Рішення

від 02.12.2013 по справі 910/19666/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19666/13 02.12.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фієста"

до Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав"

про визнання договору недійсним

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Хлєбніков С.Г. за довіреністю б/н від 01.07.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фієста" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (відповідач) про визнання недійсним Договору № ТЗ-17/05/12 від 01.05.2012 р.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при укладенні вищенаведеного договору відповідач не мав необхідного обсягу дієздатності для надання позивачеві права на використання необмеженого кола музичних творів, оскільки станом на дату укладення Договору № ТЗ-17/05/12 від 01.05.2012 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Індормедіа" (далі - ТОВ "Індормедіа") вилучені у відповідача права на музичні твори, належні названому товариству.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2013 р. було порушено провадження у справі № 910/19666/13 та призначено справу до розгляду на 11.11.2013 р. о 10:50 год.

11.11.2013 р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскільки законодавством вимагається обов'язкове визначення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, право на використання яких надається за ліцензійним договором, то відсутність у спірному договорі зазначення таких об'єктів позивач вважає ще однією підставою для визнання договору № ТЗ-17/05/12 від 01.05.2012 р. недійсним.

11.11.2013 р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов супровідний лист з додатками для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 14.10.2013 р., а саме: копії Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (серія А00 № 778414); копії Статуту Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав"; копії Свідоцтва про облік організації колективного управління № 19/2011 від 24.01.2011 р.

11.11.2013 р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти заявлених позивачем вимог, зазначаючи про наступне: Договір № ТЗ-17/05/12 від 01.05.2012 р. відповідає всім критеріям, визначеним статтями 203 і 215 Цивільного кодексу України; відповідно до приписів Закону України "Про авторське право і суміжні права" відповідач як організація колективного управління має право збирати винагороду за використання необмеженого кола об'єктів авторського права і суміжних прав; твердження позивача про вилучення ТОВ "Індормедіа" переліку об'єктів авторського права з управління відповідача є безпідставним, оскільки зі змісту статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" вбачається, що жоден суб'єкт не наділений правом в односторонньому порядку вилучати твори з дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління. За наведених обставин, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представники позивача в судовому засіданні, призначеному на 11.11.2013 р., надали усні пояснення щодо заявлених позовних вимог, позов підтримали з урахуванням додаткових пояснень, поданих 11.11.2013 р. через відділ діловодства суду.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 11.11.2013 р., заперечував проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити позивачу в задоволені позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов, поданий 11.11.2013 р. через відділ діловодства суду.

В судовому засіданні, призначеному на 11.11.2013 р., відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 02.12.2013 р. об 11:00 год.

18.11.2013 р. через відділ діловодства суду від Уточкіна Олексія Дмитровича надійшла заява по справі № 910/1966/13, відповідно до якої заявник просив допустити його в судове засідання 02.12.2013 р. в якості вільного слухача.

02.12.2013 р. представником відповідача через відділ діловодства суду подані пояснення № 1, відповідно до яких повідомив суд про те, що позивач вже звертався до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, що стосувався Договору № ТЗ-17/05/12 від 01.05.2012 р., зокрема, про повернення виконаного у зобов'язанні (справа № 910/16057/13 (суддя Марченко О.В.)), який був залишений судом без розгляду, а тому, на думку відповідача, звернення позивача з даним позовом до Господарського суду міста Києва про визнання недійсним Договору № ТЗ-17/05/12 від 01.05.2012 р. має на меті перешкоджання нормальній роботі відповідача як організації колективного управління.

02.12.2013 р. представником відповідача через відділ діловодства суду подані пояснення № 2, відповідно до яких наголосив, що оскаржуваний Договір № ТЗ-17/05/12 від 01.05.2012 р. є укладеним, чинним та підстави для визнання його недійсним відсутні.

02.12.2013 р. представником відповідача через відділ діловодства суду подані пояснення № 3 щодо судової практики, зокрема, стосовно повноважень Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (відповідача у даній справі), у якості додатків до наведених пояснень № 3 додані копії постанов Вищого господарського суду України від 13.09.2013 р. у справі № 2011-20/6926-2012-67/3-2013; від 13.09.2013 р. у справі № 5011-76/18947-2012; від 15.10.2013 р. у справі № 910/1424/13.

В судове засідання, призначене на 02.12.2013 р., з'явився представник відповідача.

Представники позивача в судове засідання, призначене на 02.12.2013 р., не з'явились, тоді як про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується наступним.

Як зазначено у п.п. 3.9.1 п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - постанова пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р.), особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Матеріалами справи, зокрема, протоколом судового засідання від 11.11.2013 р., підтверджується, що представники позивача були присутні в судовому засіданні 11.11.2010 р., в якому на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 02.12.2013 р. об 11:00 год. Додатково факт повідомлення позивача про час і місце наступного судового засідання підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про оголошення перерви, яка містить підпис представників позивача за довіреністю.

Таким чином, позивач був належним чином повідомлений про час і місце наступного судового засідання

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що позивач не подавав та не надсилав до суду заяв та повідомлень щодо поважності причин своєї відсутності в судовому засіданні 02.12.2013 р.

Крім того, матеріалами справи також підтверджується, що позивач не подавав та не надсилав до суду заяв (клопотань) про зміну позовних вимог або про відмову від позову, а таке свідчить про те, що позивач підтримує заявлені ним у позовній заяві № 2/10/13 від 02.10.2013 р. позовні вимоги.

Як роз'яснено господарським судам згідно абз. 1 п.п. 3.9.2 п. 3.9 постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р., у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 02.12.2013 р. без участі представників позивача за наявними в ній матеріалами, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

В судовому засіданні, призначеному на 02.12.2013 р., здійснювався розгляд поданої через відділ діловодства суду 18.11.2013 р. заяви Уточкіна Олексія Дмитровича про допуск його в судове засідання 02.12.2013 р. в якості вільного слухача. Суд відхилив наведену заяву, оскільки заявник не з'явився в судове засідання.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 02.12.2013 р., надав усні пояснення по суті спору, усно заперечував проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити позивачу в задоволені позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов та поясненнях № 1, № 2, № 3, поданих через відділ діловодства суду відповідно 11.11.2013 р. та 02.12.2013 р.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 02.12.2013 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" є організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до Свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління від 24.01.2011 р. № 19/2011.

01.05.2012 р. між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фієста" (далі - Користувач) та відповідачем - Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (далі - УЛАСП) та був укладений Договір № ТЗ-17/05/12 (далі - Договір), за умовами якого:

- УЛАСП є організацією, що має повноваження надавати дозвіл (невиключне право) на використання в комерційній діяльності музичних творів, в тому числі усіх необхідних майнових прав для їх використання, що використовуються, та здійснювати збір винагороди (роялті) за таке використання на підставі Свідоцтва про реєстрацію в якості організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав від 24.01.2011 № 19/2011 (пункт 1.1 Договору);

- сторони погоджуються, що укладають даний договір з метою забезпечення здійснення єдиних виплат на використання в комерційній діяльності музичних творів, що сприятиме поліпшенню захисту об'єктів авторського та суміжного права на території України, а також полегшенню організації виплат роялті суб'єктам авторського та суміжного права (пункт 1.2 Договору);

- Користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, а УЛАСП надає Користувачу на умовах, визначених Договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання та здійснює збір винагороди (роялті). Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до даного Договору та Закону (пункт 2.1 Договору);

- Користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до Договору не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який здійснюється платіж, після чого надати УЛАСП акт про виплату роялті (абз. 1 пункту 2.3 Договору);

- у випадку, якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в пункті 5.1 Договору дати припинення дії Договору, дія Договору вважається пролонгованою на той самий строк і на тих же умовах. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних у Договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа (пункт 5.2 Договору);

- сторони домовились, що всі зміни та додатки до даного Договору мають юридичну силу та є його невід'ємними частинами, якщо вони укладені у письмовій формі та підписані уповноваженими представниками сторін (пункт 5.5 Договору).

Таким чином, зі змісту Договору вбачається, він не містить будь-яких обмежень щодо загального переліку або окремих об'єктів використання (музичних творів) .

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним.

Позивач звернувся з позовом до суду про визнання недійсним Договору № ТЗ-17/05/12 від 01.05.2012 р., укладеного між ним та відповідачем.

Відповідно до позовної заяви № 2/10/13 від 02.10.2013 р. та додаткових пояснень, поданих позивачем через відділ діловодства суду 11.11.2013 р., позивач вважає, що Договір № ТЗ-17/05/12 від 01.05.2012 р. має бути визнаний судом недійсним, оскільки:

- при укладенні даного договору відповідач не мав необхідного обсягу дієздатності для надання позивачеві права на використання необмеженого кола музичних творів, так як станом на дату укладення Договору № ТЗ-17/05/12 від 01.05.2012 р. ТОВ "Індормедіа" вилучені у відповідача права на музичні твори, належні названому товариству;

- у спірному договорі відсутнє зазначення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав (музичних творів), право на використання яких надається позивачу, тоді як законодавством вимагається обов'язкове визначення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, право на використання яких надається за ліцензійним договором.

Відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, оскільки:

- Договір № ТЗ-17/05/12 від 01.05.2012 р. відповідає всім критеріям, визначеним статтями 203 і 215 Цивільного кодексу України;

- відповідно до приписів Закону України "Про авторське право і суміжні права" відповідач як організація колективного управління має право збирати винагороду за використання необмеженого кола об'єктів авторського права і суміжних прав;

- твердження позивача про вилучення ТОВ "Індормедіа" переліку об'єктів авторського права з уравління відповідача є безпідставним, оскільки зі змісту статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" вбачається, що жоден суб'єкт не наділений правом в односторонньому порядку вилучати твори з дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У частині першій статті 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1 статті 215 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У частині першій статті 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1 статті 215 ЦК України).

Частинами першою - третьою та п'ятою статті 203 ЦК України передбачено, що:

зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Приписами частини першої статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) також визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що Договір укладений згідно з вимогами чинного законодавства і визнанню недійсним не підлягає з огляду на таке.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України об'єктами авторського права є літературні та художні твори, зокрема, музичні твори (з текстом або без тексту).

Відповідно до положень статей 435, 440, 441 ЦК України та 7, 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права; право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (зокрема, за договором, який відповідає визначеним законом вимогам).

Згідно зі статтею 443 ЦК України використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до статті 445 ЦК України автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.

Частиною першою статті 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору.

Згідно з частиною п'ятою статті 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права" право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

У частині другій статті 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зазначено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди).

В свою чергу, стосовно повноважень організацій колективного управління, якою, зокрема, є відповідач по справі - Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" відповідно до Свідоцтва про облік організації колективного управління від 24.01.2011 р. № 19/2011, з надання дозволів на використання об'єктів авторського права (зокрема, музичних творів) судом враховано наступне.

Статтею 45 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Згідно з частиною четвертою статті 47 Закону України "Про авторське право і суміжні права" особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних (усіх) творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Разом з тим, за змістом пункту "в" частини сьомої статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" наявною є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті.

Так, частинами п'ятою і шостою вищенаведеної статті 48 встановлено, що:

- на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

- організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

За приписами пункту "в" частини першої статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Відповідно до приписів частини другої вищенаведеної статті 49, суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами , в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Отже, з наведених норм законодавства вбачається, що організація колективного управління може управляти майновими правами як осіб, які передали їй повноваження на управління майновими правами відповідно до частини третьої статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права", так і осіб, які не передали їй повноваження на управління майновими правами відповідно до частини третьої статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" .

Тим самим, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які й не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

При цьому саме такий підхід, з одного боку, забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права (як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди), а, з іншого - дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів (зокрема, музичних) без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Аналогічні висновки стосовно повноважень організацій колективного управління з надання дозволів на використання об'єктів авторського права (зокрема, музичних творів) містяться у постановах Вищого господарського суду України від 13.09.2013 р. у справі № 2011-20/6926-2012-67/3-2013; від 13.09.2013 р. у справі № 5011-76/18947-2012; від 15.10.2013 р. у справі № 910/1424/13.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зі змісту оскаржуваного договору вбачається, що за своєю правовою природою він є ліцензійним договором, який є одним з видів договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Відповідно до частини першої статті 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір (ч. 3 ст. 1109 ЦК України).

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними (ч. 5 ст. 1109 ЦК України).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Згідно п. 26 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 17.10.2012 р. № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначено, що використання творів та/або об'єктів суміжних прав, - якщо інше не встановлено законом, - допускається лише на підставі передбаченого статтею 1107 ЦК України договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. При цьому господарським судам слід мати на увазі, зокрема, таке: майнові права, не зазначені в договорі як передані чи дозволені до використання, вважаються непереданими та недозволеними; предметом договору не можуть бути права на використання творів, які не були чинними.

Аналіз змісту вищенаведених норм статей 638, 1109 ЦК України, ст. 180 ГК України та статей 32, 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" свідчить, що визначення творів, використання яких дозволяється, є істотною умовою ліцензійного договору, яка потребує узгодження сторонами.

Водночас, надання організацією колективного управління дозволу на публічне виконання музичних творів без будь-якого обмеження їх переліку якраз і свідчить про узгодження сторонами відповідної істотної умови Договору (предмету), оскільки за відсутності будь-яких винятків (стосовно певних об'єктів та/або суб'єктів прав) не потребує подальшої конкретизації.

Як встановлено судом, відповідач відповідно до оскаржуваного договору надав позивачу право (невиключну ліцензію) на публічне виконання оприлюднених музичних творів без будь-яких обмежень щодо загального переліку або окремих об'єктів використання (музичних творів), що фактично свідчить про узгодження сторонами у Договорі такої істотної умови ліцензійного договору, як його предмет , а рівно спростовує доводи позивача, згідно яких відсутність зазначення в оскаржуваному договорі конкретних музичних творів, право на використання яких передавалось за цим договором, означає, що сторонами не визначено предмет договору, та таке, в свою чергу, є підставою визнання цього договору недійсним.

При цьому судом досліджено, що відомості щодо вилучення правовласниками у встановленому порядку певних творів з управління відповідача - Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", (з дозволів на використання, які нею надаються) в матеріалах справи відсутні .

Так, судом не може бути взято до уваги як належний і допустимий доказ вилучення творів із дозволів на використання у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України додана до позовної заяви копія листа ТОВ "Індормедіа" від 04.05.2013 р. № 1-04/05/11 на адресу Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", в якому, зокрема, зазначено, що "ТОВ "Індормедіа" як суб'єкт авторського права на музичні твори, що передані за ліцензійним договором від 31.12.2010 № 01/2011А, укладеним між ТОВ "Чесна музика" та ТОВ "Індормедіа" (належним чином засвідчений договір і додаток до нього з переліком музичних творів додається)… вилучає з колективного управління ПО "УЛАСП" майнові авторські права на всі ці твори за способами використання, передбаченими п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 15 Закону. … забороняє ПО "УЛАСП" видавати дозволи (ліцензії) та збирати авторську винагороду за використання творів …". Саме посилаючись на наведений лист ТОВ "Індормедіа" від 04.05.2013 р. № 1-04/05/11, позивач стверджує, що на дату підписання оскаржуваного договору відповідач не мав права надавати дозвіл на використання необмеженого кола творів, а таке, в свою чергу, має наслідком визнання цього договору недійсним.

Не приймаючи до уваги наданий позивачем лист ТОВ "Індормедіа" від 04.05.2013 р. № 1-04/05/11 у якості належного і допустимого доказу вилучення творів із дозволів на використання та відхиляючи вищенаведені доводи позивача, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти. Отже, законодавець в даному випадку використовує саме поняття "вимагати вилучення", яке не є тотожнім поняттю "вилучати".

Системний аналіз наведеної статті Закону України "Про авторське право і суміжні права" у зв'язку з іншими правовими нормами щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності свідчить про те, що неможливим є вилучення творів із дозволів на використання шляхом лише надіслання повідомлення про таке вилучення (тобто в односторонньому порядку), хоча логічним наслідком є, зокрема, розгляд ПО "УЛАСП" такого повідомлення на предмет того, чи заявлена вимога належним суб'єктом, та надання відповіді про прийняте рішення (вилучати чи не вилучати з управління відповідні музичні твори). Крім того, права на використання музичних творів можуть надаватися користувачам на підставі відповідних договорів, а тому важливим питанням є й внесення змін до таких договорів.

Таким чином, враховуючи право позивача як організації колективного управління надати дозвіл на використання необмеженої кількості музичних творів, дослідивши зміст Договору, судом встановлено, що:

зміст Договору не суперечить чинному законодавству, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

при укладенні Договору сторонами досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, передбачених законодавством України як обов'язкових для даного виду договорів, зокрема, щодо предмету Договору. Так, позивачу за умовами Договору відповідачем надано право на використання будь-яких об'єктів авторського права;

відповідач, укладаючи Договір, мав необхідних обсяг цивільної дієздатності;

волевиявлення сторін Договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі;

правочин вчинений у встановленій законом формі;

позивачем не доведено, що Договір не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

А відтак, суд дійшов висновку про відсутність визначених чинним законодавством підстав для визнання Договору недійсним, а тому в позові належить відмовити.

Частиною 2 статті 44 ГПК України встановлено, що розмір судового збору, порядок його оплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведені приписи 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору при відмові в позові покладаються на позивача.

При цьому судом враховано, що наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 3031 від 16.08.2013 р. підтверджує сплату позивачем судового збору в сумі 1720,50 грн., тоді як за подання до господарського суду позову немайнового характеру позивач мав сплатити судовий збір в сумі 1147,00 грн.

А тому, підставним є висновок про внесення позивачем судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом за подання до господарського суду позову немайнового характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 ГПК України порядок повернення судового збору встановлюється законом.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначені підстави повернення судового збору, серед яких - зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (п. 1 ч. 1 ст. 7 наведеного Закону).

Враховуючи наведене, судовий збір в сумі 573,50 грн. (1720,50 грн. - 1147,00 грн. = 573,50 грн.), сплачений платіжним дорученням № 3031 від 16.08.2013 р., підлягає поверненню позивачеві з Державного бюджету України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", при цьому оригінал зазначеного платіжного доручення залишається в матеріалах справи. Судовий збір в сумі 1147,00 грн. покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України від 08.07.2011 р. № 3674-VI "Про судовий збір", Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Фієста" (08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 110; ідентифікаційний код 32792074) з Державного бюджету України судовий збір у сумі 573,50 грн. (п'ятсот сімдесят три гривні 50 коп.), сплачений платіжним дорученням № 3031 від 16.08.2013 р., оригінал якого залишити в матеріалах справи.

Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.12.2013 р.

Суддя Гумега О. В.