Постанова

від 19.11.2013 по справі 2а-1867/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-1867/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія АС» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія АС» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2012 товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія АС» (далі - Позивач, ТОВ «ВБК АС») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі (далі - Відповідач, ДПІ у Деснянському районі) про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.08.2011 року №0000722302.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2012 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 року було скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2012 року та ухвалено нову, якою позовні вимоги задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.06.2013 року було частково задоволено касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва, скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 року, а справу № 2а-1867/12/2670 направлено до суду першої інстанції на новий судовий розгляд. Підставою для скасування рішень було неповне з'ясування судами підстав для проведення Відповідачем перевірки Позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки контрагент Позивача не мав технічних та матеріальних можливостей виконати договірні зобов'язання, підстав для формування у ТОВ «ВБК АС» податкового кредиту не було.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення повноважного представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Вирішуючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у серпні 2011 року працівниками ДПІ у Деснянському районі на підставі наказу від 01.04.2011 року №1992 та направлення від 02.08.2011 року №109/23-2 було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВБК «АС» з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «БК «Арміс» за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за квітень 2011 року в сумі 106 666,67 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 03.08.2011 року №5460/23/2/33595554. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 25.08.2011 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000722302, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 106 667,67 грн., у тому числі за основним платежем - 106 666,67 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн.

Вирішуючи питання про відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вимогам податкового законодавства, суд першої інстанції встановив наступне.

У квітні 2011 року між Позивачем (Замовник) та ТОВ «БК «Арміс» (Виконавець) укладено договір субпідряду №121 від 11.04.2011 року (далі - Договір), за умовами якого Виконавець зобов'язується передати у власність Замовника продукцію - будівельні матеріали та комплектуючі до них та виконати будівельні роботи, визначені у додатках до цього Договору, - а Замовник зобов'язується прийняти цю продукцію і роботи та своєчасно здійснити її оплату на умовах, визначених цим Договором.

Найменування робіт: монтаж та демонтаж опалубки з будівництва об'єкта Замовника АЕК «Київенерго», а саме ПС 110/35/10 кВ «Московська» з лінією 110 кВ «Московська-ТЕЦ-5».

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що ціна останнього складає 1 092 712,00 грн., у тому числі ПДВ 182 118,67 грн. При цьому ціна Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (п. 2.2 Договору).

Факт виконання зазначеного Договору, на думку Позивача, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: специфікації (т. 1 а.с. 26), договірної ціни (т. 1 а.с. 27), локального кошторису (т. 1 а.с. 28-32), податкових накладних (т. 1 а.с. 34-37), акту приймання-передачі (т. 1 а.с. 38).

29.04.2011 року Договір між сторонами було розірвано на підставі додаткової угоди (т. 1 а.с. 33).

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо нікчемності укладеного між ТОВ «ВБК «АС» та ТОВ «БК «Арміс» правочину, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань. З огляду на вищевикладене Окружний адміністративний суд м. Києва з огляду на положення ст. ст. 198, 201 ПК України прийшов до висновку, що формування підприємством податкового кредиту з ПДВ відбувалося за нікчемним правочином, укладеним з суб'єктом господарювання, який діє за межами правового поля, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції враховується, що укладення зазначеного Договору було здійснено з метою ведення Позивачем господарської діяльності.

Крім того, зі змісту акту перевірки вбачається, що основною підставою для висновків про нікчемність укладеного з ТОВ «БК «Арміс» Договору, податковий орган, з яким погодився суд першої інстанції, зазначив відсутність контрагента Позивача за місцем знаходження, а також відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування.

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що факт взаємовідносин з недобросовісним платником податків не може бути підставою для накладення відповідальності на добросовісного контрагента. Крім того, відсутність трудових ресурсів та необоротних активів не позбавляє суб'єкта господарювання права залучати до виконання робіт (надання послуг) інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Однак доказів існування такого, що набрав законної сили вироку суду по кримінальній справі щодо посадових осіб Позивача, податковим органом надано не було.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують реальність виконання укладеного ТОВ «ВБК «АС» Договору.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «БК «Арміс» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для донарахування податкових зобов'язань ТОВ «ВБК «АС» у Відповідача не було.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому вважає за необхідне його скасувати.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія АС» - задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія АС» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 серпня 2011 року №0000722302, винесене Державною податковою інспекцією у Деснянському районі м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.