Ухвала

від 27.11.2013 по справі 1570/6669/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2013 р.Справа № 1570/6669/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів: Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Василенко І.Ю.,

за участю представника позивача Максимовича М.В. та представника відповідача П’ятниченка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року по справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Імакс-ВМВ» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2012 року приватне підприємство «Імакс-ВМВ» (далі ПП «Імакс-ВМВ») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС). З урахуванням уточнень до позову ПП «Імакс-ВМВ» просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 27 серпня 2012 року № 0010822301 та податкову вимогу від 11 вересня 2012 року за № 1276 (т. 6 а. с. 116-117).

В обґрунтування позову зазначалось, що з 16 липня по 07 серпня 2012 року посадовою особою ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з платниками податків ПП «Клин Маркет» та ПП «ОСК-Компані» за весь період взаємовідносин. За результатами перевірки складено акт від 14 серпня 2012 року за № 203/214/33866010/1750, в якому зазначено про порушення позивачем п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.5 п. 7.4 та п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 серпня 2012 року № 0010822301, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 53190 грн. 99 коп. за основним платежем та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7669 грн. 33 коп.. 24 вересня 2012 року позивачем також отримано податкову вимогу від 11 вересня 2012 року за № 1276 про наявність податкового боргу у розмірі 62208 грн. 60 коп.. На думку позивача, висновки акта перевірки не відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, а тому прийняті відповідачем на його підставі податкове повідомлення-рішення та податкова вимога підлягають скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року позовні вимоги ПП «Імакс-ВМВ» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 27 серпня 2012 року № 0010822301 та податкову вимогу від 11 вересня 2012 року № 1276.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, і, крім того, порушено норми матеріального та процесуального права. Так, судом не прийнято до уваги вимоги підпунктів 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 та п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, а також ст. ст. 2 та 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постановленого по справі судового рішення з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представника відповідача в підтримку апеляційної скарги, а також представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 16 липня по 07 серпня 2012 року посадовою особою ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з платниками податків ПП «Клин Маркет» та ПП «ОСК-Компані» за весь період взаємовідносин.

За результатами перевірки складено акт від 14 серпня 2012 року за № 203/214/33866010/1750, в якому зазначено про порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 та п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 серпня 2012 року № 0010822301, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 53190 грн. 99 коп. за основним платежем та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7669 грн. 33 коп..

11 вересня 2012 року відповідачем винесено податку вимогу за № 1276 у зв'язку з несплатою позивачем податкового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 27 серпня 2012 року за № 0010822301.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем виконано усі передбачені законодавством умови щодо формування податкового кредиту та при цьому підприємство має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Так, протягом жовтня - грудня 2010 року позивач формував податковий кредит у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п 1.7 ст. 1 названого Закону, чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у вказаній вище редакції) передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит протягом перевіреного податковим органом періоду позивач, серед іншого, формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентом ПП «Клин Маркет».

Відповідно до п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

На підставі п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Крім того, пунктом 2 Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037), чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.2 Порядку визначено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Як встановлено матеріалами справи, всі розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та складеними в порядку, передбаченому наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037).

Податкові накладні складено особою, яка на момент їх оформлення зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платників податку на додану вартість.

При цьому у податкового органу відсутні претензії безпосередньо до ПП «Імакс-ВМВ». У контролюючого органу існують претензії до постачальника позивача ПП «Клин Маркет».

Будь-які докази, що підтверджують обізнаність позивача про можливість порушення податкового законодавства ПП «Клин Маркет» у податкового органу також відсутні.

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами, а реальність виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем договорами поставки підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, дослідженими судом першої інстанції.

За таких обставин суми податку на додану вартість у розмірі 30673 грн. 32 коп. за виписаними контрагентом позивача податковими накладними були правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту за жовтень-грудень 2010 року.

Податковий кредит за січень-березень 2011 року ПП «Імакс ВМВ» формувало згідно вимог Податкового кодексу України.

Відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 названого Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за вказаний вище період позивач формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентами ПП «Клин Маркет» та ПП «ОСК-Компані».

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, пунктом 2 Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 21 грудня 2010 року № 969 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696), чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

На підставі п. 5 названого Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.2 Порядку визначено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Як встановлено матеріалами справи, всі розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та складеними в порядку, передбаченому наказом Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення».

Податкові накладні складено особами, які на момент їх оформлення були зареєстровані як платник податку в податковому органі і яким присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентами.

Реальність виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем договорами підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, дослідженими судом першої інстанції, посилання на які міститься в оскарженому судовому рішенні.

За таких обставин суми податку на додану вартість у розмірі 22517 грн. 67 коп. за виписаними ПП «Клин Маркет» та ПП «ОСК-Компані» податковими накладними правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту за січень-березень 2011 року.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта на фіктивність укладених позивачем з ПП «Клин Маркет» та ПП «ОСК-Компані» правочинів з огляду на наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу, встановлені статтею 203 названого Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На підставі частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. При цьому невиконання контрагентами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Оскільки визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем є необґрунтованим, то і застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 Податкового кодексу України, є неправомірним.

Щодо винесення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС податкової вимоги від 11 вересня 2012 року за № 1276 слід зазначити наступне.

Відповідно до пунктів 59.1 та 59.3 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Згідно п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Відповідно до п. 56.18 ст. 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно п. 102.1 ст. 102 названого Кодексу контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

На підставі наведених положень чинного податкового законодавства, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованим висновок окружного адміністративного суду щодо безпідставності направлення податковим органом на адресу позивача податкової вимоги від 11 вересня 2012 року № 1276, оскільки станом на 11 вересня 2012 року сума податкового зобов'язання, визначена в податковому повідомленні-рішенні відповідача від 27 серпня 2012 року № 0010822301, не була узгоджена, так як не сплинув строк, встановлений для оскарження його в судовому порядку.

Враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 02 грудня 2013 року.

Головуючий:

Судді: