Постанова

від 14.07.2009 по справі 6/7-09-95

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

6/7-09-95

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"14" липня 2009 р. Справа № 6/7-09-95

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тофана В.М.,

суддів: Михайлова М.В., Журавльова О.О.,

при секретарі судового засідання Павленко Н.А.,

за участю представників сторін:

від позивача (апелянта) –не з'явився, належним чином повідомлений,

від відповідача-1 –не з'явився, належним чином повідомлений,

від відповідача-2 –Гайфутдинов О.Р., за дов.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

на рішення господарського суду Одеської області від 14 квітня 2009 року

у справі №6/7-09-95

за позовом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, м. Київ

до відповідачів:

          1. Спільного українсько-американського підприємства „Ірен”, Одеська область, Овідіопольський р-н, смт. Таірово

          2. Відкритого акціонерного товариства „Харцизький трубний завод”, Донецька область, м. Харцизьк

про визнання недійсним договору та додаткових угод до нього, -

встановив:

          Апелянт (Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи) належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить поштове повідомлення, але свого представника на засідання суду апеляційної інстанції не забезпечив, а матеріали справи дають можливість розглянути справу у його відсутності, про що було зазначено в ухвалі від 18.05.2009р. при прийнятті апеляційної скарги до провадження.

          Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі-позивач-Міністерство) звернулось у місцевий господарський суд Одеської області з позовом до Спільного українсько-американського підприємства „Ірен” (далі-відповідач-1) і Відкритого акціонерного товариства „Харцизький трубний завод” (далі-відповідач-2) про визнання недійсним договору №46/97 від 11.06.97р., укладеного між позивачем і відповідачами, про інвестування коштів на будівництво житла для Міністерства для військовослужбовців і членів їх сімей, а також додаткових угод до нього від 11.06.97р. №1 і від 17.06.97р. При цьому позивач обґрунтовує свої вимоги невідповідністю спірного договору вимогам закону, чинного на момент його укладення, і, зокрема:

          - пунктів 1 і 2 Положення про інвестування та придбання житла для військовослужбовців, що затверджено Указом Президента України від 01.07.93р. №240/93, якими, на думку позивача, не передбачена вексельна форма інвестування для будівництва та придбання житла для військовослужбовців, а також, як зазначає позивач, цим Положенням встановлені двосторонні взаємовідносини на підставі угоди, а спірний договір укладений між трьома сторонами (позивачем і двома відповідачами);

- в порушення Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (ст.ст. 3 і 22), як далі зазначає позивач, умовами спірного договору і додатковими умовами до нього не передбачено отримання інвестором прибутку від реалізації належної йому частки житла;

- пункту 12 Методології визначення цін і процедури зменшення податкових зобов'язань платників податку на прибуток підприємств на суму вартості матеріальних активів, що інвестуються ними у будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, і порядок бюджетного контролю за використанням коштів, спрямованих на будівництво такого житла, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.98р. №568 (далі-Методологія).

Пред'являючи такий позов, Міністерство посилається як на норми Цивільного кодексу УРСР, в редакції від 1963 року, так і Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004р.

У запереченнях на позов і в доповненнях до них відповідач-2 його не визнає, посилаючись на безпідставність позовних вимог, оскільки вони не відповідають чинному законодавству на момент укладення спірного договору, додаткова угода від 17.06.97р. №1, яку позивач просить визнати недійсною, як далі зазначає відповідач-2 у запереченнях на позов, не має ніякого відношення до спірного договору, позивачем пропущений строк позовної давності, передбачений ст.71 ЦК УРСР, що у відповідності зі ст.80 останнього є підставою для відмови у позові.

Рішенням місцевого господарського суду від 14 квітня 2009 року (суддя Демешин О.А.) у позові відмовлено у повному обсязі з огляду на його необґрунтованість, а ухвалою від 14.04.2009р. цього ж суду провадження у цій справі в частині позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди від 17.06.97р. до спірного договору №46/97 від 11.06.97р. припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України із-за відсутності предмету спору, оскільки така угода до спірного договору взагалі не укладалась між сторонами по спірному договору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду в частині відмови у позові, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить відновити йому строк на подання апеляційної скарги (такий строк відновлено ухвалою суду апеляційної інстанції від 18.05.2009р. при прийнятті апеляційної скарги до провадження), зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

У запереченнях на апеляційну скаргу відповідач-2 вважає її безпідставною, оскільки доводи, викладені в ній, не відповідають обставинам справи і чинному законодавству на момент укладення спірного договору.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника відповідача-2, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, 11.06.97р. між позивачем і відповідачами було укладено договір №46/97 про інвестування коштів на будівництво житла позивача для військовослужбовців і членів їх сімей, згідно якому інвестування будівництва і придбання житла для позивача (замовника) здійснюється Інвестором (відповідачем-2), у тому числі шляхом платежів через векселі або інші цінні папери (п/п 2.1.1 п. 2.1 і п/п 3.2.3 п.3.2).

Такі умови цього договору відповідають ст.21 Закону України „Про цінні папери і фондову біржу” (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору), згідно якому вексель є цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателя). Вексель може бути використаний для здійснення розрахунків.

Також ці умови спірного договору про інвестування будівництва і придбання для позивача житла кореспондується зі ст.4 Закону України „Про інвестиційну діяльність”, згідно якої об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Державна податкова адміністрація України в листі від 04.04.97р. №24-0116/11-2508 роз'яснила, що вексель є таким же платіжним засобом при купівлі підприємствами чи організаціями житла для військовослужбовців і членів їх сімей як і гроші (а.с.37).

Відповідно до п/п 5 п.1 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 01.07.93р. №240/93 (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору), джерелами інвестування будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей є, у тому числі, інші джерела інвестування, встановлені законодавством України.

Такі джерела інвестування передбачені названими вище Законами України.

Пунктом 2 названого Положення передбачено, що взаємовідносини між учасником інвестиційної діяльності та інвесторами здійснюється на підставі угод (контрактів), тобто без будь-яких обмежень щодо кількості сторін договору інвестування.

Цивільним кодексом УРСР в редакції від 18.07.63р. (чинного на момент укладення спірного договору) передбачено,  що угоди (договори) можуть бути одно-, дво-, і багатосторонніми (ст.41).

Тому посилання позивача (апелянта) на те, що спірний договір суперечить названому Положенню, є безпідставним.

Із змісту позовної заяви не вбачається, в чому полягає невідповідність спірного договору ст.ст. 3 і 22 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” і п.12 вказаної Методології.

Щодо відсутності в умовах спірного договору отримання Інвестором прибутку від реалізації ним належної йому частки житла, на що Міністерство посилається в обґрунтування позову, то це, як вірно зазначив суд першої інстанції в оскарженому рішенні, не може свідчити про порушення Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки отримання прибутку, його оподаткування і облік господарської діяльності підприємства не залежить від договірних зобов'язань сторін.

Слід звернути увагу позивача (апелянта) на те, що додаткові угоди від 11.06.97р. №1 і від 17.06.97р. до спірного договору, які він у позовній заяві просив визнати недійсними, до цього договору не укладались, що було підставою для припинення ухвалою суду першої інстанції від 14.04.2009р. провадження у справі в частині позовних вимог щодо додаткової угоди від 17.06.97р. до спірного договору.

Що стосується додаткової угоди від 11.06.97р. №1 до спірного договору, то слід зазначити, що у матеріалах справи така додаткова угода за такою датою відсутня, а є додаткова угода до спірного договору №46/97 від 11.06.97р. як додаток №1 від 12.06.97р., тобто за іншою датою, до останнього, підписаного позивачем (Міністерством) і відповідачами, в якому останні посилаються на роз'яснення Державної податкової адміністрації України у листі №24-0116/11-2508 від 04.04.97р. (вказане вище) і Міністерства фінансів України в листі від 31.03.97р. про те, що вексель є одним із видів і способів платежів і може бути використаний для здійснення розрахунків (а.с.11).

Суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин (визнання договору №46/97 від 11.06.97р. недійсним) строк позовної давності, встановлений ст.71 ЦК УРСР, чинного на момент укладення вказаного спірного договору, закінчення якого 11.06.2000р. було підставою відповідно до ст.80 цього Кодексу для відмови у позові.

Відповідно до п.7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, чинного з 01.01.2004р., до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Посилання позивача (апелянта) в апеляційній скарзі на рішення господарського суду м. Києва від 10.09.2008р. у справі №30/540-31/290 за позовом відповідача-2 до позивача про стягнення збитків, подачею якого, на думку апелянта, відповідно до ч.1 ст.71 ЦК УРСР строк позовної давності переривається, то слід зазначити, що вказана стаття (71) не містить таких вимог. Такі обставини містить ч.1 ст.79 цього Кодексу, але вони не можуть бути застосовані до цієї справи, оскільки по зазначеній справі господарського суду м. Києва і по цій справі різні предмети спору.

Крім того, слід зазначити, що постановою Вищого арбітражного суду України від 19.06.2000р. №04-1/6-2/4 при перегляді постанови арбітражного суду Донецької області від 24.01.2000р. №29/9Пд за позовом ДПІ м. Харцизька до ВАТ „Харцизький трубний завод” (відповідач-2 по цій справі) про визнання недійсним договорів, у тому числі і договору №46/97 від 11.06.97р., укладеного між ВАТ „Харцизький трубний завод” і Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, який є предметом спору по цій справі, цей договір визнаний таким, що відповідає чинному законодавству і підстави відповідно до ст.48 ЦК УРСР для визнання його недійсним відсутні (а.с.63).

На підставі зазначеного судова колегія апеляційної інстанції вважає, що оскаржене рішення суду першої станції відповідає обставинам справи, є законним і обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта (позивача) на те, що є неправомірним одночасне посилання у позовній заяві на норми Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року, який був чинний на момент укладення спірного договору, і на норми Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004р., який не може застосовуватись до спірного договору про визнання його недійсним, тому що до таких позовів застосовується позовна давність, встановлена законодавством, що діяло раніше.

Також апеляційна інстанція звертає увагу суду першої інстанції на те, що у роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 10.12.96р. №02-5/422 „Про судове рішення” (з подальшими змінами) зазначається, що господарські суди повинні дотримуватись передбаченої ст.84 ГПК України послідовності викладення рішення (вступна, описова, мотивувальна та резолютивна частини), і, зокрема, у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо всіх вимог, які були предметом судового розгляду. При цьому господарські суди повинні зазначати у рішеннях про часткове задоволення позову (має місце в даному випадку) –про відхилення решти вимог, припинення провадження або про залишення позову без розгляду (п.п.5 і 9 роз'яснення).

Одночасне прийняття ухвали про припинення провадження у справі в частині позовних вимог і прийняття рішення в іншій частині позову як окремих процесуальних документів не передбачено ст.84 ГПК України, що вбачається із вищевказаного роз'яснення ВГСУ.

Враховуючи викладене і керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105

Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд, -

постановив:

Рішення господарського суду Одеської області від 14 квітня 2009 року у справі №6/7-09-95 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                            В.М.Тофан

Судді                                                                                          М.В.Михайлов

                                                                                                    О.О.Журавльов