Постанова

від 28.11.2013 по справі 801/9924/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2013 р. о. 11:42 Справа №801/9924/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Лоза М.С., за участю представника позивача - Борецької О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підпрємства "Регіонкомунпроект"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Суть спору: Приватне підприємство "Регіонкомунпроект" (далі-позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 27.03.2013 року №0000821504 про збільшення ПП "Регіонкомунпроект" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 47212,50 грн., в тому числі в сумі 37770,00 грн. за основним платежем та в сумі 9442,50 грн. за штрафними (фінансовими санкціями); від 27.03.2013 року №0004361501 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 46747,25 грн., в тому числі в сумі 43773,00 грн. за основним платежем та в сумі 2974,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позов мотивовано тим, що висновки ДПІ в акті перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, зроблені на підставі нічим не підтверджених допущень про фіктивність укладених між позивачем та контрагентами договорів.

Ухвалами суду від 01.11.2013 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про місце, час та день його проведення був повідомлений належним чином.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для з'ясування обставин у справі, суд, керуючись статтею 128 КАС України вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач зареєстрований як юридична особа, ідентифікаційний код 36478833, взятий на облік в органах державної податкової служби та зареєстрований у якості платника ПДВ (т. 1 а.с. 13-20).

Видами діяльності позивача за КВЕД є: діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; неспеціалізована оптова торгівля (т. 1 а.с. 17).

Посадовими особами податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з Фірмою «Капітель Плюс», код за ЄДРПОУ 31095815 за липень 2011 року, КП «Альянс», код за ЄДРПОУ 32468182 за листопад 2010 року, грудень 2010 року, листопад 2011 року. Грудень 2011 року, лютий 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 04.03.2013 року №1446/15.4/36478833 (далі - Акт) (т. 1 а.с. 23-34).

За висновками акту встановлено порушення позивачем:

- пп. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2, п.5.3.9 пп. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94р. №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.97р. №283/97-ВР із змінами і доповненнями, п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.10.2010, із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 43772 грн., у тому числі по періодах: 2010 рік - у сумі 8390 грн., 3 квартал 2011 року - у сумі 1696 грн., 4 квартал 2011 року - у сумі 30179 грн., 1 квартал 2012 року - у сумі 3507 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 37770 грн., у тому числі по періодах: листопад 2010 року у сумі 4280 грн., грудень 2010 року у сумі 2432 грн., липень 2011 року у сумі 1475 грн.. листопад 2011 року у сумі 1283 грн., грудень 2011 року у сумі 24960 грн., лютий 2012 року у сумі 3340 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №0000821504 від 27.03.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 47212,50 грн. (у тому числі 37770,00 грн. за основним платежем та 9442,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); №0004361501 від 27.03.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 46747,25 грн. (у тому числі 43773,00 грн. за основним платежем та 2974,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (т. 1 а.с. 21,22).

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу суд встановив наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Розділом ІІІ цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на прибуток підприємств, а Розділом V цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на додану вартість.

Проте, в п.1 Розділу ХІХ Прикінцеві положення ПК України зроблено зауваження про те, що Розділ ІІІ цього Кодексу набирає чинності з 01.04.2011 року.

До набрання чинності Розділом ІІІ ПК України порядок оподаткування податком на прибуток підприємств було врегульовано нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року (в редакції Закону України №283/97-ВР від 22.05.1997р., чинній на час спірних правовідносин) (далі - Закон №334), порядок оподаткування податком на додану вартість до набрання чинності ПК України було врегульовано нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Таким чином, при визначенні суми податку на прибуток та податку на додану вартість до вказаних періодів позивач мав керуватися нормами вищезазначених законів, а за всі наступні періоди - нормами розділів ІІІ, V Податкового кодексу України.

Відповідно до ст.3 Закону №334 об'єкт оподаткування визначений як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону №334, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Вичерпний перелік витрат, які не відносяться до складу валових, наведений у п.5.3 ст.5 Закону №334. Відповідно до п.5.11 ст.5 Закону №334 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до п.п.8.7.1. п.8.7. ст.8 Закону №334 платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Поняття господарської діяльності наведено у п.1.32 ст.1 Закону №334, в силу якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Норми аналогічного змісту встановлено й розділом IV Податкового кодексу України,, яким врегульовано порядок оподаткування податком на прибуток підприємств з 01.01.2011 року.

Згідно з п.п.14.1.191. п.14.1. ст.14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу п.138.2 ст.138 ПК України).

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу вищенаведених норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України слідує, що підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових з метою обчислення об'єкта оподаткування є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено також нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон №168).

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України (п.п.3.1.1 п.3.1. ст.3 Закон №168).

Відповідно до п.п.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону №168 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 1.6 ст.1 Закону №168 визначено, що податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом.

Цим Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до п.1.7. Закону №168 є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались ст.7 Закону № 168.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п.7.2.3 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна повинна містити наступні реквізити: порядковий номер, дату виписування податкової накладної, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, податковий номер платника податку (продавця, покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'їм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Аналогічні положення встановлені у розділі V Податкового кодексу України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011 року.

Так, згідно із ст.198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону №168 у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду". Починаючи з 01.01.2011 року згідно з п.199.1 ст.199 розділу V ПК України діє аналогічна норма: "У разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях".

Отже, зі змісту норм Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно з ч.2 ст.3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Судом встановлено, що 02.11.2010 року між позивачем та КП «Альянс» було укладено договір №1831 на виконання проектних робіт по об'єкту «Будівництво самопливного каналізаційного колектора по вул. Набережна, м. Судак» (т. 1 а.с. 43); ціна договору складає 25678,80 грн., у тому числі ПДВ 4279,80 грн.

Зазначені роботи були отримані та сплачені у повному обсязі позивачем, що підтверджується актом №1831 здачі-приймання робіт від 03.11.2010 року на суму 25678,80 грн., у тому числі ПДВ 4279,80 грн. та випискою банку від 19.11.2010 року на суму 25678,80 грн. (т. 1 а.с. 45, 66).

За датою виникнення податкових зобов'язань КП «Альянс» склало податкову накладну № 4449 від 03.11.2010 року на суму 25678,80 грн., в тому числі ПДВ 4279,80 грн. (т. 1 а.с. 44).

Зазначена податкова накладна включена позивачем до реєстру виданих та отриманих накладних за листопад 2010 року (т. 2 а.с. 46).

Сума ПДВ була віднесена позивачем до податкового кредиту, що відображено в декларації з ПДВ за листопад 2010 року (т. 2 зв.бік а.с. 19).

14.12.2010 року позивач уклав договір з КП «Альянс» №2034 на виконання проектних робіт по об'єкту «Насосна станція технічної води, туристично-рекреаційного комплексу у смт. Виноградне, район озера «Магоби-2», Лівадійської селищної ради» (т. 1 а.с. 51); ціна договору складає 1590,80 грн., у тому числі ПДВ 2431,80 грн.

Зазначені роботи були отримані та сплачені у повному обсязі позивачем, що підтверджується актом №2034 здачі-приймання робіт від 20.12.2010 року на суму 14590,80 грн., в тому числі ПДВ 2431,80 грн. (т. 1 а.с. 62) та випискою банку від 14.12.2010 року на суму 14590,80 грн. (т. 1 а.с. 67).

За датою виникнення податкових зобов'язань КП «Альянс» склало податкову накладну №4652 від 14.12.2010 року на суму 14590,80 грн., у тому числі ПДВ 2431,80 грн. (т. 1 а.с. 61).

Зазначена податкова накладна включена позивачем до реєстру виданих та отриманих накладних за грудень 2010 року (т. 2 а.с. 50).

Сума ПДВ була віднесена позивачем до податкового кредиту, що відображено в декларації з ПДВ за грудень 2010 року (т. 2 зв.бік а.с. 24).

Також судом встановлено, що КП «Альянс» були проведені наступні роботи (надані наступні послуги) - збір вихідних даних за схемами оптимізації систем водопостачання міст АР Крим на суму 149760,00 грн., у тому числі ПДВ 24960,00 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №3618 від 14.12.2011 року (т. 1 а.с. 70).

Зазначені роботи були отримані та сплачені у повному обсязі позивачем, що підтверджується актом №б/н здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 149760,00 грн., у тому числі ПДВ 24960,00 грн. (т. 1 а.с. 69) та фіскальними чеками №2886 від 10.01.2012 року на суму 10000,00 грн., №2901 від 11.01.2012 року на суму 10000,00 грн., №2903 від 12.01.2012 року на суму 10000,00 грн., №2928 від 13.01.2012 року на суму 10000,00 грн., №2944 від 16.01.2012 року на суму 10000,00 грн., №2959 від 17.01.2012 року на суму 10000,00 грн., №2976 від 18.01.2012 року на суму 10000,00 грн., №2990 від 19.01.2012 року на суму 10000,00 грн., №3002 від 20.01.2012 року на суму 10000,00 грн., №3013 від 23.01.2012 року на суму 10000,00 грн., №3026 від 24.01.2012 року на суму 10000,00 грн., №3040 від 25.01. року на суму 10000,00 грн., №3055 від 26.01.2012 року на суму 10000,00 грн., № 3071 від 27.01.2012 року на суму 10000,00 грн., №3075 від 30.01.2012 року на суму 9760,00 грн. (т.1 а.с. 103, 105, 107, 109, 111, 113, 115, 117, 119, 121, 123, 125, 127, 129, 131).

За датою виникнення податкових зобов'язань КП «Альянс» склало податкову накладну №112 від 14.12.2011 року на суму 149760,00 грн., в тому числі ПДВ 24960,00 грн. (т. 1 а.с. 68).

Зазначена податкова накладна включена позивачем до реєстру виданих та отриманих накладних за грудень 2011 року (т. 2 а.с. 61).

Сума ПДВ була віднесена позивачем до податкового кредиту, що відображено в декларації з ПДВ за грудень 2011 року (т. 2 а.с. 39).

Окрім цього, позивачем були придбані у КП «Альянс» послуги, а саме: юридичний супровід поточної діяльності замовника на суму 7700,00 грн., у тому числі ПДВ 1283,33 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №3367 від 24.11.2011 року (т. 1 а.с. 73).

Зазначені послуги були отримані та сплачені у повному обсязі позивачем, що підтверджується актом №б/н здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 7700,00 грн., у тому числі ПДВ 1283,33 грн. (т. 1 а.с. 72), та фіскальним чеком №2663 від 05.12.2011 року на суму 7700,00 грн. (т. 1 а.с. 101).

За датою виникнення податкових зобов'язань КП «Альянс» склало податкову накладну №210 від 24.11.2011 року на суму 7700,00 грн., в тому числі ПДВ 1283,33 грн. (т. 1 а.с. 71).

Зазначена податкова накладна включена позивачем до реєстру виданих та отриманих накладних за листопад 2011 року (т. 2 а.с. 58).

Сума ПДВ була віднесена позивачем до податкового кредиту, що відображено в декларації з ПДВ за листопад 2011 року (т. 2 зв.бік а.с. 34).

Також позивачем були придбані у КП «Альянс» послуги, а саме: юридичний супровід поточної діяльності замовника на суму 20040,00 грн., у тому числі ПДВ 3340,00 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №249 від 29.02.2012 року (т. 1 а.с. 76).

Зазначені послуги були отримані та сплачені у повному обсязі позивачем, що підтверджується актом №б/н здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 20040,00 грн., у тому числі ПДВ 3340,00 грн. (т. 1 а.с. 75) та фіскальними чеками №3264 від 06.03.2012 року на суму 10000,00 грн.; №3265 від 07.03.2012 року на суму 10000,00 грн.; №3274 від 12.03.2012 року на суму 40,00 грн. (т.1 а.с. 133, 136, 138).

За датою виникнення податкових зобов'язань КП «Альянс» склало податкову накладну №б/н від 29.02.2012 року на суму 20040,00 грн. в тому числі ПДВ 3340,00 грн. (т. 1 а.с. 74).

Зазначена податкова накладна включена позивачем до реєстру виданих та отриманих накладних за лютий 2012 року (т. 2 а.с. 64).

Сума ПДВ була віднесена позивачем до податкового кредиту, що відображено в декларації з ПДВ за лютий 2012 року (т. 2 зв.бік а.с. 44).

Судом також було встановлено, що позивачем були придбані у Фірми «Капітель плюс» юридичні послуги на суму 8850,00 грн., в тому числі ПДВ 1475,00 грн.

Зазначені послуги були отримані та сплачені у повному обсязі позивачем, що підтверджується актом №1002 здачі-прийняття робіт від 27.07.2011 року на суму 8850,00 грн., в тому числі ПДВ 1475,00 грн. (т. 1 а.с. 83) та фіскальним чеком №717 від 27.07.2011 року на суму 8850,00 грн. (т.1 а.с. 98).

За датою виникнення податкових зобов'язань Фірма «Капітель плюс» склала податкову накладну №142 від 27.07.2011 року на суму 8850,00 грн., в тому числі ПДВ 1475,00 грн. (т. 1 а.с. 82).

Зазначена податкова накладна включена позивачем до реєстру виданих та отриманих накладних за липень 2011 року (т. 2 а.с. 56).

Сума ПДВ була віднесена позивачем до податкового кредиту, що відображено в декларації з ПДВ за липень 2011 року (т. 2 зв.бік а.с. 31).

Придбані у КП «Альянс» проектні роботи за договором №1831 від 02.11.2010 року були використані позивачем у власній господарській діяльності, на виконання умов договору №22/-7-10 від 19.08.2010 року на виконання проектних робіт, укладеного з Відділом капітального будівництва Судакської міської ради (Замовник), згідно з яким позивач (Підрядник) приймає на себе обов'язок на виконання проектних робіт по об'єкту «Будівництво самопливного каналізаційного колектора по вул. Набережна, м. Судак» (т. 1 а.с. 84-86).

Придбані у КП «Альянс» проектні роботи за договором №2034 від 14.12.2010 року були використані позивачем у власній господарській діяльності, на виконання умов договору №22/11-10 від 02.12.2010 року на виконання проектних робіт, укладеного з ТОВ «Апекс-Юг» (Замовник), згідно з яким позивач (Підрядник) приймає на себе обов'язок на виконання проектних робіт по робочому проекту «Насосна станція технічної води, туристично-рекреаційного комплексу у смт. Виноградне, район озера «Магоби-2», Лівадійської селищної ради» (т. 1 а.с. 91-92).

Стосовно придбання позивачем юридичних послуг у КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс», суд зазначає наступне.

Необхідність придбання позивачем юридичних послуг обумовлена відсутністю в штатному розкладі позивача посади юриста та потребою у кваліфікованій юридичній допомозі, а саме: консультування, аналізу та підготовки низки договорів.

Використання позивачем вказаних послуг у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи (т.1 а.с. 77, 78, 81).

Досліджені під час розгляду справи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача мають всі необхідні реквізити, повністю відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік ті фінансову звітність в Україні".

З метою визначення правомірності відображення позивачем у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій по взаємовідносинам з Фірмою «Капітель плюс» та КП «Альянс» судом також були з'ясовані обставини щодо наявності у контрагента цивільної дієздатності.

Так, згідно з даними Єдиного реєстру юридичних осіб (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) станом на день розгляду справи названі вище контрагенти зареєстровані у якості юридичних осіб та не перебувають у процесі припинення.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 №755-ІУ якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Юридична особа є такою, що припинилася, лише з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (п.2 ст.33 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 року №755).

На підставі вказаного судом встановлено, що контрагенти позивача є юридичними особами, що мають належний обсяг цивільної право та дієздатності.

Отже, у відповідності до положень Закону України "Про податок на додану вартість" названі вище контрагенти мали право на складення податкових накладних.

Підсумовуючи зазначене вище, суд зазначає, що наданими позивачем доказами підтверджується фактичне отримання позивачем робіт та послуг від Фірми «Капітель плюс» та КП «Альянс», їх оплата та подальше використання у господарській діяльності.

Відтак, під час розгляду справи спростовано висновки перевірки відносно відсутності настання реальних наслідків за зазначеними правочинами.

Беручи до уваги, що господарські операції між позивачем та Фірмою «Капітель плюс» і КП «Альянс» були реальними та підтверджені наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, суд вважає безпідставними висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток на суму 43772 грн.

А у зв'язку з тим, що Фірмою «Капітель плюс» та КП «Альянс» зареєстровані як юридичні особи та не перебувають у процесі припинення, то й висновки відповідача про заниження податку на додану вартість на суму 37770 грн. суд вважає необґрунтованими та помилковими.

Позиція ДПІ щодо фіктивності господарських операцій між позивачем та контрагентами (Фірмою «Капітель плюс» та КП «Альянс») сформована на підставі висновків Акту «Про неможливість проведення зустрічної звірки Фірми «Капітель плюс» №38/22/31095815 від 11.04.2012 року та Акту «Про неможливість проведення зустрічної звірки КП «Альянс» №3625/22/32468182 від 11.04.2012 року, в яких зазначено, що сумнівний податковий кредит, отриманий Фірмою «Капітель плюс» та КП «Альянс» від контрагентів-постачальників фактично не було використано у власній господарський діяльності, а було спрямовано на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання.

Такий факт як несплата контрагентом відповідної суми податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника (покупця) та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди.

У позивача відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, приміщень та інших необоротних активів у контрагентів, а відтак відсутня залежність правомірності формування податкового кредиту позивача від наявності вказаних параметрів у контрагентів (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 року по справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 року по справі №К-26345/10, від 13.01.2011 року по справі №К-28642/10, від 23.11.2011 року по справі №К/9991/49204/11).

На підставі викладеного суд вважає, що наведені відповідачем обставини не є належними доказами на підтвердження фіктивності проведених позивачем господарських операцій з вказаними контрагентами, а за відсутністю інших доказів з боку відповідача та враховуючи надані позивачем докази, вважає доведеними належними чином реальність проведених господарських операцій позивачем.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Неприпустимість притягнення до відповідальності юридичних осіб за неправомірні дії їх контрагентів підтверджується й рішенням Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 року по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії" в пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації - заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно із п.2 ст.3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач, при проведенні господарських операцій зі своїми контрагентами, оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

До того ж, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність правочинів, укладених з Фірмою «Капітель плюс» та КП «Альянс».

При цьому суд виходить з наступного.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним в силу судового рішення.

Як було вказано, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.

Згідно ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 ЦК України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Виходячи з викладених норм, суд вказує, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочин так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держав і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Матеріали справи свідчать про те, що спірні договори у встановленому законом порядку недійсними не визнано, а відтак є дійсними.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011р.

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення №0000821504 від 27.03.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 47212,50 грн. (у тому числі 37770,00 грн. за основним платежем та 9442,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); №0004361501 від 27.03.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 46747,25 грн. (у тому числі 43773,00 грн. за основним платежем та 2974,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), прийняті з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України та є протиправними.

Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав, тож позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення від 27.03.2013 року №0000821504 та №0004361501 визнаються протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи висновок суду про задоволення позову майнового характеру, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 939,61 грн. (Дев'ятсот тридцять дев'ять гривень 61 копійка).

В судовому засіданні 28.11.2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 03.12.2013 року.

Керуючись статтями 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0000821504 від 27.03.2013 року про збільшення Приватному підпрємству "Регіонкомунпроект" (ідентифікаційний код 36478833) суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 47212,50 грн. (у тому числі 37770,00 грн. за основним платежем та 9442,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0004361501 від 27.03.2013 року про збільшення Приватному підпрємству "Регіонкомунпроект" (ідентифікаційний код 36478833) суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 46747,25 грн. (у тому числі 43773,00 грн. за основним платежем та 2974,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

4. Стягнути на користь Приватного підпрємства "Регіонкомунпроект" (ідентифікаційний код 36478833) судовий збір у розмірі 939,61 грн. (Дев'ятсот тридцять дев'ять гривень 61 копійка) з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.