Ухвала

від 08.12.2014 по справі 826/1928/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2014 року м. Київ К/800/60567/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряКалініна О.С. та представників сторін: від позивача Чабан В.Ю., Забіяка Ю.Л. від відповідачаРесьян М.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013

у справі № 826/1928/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Екско плюс» доДержавної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві проскасування податкового повідомлення рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екско плюс» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (правонаступником якої є відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 02.11.2012 року №0000830700.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2013 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2013 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Екско плюс» з питань достовірності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за серпень 2012 року, за результатами якої складено акт №102/15-315/32850853 від 18.10.2012;

- за висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення податку на додану вартість, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за серпень 2012 року на суму 8 423 108 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято повідомлення-рішення форми «В4» №0000830700 від 02.11.2012, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 8 423 108 грн.;

- за результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не було підтверджено належним чином оформленими первинними документами факт реальності господарських операцій, на підставі яких ТОВ «Екско плюс» було сформовано податковий кредит. Крім того, позивачем було порушено строки декларування у складі податкового кредиту сум за податковими накладними, виписаними поза межами звітного періоду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у зв'язку з відсутністю в діях позивача порушень податкового законодавства.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України у разі, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) або до Державного бюджету України;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведених норм випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій між позивачем та ТОВ «Профі - Консалтинг» укладено договір № з/07-1-2011 від 01.07.2011 про надання консультативно-юридичних послуг.

Досліджуючи подані позивачем докази на підтвердження правомірності формування даних податкового обліку з податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «Профі-Консалтинг», судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент оформлення податкових накладних ТОВ «Профі-Консалтинг» у встановленому законом порядку було зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності та як платник податку на додану вартість, а факт реального здійснення господарських операції підтверджується наявними у позивача належним чином оформленими первинними документами.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що відповідачем не ставиться під сумнів відповідність вимогам чинного законодавства податкових накладних, на підставі яких позивачем було сформовано спірну суму податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2010, січень, лютий та березень 2011 у загальному розмірі 5 648 653,00 грн., що була визначена уточнюючими розрахунками за вказані податкові періоди, поданими позивачем у травні 2012.

У відповідності до п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

За змістом ст.50 Податкового кодексу України, якою врегульовано внесення змін до податкової звітності, встановлено наступні обмеження у поданні платником податків уточнюючих розрахунків при виявленні ним власних помилок: по-перше, подання уточнюючих розрахунків може здійснюватись ним в межах строків давності, встановлених ст.102 Податкового кодексу України (що становить 1095 календарних днів з дня, наступного за останнім днем подачі звітності за відповідний період); по-друге, подання уточнюючих розрахунків не може бути здійснене платником під час проведення документальних планових та позапланових виїзних перевірок за будь-який звітний (податковий) період, який перевіряється контролюючим органом.

За умови відсутності вказаних обставин, дії платника податків по поданню уточнюючих розрахунків при виявленні ним власних помилок є правомірними.

Посилання відповідача на порушення позивачем абз.3 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України є безпідставним, оскільки вказана норма регулює питання включення сум податкового кредиту за податковими накладними у звітні періоди, відмінні від дати складання податкової накладної (оскільки у нормами Податкового кодексу України платнику податку надано право формування податкового кредиту звітного періоду на підставі податкових накладних, які взяті на облік у поточному звітному періоді, але виписані у попередніх податкових періодах).

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що висновок контролюючого органу щодо порушення позивачем пп.200.1, 200.2, 200.3, 200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого платнику податку зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на суму 1 106 121 грн., відповідачем не було обґрунтовано всупереч вимог ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, вказані обставини залишилися поза межами судового розгляду справи судом першої інстанції.

Враховуючи наведене вище, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в цілому.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний