Постанова

від 03.12.2013 по справі 922/3859/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2013 р. Справа № 922/3859/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Гончаренко О.Л.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3323 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 02.10.13 р. у справі № 922/3859/13

за позовом ТОВ "Бруг", м. Київ

до ТОВ "СТБ Фасад-сервіс", м. Харків

про стягнення коштів 49389,98 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ " Бруг" звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача - ТОВ "СТБ Фасад-сервіс" про стягнення заборгованості за видатковою накладною № РН-240708 від 24.07.2012 р. за поставлений товар в розмірі 49389,98 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.10.2013 р. у справі № 922/3859/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "СТБ Фасад-сервіс" на користь ТОВ "Бруг" заборгованість за видатковою накладною № РН-240708 від 24.07.2012 року за поставлений товар в розмірі 49389,98 грн., 1720,50 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, з тих підстав, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, тому позовні вимоги визнані правомірними та обґрунтованими, підлягаючими задоволенню та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.10.2013 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у повному обсязі, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Зокрема, в обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції не в повному обсязі досліджені матеріали справи.

Суд в своєму рішенні зазначив, що накладна є належним доказом того, що відповідач прийняв товар, а відтак повинен його оплатити, оскільки цей документ відповідає ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідач з посиланням на вимоги ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вважає, що довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження певної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ (накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну), який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей. А тому, при виникненні фінансових спорів факт отримання товару саме покупцем або уповноваженими ним особами продавець повинен підтвердити первинними документами, зокрема, довіреностями. Проте, в рішенні суду не згадується, і беззаперечно матеріали справи не містять, відповідних довіреностей відповідача на одержання товару за накладними, складеними позивачем, оскільки такої довіреності не існує

Крім того, відповідач зазначає, що з боку позивача накладну підписав директор Рудник С.І., а з боку відповідача не вказано ані посади, ані прізвища особи. Тобто особу не можливо ідентифікувати. Також відсутні дата та номер довіреності за якою особа отримувала товар та ін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився.

Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, між сторонами з квітня 2012 року існували господарські правовідносини в рамках яких позивач за певними документами, поставляв відповідачеві товар, який останній зобов'язався оплатити.

Позивач вказує, що поставив відповідачу товар, який останній прийняв за видатковою накладною № РН-240708 від 24.07.2012 року на суму 49389,98 грн.

Як зазначає позивач, відповідач оплату отриманого товару не провів, вимогу про оплату товару від 31.07.2013 р. та претензію б/н від 05.08.2013 р. про сплату заборгованості залишив без задоволення.

Як видно з матеріалів справи, 25.05.2012 р. між ТОВ "Бруг" (продавець) та ТОВ "СТБ ФАСАД-СЕРВІС" (покупець) укладено договір поставки № 220501, відповідно до умов якого, продавець зобов'язався передати у власність покупця товар в асортименті, в кількості та по ціні, визначених умовами цього договору, а покупець - прийняти товар та оплатити в порядку згідно з договором.

Проте, з урахуванням того, що вищезазначена накладна не містить посилань на договір, позивач вважає спірну поставку позадоговірною.

Зазначені обставини стали підставою звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, тому позовні вимоги визнані правомірними та обґрунтованими, підлягаючими задоволенню та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32 , 34 ГПК України , доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України , цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, наявність зобов'язання відповідача оплатити отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України .

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

З матеріалів справи вбачається, що 24.07.2012 р. позивачем виставлений відповідачу рахунок-фактура № СФ-240711 на суму 49389,98 грн.

Позивач поставив, а відповідач прийняв за видатковою накладною № РН-240708 від 24.07.2012 року товар на суму 49389,98 грн., яка містять найменування товару, одиницю, кількість, ціну товару. Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом та печаткою відповідача, та останнє не спростовано.

Отже, факт виконання позивачем поставки товару та наявності заборгованості на загальну суму 49389,98 грн. підтверджується залученим до матеріалів справи первинним документом, а саме, видатковою накладною за якою відбувалася поставка товару, на яких містяться підпис та печатка про отримання товару відповідачем.

Проте відповідач, в порушення зазначених вище норм матеріального права та умов договору, не розрахувався за отриманий товар в сумі 49389,98 грн.

Первинні документи, які містяться у матеріалах справи підтверджують виконання умов зазначеного договору, оформлені сторонами у відповідності до вимог Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення Міністерства Фінансів України "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Таким чином, факт отримання товару відповідачем є видаткова накладна, надана позивачем на підтвердження своїх вимог, яка є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Крім того, матеріали справи містять акт звірки складений сторонами станом на 27.03.2013 р., який свідчить про те, що з травня 2012 р. між сторонами існували правовідносини з поставки товарів на загальну суму 1012314,29 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що поставка товару відбулася за договором, укладеним в спрощеній формі, тобто шляхом складання видаткової накладної, яка підписана сторонами, з зазначенням в них асортименту товару що поставляється та його ціни, що відповідає вимогам ст.ст. 203, 205, 207-208 ЦК України, з урахуванням положень ст. ст. 530 , 655 , 712 Цивільного кодексу України зазначає, що після поставки позивачем товару та прийняття його відповідачем, що підтверджується видатковою накладною виник обов'язок з оплати такого товару. Оскільки відповідач не надав суду доказів оплати у встановлений законом строк, прийняте по даній справі рішення суду першої інстанції про задоволення позову є законним та обґрунтованим.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що довіреність на одержання цінностей є первинним документом колегія суддів зазначає наступне:

Довіреність не відноситься до розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку відповідно до Податкового кодексу України. Довіреність є документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження відповідної особи на отримання для підприємства відповідного переліку та кількості цінностей. Тобто, відсутність довіреності ніяким чином не спростовує факт) передачі (поставки) товару.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 02.10.13 р. по справі № 922/3859/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 02.10.13 р. по справі № 922/3859/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 02.12.2013 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.