Постанова

від 27.11.2013 по справі 917/1660/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2013 р. Справа № 917/1660/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гончар Т. В. , суддя Барбашова С.В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3430П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 15 жовтня 2013 року у справі № 917/1660/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртарастандарт", м. Дніпропетровськ

до Приватного підприємства "Кременчуцька тарна мануфактура", м. Кременчук Полтавської області

про стягнення 206 847,02 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртарастандарт" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Кременчуцька тарна мануфактура" про стягнення з останнього (з урахуванням заяви про зменшення позову від 15.10.2013 р. вх.№ 14537) 206847,02 грн., з яких: 167942 грн. заборгованості по укладеному між сторонами договору поставки № 11 від 01.03.2012 р. та нараховані на цю заборгованість 12908,52 грн. пені за період з 08.04.2013 р. по 08.10.2013 р. та 25995,50 грн. -3% річних за період з 21.04.2013 р. по 08.10.2013 р.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 15 жовтня 2013 року у справі № 917/1660/13 (суддя Солодюк О.В.) позов задоволено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто 167942 грн. боргу, 11880,17 грн. пені та 24 662,17 грн. -10% річних, а також 4089,68 грн. витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач посилається зокрема на те, що господарський суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що спірні господарські відносини сторін з поставки товару виникли на підставі укладеного між ними договору поставки № 11 від 01.03.2012 р., а не на підставі усних домовленостей сторін.

Відповідач вказує на те, що факт поставки спірного товару не на підставі договору поставки № 11 від 01.03.2012 р., а згідно з усними домовленостями сторін підтверджується відсутністю заявок позивача на поставку товару, які передбачені пунктом 1.2. зазначеного договору як обов'язкова підстава для здійснення поставок за ним, а також відсутністю посилань на зазначений договір, як у рахунку-фактурі № СФ-22031 від 22.03.12р. на суму 192 500 грн. (у графі "замовлення" значиться "Без замовлення"), так і у видатковій накладній № РН-22031 від 22.03.2012 р. на відвантаження цього товару та в довіреності № 26 від 22.03.12р. на його отримання.

Окрім цього відповідач вказує, що пункт 1.1. договору поставки № 11 від 01.03.2012 р. передбачає лише виготовлення позивачем та поставку у власність позивача кришки СК01-82, без зазначення обсягів поставки, що на його думку також є додатковим підтвердженням того, що товар за видатковою накладною № РН-22031 від 22.03.2012р. поставлявся не на підставі наведеного договору.

Також відповідач зазначає, що господарський суд першої інстанції при визначенні суми заборгованості відповідача повинен був врахувати суму заборгованості позивача за поставлену йому відповідачем на умовах взаємозаліку продукцію за видатковими накладними: РН-0000055 від 18.06.2013 р.-на суму 8416,8 грн.; № РН -0000086 від 05.09.2013 р. на суму 8416,8 грн. ; № РН-0000002 від 26.09.2013 р. на суму 7560,8 грн.; а всього на загальну суму 24393 грн. При цьому відповідач зазначає, що вказані видаткові накладні та відповідні рахунки-фактури він не міг надати суду першої інстанції через те, що справа розглядалась без участі його представника.

В призначене судове засідання 26.11.2013 сторони не з'явились, про причини нез'явлення суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртарастандарт" (постачальник) та відповідачем Приватним підприємством "Кременчуцька тарна мануфактура" (покупець) було укладено договір поставки товару №11 від 01.03.2012р.(а.с. 9-10), згідно з предметом якого позивач зобов'язався виготовити, поставити та передати у власність відповідача товар (кришку СКО 1-82), а відповідач зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених договором.При цьому найменування, асортимент, ціна, кількість товару, строки його поставки узгоджуються сторонами шляхом надання заявником письмової заявки. Розрахунковим та обліковим документом на поставлений товар є приймально-видаткові накладні на товар.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2012 р. або до виконання сторонами своїх зобов'язань, а по фінансовим зобов'язанням - до повного виконання зобов'язань по договору обома сторонами ( пункт 6.1. договору).

На виконання умов договору позивач передав відповідачеві по видатковій накладній № РН-22031 від 22.03.12р. товар-кришку СКО 1-82 0,18 на загальну суму 192500,00 грн. (а.с. 11).

Відповідач отримав товар від позивача по довіреності № 26 від 22.03.2012 р. (а.с. 38).

