Рішення

від 27.08.2013 по справі 914/2500/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2013 р. Справа № 914/2500/13

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Свісс Гурман Україна" (79014, вул. Чумацька, 14, кв. 3, м. Львів; ідентифікаційний код 37801418)

Відповідач: Фізична особа, що здійснює господарську діяльність ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 St.Nr.: НОМЕР_2)

про стягнення

ціна позову 13203,28 євро, що еквівалентно 139304,64грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Загарюк Н.В.

Представники :

Позивача: Познахівський А.Й. - директор;

Відповідача: не з'явився.

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом ТзОВ "Свісс Гурман Україна" до фізичної особи, що здійснює господарську діяльність п.ОСОБА_1 (ОСОБА_1) про стягнення заборгованості за договором, ціна позову 13203,28 євро, що еквівалентно 139304,64грн.

Відповідно до позовної заяви, Позивачем згідно Договору поставлено Відповідачу товар загальною вартістю 204000,00 євро. Внаслідок здійснення часткової оплати за отриманий товар, у Відповідача виник борг перед Позивачем в розмірі 56000,00 євро.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 21.06.2013р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 14год. 30хв. 08.07.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі суду від 08.07.2013р.

Позивачу оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах суду від 21.06.2013р. та від 08.07.2013р., які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення), зазначалось, що права та обов'язки Сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Позивач в судове засідання з'явився. Позовні вимоги підтримав з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог №01-12/07-2013р. від 12.07.2013р., поданої через канцелярію суду 19.07.2013р. (вх. №28811/13) та просить стягнути з Відповідача заборгованість у розмірі 13203,28 євро, що еквівалентно 139304,64грн., 1737,61 євро, що еквівалентно 18333,17 грн. пені та судовий збір у розмірі 3152,76 грн.

Представник Відповідача в судові засідання 08.07.2013р. та 27.08.2013р. не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, вимог ухвал суду не виконав.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З врахуванням наведеного суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до вимог ст.75 ГПК України.

Крім того суд зазначає, що в силу вимог ч.ч. 1, 3 ст. 69 ГПК України, у суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне .

Щодо стягнення 13203,28 євро боргу (що є еквівалентом 139304,64грн. у відповідності до офіційного курсу НБУ, встановленого на дату подання позовної заяви) .

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про міжнародне приватне право" (далі - Закон), цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом. Згідно ч.ч.1, 5 ст.4 Закону, право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України; визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм.

Згідно п.1 ч.1 ст.76 Закону, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.

Відповідно до ст.38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

28.02.2013р. у м. Львів між Сторонами укладено договір поставки №01-28/02-2013 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого, Продавець (Позивач) зобов'язується передати у власність Покупця (Відповідача) заморожену чорницю (надалі - «Товар»), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п.1 ст.44 Закону України «Про міжнародне приватне право», у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець - за договором купівлі-продажу.

У п.1.2. Договору зазначено, що характеристика Товару, що поставляється за цим Договором, міститься у Специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього Договору.

Загальна кількість Товару, що поставляється, згідно п.2.1. Договору, становить 100000 кг.

Пунктом 2.2. Договору визначено, що поставка Товару за цим договором здійснюється на умовах СІР (в редакції ІНКОТЕРМС 2010) м.Гамбург, Німеччина.

Згідно з п.2.3. Договору, поставка Товару має здійснюватись у наступному порядку: 40000 кг - 1 перша партія, 20000 кг - друга партія, 20000 кг - третя партія, 20000 кг - четверта партія. Гранична дата поставки останньої - четвертої партії є 22.03.2013р.

У п.2.5. Договору зазначено, що датою переходу права власності на Товар за цим договором вважається дата завершення оформлення вантажно-митної декларації, згідно Постанови Кабінету Міністрів України №450 від 21.05.2012р.

Згідно п.3.2. Договору, ціна товару визначається з розрахунку 2,55 євро за 1 кг, що з урахуванням положення 2.1. цього договору становить 255000,00 євро.

Пунктом 3.3. Договору визначено, що ціна Товару може змінюватись в залежності від домовленості Сторін чи додаткових факторів, обумовлених у цьому договорі та/або додатках (додаткових угодах) до нього.

Згідно п.4.1, 4.2 Договору, валютою цього Договору є євро; Покупець здійснює оплату за цим договором згідно його умов шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Продавця, вказаний у договорі.

Пунктом 1.2. Додатку №1 до Договору Сторони внесли зміни до Розділу 11 «РЕКВІЗИТИ СТОРІН» щодо банківських реквізитів Продавця.

Відповідно до п.4.3. Договору, оплата за цим договором здійснюється наступним чином: 51000,00 євро - протягом 3 календарних днів з дати поставки першої партії Товару, 25500,00 євро - протягом 3 календарних днів з дати поставки другої партії Товару, 25500,00 євро - протягом 3 календарних днів з дати поставки третьої партії Товару, 25500,00 євро - протягом 3 календарних днів з дати поставки четвертої партії Товару, 107500,00 євро - протягом 40 календарних днів з дати поставки четвертої партії Товару.

Відповідно до п.5 Договору, Покупець зобов'язується перевірити якість Товару кожної окремої поставки; здійснити огляд Товарів, після прибуття партії та скласти Акт про приймання Товару по кількості, асортименту і цілісності упакування.

Згідно з п.7. Договору, претензії Покупця щодо кількості Товару висуваються Продавцю не пізніше ніж протягом 7 днів з дати доставки Товару і оформляються Актом прийому Товару за підписами представників Покупця і Перевізників, претензії щодо якості Товару - не пізніше ніж протягом 5 днів з дати доставки Товару і оформляються Протоколом рекламації, складеним комісією з представників Покупця і Торгово-Промислової Палати країни отримувача вантажу. Відповідь на зазначені претензії надається Продавцем протягом 15 днів після отримання таких, у випадку неотримання відповіді на претензію протягом зазначеного періоду, вона вважається прийнятою Продавцем.

Згідно п.8.1. Договору, за невиконання чи неналежне виконання контракту сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України, з урахуванням положень цього договору.

Станом на час розгляду справи, Позивачем, у відповідності до Положень Договору, було поставлено Товар Відповідачу на загальну суму 247350,00 євро, що підтверджується ВМД №204020000/2013/002197, №204020000/2013/002199 від 06.03.2013р., №305080000/2013/005122, №305080000/2013/005123 від 23.03.2013р., №305080000/2013/006736 від 15.04.2013р.

Підтвердженням отримання Відповідачем товару є міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) №0018783, №0016788, №0016789, №0568265, №577178, №170820.

З даних міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) вбачається, що кінцевим отримувачем вантажу за нею є Відповідач (графа 2 CMR).

Відповідно до п. 4.3, 5.1 Порядку митного оформлення товарів, що переміщуються через митні ліцензійні склади транспортних та транспортно-експедиційних організацій, затвердженого наказом Державної митної служби України від 4 грудня 1999 р. N792, у графі 2 CMR повинен бути зазначений кінцевий отримувач товарів, що перевозяться відповідно до цих міжнародних товарно-транспортних накладних.

Крім того, підтвердженням перетину Товару через митний кордон України є наявні в матеріалах справи вантажно-митні декларації (форми МД-2 та МД-6), у 8 графі яких зазначено реквізити одержувача товару - Відповідача по справі.

Відповідно до п.2 "Положення про вантажну митну декларацію", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997р. №574, вантажна митна декларація (далі - ВМД) - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів. Згідно п.3 зазначеного Положення, ВМД застосовується під час декларування транспортних засобів і товарів, що переміщуються через митний кордон України юридичними або фізичними особами, яким вони належать, або уповноваженими ними особами.

Крім того суд зазначає, що здійснені Відповідачем часткові оплати за отриманий товар (що підтверджується виписками з банківського рахунку Позивача) є підтвердженням отримання Товару та взятих на себе зобов'язань щодо оплати.

Внаслідок неповної оплати за поставлений Товар, у Відповідача виник борг перед Позивачем у розмірі 13203,28 євро, що еквівалентно 139304,64 грн.

Відповідачем не подано доказів здійснення повного погашення боргу.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

В силу положень ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Проаналізувавши зміст укладеного між Сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки .

У відповідності до ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно п.1 ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене та те, що в матеріалах справи відсутні та Відповідачем не подані докази, які б спростовували позовні вимоги, чи докази, які б свідчили про повну оплату боргу, враховуючи представлені докази та доводи мотивувальної частини рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 13203,28 євро, що еквівалентно 139304,64 грн. підлягають до задоволення.

Щодо стягнення пені.

Суд зазначає, що, як встановлено вище в мотивувальній частині рішення суду щодо стягнення основного боргу та те, що договір на підставі якого Позивач просить стягнути з Відповідача пеню - відсутній в матеріалах справи та факт укладення такого протягом розгляду справи в порядку ст.ст.32-34 ГПК України не доведено. Крім того, в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази і досягнення в будь-якій іншій формі між Сторонами домовленості щодо оплати пені за несвоєчасність проведення розрахунків.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, сплата неустойки повинна бути передбачена договором або законом . Крім того, як зазначено у ч.4 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Проте, законом не передбачено сплата неустойки (пені) для даного виду зобов'язань з врахуванням сторін (жодна із сторін не належить до державного сектора економіки), та між Сторонами договір не укладався.

Крім того, згідно ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін ; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.2.1 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 29.04.94р. N 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" (в редакції, чинній на момент винесення рішення), що якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, законом не передбачена сплата пені за порушення розрахунку при здійснених поставках Товару, враховуючи також те, що жодна із сторін не належить до державного сектора економіки, беручи до уваги також те, що між Сторонами договору не укладено, а відтак у суду немає підтвердження того, що договором передбачено сплату пені за порушення розрахунку за поставлений товар та, що визначено її розмір , суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині сплати пені, а відтак, в цій частині в позові слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

27.08.2013 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 02.09.2013р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи, що здійснює господарську діяльність ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 St.Nr.: НОМЕР_2) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Свісс Гурман Україна" (79014, вул. Чумацька, 14, кв. 3, м. Львів; ідентифікаційний код 37801418) 13203,28 євро боргу (що є еквівалентом 139304,64грн. у відповідності до офіційного курсу НБУ, встановленого на дату подання позовної заяви) та 2786,09грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.