Ухвала

від 05.05.2014 по справі 820/3252/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2014 року м. Київ К/800/51163/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Моторного О.А., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2013 року

у справі № 820/3252/13-а

за позовом Приватного транспортного підприємства «АТП-1997»

до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватне транспортне підприємство «АТП-1997» звернулось до суду з адміністративним позовом до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2013 року у справі № 820/3252/13-а у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 28.03.2013 року № 0000700221 та № 0000690221.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ПТП «АТП-1997» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків АТЗТ «ЕЛЛАСТ» за період з 01.04.2012 року по 30.06.2012 року, ТОВ «УБФ» за період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року, відповідачем складено акт від 12.03.2013 року № 1504/22.1-04/24284344, яким встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198. 6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 22 710, 47 грн., п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у розмірі 23 846, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.03.2013 року № 0000700221, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 28 387, 60 грн., № 0000690221, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 29 807, 50 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про порушення контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо нереальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, а первинні документи, надані позивачем не можуть підтверджувати факт здійснення господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки доводи податкового органу, викладені в акті перевірки, не ґрунтуються на належних доказах.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт,послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому, для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у періоді з квітня по червень 2012 року згідно рахунків-фактур АТЗТ «ЕЛЛАСТ» поставляло ПТП «АТП-1997» автозапчастини.

Реальність господарської операції позивача з його контрагентом підтверджується копією договору про виконання робіт, податковими накладними, видатковими накладними, накладними на відвантаження, товарно транспортними накладними, подорожніми листами службового легкового автомобіля, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, платіжними дорученнями за оплату поставленого товару. Отримані товари використані позивачем у власній господарській діяльності.

Висновок податкового органу щодо нереальності здійснення господарської операції ґрунтується на висновках акта «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання АТЗТ «ЕЛЛАСТ» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року».

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування витрат та податкового кредиту в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарської операції позивача з його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судом апеляційної інстанції ухвалене законне і обґрунтоване рішення, що постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2013 року у справі № 820/3252/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.А.Моторний

А.О.Рибченко