Постанова

від 03.12.2013 по справі 922/2861/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2013 р. Справа № 922/2861/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Павлуненко К.Л. за довіреністю б/н від 30.09.2013 р.,

відповідача - Пулькіна Ю.П. за довіреністю №0701 від 22.07.2013 р.; Василенка О.І. за довіреністю №1101 від 07.11.2013 р.,

3-ої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №3097Х/3-11 від 09.10.13 р.) на рішення господарського суду Харківської області від 16.09.13 р. у справі № 922/2861/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Цемент", м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - фізична особа - підприємець ОСОБА_4, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокоптторгкабель", с. Руська Лозова, Дергачівський район, Харківська область

про стягнення 150 000,00 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року позивач - ТОВ "Восток-Цемент", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "Востокоптторгкабель", в якій просив стягнути з відповідача на свою користь понесені ним витрати з ремонту та реставрації меблів у розмірі 150000,00грн., витрати на фахівця в галузі права у розмірі 6000,00 грн., а також віднести на відповідача свої витрати по оплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16 вересня 2013 р. у справі № 922/2861/13 (головуючий суддя Френдій Н.А., судді Бринцев О.В., Жиляєв Є.М.) в позові відмовлено повністю.

Позивач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 16 вересня 2013 р. у справі № 922/2861/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Восток-Цемент" повністю задовольнити. В апеляційній скарзі, зокрема посилається на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та матеріалам справи. Як стверджує позивач, відповідач по справі не надав суду жодних доказів, які б підтверджували обставини звільнення його від відповідальності за постачання неякісної продукції. Так, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору №06/07/12 від 06.07.2012р. в частині якості поставленого товару - меблів, у зв'язку з чим позивач оплатив ремонт та реставрацію меблів (договір про надання послуг з ремонту та реставрації меблів №28/03 від 28.03.2013р.), поставлених йому відповідачем, позивачем понесені втрати у розмірі 150000,00грн.

12.11.2013р. (вх.№10724) від відповідача надійшла заява про необхідність витребування доказів, в якій він просив апеляційний суд витребувати у позивача накладні та платіжні документи про продаж меблі, отриманої за накладною №3 від 8 лютого 2013 р., а також документи про страхування продукції за договором. Крім того, просив визнати явку директора позивача Полежаки Віктора Федоровича обов'язковою.

Відповідач у відзиві (від 12.11.2013р. вх.10725) та його уповноважений представник у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечують, оскаржуване рішення вважають законним та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Свою позицію, зокрема, обґрунтовують тим, що доводи апеляційної скарги не відповідають дійсним обставинам справи, не відповідають діючому законодавству та укладеному договору, не спростовують висновків колегіально прийнятого судового рішення.

ФО-П ОСОБА_4 у відзиві на апеляційну скаргу (від 25.11.2013р. №11141) подану позивачем апеляційну скаргу підтримує та вважає, що господарський суд невірно встановив обставини справи, що потягло за собою прийняття незаконного та невірного рішення. Як фахівець, наполягає на невідповідності поставленої відповідачем на адресу позивача продукції вимогам ГОСТ 16371-39 "Меблі. Загальні технічні умови.", який затверджено Міждержавною Радою по стандартизації, метрології та сертифікації 21.10.1993 р. Тому це викликало укладання договору з ним на проведення ремонту спірного комплекту меблів. Також позивачем був наданий ФО-П ОСОБА_4 Акт експертизи №ИМ-42 Харківської торгово-промислової палати, з висновками якого він повністю погоджується. Даний висновок, на його думку, підтверджує достовірність висновків та вважає, що недоліки спірної продукції були очевидними (не прихованими), виробничими, що утворились внаслідок недотримання технічних вимог ГОСТ 16371-39 при її виготовленні та, відповідно, не залежали від умов зберігання чи інших додаткових умов.

У призначене судове засідання прибули представники позивача та відповідача та надали пояснення по справі.

ФО-П ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали апеляційного господарського суду від 23.10.23013р. про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на скаргу доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в межах ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 р. № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Проте, зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення у повній мірі не відповідає враховуючи наступне.

Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що 06.07.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Востокоптторгкабель" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Восток-цемент" (покупець) був укладений договір поставки №06/07/12, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передавати у власність (повне господарське відання) покупцю комплекти меблів, мозаїку керамічну з натурального каменю, мідний лист, вироби мідні для спорудження даху та інше (продукція) у кількості та асортименті відповідно до письмових замовлень покупця (п.1.1.), а покупець, зі свого боку, зобов'язався прийняти та своєчасно, відповідно до умов даного договору, оплатити продукцію (п.1.2.).

Замовлення є прийнятим з моменту виставлення рахунку-фактури покупцю, в якому вказується також строк поставки продукції та строк оплати продукції (п.п. 2.4., 5.1., 7.1., 7.5. договору).

У розділі 3 договору сторони погодили, що якість та комплектність продукції, що постачається, повинна відповідати ДСТУ, ТУ, сертифікату відповідності, тощо (п.3.1.), а підтвердженням якості продукції є сертифікат відповідності, який діє на території України (п.3.2.).

У п. 4.1. договору постачальник прийняв на себе зобов'язання з забезпечення поставки якісної продукції.

Розділом 7 договору встановлено порядок розрахунків, і сторонами встановлена можливість розрахунків за цим договором у вигляді 100% передплати, часткової попередньої оплати, відстрочення платежу та товарного кредиту (п.7.4.).

У п. 8.2. договору сторони домовились, що перехід права власності на продукцію відбувається після 100% оплати продукції, яка поставляється.

На виконання умов договору, постачальник виставив покупцю рахунки №105 від 09.07.2012р. та №113 від 09.08.2012р. (т.1, а.с.89, 90), за якими підлягає поставці продукція - комплекти меблів, мозаїка на загальну суму 1325599,56 грн., з умовою передплати даного товару.

Позивач, зі свого боку, на виконання умов договору, на підставі рахунків №113 від 09.08.2012р. та №105 від 09.07.2012р. (т.1, а.с. 89-90), 09.07.2012р. та 09.08.2012р. перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 1325599,56 грн., доказом чого є відповідні виписки з рахунку (т.1, а.с. 91-94).

За видатковими накладними №122 від 15.11.2012р. та №3 від 08.02.2013р. (т. 1 а.с.12,13) відповідач поставив позивачу продукцію на загальну суму 1428556,40 грн. При цьому, за накладною №3 від 08.02.2013р. було поставлено позивачеві 8 комплектів меблів на загальну суму 187670,42 грн., тоді як рахунок №113 на оплату меблів виставлено на загальну суму 508125,20 грн., які були оплачені 09.08.2012р.

Матеріали справи свідчать, що продукція, поставлена за накладною №3 від 08.02.2013р. (комплекти меблів для спальні артикули ES-57012. ES-818. ES-56085. ES-5039 в кількості 8 комплектів) виявилася неякісною та такою, що має дефекти, і не зважаючи на направлені відповідачу претензії (т.1 а.с. 24-27 та а.с. 28-31), останній не виконав свої зобов'язання по поставці якісної продукції, у зв'язку з чим позивач самостійно усунув недоліки придбаної продукції, уклавши з ФО-П ОСОБА_4 договір про надання послуг з ремонту та реставрації меблів №28/03 від 28.03.2013р., поставлених йому відповідачем, у зв'язку з чим позивач поніс втрати у розмірі 150000,00грн., доказом чого є акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0000001 від 22.05.2013р. на суму 150000,00грн. (т.1 а.с.19), копії квитанцій про оплату вказаних послуг (т.1 а.с.20-23) та акт експертизи №ИМ-42, складений 18.03.2013р. Харківською торговою промисловою палатою на замовлення позивача (т.1 а.с.14-15), що і стало підставою для звернення ТОВ "Восток-цемент" до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Колегія суддів апеляційного суду вважає такі вимоги позивача законними та обґрунтованими, враховуючи наступне.

Так, в оскаржуваному рішенні суд посилається на те, що дії позивача не відповідають вимогам Інструкції №П-7 Держарбітража СРСР від 25 квітня 1966 р.

Проте, Постановою Верховної ради №1545 від 12 вересня 1991 р. було встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Чинний Цивільний кодекс був прийнятий 16 січня 2003 р. Законом №435 та почав застосовуватись з 01 січня 2004 р. Своїми положеннями, зокрема главою 54 підрозділу 1 розділу III (ст.ст.666- 690) зазначений кодекс повністю врегулював положення кількості товару, що поставляється або купується, його прийняття, тощо. Тому, положення, які за часи СРСР були врегульовані Інструкціями П-6 та П-7, наразі врегульовані чинним законодавством, насамперед - Цивільним кодексом. І судова практика свідчить про те, що за умови, коли сторонами не включено до умов договору положення щодо виконання умов Інструкцій П-6 та П-7, вказані Інструкції до таких відносин сторін не застосовуються.

Крім того, преамбула вказаної Інструкції зазначає (мовою оригіналу): Настоящая Инструкция применяется во всех случаях, когда стандартами, техническими условиями, Основными и Особыми условиями поставки или другими обязательными для сторон правилами не установлен иной порядок приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по качеству и комплектности, а также тары под продукцией или товарами. В договорах поставки могут быть предусмотрены особенности приемки соответствующих видов продукции и товаров.

Натомість, з аналізу умов договору вбачається, що п.п.3.1, 3.2, 4.1.3, 4.1.5, 4.4.2 сторонами були врегульовані питання якості товару, що поставляється, а також у п.14.2 договору передбачено, що у випадках, не передбачених цим договором, сторони керуються чинним законодавством України.

Тому, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що оскільки Інструкція П-7 не є законодавчим актом України (а лише в певних випадках може застосовуватись), то виходячи з наведених норм права та умов даного договору, слідує, що застосування як сторонами, так і місцевим господарським судом даної Інструкції є безпідставним.

У п. 3.1 договору сторони домовились про те, що якість та комплектність продукції, що постачається, повинна відповідати ДСТУ, ТУ, сертифікату відповідності, тощо.

Закон України "Про стандартизацію" закріплює такі основні визначення: технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги; технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом; міжнародний та регіональний стандарти - стандарти, прийняті відповідно міжнародним та регіональним органом стандартизації.

ТОВ "Восток-цемент" наполягає на невідповідності поставленої продукції вимогам ГОСТ 16371-39 "Меблі. Загальні технічні умови. ", який затверджено Міждержавною Радою по стандартизації, метрології та сертифікації 21.10.1993 року (на арк.2 якого зазначено, що Україна в особі органу - Держстандарту України приймала участь в його прийнятті та проголошувала "за" його затвердження ), з посиланням на Акт експертизи №ИМ-42 Харківської торгово-промислової палати, яким встановлено дефекти при візуально-вимірювальному контролі якості наборів меблів, зокрема: плями оздоблення на кришках, задирки, нерівномірний окрас по тону, потьоки фарби на внутрішніх поверхнях шухляд та на кромках дверцят, проколи лакофарбового покриття, шпаклювання тріщин оздоблення, тріщини брусів, перекоси висувних шухляд та інші.

Приймаючи такі ствердження позивача, колегія суддів апеляційного суду також вважає, що суд першої інстанції безпідставно та всупереч матеріалам справи зробив висновок про те, що застосування вказаного ГОСТу не було сторонами передбачено в договорі. Тобто, в даному випадку, взагалі не застосовується положення Закону України "Про стандартизацію", згідно з яким Міждержавний стандарт також є технічними умовами, застосування та дотримання яких прямо передбачено договором.

Таким чином, неякісність поставленого за договором товару підтверджується: Актом експертизи №ИМ-42 Харківської торгово-промислової палати та договором № 28/03 від 28 березня 2013 р. з актом здачі - прийняття робіт (надання послуг) на виконання цього договору від 22 травня 2013 р., що свідчать про роботи, які були проведені третьою особою - ФОП ОСОБА_4 на замовлення позивача, а саме - надання послуг з ремонту та реставрації меблів в частині усунення виявлених дефектів, що є наслідками недотримання технічних умов ГОСТ 16371-39 «Меблі. Загальні технічні умови.».

Разом з цим, суд апеляційної інстанції вважає, що в оскаржуваному рішенні не вірно до спірних правовідносин застосовано п.4.1.5 договору, за умовами якого постачальник зобов'язаний забезпечити заміну тієї частини продукції, яка не відповідає належній якості та у якій виявлені приховані недоліки, заміна такої продукції здійснюється протягом 30 днів, а претензія приймається не пізніше 10 робочих днів. Тобто, вказане положення договору стосується саме прихованих недоліків поставленої продукції.

Однак, в Акті експертизи №ИМ-42 Харківської торгово-промислової палати висновком експертів встановлено (та визнається місцевим господарським судом), що недоліки спірної продукції є виробничими і утворились вони внаслідок недотримання технічних вимог ГОСТ 16371-39 «Меблі. Загальні технічні умови.» та, відповідно, не залежали від умов зберігання чи інших додаткових умов. Тому і відсутність страхування також не вплинула на виникнення вказаних недоліків товару.

У відповідності до п.3.2 договору підтвердженням якості товару є сертифікат відповідності, який діє на території України.

Також ст.18 Декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.1993р. № 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію" встановлено, що відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері.

Проте, всупереч вищевказаним умовам та нормам, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не враховані дані положення договору та не знайшов відображення той факт, що постачальник - відповідач у справі не передавав позивачу вказаний сертифікат. Тобто, відповідачем зазначені умови договору були порушені та якість поставленого товару не підтверджена.

Згідно зі ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У разі відсутності в договорі купівлі - продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.

Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Суд апеляційної інстанції констатує той факт, що матеріали справи не містять таких доказів належної якості товару в момент його передання покупцеві постачальником.

У відповідності до статті 678 Цивільного кодексу України Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару.

Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару.

Згідно зі статтею 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

З наявного в матеріалах справи вищезазначеного Акту експертизи торгово-промислової палати вбачається, що поставлені меблі виготовлені з порушенням ГОСТу.

У відповідності до п. 8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 12.10.1993 № 01-6/1106 «Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов'язаних з прийомкою продукції і товарів за кількістю та якістю», із змінами і доповненнями, внесеними роз'ясненням президії Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 року N 04-5/609, якщо одержувач (покупець) подав докази поставки продукції неналежної якості (виходу виробу з ладу в період гарантійного строку) виготовлювач (постачальник) не може бути звільненим від відповідальності за мотивами непідтвердження дефекту при перевірці, поки він не доведе відсутності своєї вини або того, що дефект виник з вини одержувача, тобто порушення останнім правил користування або зберігання продукції.

Статтею 268 ГК України передбачено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника.

У відповідності до статті 269 ГК України, строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до Господарського Кодексу.

Гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - з дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами або договором.

Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому. Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено договором або стандартами (технічними умовами) на основний виріб.

Постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.

Позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що вимоги позивача ґрунтуються на підставі наведеного, саме в межах законодавчо визначених строків і був поданий позов, який підлягає задоволенню оскільки:

- позивач при отриманні товару, що постачався не мав можливості оглянути товар, оскільки товар був запакований, а постачання здійснювалось у морському контейнері;

- відповідачем не були надані на підтвердження якості товару сертифікати відповідності, які діють на території України (п.3.2.договору);

- відповідачем не спростовані висновки, викладені в акті експертизи №ИМ-42, складеному 18.03.2013р. Харківською торговою промисловою палатою;

- відповідачем не були надані документи, що встановлюють гарантійний термін, то у відповідності до частини 2 статті 680 ЦК України - строки виявлення недоліків і пред'явлення вимоги у зв'язку з недоліками проданого товару, якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв'язку з його недоліками може бути пред'явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна - в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк.

Тому, посилання відповідача на прострочення терміну повідомлення про постачання неякісного товару суперечить вказаним нормам законодавства, оскільки згідно з Роз'ясненнями Вищого арбітражного суду від 12.10.1993 № 01-6/1106 постачальник не може бути звільненим від відповідальності за мотивами непідтвердження дефекту при перевірці, поки він не доведе відсутності своєї вини або того, що дефект виник з вини одержувача, тобто порушення останнім правил користування або зберігання продукції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що докази відсутності вини відповідача або того, що дефект виник з вини позивача, тобто порушення останнім правил користування або зберігання продукції, матеріали справи не містять.

Щодо посилань відповідача на розвантаження меблів в сирий неопалюваний склад, то відповідачем не доведено жодним доказом пов'язаності умов зберігання з неякісністю товару, а саме - недотримання технічних вимог, ГОСТу. До того ж, акт прийому-передачі не містить печатки позивача про прийняття товару з зауваженнями продавця, відсутні докази розпакування товару та повернення одночасно контейнера продавцю.

Також, слід зазначити, що наявність скорочених термінів звернення щодо якості поставленого товару у договорі суперечить вищезазначеним нормам чинного законодавства, оскільки ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України вказує на те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Аналіз умов п.11.1. договору свідчить, що даний пункт договору не відповідає наведеним нормам Цивільного та Господарського кодексів.

Стаття 32 ГПК України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких, господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Отже, враховуючи те, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження своєї позиції, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи останнього, викладені ним як у запереченнях на позовну заяву, так і у запереченнях на апеляційну скаргу, не спростовують доводів позивача та наданих ним доказів на підтвердження своїх вимог в частині стягнення з відповідача витрат з ремонту та реставрації меблів у розмірі 150000,00 грн., тому ця сума витрат підлягає стягненню з відповідача на користь позивача як така, що правомірно заявлена.

Разом з цим суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача витрат на фахівця в галузі права у розмірі 6000,00 грн., з огляду на наступне.

В рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства - фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України від 11.07.2013р. у справі №1-4/2013 (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) встановлено, що аналіз законодавчих засад надання правової допомоги та порядку відшкодування судових витрат на таку допомогу дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що законодавець застосовує диференційований підхід до визначення суб'єктів надання правової допомоги та до порядку відшкодування судових витрат на таку допомогу.

Відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представництво інтересів юридичних осіб у господарському суді здійснюють керівники підприємств і організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, а також особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, зокрема адвокати та інші фахівці у галузі права.

Конституційний Суд України виходив з того, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом (частина перша статті 44 Господарського процесуального кодексу України). Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом (частина п'ята статті 49 Господарського процесуального кодексу України).

Дослідивши положення Господарського процесуального кодексу України, Конституційний Суд України в своєму рішенні встановив, що в цьому Кодексі не передбачено відшкодування юридичній особі витрат на юридичні послуги, надані їй іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права. Однак це не виключає можливості законодавчого врегулювання питання про відшкодування вказаних витрат суб'єкту права на звернення до господарського суду на послуги, надані йому таким фахівцем.

Отже, в аспекті конституційного звернення щодо можливості віднесення до судових витрат сум, сплачених юридичною особою за послуги, надані їй в господарському судочинстві іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права, положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі в господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Щодо клопотання відповідача про витребування додаткових документів, колегія суддів таке клопотання відхиляє, оскільки враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що апеляційним господарським судом, як і судом першої інстанції в межах наданих ним повноважень, були створені належні умови для надання сторонами доказів. До того ж, ст. 38 ГПК України передбачає звернення сторони з таким клопотанням у разі неможливості самостійно надати докази. Сторона вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено, зокрема: обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація.

Таких доказів відповідач суду не надав. Тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами та документами.

Також, щодо твердження відповідача про заявлення до стягнення збитків з визначенням у зв'язку з цим складу правопорушення, колегія суддів апеляційного суду вищевикладеними висновками визначила складові цивільного правопорушення у разі звернення позивача з позовом про відшкодування витрат з ремонту та реставрації меблів, які за своєю правовою природою є збитками.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги позивача у зв'язку з її юридичною та фактичною обґрунтованістю і наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. В частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача витрат на фахівця в галузі права у розмірі 6000,00 грн. оскаржуване рішення прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства, тому підстав для скасування в цій частині рішення не вбачає.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають перерозподілу та покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.2 ст. 103, п.п. 1, 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2013 р. у справі № 922/2861/13 в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 150000,00грн. скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокоптторгкабель" (62332, с. Руська Лозова, Дергачівський р-н, Харківська обл., вул. Польова, 2 кв.38; р/р №260003019616 в АТ «Єврогазбанк» м. Київ, МФО 380430 код 37514238) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Цемент", м. Харків (61001, м. Харків, провул. Механічний, буд. 4; р/р 260027701349 в філія ПАТ «Кредитпромбанк» МФО 350727 код 32566056) 150000,00грн., 3000,00 грн. судового збору за подання позову, 1442,31 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 16.09.13 р. у справі № 922/2861/13 залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 02.12.2013 р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.