Ухвала

від 13.11.2013 по справі 2а-3170/10/10/0170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2013 року м. Київ К/9991/44549/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі - ДПІ)

на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011

у справі № 2а-3170/10/10/0170

за позовом страхового акціонерного товариства закритого типу "Крим-Афес" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2010 року Товариство звернулося до окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.02.2010 № 0000192200/0.

Постановою названого суду від 19.11.2010 у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що після закінчення строку пред'явлення векселів до платежу вони втратили силу цінних паперів, що обумовлює обов'язок Товариства як векселедержателя збільшити валовий дохід на суму заборгованості за векселем.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорюване податкове повідомлення-рішення скасовано. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що заборгованість за векселем, яка залишилася нестягнутою після спливу строку пред'явлення векселя до платежу, перетворюється у безповоротну фінансову допомогу векселедавця, що виключає правомірність донарахування Товариству (яке є векселедержателем спірних векселів) оспорюваної суми податку на прибуток.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду вимогам чинного законодавства (зокрема, положенням статей 34, 35, 38, 75, 76, 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Конвенцією, підписаною 07.06.1930 (дата набуття чинності Україною 06.01.2000, далі - Уніфікований Закон), статей 5, 13 Закону України «Про обіг векселів в Україні») та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду та задовольнити позов.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.09.2009, оформлену актом від 18.02.2010 № 1993/22-1/16331638. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 587 982,38 грн. (у тому числі 391 988,25 грн. за основним платежем та 195 994,13 грн. за штрафними санкціями). Підставою для цього донарахування став висновок ДПІ про завищення позивачем збитку від операцій з векселями у перевіреному періоді. При цьому ДПІ посилається на те, що видані товариством з обмеженою відповідальністю «Югнефтегаз» векселі № 613244852271, № 613244857101, № 613244852422, № 613244857100 та № 613244857097 з терміном до пред'явлення не були пред'явлені позивачем до погашення у визначений законом строк, зміни щодо дати пред'явлення цих векселів до платежу в установленому порядку не вносились, а відтак спірні векселі втратили силу цінних паперів.

На підстав цього ДПІ дійшла висновку про обов'язок позивача збільшити валовий дохід на суму заборгованості за цими векселями з посиланням на положення підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Втім апеляційний суд цілком обґрунтовано визнав зазначену правову позицію податкового органу (яка була підтримана і судом першої інстанції) такою, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Статтею 77 Уніфікованого Закону передбачено, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

За змістом статті 34 Уніфікованого Закону переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами.

У справі, що переглядається, суди встановили, що у спірних векселях було вказано строк оплати за пред'явленням, однак не раніше певних дат (які були визначені у період з листопада 2003 року по червень 2006 року). А відтак строки пред'явлення спірних векселів до платежу сплинули у період з листопада 2004 року по червень 2007 року.

Статтею 47 Уніфікованого Закону встановлено, що всі трасанти, акцептанти, індосанти і особи, які забезпечують авалем платіж за переказним векселем, є солідарно зобов'язаними перед держателем. Держатель має право пред'явити позов до кожної з цих осіб окремо і до всіх разом, при цьому необов'язково додержуючись тієї послідовності, в якій вони зобов'язалися.

При цьому слід зазначити, що право на подання позову до осіб, зобов'язаних за векселем, за своєю правовою природою відрізняється від права на пред'явлення векселя до платежу, позаяк є самостійним правом. При непред'явленні векселя до платежу у строк векселедержатель втрачає права відносно усіх зобов'язаних за векселем осіб, крім акцептанта.

Згідно ж зі статтею 78 Уніфікованого Закону векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем.

Таким чином, наслідком пропуску строку пред'явлення простого векселя до платежу є припинення прав векселедержателя, що випливають з векселя, однак при цьому у векселедержателя зберігається право відносно векселедавця - у тому числі і право вимагати сплати вексельної суми в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 70 Уніфікованого Закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Оскільки векселедавець є зобов'язаною особою нарівні з акцептантом лише після закінчення строку пред'явлення векселя до платежу, то строк для пред'явлення до нього позову про стягнення вексельної суми спливає через три роки з моменту спливу строку для пред'явлення векселя до платежу.

Наведене у контексті розглядуваних правовідносин означає те, що у даному разі строк для подання позивачем позову про стягнення вексельних сум за спірними векселями сплинув: за векселями № 613244852271, № 613244857100, № 613244857101, № 613244852422 - 20.06.2009, а за векселем № 613244857097 - 05.11.2007.

Таким чином, у періоді, охопленому перевіркою, позивач втратив право вимагати оплату вексельних сум за спірними векселями.

У той же час у такому разі законодавчі підстави для збільшення оподатковуваного доходу платника (векселедержателя) на суму непогашеної заборгованості за векселем відсутні. Адже як встановили суди, на час придбання позивачем спірних векселів вони не містили будь-яких дефектів форми та\або змісту; витрати на придбання цих векселів були відображені позивачем в окремому обліку Товариства в порядку пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Цим пунктом (який на час виникнення спірних правовідносин регулював порядок ведення окремого податкового обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами) не передбачено можливості коригування витрат на придбання векселя у зв'язку з втратою платником права вимоги за цим векселем.

Визначені статтею 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» положення щодо порядку врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості (зокрема по зобов'язаннях, по яким минув строк позовної давності) не поширюються на окремий облік операцій з цінними паперами, а визначають порядок коригування валових витрат та валового доходу покупця та продавця у загальному обліку.

Фактично, як правильно зазначив апеляційний суд, після спливу строку для подання позову про стягнення вексельної суми саме у векселедавця виникають податкові наслідки у вигляді обов'язку збільшити оподатковуваний доход на суму заборгованості за векселем.

Наведене обумовлює правильність висновку суду апеляційної інстанції про відсутність за даних обставин підстав для донарахування Товариству оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Доводи касаційної скарги засновані на іншому тлумаченні правових норм, що, однак, не є свідченням судової помилки. Ці доводи були обґрунтуванням правової позиції відповідача по справі під час вирішення спору по суті та ці доводи отримали належну правову оцінку в суді апеляційної інстанції.

Оскільки висновки апеляційного суду відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного адміністративного суду зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим відхилити.

2. Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011 у справі № 2а-3170/10/10/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько