Рішення

від 13.11.2013 по справі 910/17449/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17449/13 13.11.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/17449/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кіногрупа»;

до фізичної особи-підприємця Гергель Ірини Олександрівни;

про стягнення 60476,71 грн.

Представники сторін:

від позивача: Черпак І.Є., довіреність б/н від 09.09.2013р.;

від відповідача: Євдокімов Д.А., договір про надання послуг адвоката від 03.10.2013р.;

Гергель І.О., паспорт серії ТТ 131992 від 23.08.2012р.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариства з обмеженою відповідальністю «Кіногрупа» (надалі - позивач) з позовом до фізичної особи-підприємця Гергель Ірини Олександрівни (надалі - відповідач) про стягнення 60476,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач без достатньої правової підстави володіє грошовими коштами позивача в розмірі 60 000,00 грн., перерахованих згідно платіжних доручень № 21 від 01.07.2013р. та № 24 від 16.07.2013р. Крім того, позивачем на підставі ст.1214 Цивільного кодексу України нараховані проценти за користування грошовими коштами у загальній сумі 476,71 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2013р. порушено провадження у справі № 910/17449/13 та призначено її розгляд на 03.10.2013р.

Присутній в судовому засіданні від 03.10.2013 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, з підстав наведених у позові, та надав документи, витребувані судом.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, однак письмовий відзив на позов та інші витребувані докази суду не надав.

Ухвалою від 03.10.2013р. суд відклав розгляд справи на 31.10.2013р., у зв'язку з неподанням відповідачем витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів у справі.

Присутній в судовому засіданні від 31.10.2013 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, з підстав наведених у позові, та надав документи, витребувані судом.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте 31.10.2013 р. через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва від останнього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю прибуття в судове засідання.

Крім того, на підставі ст. 69 ГПК України, представник позивача звернувся до суду з клопотанням про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою від 31.10.2013р. суд продовжив строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 13.11.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та неподанням останням витребуваних доказів.

Присутнім у судовому засіданні 13.11.2013р. представниками позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні подав витребувані судом докази та відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що між сторонами існують договірні відносини і кошти були набуті відповідачем правомірно.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з платіжними дорученнями № 21 від 01.07.2013р. та № 24 від 16.07.2013р. позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 60 000,00 грн. із призначення платежу: «за пошив костюмів до фільму зг дог № 164 від 27.06.2013. Без ПДВ».

Проте, як зазначає позивач, відповідач не підписа у встановленому порядку Договір № 164 від 27.06.2013р., а отже між сторонами відсутні будь-які договірні або зобов'язальні відносини.

08.08.2013р. позивач цінним листом надіслав на адресу відповідача лист-вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів у сумі 60 000,00 грн.

Як стверджує відповідач, він на вимогу позивача про повернення безпідставно отриманих коштів у сумі 60 000,00 грн. надіслав лист від 15.08.2013р., в якому повідомив про виконання робіт за Договором № 164 від 27.06.2013р.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що позивач лист відповідача від 15.08.2013р. не отримав, оскільки останній був повернутий поштовим відділенням адресату. При цьому, лист від 15.08.2013р. був надісланий відповідачем на ім'я Горбіка Сергія, а не товариству з обмеженою відповідальністю «Кіногрупа».

Отже, на день вирішення спору судом встановлено, що кошти в розмірі 60 000,00 грн. відповідач позивачу не повернув, що також підтверджується довідкою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 01.10.2013р. за № 19-1412.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зі змісту ст. 1212 ЦК України слідує, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

- по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).

Отже, вимоги про повернення коштів на підставі вказаної статті можуть висуватися лише у випадку відсутності між сторонами правочину або будь-якої іншої підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч .2).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Під час розгляду справи позивач надав суду проект Договору № 164 від 27.06.2013р., який був запропонований відповідачу для підписання, проте останній вказаний договір не підписав. Дана осбавина відповідачем у суді не заперечувалась.

Крім того, позивач наголошував на тому, що договір між сторонами не міг бути укладений у спрощений спосіб, оскільки умови договору пов'язані з виконанням відповідачем робіт з пошиття костюмив для зйомок художнього фільму, перелік та кількість яких в обов'язковому порядку мала бути узгоджена сторонами в технічному завданні (Додаток № 1 до договору).

Сторони не надали суду доказів підписання та узгодження технічного завдання на виконання робіт за договором.

Суд також звертає увагу на те, що у проекті Договору № 164 від 27.06.2013р. вартість робіт була визначена в сумі 125 000,00 грн., тоді як відповідач наголошує на виконанні робіт за вказаним договором на суму 144 455,15 грн.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Приписами ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідачем належними та допустимими доказами не доведено досягнення з позивачем згоди з усіх істотних умов господарського договору, а відтак суд вважає безпідставними посилання відповідача на виникнення між сторонами договірних відносин, пов'язаних з виконанням договору підряду.

Відповідно до п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі; неналежний платник - особа, з рахунку якої помилково або неправомірно переказана сума коштів.

Згідно з п.2.35 Постанови Національного банку України № 22 від 21.01.2004р. «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк, повернення їх здійснюється у судовому порядку.

Відповідно до п. 6 Указу Президента України від 16.03.1995р. № 227 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України», підприємства, незалежно від форми власності, мають повертати в 5-денний термін помилково зараховані кошти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що оскільки позивачем було перераховано грошові кошти в сумі 60 000,00 грн. без достатньої правової підстави, натомість відповідачем грошові кошти у сумі 60 000,00 грн. не повернуті позивачу, тому вимога позивача про стягнення з відповідача суми у розмірі 60 000,00 грн. є законною, обґрунтованою і підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача проценти, нараховані на суму заборгованості 30 000,00 грн. за період з 02.07.2013р. по 20.08.2013р. та на суму 30 000,00 грн. за період з 17.07.2013р. по 20.08.2013р., які в загальній сумі становлять 476,71 грн.

Однак, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення процентів задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Положеннями ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими коштами, позивач здійснив нарахування цих процентів із застосуванням аналогії закону (ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України) на підставі приписів ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що у разі не встановлення договором позики розміру процентів їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відтак, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин (постанова Верховного Суду України від 20.08.2013р. у справі № 5016/1355/2012 (4/44)).

Проте, застосування за аналогією до спірних правовідносин положень частини першої статті 1048 ЦК України, якою визначено розмір відсотків за договором позики, є безпідставним, оскільки відносини позики не є тотожними відносинам з безпідставного збагачення.

Крім того, правова конструкція положень ст. 536 Цивільного кодексу України трансформується до встановлення факту договірних відносин між фізичними особами, тоді як у даному випадку відносини виникли між юридичною особою та фізичною особою-підприємцем, що також унеможливлює нарахування процентів на суму безпідставно отриманих коштів (постанова Вищого господарського суду України від 05.08.2013р. у справі № 5011-55/12802-2012).

Беручи до уваги вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Гергель Ірини Олександрівни (02121, м. Київ, вул. Декабристів, 12/37, кв. 437; код 2453116042) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кіногрупа» (04210, м. Київ, вул. Малиновського, 34; код ЄДРПОУ 37139573) 60 000,00 грн. - безпідставно отриманих коштів, 1706 грн. 94 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 15.11.2013р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов