Постанова

від 30.09.2013 по справі 820/3252/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2013 р. Справа № 820/3252/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника відповідача Бондар Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного транспортного підприємства "АТП-1997" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2013р. по справі № 820/3252/13-а

за позовом Приватного транспортного підприємства "АТП-1997"

до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне транспортне підприємство "АТП-1997" (далі за текстом - ПТП "АТП-1997", позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (надалі за текстом - Основ'янська МДПІ, відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 березня 2013 року за № 0000700221 та за № 0000690221, винесені Основ'янською МДПІ м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на винесення судом рішення без повного та всебічного розгляду всіх обставин справи та з порушенням м норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що на підтвердження правомірності укладених з АТЗТ «ЕЛЛАСТ» правочинів та обґрунтованості відображення в податковому обліку у складі витрат та податкового кредиту відповідних сум по придбанню товарно-матеріальних цінностей від зазначеного контрагента, ним до суду були надані усі необхідні первинні документи, які відповідають вимогам чинного законодавства, а будь-які недоліки господарської діяльності контрагента не повинні впливати на податкові правовідносини позивача, як платника податків.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне транспортне підприємство "АТП-1997" зареєстроване Виконавчим комітетом Харківської міської ради 01.09.1997 р., перебуває на податковому обліку в органах державної податкової служби з 04.09.1997 р. за № 797, зареєстрований платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 20.04.2011 р. № 100334490.

Згідно довідки серії АА № 324269, наданої Головним управлінням статистики у Харківській області, ПТП «АТП-1997» має наступні види діяльності за КВЕД: оренда автомобілів, інші види оптової торгівлі, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Фахівцями Основ'янської МДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПТП «АТП-1997» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків АТЗТ «ЕЛЛАСТ» за період з 01.04.2012 р. по 30.06.2012 р., ТОВ «УБФ» за період з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р. За результатами перевірки складено акт від 12.03.2013 р. № 1504/22.1-04/24284344 (т. 1 а.с. 14-30).

В акті перевірки встановлено порушення:

- неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч. 1, 5 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених із зазначеними у розділі 3 акту перевірки постачальниками;

- в порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України ПТП «АТП-1997» зайво включило до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість з придбання товару (робіт, послуг) в розмірі 22710,47 грн., в наслідок чого занижено розмір суми ПДВ, що підлягає сплаті у розмірі 22710,47 грн., в тому числі за квітень 2012 року на суму 8313,46 грн., за травень 2012 року на суму 8924,35 грн., за червень 2012 року на суму 5472,66 грн.;

- в порушення п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 ПК України, в результаті чого встановлено заниження ПТП «АТП-1997» податку на прибуток всього у сумі 23846,00 грн., у тому числі у 2 кварталі 2012 року на 23846,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки 28.03.2013 р. Основ'янською МДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000700221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 28387,60 грн., з яких 22710,00 грн. - за основним платежем, 5677,60 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення-рішення № 0000690221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 29807,50 грн., з яких 23846,00 грн. - за основним платежем, 5961,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т. 1 а.с. 11, 12).

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень - рішень від 28 березня 2013 року за № 0000700221 та за № 0000690221.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що висновки про заниження ПТП "АТП-1997" сум податку на додану вартість та податку на прибуток ґрунтуються на доводах відповідача про безпідставне завищення податкового кредиту квітня - червня 2012 р. в загальному розмірі 22710,47 грн. та завищення витрат за 2 квартал в загальному розмірі 113552,00 грн. в результаті фінансово-господарських взаємовідносин з АТЗТ «ЕЛЛАСТ».

Виходячи з позиції контролюючого органу, операції контрагента позивача АТЗТ «ЕЛЛАСТ» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності виробничих, трудових ресурсів, необхідних для обсягів постачання, а спірні операції направлені на ухилення від сплати податків; операції з цим контрагентом не містять у суті своїй економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товару; правочини, вчинені АТЗТ «ЕЛЛАСТ», не спрямовані на реальне настання правових наслідків та є такими, що порушують публічний порядок.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, укладених платником податку договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для визначення податкових зобов'язань та виникнення права на податковий кредит та витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та витрати.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт,послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Так, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно положень ч. 1 ст. 9 вказаного закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі реального здійснення операцій, підтверджених первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.

Висновки суду першої інстанції, щодо неможливості здійснення спірних господарських операцій та здійсненням позивачем останніх з метою штучного формування податкового кредиту, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки дана обставина спростовується наступними доказами.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді квітень - червень 2012 року згідно рахунків - фактур АТЗТ «ЕЛЛАСТ» поставляло ПТП «АТП-1997» автозапчастини.

На підтвердження виконання поставки автозапчастин, позивачем були надані бухгалтерські та податкові документи, а саме: податкові та видаткові накладні, накладні на відвантаження (т. 1 а.с. 31-62).

З метою доведення фізичного переміщення товарно-матеріальних цінностей від продавця від покупця власними силами, позивачем були надані подорожні листи службового легкового автомобіля (т. 1 а.с. 163-190), товарно-транспортні накладні (т. 2 а.с. 2-16), довіреності водія (т. 2 а.с. 17-50), накази про прийняття на роботу водіїв, накази про закріплення за водіями автотранспортних засобів.

Надана позивачем копія штатного розкладу засвідчує наявність посади водія на підприємстві ПТП «АТП-1997» у кількості 17 штатних одиниць.

Розрахунки за поставлений товар проводились між суб'єктами господарювання у безготівковій формі, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (т. 1 а.с. 191-204).

Колегією суддів встановлено, що основним видом господарської діяльності позивача у перевіреному періоді було надання послуг перевезення речей, а тому вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо виробничої необхідності отримання автозапчастин до автотранспортних засобів у контрагента АТЗТ «ЕЛЛАСТ» з метою здійснення власної господарської діяльності.

Отже, з наданих позивачем первинних документів вбачається, що діяльність позивача відповідає умовам договорів та видам господарської діяльності, свідчить про наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України, наказу Державної податкової адміністрації від 21.12.2010 року № 969, тобто підстави вважати зазначені податкові документи недійсними відсутні.

Факт реєстрації контрагентів позивача платником податку на додану вартість, а також той факт, що вказані підприємства на момент складання на адресу позивача податкових накладних були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платників податку на додану вартість, в акті перевірки, та матеріалами справи не спростовується.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договорів або відсутності у них статусу платника ПДВ.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 внаслідок завищення податкового кредиту не відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого, виходячи з позиції податкового органу, занижено податок на прибуток за 2 квартал 2012року в загальній сумі 23846,00 грн., колегія суддів виходить з наступного.

Згідно п.п.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

За приписами п.44.1. ст.44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність.

Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Частиною 2 визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, формування витрат обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з АТЗТ «ЕЛЛАСТ» повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Крім того, колегія суддів не може погодитися і з висновком суду першої інстанції, що наявність родинних зв'язків та незначна кількість працівників АТЗТ «ЕЛЛАСТ» не мала фізичної можливості здійснювати господарську діяльність підприємства з багатомільйонним оборотом, з огляду на таке.

Копії наявних в матеріалах справи первинних документів, що були складені під час здійснення господарських операцій не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Тобто, позивачем доведено, що всі витрати, які були включені позивачем до складу податкового кредиту та витрат по операціях з вищезазначеним контрагентом, є документально підтвердженими та пов'язаними із провадженням господарської діяльності позивача.

При цьому, в судовому засіданні представником відповідача не заперечувалось, що автозапчастини реально були придбані позивачем та використані у власній господарській діяльності, але постачальником вказаного товару є не АТЗТ «ЕЛЛАСТ», а інший суб'єкт господарської діяльності.

Між тим, вказані доводи податкового органу не підтверджені належними доказами та не спростовують реальність спірних господарських операцій, за результатами яких позивачем був сформований податковий кредит та витрати.

Колегія суддів також зазначає, що порушення контрагентом АТЗТ «ЕЛЛАСТ» правил ведення господарської діяльності, відсутність його за своїм місцезнаходженням не впливає на результати діяльності позивача, як платника податків.

Так, відповідно до ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Колегія суддів погоджується також зазначає, що порушення порядку здійснення господарської діяльності

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Згідно з п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем належними первинними документами було підтверджено правомірність формування податкового кредиту та витрат по господарським операціям з АТЗТ «ЕЛЛАСТ».

Отже, оскільки відповідачем не надано належних доказів обґрунтування правомірності прийнятого ним рішення, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції невірно були встановлені фактичні обставини та надана оцінка наявним у справі документам, колегія суддів дійшла висновку про порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального законодавства, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного транспортного підприємства "АТП-1997" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2013р. по справі №820/3252/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Приватного транспортного підприємства "АТП-1997" задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення від 28 березня 2013 року за № 0000700221 та за № 0000690221, прийняті Основ'янською міжрайонноюю державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В. Судді (підпис) (підпис) П’янова Я.В. Рєзнікова С.С.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Шевцова Н.В.

Повний текст постанови виготовлений 07.10.2013 р.