Постанова

від 19.11.2013 по справі 808/7504/13-а

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року о 15 год. 50 хв.Справа № 808/7504/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судці Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Пелеха С.І.

представників сторін:

позивача - Сілецького Ю.І. (довіреність від 10.09.13 №1)

відповідача - Шахрая О.В. (довіреність від 12.08.13 №24/10/08-26-10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Д.В.С.», м. Запоріжжя

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

19 вересня 2013 року до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшов адміністративний позов від Приватного підприємства «Д.В.С.» (далі по тексту - позивач або ПП «Д.В.С.») до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач або ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя), в якому позивач просить: визнати протиправними та скасувати у повному обсязі податкові повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя Форми «Р» №0001032212 від 23 квітня 2013 року про донарахування податку на прибуток розмірі 10242, 00 грн. та штрафні санкції в розмірі 5151,00 грн., №0001042212 від 23 квітня 2013 року про донарахування податкових зобов'язань по ПДВ у розмірі 9122,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 4 561,00 грн. а також податкове повідомлення-рішення форми «В4» №0001052212 від 23 квітня 2013 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 632,00 грн.; судові витрати покласти на відповідача по справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області в період з 05.04.2013 по 10.04.2013 проведено позапланову не виїзну документальну перевірку ПП «Д.В.С.» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні господарських операцій з ПП «ТЦ «Продсервіс» (код ЄДРПОУ 36448327) за період з 01.01.2012 по 31.07.2012, за результатами якої складено Акт № 62/22-12/30651390 від 10.04.2013 (далі - Акт перевірки № 62/22-12/30651390 від 10.04.2013). На підставі Акту перевірки № 62/22-12/30651390 від 10.04.2013 податковим органом стосовно позивача винесено податкові повідомлення - рішення Форми «Р» №0001032212 від 23.04.2013, №0001042212 від 23 квітня 2013 року про донарахування податкових зобов'язань по ПДВ у розмірі 9122,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 4561,00 грн., та Форми «В4» №0001052212 від 23.04.2013. Позивач вважає, що висновки викладені в акті перевірки, на підставі яких приймались вищезазначені податкові повідомлення-рішення суперечать чинному законодавству, а самі податкові повідомлення-рішення є незаконними та необґрунтованими і такими, що підлягають скасуванню. Позивач звертає увагу на те, що підставою для не включення податковим органом до складу валових витрат ПП «Д.В.С.» придбання товару у ПП «ТЦ «Продсервіс» є відсутність товарно-транспортних накладних. Крім того податковий орган в Акті перевірки визначив фіктивність здійснення господарських операцій підприємства-контрагента. Позивач не погоджується з таким твердження відповідача та зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, а тому, ПП «Д.В.С.» правомірно віднесло до складу валових витрат підприємства, витрати пов'язані із придбанням товарів у суб'єктів господарювання. Також, зазначає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язковість надання податковому органу документів щодо транспортування товару. Однак, звертає увагу на те, що транспортування товару в господарських операціях з контрагентом здійснювалось за рахунок ПП «ТЦ «Продсервіс» та не включалося до витрат ПП «Д.В.С.» і не обліковувалося у податковій звітності останнього. Позивач зазначає, що згідно інформації, що міститься в державному реєстрі платників ПДВ на момент проведення господарсько-фінансових операцій контрагенти ПП «Д.В.С.» зареєстровані у встановленому законом порядку як платники ПДВ. Крім того зазначає, що Приватним підприємством «Д.В.С.» належним чином оформлені господарські правовідносини з контрагентами, а фактичне здійснення таких операцій підтверджується первинними документами та документами податкової звітності. Приватне підприємство «Д.В.С.» зазначає, що до перевірки надало всі необхідні документи, які є безумовним свідченням того, що постачання товарів дійсно мало місце, а також, що ПП «Д.В.С.» належним чином виконало свої зобов'язання. Тому позивач вважає, що встановлені під час перевірки і відображені у висновках Акта перевірки №62/22-12/30651390 від 10.04.2013 та накладення податковими повідомленнями - рішеннями Форми «Р» №0001032212 від 23.04.2013, №0001042212 від 23 квітня 2013 року, та Форми «В4» №0001052212 від 23.04.2013 сум грошових зобов'язань, не ґрунтуються на Законі і не підлягають задоволенню, а порушення, зазначенні у висновках Акта перевірки, ґрунтуються на припущеннях, нічим не доведені і не мають правового підґрунтя.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, викладених у письмових запереченнях та просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування заперечення посилається на норми Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та зазначає, що під час перевірки встановлено, що позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ПП «ТЦ «Продсервіс». Також зазначає, що позивач за період з січня по липень 2012 року сформував податковий кредит по податку на додану вартість та валові витрати з податку на прибуток від Приватного підприємства «ТЦ «Продсервіс». Актом перевірки встановлено, що операції ПП «ТЦ «Продсервіс», з постачання товару на адресу ПП «Д.В.С.» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічно діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Відповідач зазначає, що позивачем під час проведення перевірки не надано податковому органу товарно-транспортні накладні. Відповідач вказує, що також не надано документів по перевезенню, якості та походженню товару, що унеможливлює визначити чи відбулося фактичне постачання товару. Також звертає увагу, що проведеною перевіркою ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області ПП «Д.В.С.» не встановлено факту передачі товарів від ПП «ТЦ «Продсервіс» до позивача у зв'язку з відсутністю актів приймання-передачі товару, довіреностей на отримання товару, документів, що засвідчують транспортування товару, зберігання продукції. Відповідач зазначає, що під час перевірки позивачем не надано документів щодо природу походження відвантаженого товару, транспортування товарно-матеріальних цінностей. Відповідач зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише у разі здійснення господарських операції. Якщо ж фактичне здійснення господарських операцій відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей введення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи судом з'ясовано наступне.

Відповідно до Свідоцтва Серія А01 №028294 про державну реєстрацію юридичної особи Приватне підприємство «Д.В.С.» зареєстроване як юридична особа 02.12.1999 за адресою: 69063, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Чекістів, буд. 31-А, ідентифікаційний код: 30651390.

На підставі наказу №285 від 03.04.2013 виданого ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя, Половниковим Романом Сергійовичем, завідувачем сектором планування, організації податкового контролю та аналітичної роботи відділу податкового контролю ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя інспектором податкової служби II рангу, на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст.78. ст.79 Податкового кодексу України, проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Приватного підприємства «Д.В.С» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні господарських операцій з ПП «ТЦ «Продсервіс» (код 36448327) за період з 01.01.2012 по 31.07.2012.

Проведеною перевіркою встановлено порушення підприємством:

- п. 138.1 п. 138.2 ст.138, п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами та доповненнями) підприємством ПП «Д.В.С.» занижено податок на прибуток у сумі 10242,00 грн. в тому числі по періодам: І квартал 2012 року - 3854,00 грн.; ІІ півріччя 2012 року - 9285,00 грн.; ІІІ квартали 2012 року - 10242,00 грн.;

- п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами та доповненнями) підприємством ПП «Д.В.С.» занижено суму ПДВ яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 9122,00 грн. в т. ч.: за січень 2012 року - 871,00 грн.; за лютий 2012 року - 1237,00 грн.; за березень 2012 року - 119,00 грн.; за квітень 2012 року - 1915,00 грн.;за травень 2012 року - 1429,00 грн.; за червень 2012 року - 2469,00 грн.; за липень 2012 року - 1082,00 грн.; та завищено залишок від'ємного значення ПДВ ряд.24 по декларації з ПДВ за липень 2012 року у розмірі 632,00 грн.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом складено Акт перевірки №62/22-12/30651390 від 10.04.2013.

15 квітня 2013 року Приватне підприємство «Д.В.С.» надало до ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області заперечення (вих. №15/02-1) на Акт перевірки №62/22-12/30651390 від 10.04.2013, в яких позивач просив податковий орган переглянути Акт перевірки та скасувати донараховані суми податків на прибуток та податку на додану вартість.

