Рішення

від 14.04.2009 по справі 6/7-09-95

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/7-09-95

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2009 р.Справа  № 6/7-09-95

Позивач: Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

Відповідачі: 1. Спільне Українсько-американське підприємство „Ірен”

2.          Відкрите акціонерне товариство „Харцизький трубний завод”

про визнання недійсним договору ста додаткових угод до нього

Суддя                              Демешин О. А.

Представники:

Від позивача: Семенов В.І. - довіреність

Від відповідачів: 1. не з`явився

                               2. Гайфутдінов О.Р. - довіреність

СУТЬ СПОРУ:  Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі –Позивач) звернулось з позовом до . Спільного Українсько-американського підприємства „Ірен” (далі –Відповідач 1) та Відкритого акціонерного товариства „Харцизький трубний завод” (далі –Відповідач 2) про визнання недійсним договору №46\97 від 11.06.1997р. про інвестування коштів на будівництво житла Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків  Чорнобильської катастрофи для військовослужбовців та їх сімей  і додаткових угод до цього договору від 11.06.1997р. № 1  та від 17.06.1997р.

          Позивач позов підтримує.    

          Відповідач 2 з позовом не згоден з підстав, викладених у відзиві.

          У зв`язку з ненаданням відзиву на позов відповідачем 1 справа розглядається за наявними матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В С Т А Н О В И В :

         11 червня 1997р. між Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Відкритим акціонерним  товариством „Харцизький трубний завод”  і  Спільним Українсько-американським підприємством „Ірен” було укладено Договір №46\97 від 11.06.1997р. про інвестування коштів на будівництво житла Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків  Чорнобильської катастрофи для військовослужбовців і їх сімей.

         12.06.1997р. до вказаного договору сторонами було укладено Додаткову угоду (Додаток № 1).

          Додаткової угоди від 17.06.1997р. до спірного договору, укладеного між сторонами по цій справі, яку також в позовній заяві просить визнати недійсною позивач –не укладалось взагалі. Тому в цій частині ухвалою господарського суду Одеської області від 14.04.2009р. провадження у справі припинено.                    

          Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про визнання зазначеного договору з додатковими угодами до нього, позивач посилається на те, що цей договір не відповідає вимогам законодавства, чинного на момент його укладення, а саме: Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, Положенню про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців, затвердженого Указом Президента України від 01.07.1993р. № 240\93 та Методології визначення цін і процедури зменшення податкових зобов`язань платників податку на прибуток підприємств на суму вартості матеріальних активів, що інвестуються ними у будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, і порядок використання коштів, що спрямовуються на будівництво такого итла, та здійснення бюджетного контролю за їх цільовим використанням, затвердженої постановою КМ України від 27.04.1998р. № 568.

         Так,  невідповідність спірного договору вимогам Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, на думку позивача, полягає  у тому, що ним не передбачено отримання інвестором  прибутку від реалізації належної йому частки житла, хоча відповідно до вказаного Закону –балансовий прибуток інвестора має зменшуватись на суму прибутку від реалізації інвестором належної йому частки житла.

         Невідповідність спірного договору вимогам Положення про інвестування..., як вважає позивач,  полягає в тому, що в договорі передбачено здійснення інвестором інвестицій  векселями або іншими цінними паперами, а також –в тому, що  договір укладено трьома особами хоча в Положенні зазначено про те, що взаємовідносин учасників інвестиційної діяльності є двосторонніми.

         Відповідач 2, заперечуючи проти позову, посилається на те, що чинним законодавством, яке діяло на момент укладання договору №46\97 від 11.06.1997р. передбачалася можливість інвестування шляхом передачі матеріальних активів у вигляді векселів.

          Також, на думку відповідача, зазначення в договорі умов зменшення податкового зобов`язання інвестора на суму вартості матеріальних активів, переданих на інвестування будівництва житла для військовослужбовців, оскільки порядок такого зменшення встановлений був встановлений вищевказаною Методологією.

           Крім того, відповідач просить відмовити у задоволенні позову, з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.

           Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного :

            Частиною першою статті 48 Цивільного кодексу УРСР, що був чинним на момент укладення спірного договору, встановлено, що недійною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

             Статтею 21, чинного на момент укладення договору, Закону України „Про цінні папери і фондову біржу” передбачалось, що вексель є цінним папером, який засвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателя). Вексель може бути використаний для здійснення розрахунків.

             Положенням про інвестування будівництва житла для військовослужбовців, затвердженого Указом Президента України від 01.07.1993р. серед переліку джерел такого інвестування встановлені і інші джерела інвестування, встановлені законодавством України.

              З огляду на можливість використання векселів для здійснення розрахунків –суд не вбачає підстав для визнання недійсним договору № 46\97 від 11.06.1997р. з підстав включення в нього умов інвестування шляхом здійснення платежів векселями або іншими цінними паперами, оскільки такі умови не суперечать законодавству, що діяло на момент укладення спірного договору.

           Відповідно до статті 41 ЦК УРСР –угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

           Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

           Таким чином, укладення спірного договору  трьома особами, на що, як на порушення посилається в позові позивач, також, не протирічить діючому на момент укладення договору  законодавству.

             Відсутність же в договорі умов про отримання прибутку від реалізації належної йому частки житла взагалі не свідчить про порушення вимог Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” при укладенні цього договору, оскільки одержання підприємством прибутку, оподаткування цього прибутку і відповідність податкового обліку господарської діяльності цього підприємства вимогам податкового законодавства  –не залежить від того, які договірні зобов`язання прийняті на себе  кожною стороною договору.

              Крім того, статтею 71 ЦК УРСР в редакції 1963року встановлено трирічний загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність).

              Приймаючи до уваги, що спірний договір було укладено 11.06.1997р.  –то вищевказаний  строк позовної давності  закінчився  11.06.2000року. Клопотання  про поновлення строку на пред`явлення до відповідачів позову позивачем не заявлялось.

              Оскільки строк позовної давності закінчився до набрання чинності Цивільним кодексом України в редакції від 16.01.2003р. –то при вирішенні питання про застосування цього строку, відповідно до ч.6 Перехідних положень вказаного кодексу,  слід керуватися вимогами Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963року.

               Згідно статті 80 ЦК УРСР – закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові.  

               За таких обставин, пропуск позивачем строків позовної давності є ще однією підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.    

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

                          У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

 Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                                       Демешин О.А.