Позивач відповідачеві виставив рахунок-фактуру № СФ-22031 від 22.03.2012р. на оплату зазначеного товару на суму 192500,00 грн. (а.с. 12).

Відповідно до п. 3.1. договору відповідач зобов'язався здійснити оплату поставленого по договору товару у розмірі 100% протягом 30 календарних днів з дня отримання товару.

Відповідач виконав вказаний договірний обов'язок частково, сплативши за поставлений товар 20558,00 грн., у зв"язку з чим неоплаченим залишилась ціна поставленого товару на суму 171942,00 грн.

У зв"язку з несплатою відповідачем вказаної ціни поставленого товару позивач звернувся до нього з претензією № 25/01/13 від 25.01.2013 р., в якій вимагав сплатити вказану суму боргу та нараховані на неї на підставі п 7.1. договору 13677,15 грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення з 25.07.2012 р. по 25.01.2013 р., а також 10 % річних за період прострочення з 21.04.12 р. по 25.01.2013 р.

Вказана претензія отримана відповідачем 18.02.2013 р., що підтверджується поштовим повідомленням ( а.с. 15), однак залишена ним без відповіді, а зазначені в ній суми не сплачено, що стало причиною звернення позивача з позовом по даній справі.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позову, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник),який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зважаючи на наведені обставини та виходячи з наведених норм, відповідач, отримавши передбачений договором поставки № 11 від 01.03.2012 р. товар на суму 195500 грн. за видатковою накладною № РН-22031 від 22.03.2012 р. , яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції з поставки товару відповідачу 22.03.2012 р., відповідно до пункту 3.1. договору повинен був сплатити 100% ціни товару у 30 денний строк-до 22.04.2012 р.

Проте, як було зазначено вище, відповідач сплатив лише частину ціни поставленого йому за договором товару, а несплаченою залишилась ціна в розмірі 177942 грн.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Таким чином, зобов'язання відповідача щодо сплати поставленого по договору поставки № 11 від 01.03.2012 р. товару на суму 177942 грн. є невиконаним, у зв'язку з чим господарський суд дійшов правильного висновку про стягнення вказаної суми боргу.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо відсутності у нього заборгованості за договором поставки № 11 від 01.03.2012 р. з посиланням на те, що зазначений у видатковій накладній № РН-22031 від 22.03.2012 р. товар поставлявся не на підставі вказаного договору, а згідно з усною домовленістю сторін, що на його думку підтверджується відсутністю посилань на зазначений договір у наведеній видатковій накладній, рахунку-фактурі № СФ-22031 від 22.03.12р. на суму 192 500 грн. (у графі "замовлення" значиться "Без замовлення"), довіреності № 26 від 22.03.12р. на отримання цього товару, а також тим, що пункт 1.1. договору передбачає лише виготовлення позивачем та поставку у власність позивача кришки СК01-82, без зазначення обсягів поставки.

Як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, відхиляючи вказані доводи, факт поставки позивачем відповідачу товару за видатковою накладною № РН-22031 від 22.03.2012 р. на підставі договору поставки № 11 від 01.03.2012 р. підтверджується тим, що на момент отримання відповідачем вказаного товару від позивача діяв зазначений договір та найменування товару у цій видатковій накладній - кришка СКО 1-82 співпадає з товаром, зазначеним у договорі поставки товару № 11 від 01.03.2012 р.

Факт поставки позивачем та отримання відповідачем передбаченого договором товару, як вже було наведено вище, підтверджується первинним обліковим документом, який фіксує вказану господарську операцію-видатковою накладною № РН-22031 від 22.03.2012р.

Відсутність у видатковій накладній № РН-22031 від 22.03.2012р., рахунку - фактурі №СФ-22031 від 22.03.12 р. та довіреності № 26 від 22.03.12 р. посилання на договір поставки товару № 11 від 01.03.12 р. не суперечить вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому за наявності дії у період підписання вказаної накладної договору поставки № 11 від 01.03.2012 р. та співпадання у зазначених документах найменування поставленого товару, не спростовує факт поставки товару саме за вказаним договором.

Зважаючи на ці підстави, колегія суддів вважає, що і відсутність передбаченої пунктом 1.2. договору поставки товару № 11 від 01.03.2012 р. письмової заявки на поставлений за накладною № РН-22031 від 22.03.2012 р. товар також не свідчить, що ця поставка відбувалась не на підставі цього договору, а може свідчити лише про недотримання вимог вказаного пункту договору, яке не є підставою для звільнення від обов'язку з оплати поставленого товару. Доказів наявності інших договірних правовідносин сторони не надали, не містять таких доказів і матеріали справи.

Також колегія суддів відхиляє як безпідстані посилання відповідача на те, що при визначенні суми його заборгованості необхідно врахувати заборгованість позивача за поставлену йому відповідачем на умовах взаємозаліку продукцію за видатковими накладними: РН-0000055 від 18.06.2013 р.-на суму 8416,8 грн.; № РН -0000086 від 05.09.2013 р. на суму 8416,8 грн. ; № РН-0000002 від 26.09.2013 р. на суму 7560,8 грн.; а всього на загальну суму 24393 грн.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем суду першої інстанції не надавалось оригіналів чи копій видаткових накладних РН-0000055 від 18.06.2013 р.-на суму 8416,8 грн.; № РН -0000086 від 05.09.2013 р. на суму 8416,8 грн. ; № РН-0000002 від 26.09.2013 р. та рахунки - фактури: № СФ-0000086 від 05.03.2013 р.№ № СФ 0000093 від 26.09.2013 р.;№ СФ-0000056 від 18.06.2013 р.; копії яких він додав до апеляційної скарги( а.с. 60-62) на підтвердження вказаних доводів

В обгрунтування неможливості надати вказані документи суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, відповідач зазначає, що вказані видаткові накладні та відповідні рахунки -фактури він не міг надати суду першої інстанції через те, що справа розглядалась без участі його представника.

Однак колегія суддів вважає вказані посилання безпідставними.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у відзиві на позов ( а.с. 29-30) в обгрунтування своїх заперечень взагалі не посилався на наявність взаємозаліку між сторонами, а вказував на інші підстави-поставку спірного товару на підставі усної домовленості сторін.

З моменту отримання ухвали про порушення провадження у справі до часу подання відзиву на позов у відповідача було достатньо часу для надання зазначених документів з відповідними запереченнями.

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що господарський суд першої інстанції ухвалою від 05.09.2013 р. ( а.с. 33) відклав розгляд справи за клопотанням відповідача та продовжив для цього строк розгляду справи.

Відповідач отримав вказану ухвалу суду, в якій було зазначено час та дату, на які відкладено розгляд справи, проте відповідач не скористався своїм правом на участь в ньому та надання в обгрунтування своїх заперечень доказів взаємозаліку, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Окрім того, надані відповідачем до апеляційної скраги копії видаткових накладних та рахунків-фактур не можуть бути прийняті господарським судом апеляційної інстанцій, в зв'язку з тим, що відповідно до положень статті 203 Господарського кодексу України та статті 602 Цивільного кодексу України припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог здійснюється за заявою однієї із сторін та наявності передбачених цими статтями умов (однорідність вимог, їх зустрічний характер та настання строку виконання), тоді як відповідачем відповідна заява не надавалась ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції. Більш того, з наданих накладних не вбачається, що вони будь-яким чином мають відношення до поставки по договору №11 від 01.03.12 р. і таких письмових документів до суду не надано.

Щодо позовних вимог про стягнення 25995,50 грн.пені за період з 08.04.2013 р. та 3% річних за період з 21.04.2013 р. по 08.10.2013 р., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було наведено вище, відповідач не виконав свій обов'язок з оплати поставленого по договору товару на суму 171942 грн.

Таким чином, відповідач є боржником по договору, який прострочив виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настаються правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.1. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідно до п. 3.2 даного договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочки платежу, інфляційні втрати, 10% річних за користування грошовими коштами.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування позивачем на підставі п 7.1. договору пені за період прострочення з 06.02.2013 р. по 06.08.2013р. відповідає вимогам ст.ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та умовам договору. Так само і нарахування на підставі вказаного пункту договору 10% річних узгоджується з положеннями статті 625 Цивільного кодексу України, яка допускає встановлення договором іншого розміру процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Проте, як правильно встановив господарський суд першої інстанції при перерахунку розміру нарахованих позивачем за вказаний період пені та 10% річних, правильно обрахований розмір пені становить 11 880,17 грн., а 10% - 24 662,17 грн. , які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. В решті пені та 10% річних позов задоволенню не підлягає.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновок господарського суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Кременчуцька тарна мануфактура" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 15 жовтня 2013 року у справі № 917/1660/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 29.11.2013 року.

Головуючий суддя Гончар Т. В.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Гребенюк Н. В.