22 квітня 2013 року ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області надано відповідь (вих. №4262/10/22-10), якою заперечення Приватного підприємства «Д.В.С.» (№15/02-1 від 15.04.2013) залишено без задоволення.

На підставі Акту перевірки №62/22-12/30651390 від 10.04.2013 стосовно ПП «Д.В.С.» винесено податкові повідомлення-рішення: Форми «Р» №0001042212 від 23.04.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 9122 грн. та застосовано штрафні санкцій у розмірі 4561 грн.; Форми «Р» №0001032212 від 23 квітня 2013 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 10242 грн. та застосовано штрафні санкцій у розмірі 5151 грн.; форми «В4» №0001052212 від 23 квітня 2013 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 632,00 грн.

30 квітня 2013 року позивачем подано до Державної податкової служби в Запорізькій області скаргу (заяву вих. №30/04-1), в якій ПП «Д.В.С.» просив скасувати податкове повідомлення-рішення Форми «Р» №0001032212 від 23.04.2013, податкове повідомлення-рішення Форми «Р» №0001042212 від 23 квітня 2013 року та податкове повідомлення-рішення Форми «В4» №0001052212 від 23.04.2013.

27 червня 2013 року Державною податковою службою в Запорізькій області надано відповідь (Рішення вих. №864/10/08-01-1001-20) про результати розгляду первинної скарги. Зазначеним рішення податковий орган залишив податкове повідомлення-рішення Форми «Р» №0001032212 від 23.04.2013, податкове повідомлення-рішення Форми «Р» №0001042212 від 23 квітня 2013 року та податкове повідомлення-рішення Форми «В4» №0001052212 від 23.04.2013 без змін, а скаргу Приватного підприємства «Д.В.С.» без задоволення.

05 липня 2013 року позивачем подано до Міністерства доходів і зборів України скаргу (заяву вих. №05/07-1), в якій ПП «Д.В.С.» просив скасувати податкове повідомлення-рішення Форми «Р» №0001032212 від 23.04.2013, податкове повідомлення-рішення Форми «Р» №0001042212 від 23 квітня 2013 року та податкове повідомлення-рішення Форми «В4» №0001052212 від 23.04.2013.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи на адресу позивача від Міністерства доходів і зборів України надіслано Рішення вих. №10250 про результати розгляду скарги (а.с.43). Міністерство доходів і зборів України в рішенні зазначило, що податкове повідомлення-рішення Форми «Р» №0001032212 від 23.04.2013, податкове повідомлення-рішення Форми «Р» №0001042212 від 23 квітня 2013 року та податкове повідомлення-рішення Форми «В4» №0001052212 від 23.04.2013 не підлягають адміністративному оскарженню.

На підставі вищевикладеного Приватне підприємство «Д.В.С.» звернулося з позовом до суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено матеріалами справи позивач мав правовідносини з ПП «ТЦ «Продсервіс» щодо купівлі продажу товарно-матеріальних цінностей, які оформлені договором на поставку товару №10111 від 10.11.2011.

На підтвердження виконання поставок позивачем до суду надано:

1) Видаткові накладні:

- видаткова накладна №11011 від 11.01.2012 на зальну суму 5223,90 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 870,65 грн.;

- видаткова накладна №3021 від 03.02.2012 на зальну суму 7420,50 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 1236,75 грн.;

- видаткова накладна №13032 від 13.03.2012 на зальну суму 9374,40 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 1562,40 грн.;

- видаткова накладна №16041 від 16.04.2012 на зальну суму 10440,30 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 1740,05 грн.;

- видаткова накладна №8053 від 08.05.2012 на зальну суму 7530,00 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 1255,00 грн.;

- видаткова накладна №5066 від 05.06.2012 на зальну суму 13068,90 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 2178,15 грн.;

- видаткова накладна №13072 від 13.07.2012 на зальну суму 5463,90 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 910,65 грн.;

2) Податкові накладні:

- податкова накладна № 11011 від 11.01.2012 на загальну суму 5223,90 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 870,65;

- податкова накладна №3021 від 03.02.2012 на зальну суму 7420,50 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 1236 грн.;

- податкова накладна №13032 від 13.03.2012 на зальну суму 9374,40 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 1562,40 грн.;

- податкова накладна №16041 від 16.04.2012 на зальну суму 10440,30 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 1740,05 грн.;

- податкова накладна №8051 від 08.05.2012 на зальну суму 7530,00 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 1255,00 грн.;

- податкова накладна №5065 від 05.06.2012 на зальну суму 13068,90 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 2178,15 грн.;

- податкова накладна №13072 від 13.07.2012 на зальну суму 5463,90 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 910,65 грн.;

3) Платіжні доручення:

- платіжне доручення № 9 від 06.02.2012 на загальну суму 5223,90 грн.;

- платіжне доручення № 16 від 05.03.2012 на загальну суму 7420,50 грн.;

- платіжне доручення № 26 від 04.04.2012 на загальну суму 9374,40 грн.;

- платіжне доручення № 37 від 03.05.2012 на загальну суму 10440,30 грн.;

- платіжне доручення № 52 від 07.06.2012 на загальну суму 7530,00 грн.;

- платіжне доручення № 59 від 05.07.2012 на загальну суму 13068,90 грн.;

- платіжне доручення № 71 від 02.08.2012 на загальну суму 6472,50 грн.;

Крім того, судом досліджені реєстри виданих та отриманих податкових накладних за грудень-липень 2012 року, в яких зазначені податкові накладні надані позивачем до суду (а.с. 89, 93, 98, 102, 108, 113, 118).

Відповідачем не доведено у суді, не надано до суду жодного доказу того, що безпосередній контрагент позивача ПП «ТЦ «Продсервіс», який видав податкові накладні, не був зареєстрований як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідних господарських операцій.

Також, з документів наданих відповідачем до суду в обґрунтування викладеного в Акті перевірки №62/22-12/30651390 від 10.04.2013 не вбачається неможливість здійснення ПП «ТЦ «Продсервіс» поставок товару (послуг) на користь ПП «Д.В.С.».

Позивачем на підтвердження того, що ПП «ТЦ «Продсервіс» на момент здійснення господарських операцій з ПП «Д.В.С.» було зареєстроване як платник ПДВ, долучено до матеріалів адміністративної справи витяг з офіційного Інтернет-сайту Міністерства доходів і зборів України - «анульовані свідоцтва платників ПДВ», відповідно до якого свідоцтво платника ПДВ ПП «ТЦ «Продсервіс» анульовано 24.04.2013, тобто після вчинення господарських операцій із позивачем.

Відповідачем не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження нікчемності правочинів між ПП «Д.В.С.» і ПП «ТЦ «Продсервіс».

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Отже, відповідачем не надано доказів неможливості здійснення реальності операцій між позивачем та його прямим контрагентом - ПП «ТЦ «Продсервіс».

З урахуванням наведеного, відповідачем не спростовано у суді факт реальності господарських операцій, вчинених між позивачем та ПП «ТЦ «Продсервіс».

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає висновки актів перевірок, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, необґрунтованими, у зв'язку з чим приходить до висновку про протиправність прийнятих повідомлень-рішень виходячи з наступного.

1. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Документи, які надані позивачем суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання товару у контрагенту.

2. Щодо реальності вчинених операцій між ПП «Д.В.С.» та його контрагентом суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В Акті перевірки №62/22-12/30651390 від 10.04.2013 податковий орган посилається на висновки Акту №229/2200/36448327 від 18.03.2013р. позапланової невиїзної перевірки ПП «ТЦ «Продсервіс» (ЄДРПОУ36448327) по взаємовідносинам ПП «Інвест-Таун», код ЄДРПОУ 37008508, за період з 01.01.2012 по 29.02.2012 ТОВ «Медіа-Ресурс», код ЄДРПОУ 35436970, за період з 01.03.2012 по 31.03.2012 ТОВ «Тротта», код ЄДРПОУ 37954723, за період з 01.04.2012р. по 31.05.2012р., ТОВ «Автоєвродіагностика» код ЄДРПОУ 36444593, за період з 01.08.2012р. по 31.09.2012р. відповідно до якого встановлено що ПП «ТЦ «Продсервіс» (ЄДРПОУ 36448327) мало взаємовідносини з контрагентами які знаходяться на обліку ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя, а саме: ПП «Д.В.С.» (ЄДРПОУ 31139919) за період січень, лютий, березень, квітень, травень, червень та липень 2012 року на загальну суму ПДВ 9753,65 грн.

Крім того податковий орган робить висновок, що дані підприємства можуть використовуватись у схемах на ухилення від сплати податків, шляхом проведення операцій через низку суб'єктів господарювання, які мають ознаки фіктивності та які створені з метою формування податкового кредиту та валових витрат по ланцюгу постачання підприємствам «вигодонабувачам».

Однак з цього приводу суд зазначає, що Податковий кодекс України для платників податків не передбачає а ні обов'язок, а ні право вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей достовірності його державної реєстрації як СПД, реєстрації платником податків, «податкових взаємовідносин» з бюджетом, ведення податкового обліку, подання декларацій, тощо.

Як вбачається з акту перевірки відповідачем досліджені первинні документи, які підтверджують постачання товару від ПП «ТЦ «Продсервіс»: податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення про перерахування грошових коштів в оплату товару, та інші.

Тобто, зазначені документи підтверджують реальність господарських операцій із вказаним контрагентом - фактичне переміщення (транспортування), приймання, товару ПП «С.В.Д.».

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Суд вважає за необхідне зазначити, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Слід врахувати і те, що якщо контрагент не виконував свої зобов'язання перед державою та податковим органом, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні виконаних робіт сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконував усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - по купця товару, яка є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі буд-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через наявність/відсутність актів про здійснення зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата ПДВ продавцем, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами по ланцюгу своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, нормами Податкового кодексу України, не встановлена відповідальність платника податку за не відображення господарської операції в податковому і бухгалтерському обліку його контрагентів.

Факт виконання операцій засвідчується рядом первинних документів, які не викликають сумніву. Реальність господарських операцій з'ясована через дослідження у сукупності всіх первинних документів.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність (фіктивність) угод, зазначених в Акті перевірки, суд дійшов висновку, що їх зміст не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними (фіктивними) правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено у судовому засіданні фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП «ТЦ «Продсервіс» (ЄДРПОУ36448327) правочинів.

Тобто, податковим органом не доведено, а судом також не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області також не було обґрунтовано належним чином і не доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, під час проведення перевірки податковий орган дійшов висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження реальності господарських операцій між ПП «Д.В.С.» та ПП «ТЦ «Продсервіс».

Однак, позивачем до суду було надано: податкові накладні, видаткові накладні, що підтверджують факт поставки товару ПП «ТЦ «Продсервіс» на користь позивача та банківські виписки (а.с. 89, 93, 98, 102, 108, 113, 118), які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладених угод недійсними в судовому порядку.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

В свою чергу Податковий кодекс України не ставить право платника податку на віднесення до складу витрат та до податкового кредиту в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання контрагентом податкових зобов'язань, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.

В акті перевірки зазначено, що податковим органом не встановлено, а під час перевірки не підтверджено операції постачання товарів між ПП «Д.В.С.» та ПП «ТЦ «Продсервіс» враховуючи відсутність складських приміщень у позивача.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача та звертає його увагу, що позивачем надано до суду Договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, що знаходяться на балансі комунального закладу «Запорізький обласний краєзнавчий музей Запорізької обласної ради» №1/10 від 01.03.2010.

Отже, відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладених угод недійсними в судовому порядку.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

В свою чергу Податковий кодекс України не ставить право платника податку на віднесення до складу витрат та до податкового кредиту в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання контрагентом податкових зобов'язань, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.

3. Також суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних як на підтвердження нікчемності правочинів.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту. При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, послуг.

Таким чином, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не є переконливими.

Суд ще раз наголошує, що факт здійснення господарських операцій відображений у повному обсязі у бухгалтерському і податковому обліку позивача, та підтверджує реальність господарських операцій, а акт перевірки податкового органу не містить посилань щодо встановлених порушень стосовно форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне виконання господарських операцій з постачання товарів.

Твердження податкового органу про нереальність господарських операцій через відсутність товарно-транспортних накладних спростовуються видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, виписками по рахункам, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, які підтверджують обставини поставки та отримання позивачем товарів, та копії яких долучені до матеріалів справи.

4. За приписами пп.134.1.1-134.1.2 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Як зазначено у п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

З урахуванням товарності господарських операцій здійснених ПП «Д.В.С.» з постачальником - ПП «ТЦ «Продсервіс», позивачем вірно віднесені видатки на придбання товару при визначенні валових витрат і об'єкту оподаткування за відповідний період.

5. Підпунктом 14.1.181, пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 98 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами вказаної статті право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У п.201.1 ст.201 ПК України вказано, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За правилами п. 201.4 ст.201 ПКУ встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст.201 ПКУ податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Як встановлено із матеріалів справи, безпосередній контрагент позивача на час здійснення відповідних господарських операцій був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Господарські правовідносини з ПП «ТЦ «Продсервіс» оформлені позивачем належним чином, а фактичне здійснення операцій з постачання товарів підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності, що не заперечується і актами перевірок. Отже на підставі вищезазначеного, ПП «Д.В.С.» мало належним чином оформлені податкові накладні, які одержані від такого постачальника, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між підприємствами.

Будь-які порушення щодо форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне вчинення господарських операцій з постачання товару між позивачем та ПП «ТЦ «Продсервіс» в акті перевірки відсутні.

Визначення розміру належних платнику податку сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість здійснюється на підставі норм ст.200 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.200.1, 200.2, 200.3 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як свідчать матеріали справи позивачем надані як до перевірки, так і до суду податкові накладні та всі без винятку документи у підтвердження оплати товару.

Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних акт перевірки не містить. Не містяться в акті перевірки й зауваження щодо оплати товару.

Отже, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація тощо), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача видаткових та податкових накладних, документів на (про) оплату придбаного товару, приймаючи до уваги, що зазначені документи не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку їх оформлення вимогам Податкового кодексу України акт перевірки не містить, а ПП «ТЦ «Продсервіс» цілком правомірно включило суми до витрат які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податку на додану вартість по придбаним товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит та витрати підтверджується єдиними і належними, з точки зору діючого законодавства, доказами.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, висновки фахівців відповідача є припущеннями, не доведеними належними засобами доказування, а податкове повідомлення-рішення Форми «Р» №0001032212 від 23.04.2013, податкове повідомлення-рішення Форми «Р» №0001042212 від 23 квітня 2013 року та податкове повідомлення-рішення Форми «В4» №0001052212 від 23.04.2013 прийняті Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відносно Приватного підприємства «Д.В.С.», є протиправними, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини встановлені в акті перевірки, докази позивача не спростовані, тому з огляду на викладене, суд вважає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки № 62/22-12/30651390 від 10.04.2013 про порушення Приватним підприємством «Д.В.С.» п. 138.1 п. 138.2 ст.138, п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139, п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України є помилковими та спростовуються дослідженими під час розгляду справи доказами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 158, 161-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства «Д.В.С.» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати винесені Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області податкові повідомлення - рішення від 23.04.2013 року №0001042212, №0001032212, №0001052212.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Д.В.С.» судовий збір у розмірі 297 грн. 08 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Шара