Постанова

від 04.12.2013 по справі 810/6197/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2013 року місто Київ № 810/6197/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства «Торес-Н» доТетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне підприємство «Торес-Н», звернувся до суду з адміністративним позовом до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 07.11.2013 року № 0000302200 прийняте з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечить чинному законодавству України та підлягає скасуванню.

Про дату, час і місце судового розгляду, призначеного на 27.11.2013 року сторони були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

У призначений день та час в судове засідання з'явився представник позивача, надавав додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибуття представника Тетіївської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області. Про поважність причин неприбуття представник відповідача не зазначив.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи вважається необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з підстав незазначення поважності причин неприбуття представника відповідача в судове засідання, з огляду на це, суд визнав за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження на основі наявних в матеріалах справи доказів, про що в судовому засіданні 27.11.2013 року було постановлено протокольну ухвалу суду.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Від відповідача відзиву на позовну заяву, заперечення на адміністративний позов, будь-яких пояснень з приводу розгляду даної адміністративної справи на час проведення судового засідання (27.11.2013 року) не надходило. Заперечення на адміністративний позов були подані 02.12.2013 року через канцелярію суду.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Приватне підприємство «Торес-Н» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 33689605.

З матеріалів справи встановлено, що 22.10.2013 року Тетіївською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 22.10.2013 року № 138/220/33689605 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства «Торес-Н» код за ЄДРПОУ: 33689605, з питань правильності і правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток під час здійснення фінансово-господарських відносин з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» (код за ЄДРПОУ 30303336). За період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року».

Перевіркою встановлено наступні порушення вимог податкового законодавства:

підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 6 201, 00 гривень, в тому числі за 1 квартал 2011 року на суму 6 201, 00 гривень;

підпункт 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періодах, що перевірялися, на загальну суму 45 827, 00 гривень, в тому числі за 2 квартал 2011 року на суму 13 805, 00 гривень, за 3 квартал 2011 року на суму 8 459, 00 гривень, за 4 квартал 2011 року на суму 4 157, 00 гривень, за 1 квартал 2012 року на суму 9 529, 00 гривень, за 2 квартал 2011 року на суму 9 877, 00 гривень.

На підставі Акта перевірки від 22.10.2013 року № 138/220/33689605, року Тетіївською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було винесено податкове повідомлення-рішення від 07.11.2013 року № 0000302200 за платежем по податку на прибуток на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 52 028, 52 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 852, 00 гривень.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати його протиправним та скасувати, що і є предметом даного спору.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Зі змісту Акта перевірки вбачається, що перевіркою витрат за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року встановлено їх завищення на загальну суму 232 086, 00 гривень, в тому числі за 1 квартал 2011 року в сумі 24 804, 00 гривень, за 2 квартал 2011 року в сумі 60 221, 00 гривень, за 3 квартал 2011 року в сумі 36 778, 00 гривень, за 4 квартал 2011 року в мі 18 074, 00 гривень, за 1 квартал 2012 року в сумі 45 377, 00 гривень, за 2 квартал 2011 року в сумі 47 032, 00 гривень. Такі висновки перевіряючого зроблені на підставі наступних документів: пояснення директора ПП «Торес-Н» до листа Тетіївської ОДПІ від 25.09.2013 року № 387/10/22-0, картки рахунку № 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», укладеного генерального договору добровільного страхування майна від 01.02.2011 року № 0201/06-320, додаткових угод до даного договору, актів виконаних робіт, банківських виписок тощо.

Перевіркою повноти нарахування податку на прибуток встановлено його заниження всього в сумі 52 028, 00 гривень, в тому числі за 1 квартал 2011 року в сумі 6 201, 00 гривень, за 2 квартал 2011 року в сумі 13 805, 00 гривень, за 3 квартал 2011 року в сумі 8 459, 00 гривень, за 4 квартал 2011 року в сумі 4 157, 00 гривень, 1 квартал 2012 року в сумі 9 529, 00 гривень, за 2 квартал 2011 року в сумі 9 877, 00 гривень.

На думку перевіряючих, викладену в Акті перевірки, витрати з придбання страхових послуг, відповідно до укладеного Договору з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» (код за ЄДРПОУ 30303336), ПП «Торес-Н» безпідставно віднесло до складу валових витрат на страхування по взаємовідносинах з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд».

Також в основу висновків, викладених в Акті перевірки позивача лягло те, що ДПІ у Шевченківському районі міста Києва Головного управління Міндоходів в місті Києві було проведено перевірку ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» (код за ЄДРПОУ 30303336), за результатами якої був складений Акт від 19.07.2013 року № 445/2250/30303336 «Про результати планової виїзної перевірки ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» (код за ЄДРПОУ 30303336) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року».

За результатами перевірки ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» (код за ЄДРПОУ 30303336), відповідно до Акта ДПІ у Шевченківському районі міста Києва Головного управління Міндоходів в місті Києві від 19.07.2013 року № 445/2250/30303336, правочини, укладені ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб. Згідно зазначеного акта перевірки, валові внески, одержані (нараховані) ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» на його користь за договорами страхування і перестрахування за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року та валові внески, сплачені ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» за договорами перестрахування з резидентами за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року підлягають зменшенню.

Суд не погоджується з вищевказаними в Акті перевірки позивача висновками перевіряючих, вважає їх помилковими, та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи у зв'язку з наступним.

Щодо встановлених порушень в частині завищення валових витрат на придбання товарів (робіт, послуг) у 1 кварталі 2011 року на суму 24804 гривні у зв'язку з безпідставним віднесенням до складу валових витрат витрат на страхування по взаємовідносинах з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд».

Підпунктом 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями) передбачено, що до складу валових витрат підприємства включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання. Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року.

Для обґрунтування віднесення вартості страхування до валових витрат у 1 кварталі 2011 року, позивачем зазначено наступне.

Протягом 1 кварталу 2011 року валові витрати підприємства становили 1 647 904, 00 гривень (рядок 04 декларації з податку на прибуток підприємств за 1 квартал 2011 року, без урахування витрат на страхування).

П'ятивідсотковий ліміт становитиме: 1 647 904, 00 х 5% = 82 395, 20 гривень.

Протягом 1 кварталу підприємство зазнало витрат на страхування у сумі 24 804, 00 гривень. Таким чином, витрати зі страхування ПП «Торес-Н» не перевищують 5 відсотків та в повному обсязі можуть бути зараховані у склад валових витрат. Доказів, які б спростовували доводи позивача в цій частині відповідачем не надано.

Щодо формування валових витрат у період з 2 кварталу 2011 року по 2 квартал 2012 року у зв'язку з безпідставним, як вказує відповідач, віднесенням до складу адміністративних витрат витрат на страхування по взаємовідносинах з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд», слід відмітити наступне.

Згідно з підпунктом 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України, при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв'язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

Однак, перевіркою не встановлено і в ході судового розгляду відповідачем не доведено наявність визначених підпунктом 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України обставин. При цьому фактичні обставини, зазначені в Акті перевірки, не підпадають під регулювання підпункту 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України оскільки не стосуються ані понесення позивачем витрат подвійного призначення, ані отримання ним (як страхувальником) страхового відшкодування понесених збитків у зв'язку з веденням господарської діяльності, а отже застосування відповідачем підпункту 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України є помилковим.

Основним видом діяльності ПП «Торес-Н» є інші види оптової торгівлі (оптова торгівля обладнанням для птахівництва та свинарства, запчастинами для обладнання, крематорами та інше).

При здійсненні господарської діяльності ПП «Торес-Н» основним постачальником обладнання є Компанія «VAL-СО» (Голландія), про що підписано дилерська угода від 11.10.2010 року. Пунктом 3.17 зазначеної угоди передбачено обов'язкове страхування товару на складі страхувальника, що має гарну репутацію. В наслідок цього 01.02.2011 року між ПП «Торес-Н» та ПрАТ «Страховою компанією «Прогрес-Фонд» було підписано договір добровільного страхування майна № 0201/06-320, предметом якого є страхування майнових інтересів ПП «Торес-Н», пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а саме: товари (обладнання для птахівництва та свинарства, запчастини до обладнання, крематори та інше), які знаходяться на складі ПП «Торес-Н».

Відповідно до дилерської угоди від 11.10.2010 року та договорів купівлі-продажу, укладених ПП «Торес-Н» та компанією «VAL-СО» (Голландія), поставка обладнання відбувається на умовах «ЕХW» згідно Міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» в редакції 2000 року.

Згідно міжнародних правил тлумачення торгових термінів «Інкотермс» в редакції 2000 року умови «EXW» зобов'язують продавця надати товар у розпорядження покупця у названому місті поставки, а покупець зобов'язаний прийняти поставку товару у цьому місці. Тобто, поставка вважається проведеною в момент передачі товару покупцю на складі постачальника. В цей же момент до покупця переходять ризики втрати чи псування товару під час його транспортування до свого центрального складу. Поставка товару була оформлена товарно-транспортними накладними, які надавалися постачальниками.

Крім того, між позивачем та Компанією «VAL-СО» (Голландія) укладені окремі угоди, якими передбачено, що право власності на товар переходить покупцю від постачальника в момент здійснення поставки.

Виходячи з приписів частини першої статті 334 Цивільного кодексу України, в якій йдеться про те, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом, вбачається, що з моменту отримання товару на складі постачальника до ПП «Торес-Н» переходить право власності на цей товар.

Угоди ПП «Торес-Н» з покупцями обладнання Компанії «VAL-СО» в Україні передбачали умови поставки «DDP» або «СРТ».

Із зазначеного вбачається, що ПП «Торес-Н» залишалося власником товару до моменту його передачі покупцю.

Позивач зазначив, що для відшкодування можливих втрат від псування, знищення свого майна під час його зберігання, транспортування до складу покупця, ПП «Торес-Н» було укладено договір страхування з ПрАТ «Прогрес-Фонд». Вартість страхових послуг (розмір страхового платежу) розраховувалась відповідно до вартості та обсягу товару, який був застрахований. Сплата страхових платежів підтверджується платіжними документами, а факт надання страхових послуг - відповідними актами.

З викладеного вбачається, що ПП «Торес-Н» правомірно врахувало витрати зі страхування свого майна (ризиків, що пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном) у складі валових витрат з податку на прибуток підприємств. Ці витрати підтверджуються платіжними дорученнями та бухгалтерськими документами, оформленими відповідно до Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, в розумінні статті 16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право добросовісного платника податку на віднесення відповідних сум до складу валових витрат.

Виконання умов вищевказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Позивачем було надано суду засвідчені копії документів щодо господарських операцій з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» (код ЄДРПОУ 30303336), які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Факти, що підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами (здійснення зовнішньоекономічної діяльності, діяльність позивача з продажу обладнання та запчастин до нього, обумовлена необхідність страхування ризиків) свідчать про те, що сторони в межах взятих на себе зобов'язань, виконували умови генерального договору добровільного страхування майна.

Однією з головних умов здійснення підприємницької діяльності відповідно до норм чинного законодавства є державна реєстрація підприємництва, а ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» (код за ЄДРПОУ 30303336) є зареєстрованим товариством, що не заперечувалося відповідачем під час здійснення перевірки позивача.

Надані позивачем документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.

В Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочини між позивачем та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податків.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд», недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

З приводу формування валових витрат, слід відмітити наступне.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

З наданих позивачем документів не встановлено неправомірності віднесення до складу валових витрат по придбанню страхових послуг у ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» у загальній сумі 52 028, 00 гривень.

Позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо отримання страхових послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд».

Вирішуючи питання про реальність придбання у ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» страхових послуг з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, суд не погоджується з висновками відповідача в Акті перевірки та у відповіді на заперечення до Акта перевірки на Акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів в місті Києві від 19.07.2013 року № 445/2250/30303336 «Про результати планової виїзної перевірки ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» (код за ЄДРПОУ 30303336) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року», у зв'язку з тим, що вони ґрунтуються виключно на припущеннях.

Податковим органом не наведено будь-яких інших доводів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з купівлі-продажу продукції, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або свідчили б про наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність підприємства як платника податків та виключають право на віднесення витрат на страхування та валових витрат.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Належне відображення в податковій звітності свідчать податкові декларації за весь період діяльності позивача.

Таким чином, на момент укладання правочинів та їх виконання позивачем та його контрагентом ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» було дотримано усіх вимог чинного законодавства.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про заниження податку на прибуток на загальну суму 6 201, 00 гривень, в тому числі за 1 квартал 2011 року на суму 6 201, 00 гривень та заниження податку на прибуток в періодах, що перевірялися, на загальну суму 45 827, 00 гривень, в тому числі за 2 квартал 2011 року на суму 13 805, 00 гривень, за 3 квартал 2011 року на суму 8 459, 00 гривень, за 4 квартал 2011 року на суму 4 157, 00 гривень, за 1 квартал 2012 року на суму 9 529, 00 гривень, за 2 квартал 2011 року на суму 9 877, 00 гривень (фактично 2 квартал 2012 року), суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу та жодним чином документально не підтверджено.

Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії банківських виписок, що підтверджують факт перерахування коштів за отримані послуги страхування.

Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за вказаними договорами.

Згідно первинних бухгалтерських документів позивачем включено відповідні суми до складу валових витрат за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання позивачеві послуг страхування документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг під час судового розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відтак, висновки податкового органу про завищення валових витрат з підстав визнання спірних правочинів ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» нікчемними у зв'язку з тим, що вказане підприємство не мало можливості здійснювати захист майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб-страхувальників, є безпідставними. Твердження відповідача ґрунтуються виключно на Акті перевірки ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд», складеного ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів в місті Києві від 19.07.2013 року за № 445/2250/30303336, в якому, зокрема, встановлено, що договори з назвою «страхові» фактично не могли бути виконані, тобто оформлені з порушенням вимог чинного законодавства, та в силу приписів частини п'ятої статті 203, частини першої, другої статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемними, отже, у відповідності до вимог статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Будь-яких інших документально підтверджених доказів відповідачем надано не було.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобов'язання позивачеві. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини є нікчемними, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняте оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування валових витрат, виходячи з реальності укладених правочинів, а, отже, доводи відповідача про заниження податку на прибуток підприємств і нарахування за такі порушення штрафних санкції є необґрунтованими.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, також не забезпечив явку свого представника у судове засідання, а відтак, не довів правомірності своїх дій та винесення відповідних рішень.

Суд, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 53, 69, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 07.11.2013 року № 0000302200.

3. Стягнути на користь Приватного підприємства «Торес-Н» понесені ним судові витрати в розмірі 172 (сто сімдесят дві) гривні 05 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.