Постанова

від 02.12.2013 по справі 911/2383/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2013 р. Справа№ 911/2383/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Остапенка О.М.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги № 5/4 від 09.10.2013 року товариства з обмеженою відповідальністю «Саб - Арматура» на рішення господарського суду Київської області від 19.09.2013 року

у справі № 911/2383/13 (головуючий суддя - Лилак Т.Д., судді - Лопатін А.В., Рябцева О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Саб - Арматура»

до Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробниче підприємство «Будтехносервіс»

про стягнення 66 807, 48 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Євчук О.Я.,

від відповідача: Острянко М.М.

ВСТАНОВИВ:

17.06.2013 року до господарського суду Київської області звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Саб-Арматура» до товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробниче підприємство «Будтехносервіс» про стягнення 66 807, 48 грн., в тому числі: 65 290, 85 грн. боргу та 1 516, 63 грн. - 3% річних (а.с.3-6).

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару.

Рішенням господарського суду Київської області від 19.09.2013 року у справі № 911/2383/13 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробниче підприємство «Будтехносервіс» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Саб-Арматура» 8 164, 63 грн. боргу, 478, 08 грн., 3 % річних, 222, 63 грн. судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Саб-Арматура» 09.10.2013 року через господарський суд Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати рішення місцевого господарського суду та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушені норми матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що судом при прийнятті рішення не з'ясовано всіх обставин справи, що мають значення для вирішення даної справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2013 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 25.11.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року розгляд справи відкладено на 02.12.2013 року у зв'язку з неявкою відповідача у судове засідання.

Представник апелянта в судових засіданнях 25.11.2013 року та 02.12.2013 року підтримав доводи апеляційної скарги.

В судовому засіданні 02.12.2013 року та у відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 19.09.2013 року - без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Позивач стверджує, що в період з березня 2010 року по листопад 2012 року поставив товариству з обмеженою відповідальністю науково - виробниче підприємство «Будтехносервіс» за взаємною домовленістю товар на загальну суму 2 180 950,40 грн., який останнім оплачено не повністю і його заборгованість по оплаті товару отриманого у 2011-2012 році становить 65290,85 грн.

В підтвердження позовних вимог та факту поставки товару позивач представив суду належним чином засвідчені копії рахунків-фактури (а.с.39-58), видаткових накладних (а.с.59-79), довіреностей на право отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с.80-93), розрахунок заборгованості.

Позивач листом № 27/12 від 27.12.12 року звернувся до відповідача з вимогою погашення заборгованості по оплаті отриманого товару, з проханням провести звірку взаємних розрахунків. Відповідач не заперечив отримання товару (лист від 16.01.13 року за № 9), однак просить підтвердити вимоги наданням копій первинних бухгалтерських документів (а.с.140, 141).

У відзиві на позов та в судових засіданнях відповідач заперечив позовні вимоги, стверджує, що представлені позивачем накладні та довіреності мають дефект змісту, а саме деякі накладні не мають посилання на довіреність на підставі якої отримано товар, не мають ПІБ особи, яка отримала товар, не всі довіреності мають зразок підпису особи, яку уповноважено на отримання товару, тому дані докази не є допустимими у справі.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд визнав допустимими доказами у справі видаткові накладні на поставку товару за період з 14.04.2011 року по 28.04.2011 року на суму 8 164,63 грн.: № СА-0000544 від 14.04.2011 року на суму 2 520,00 грн., № СА-0000550 від 14.04.2011 року на суму 970,20 грн., № СА-0000597 від 20.04.2011 року на суму 979,92 грн., № СА-0000598 від 21.04.2011 року на суму 1 113,60 грн., № СА-0000610 від 22.04.2011 року на суму 1 299,00 грн., № СА-0000645 від 28.04.2011 року на суму 552,00 грн., № СА-0001760 від 11.11.2011 року на суму 729,91 грн. (а.с.59-65) та задовольнив позовні вимоги позивача в даній сумі.

Поставку товару за період 11.11.2011 року по 15.11.2012 року на суму 57126,22 грн., за видатковими накладними № СА-0001647 від 10.10.2012 року на суму 3 257,72 грн., № СА-0001708 від 17.10.2012 року на суму 1 260,10 грн., № СА-0001709 від 17.10.2012 року на суму 458,64 грн., № СА-0001710 від 17.10.2012 року на суму 5 820,00 грн., № СА-0001716 від 18.10.2012 року на суму 5 357,90 грн., № СА-0001716 від 18.10.2012 року на суму 11 579,36 грн., № СА-0003003 від 01.11.2012 року на суму 593,62 грн., № СА-0003528 від 06.11.2012 року на суму 569,40 грн., № СА-0003534 від 06.11.2012 року на суму 2 610,60 грн., № СА-0003540 від 07.11.2012 року на суму 376,85 грн., № СА-0003542 від 07.11.2012 року на суму 10 003,84 грн., № СА-0003574 від 09.11.2012 року на суму 2 346,53 грн., № СА-0003575 від 09.11.2012 року на суму 142,21 грн., № СА-0003618 від 15.11.2012 року на суму 12 749,45 грн. (а.с. 66-79) судом визнано недоведеною, оскільки зазначені накладні не містять відмітки із зазначенням посади та прізвища особи, відповідальної за здійснення господарської операції, в деяких накладних відсутнє посилання на довіреність і в графі «отримання» міститься лише підпис. Судом визнано неналежним доказом отримання товару і довіреності на права отримання ТМЦ, видані відповідачем, оскільки останні не містять зразків підпису осіб на ім'я яких вони видані.

Колегія суддів апеляційного господарського визнає обґрунтованим висновок місцевого суду, що між сторонами у справі виникли зобов'язання які мають ознаки договору купівлі-продажу, згідно якого, в силу ст. 655 ЦК України продавець передає товар у власність покупця, а покупець зобов'язаний прийняти товар та заплатити за нього певну грошову суму.

Обов'язок оплати отриманого товару закріплено і в ст.ст. 691, 692 ЦК України , які передбачають, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору, шляхом обміну первинними бухгалтерськими документами: рахунками на оплату, видатковими накладними, довіреностями на право отримання ТМЦ, що не суперечить вимогам ст.ст. 11, 638, 639 ЦК України, ст.181 ГК України.

Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п.п. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином.

Враховуючи, що сторони чітко не визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар, отже, покупець (відповідач у даному випадку) був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття. Тобто, накладні, за якими відповідач отримав товар, є самостійними підставами виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Згідно ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Факт здійснення господарської операції передачі товару відповідачеві підтверджується первинними бухгалтерськими документами, як обґрунтовано зазначено місцевим судом, які повинні відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

На виконання господарської операції про передачу товару покупцю позивачем представлено рахунки-фактури, видаткові накладні та довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей, які частково визнано судом неналежними доказами.

У відповідності до Пленуму ВГС України від 23.03.2012 року № 6 рішення господарського суду повинно прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки належних та допустимих доказів у конкретній справі. Рішення має ґрунтуватися на повному з'ясуванні: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі та якими доказами вони підтверджуються, чи не виявлено в процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин, тощо.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Стаття 43 ГПК України закріплює обов'язок суду оцінювати докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з думкою місцевого господарського суду, що при оформлені деяких видаткових накладних позивач припустився порушень у заповненні, як і відповідач при оформлені довіреностей на право отримання ТМЦ.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що саме відповідач оформив довіреності з порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку щодо повноти її оформлення, однак відмовляючи в позові, суд не надав оцінки факту видачі таких довіреностей саме юридичною особою відповідача, наявності підписів керівника та головного бухгалтера товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробниче підприємство «Будтехносервіс» на довіреностях, підписи яких засвідчено відтиском печатки товариства.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується також тим, що позивач має наявними оригінали таких довіреностей, які за правилами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку залишаються у продавця саме при отриманні товару.

Місцевий господарський суд не звернув увагу на те, що кожна з представлених довіреностей на право отримання ТМЦ містить повний перелік товарів, які отримано за господарською операцією, ідентичний переліку товарів вказаних у рахунках-фактурі (які зазначено в довіреності) та видаткових накладних, за якими отримано товар.

Отже, відсутність на довіреності зразка підпису особи, що одержала довіреність на право отримання ТМЦ свідчить лише про порушення відповідачем оформлення такої, але не спростовує факту отримання товару, оскільки довіреність передається продавцеві саме в момент отримання товару.

Місцевий господарський суд не надав оцінки представленим в матеріалах справи податковим накладним (а.с.206-215), які надавалися позивачем покупцю і які підтверджують факт проведення господарських операцій між сторонами у справі.

Згідно вимог ст. 16 Податкового кодексу України суб'єкт господарювання (покупець в даному випадку) зобов'язаний подавати до податкового органу щомісячну декларацію з податку на додану вартість, в якій міститься інформація про податкові зобов'язання та податковий кредит платника податків, який він має право формувати виключно за письмового підтвердження виникнення таких зобов'язань та право на податковий кредит, а також відомості про видані та отримані податкові накладні.

В ході розгляду справи в суд відхилив клопотання позивача про витребування від відповідача та податкового органу декларацій з податку на додану вартість за 2011-2013 рр. (спірні періоди), на що звертає увагу апелянт в апеляційній скарзі.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що до інших фактів, що підтверджують поставку та отримання товару відноситься відображення відповідачем в податковій звітності сум, що відповідають видатковим накладним та визнання відповідачем свого права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При розгляді спору колегією апеляційного суду встановлено, що отримавши товар по спірним накладним відповідач (покупець) зазначив про це у податковій звітності щодо податку на додану вартість та визначив своє право на формування податкового кредиту в обсязі поставок позивача в тому числі і в сумі 57126,22 грн. (і якій відмовлено позивачу в позові).

В підтвердження позовних вимог позивачем на вимогу суду апеляційної інстанції представлено розгорнутий розрахунок заборгованості відповідача по спірним накладним, податкові декларації з податку на додану вартість за спірний період з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів, які підтверджують видачу податкових накладних ТОВ науково - виробниче підприємство «Будтехносервіс» із зазначенням видаткових накладних в тому числі накладних № СА-0001760 від 11.11.2011 року на суму 729,91 грн., № СА-0001647 від 10.10.2012 року на суму 3 257,72 грн., № СА-0001708 від 17.10.2012 року на суму 1 260,10 грн., № СА-0001709 від 17.10.2012 року на суму 458,64 грн., № СА-0001710 від 17.10.2012 року на суму 5 820,00 грн., № СА-0001716 від 18.10.2012 року на суму 5 357,90 грн., № СА-0001716 від 18.10.2012 року на суму 11 579,36 грн., № СА-0003003 від 01.11.2012 року на суму 593,62 грн., № СА-0003528 від 06.11.2012 року на суму 569,40 грн., № СА-0003534 від 06.11.2012 року на суму 2 610,60 грн., № СА-0003540 від 07.11.2012 року на суму 376,85 грн., № СА-0003542 від 07.11.2012 року на суму 10 003,84 грн., № СА-0003574 від 09.11.2012 року на суму 2 346,53 грн., № СА-0003575 від 09.11.2012 року на суму 142,21 грн., № СА-0003618 від 15.11.2012 року на суму 12 749,45 грн., у стягненні заборгованості за якими судом відмовлено.

Відповідачем не заперечене отримання від продавця податкових накладних за спірними видатковими накладними та включення даних операцій до податковій звітності у зазначені періоди, що доводить факт господарських операцій з отримання товару.

Твердження відповідача, що включення операцій на суму 57 126,22 грн. по спірним видатковим накладним до податковій звітності та використання ним права на податковий кредит за спірними операціями проведено помилково судом відхиляється, оскільки корегування податкової звітності проведено відповідачем лише у жовтні 2013 року після прийняття рішення про відмову у задоволені позовних вимог про стягнення заборгованості на зазначену суму (докази такого корегування податкової звітності представлено відповідачем в судовому засіданні.).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що зазначені зобов'язання відображені у податкових деклараціях та податкових накладних може розцінюватися як беззаперечний та безспірний факт поставки товару.

Враховуючи, що на час розгляду справи відповідачем не надано доказів повної оплати вартості отриманого товару, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку що позовні вимоги позивача про стягнення 65 290, 85 грн. боргу є обґрунтованими та правомірними.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні збитки та проценти згідно зі статтею 625 ЦК України нараховуються за неправомірне користування чужими коштами, а отже, є платою за користування чужими коштами, що не носить, на відміну від неустойки, штрафного характеру, а має компенсаційний характер заходів впливу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок 3 % річних, вважає за правомірне нарахування 3% річних в сумі 1 516, 63 грн. за період 22.04.2011 по 07.06.2013 року.

Одночасно, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог позивача про покладення на відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 1 300,00 грн., оскільки в даній справі юридична допомога позивачеві надавалась не адвокатом, а суб'єктом підприємницької діяльності, а тому зазначені витрати по оплаті послуг з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді фізичною особою-підприємцем Євчуком Ю.В. відшкодуванню не підлягають у відповідності до ст. ст. 44, 48, 49 ГПК України, ст.ст. 1, 30 Закону України «Про адвокатуру».

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом не повно досліджено обставини справи, рішення господарського суду Київської області від 19.09.2013 року у справі № 911/2383/13 не відповідає фактичним обставинам справи, відтак підлягає скасуванню.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаются на відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Саб - Арматура» на рішення господарського суду Київської області від 19.09.2013 року у справі № 911/2383/13 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Київської області від 19.09.2013 року у справі № 911/2383/13 скасувати в частині відмови у позові.

3. Позов задовольнити повністю.

4. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Будтехносервіс» (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 7, код 20589354) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Саб-Арматура» (07453, Київська обл., Броварський район, с. Русанів, вул. Ватутіна, буд. 29, код 36597198) 65 290 (шістдесят п'ять тисяч двісті дев'яносто тисяч) грн. 85 коп. боргу, 1 516 (одна тисяча п'ятсот шістнадцять) грн. 63 коп. 3% річних, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

5. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Будтехносервіс» (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 7, код 20589354) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Саб-Арматура» (07453, Київська обл., Броварський район, с. Русанів, вул. Ватутіна, буд. 29, код 36597198) 860 (вісімсот шістдесят) грн. 75 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду Київської області видати відповідні накази.

7. Матеріали справи № 911/2383/13 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

О.М. Остапенко