Ухвала

від 29.08.2013 по справі 816/2583/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2013 р. Справа № 816/2583/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді Старостіна В.В.

суддів: Шевцової Н.В.

Мінаєвої О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекцієї Головного управління Міндоходів у Полтавській області. на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.06.2013р. по справі № 816/2583/13-а

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма Україна Говтва"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекцієї Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

08 травня 2013 року Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма Україна Говтва" (позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (відповідач), в який просило суд:

- визнання неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24 жовтня 2012 року №58/1614/0000221503.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.06.2013 року позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма Україна Говтва" - задоволено. Визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24 жовтня 2012 року №58/1614/0000221503.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.06.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі ст. 55 КАС України, колегія суддів замінила Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Полтавської області Державної податкової служби на її правонаступника - Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Виходячи з приписів ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма Україна Говтва" зареєстроване як юридична особа 26 квітня 2006 року, ідентифікаційний код 34131300, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ №885423 (а. с. 13).

Кременчуцькою ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПСП "Агрофірма Україна Говтва" (код ЄДРПОУ 34131300) по питанню взаємовідносин з ПП "Велес-Торг" (код ЄДРПОУ 36770500) за період з 01 березня 2011 року по 31 березня 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 09 жовтня 2012 року №56/1503/34131300 (а. с. 17-27), у якому зафіксовано порушення:

- ч. 1, ч. 4 ст. 203, ч. 1, ч.2 ст. 215, ч. 1ст. 216, ч.1, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону;

- п.123.2 ст.123 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту та внаслідок чого занижено суму ПДВ, що підлягала перерахуванню на спецрахунок платника за березень 2011 року в сумі 26077,50 грн. (а. с. 27).

На підставі акту перевірки та з урахуванням адміністративного оскарження (а. с. 35-56) прийнято податкове повідомлення-рішення від 24 жовтня 2012 року №58/1614/0000221503, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 26078,50 грн., у тому числі 26077,50 грн. за основним платежем, 01,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а. с. 34).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач виконав усі передбачені законом умови для набуття права на податковий кредит та має документальне підтвердження його.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач дійшов висновку про заниження позивачем податку на додану вартість за період з 01.03. 2011 року по 31.03.2011 року на суму 26077,50 грн. внаслідок включення до складу податкового кредиту ПДВ за господарськими операціями, що проведені на підставі нікчемних, на думку відповідача, договорів, укладених з ПП "Велес-Торг", які не спричиняють реального настання правових наслідків.

Висновки відповідача про нікчемність договорів, укладених з ПП "Велес-Торг" грунтувалися на висновках акту перевірки, проведеної відносно ПП "Велес-Торг" від 06.10 2011 року за № 00034/1502/36770500, відповідно до якого не підтверджено необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, трудових ресурсів тощо.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача та не вбачає ознак укладених позивачем з ПП "Велес-Торг" договорів без мети настання реальних наслідків, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з частиною 2 статті 215 цього Кодексу якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Отже, за вимогами зазначеної норми договір є нікчемним, якщо він був спрямований на незаконне заволодіння майном держави.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ПП "Велес-Торг" на підставі договору поставки нафтопродуктів №5 від 16 .03.2011 року між ПП "Велес-Торг та ПСП "Агрофірма Україна Говтва" (а. с. 198-199), згідно пункту 1.1. умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві у зумовлені строки нафтопродукти, зазначені у пункті 2.1. даного договору, а покупець зобов'язується прийняти вказану продукцію та сплатити за неї визначену договором грошову суму відповідно до розділу 5 "Визначення вартості продукції та порядок розрахунків".

Поставка продукції відповідно до пункту 3.2. Договору може здійснюватися на наступних умовах:

поставка на умовах EXW (склад Постачальника за адресою, вказаною в заявці); поставка Продукції автомобільним транспортом на умовах DDU (місце призначення, зазначене Покупцем).

Постачальник самостійно визначає ціну на Продукцію та вартість її транспортування автомобільним транспортом згідно діючих прейскурантів на момент здійснення такої поставки. Ціна продукції зазначається в накладних, що передаються Покупцеві (пункт 5.1. Договору).

В підтвердження фактичного виконання сторонами умов вказаного договору позивачем надано видаткові накладні від 16.03.2011 року № РН-0000007 та від 17.03.2011 року № РН-0000009 ( а.с.69-70), податкові накладні від 16.03.2011 року №7 та від 17.03.2011 року №9 ( а.с.67-68), а також копію реєстру отриманих та виданих податкових накладних за березень 2011 року (а. с. 85)

Колегія суддів зазначає, що у вказаних документах наявні необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", наявність яких надає їм юридичної сили і доказовості. Крім того, за змістом норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Податкового кодексу України наявність первинних документів є обов'язковою, але не достатньою умовою для формування податкового кредиту, оскільки факт виконання зобов'язання за правочином зумовлює складання й інших документів.

Податковий кредит з ПДВ може бути сформований платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто за господарською операцією, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується також і іншими документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

Отже, досліджуючи питання руху товару у спірних правовідносинах, колегія суддів виходить з того, що реальність господарської операції з придбання товарів має підтверджуватись також документами про фізичне переміщення придбаних товарів у просторі.

Згідно матеріалів справи, в підтвердження фізичного переміщення придбаних товарів у просторі позивачем надано товарно-транспортні накладні від 16.03.2011 року № 029077, № 029087, № 029080, від 17.03.2011 року № 029081, № 029082, № 029091, 029092 (а. с. 73-81), дорожні листи вантажного автомобіля (а. с. 71-72), які згідно з визначенням пункту 11.1, 11.4-11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 є основними документами на перевезення вантажів.

Згідно товарно-транспортних накладних, що містяться в матеріалах справи, товар перевозився водієм ОСОБА_2

Розрахунки за відвантажений товар проведено у безготівковій формі згідно платіжного доручення від 17.03.2011 року № 51( а.с. 81).

Отже, матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами умов вказаних договорів.

Крім того, на підтвердження використання дизпалива у власній господарській діальності позивачем надан додаток № 1 до договору від 03.01.2010 року щодо переліка майна, яке передається в оренду ПСП "Агрофірма Україна Говтва", серед нього автомобілі: САЗ -3503 № НОМЕР_9, ГАЗ-52 НОМЕР_10, автобус КаВЗ -3271 № НОМЕР_11, причеп-лісовоз, трактори: Т-156 № НОМЕР_2, МТЗ-80 № НОМЕР_3, МТЗ-80 № НОМЕР_4, ЮМЗ-6 № НОМЕР_5; комбайни: СК-5 № НОМЕР_6, СК-5 № НОМЕР_7, СК-5 № НОМЕР_8 (а.с. 61).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку відповідача про нікчемність договорів, укладених з ПП "Велес-Торг" слугував акт перевірки ПП "Велес-Торг" від 06.10.2011 року № 00034/1502/36770500 Кобеляцького відділення Кременчуцької ОДПІ, за висновками якого відповідач прийшов до висновку про те, що господарська діяльність позивача із його контрагентом містить ознаки нікчемності.

Враховуючи, встановлення колегією суддів факту реального виконання зобов'язань, обумовлених спірними договорами, надання позивачем належним чином оформлених документів в підтвердження виконання спірних договорів та не надання податковим органом інших відомостей, які б свідчили про нікчемність спірних договорів, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про наявність ознак нікчемності спірних правочинів.

При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами відповідача щодо безпідставного заниження позивачем податку на додану вартість з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року за операціями, проведеними на підставі спірних договорів, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - Кодекс), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.198.3. ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку.

Між тим, колегія суддів зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки визначальною умовою для віднесення сум ПДВ на підставі податкових накладних до податкового кредиту є реальність господарських операцій, яка підтверджується первинними документами, оформленими належним чином.

Реальність господарських операцій за спірними договорами підтверджена документами первинного та бухгалтерського обліку, оформленими належним чином.

Отже, позивачем правомірно сформовано податковий кредит за спірний період на підставі виданих ПП "Велес-Торг" податкових накладних.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на акт перевірки контрагента позивача від 06.10 2011 року за № 00034/1502/36770500, як на підставу висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту, колегія суддів не сприймає та вважає необґрунтованим, з огляду на таке.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку контрагентом позивача, або його контрагентами (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Колегія суддів також зазначає, що порушення, на думку відповідача, порядку здійснення господарської діяльності контрагентом позивача не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності. Такі висновки узгоджуються із практикою Європейського суду з прав людини. Згідно приписів ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання контрагентом його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Отже, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП "Велес-Торг" за спірними договорами, а тому суми ПДВ правомірно віднесені останнім до податкового кредиту спірного періоду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно було донараховано позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість .

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекцієї Головного управління Міндоходів у Полтавській області. залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.06.2013р. по справі № 816/2583/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В. Судді (підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Старостін В.В.