., яка визначена податковим органом внаслідок порушення Позивачем п.п. 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 ст. 200 ПК України, жодним чином Відповідачем не обґрунтована.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 8 423 108,00 грн., однак викладені в акті перевірки та в рішенні суду першої інстанції доводи стосуються виключно 1 666 667,00 грн. (податковий кредит за Договором), 5 648 653,00 грн. (порушенням 365-денного строку для включення сум до складу податкового кредиту) та 1 667,00 грн. (повторне включення суми однієї і тієї ж самої податкової накладної до податкового кредиту). Водночас, обґрунтування зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1 106 121,00 грн. (а не на 1 606 121,00 грн., як зазначає податковий орган в акті перевірки та ТОВ «Екско Плюс» в апеляційній скарзі) Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимог ст. 72 КАС України надано не було, на що помилково не звернув увагу суд першої інстанції.

А тому, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення необхідно скасувати в частині зменшення Позивачу від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 1 106 121,00 грн.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності у винесеного податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому вважає за необхідне його скасувати.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Екско плюс» - задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Екско плюс» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати винесене Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби податкове повідомлення-рішення від 02 листопада 2012 року №0000830700.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.