Постанова

від 28.04.2009 по справі 33/123-08-5505

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33/123-08-5505

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"28" квітня 2009 р. Справа № 33/123-08-5505

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,

при секретарі   -   Волощук О. О.,

за участю представників:

позивача –Лепетченко Г. М.,                                                                                   

відповідача –не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу ТОВ „Бізнес-Вин” на рішення господарського суду Одеської області від 12.02.2009 р. у справі №33/123-08-5505 за позовом ТОВ „Вінкапс” до ТОВ „Бізнес-Вин” про стягнення 190448,24 грн.,

    ВСТАНОВИЛА:

23.12.2008 р. (вх. №7623) у господарському суді Одеської області ТОВ „Вінкапс” (далі - позивач) пред'явлено позов до ТОВ „Бізнес-Вин” (далі - відповідач) про стягнення   190448,24 грн. (в т.ч.: 136710,10 грн. – боргу; 21371,88 грн. - передбаченої умовами договору пені; 32366,26 грн. - передбаченої умовами договору суми відшкодування  різниці курсу валют), а також 1905,00 грн. витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу (а.с. 2-4). Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач, отримавши від нього за договором купівлі –продажу №60 від 28.11.2005 р. (далі –Договір) та згідно накладних продукцію, частково не розрахувався за неї, а тому ця заборгованість та передбачені п.8.2 та п.4.2  Договору пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань та сума відшкодування  різниці курсу валют підлягають стягненню в примусовому порядку. В обґрунтування цих вимог позивач послався на умови Договору та ст.ст. 610,611,623 і 625 ЦК України і ст.ст. 216-273 ГК України.

Відповідач відзив на позов не надав. Участь у розгляді справи не приймав.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.02.2008 р. (суддя Мазур Д. Т.)  позов задоволено повністю. Зазначений висновок, з посиланням на умови Договору, наявні у матеріалах справи докази та ст. 193 ГК України, місцевий суд мотивував  тим, що відповідач порушив умови договору щодо своєчасного в повному обсязі здійснення розрахунків, а тому вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню (а.с. 52-53).

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, при цьому не зазначивши у скарзі, яке саме рішення. Свої вимоги він мотивував тим, що направив до місцевого суду клопотання про відкладення розгляду справи, однак суд, у порушення вимог законодавства, не розглянув це клопотання, а розглянув справу по суті та ухвалив з неї рішення, чим позбавив його можливості надати відзив на позов та інші докази і, відповідно, не в повному обсязі з'ясував обставини справи.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 11.03.2009 р. зазначену скаргу  прийнято  до провадження та призначено до розгляду на 07.04.2009 р. о 14:30, про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Фіксування судового засідання здійснювалось технічними засобами.  

Представник відповідача у судове засідання 07.04.2008 р. не з'явився, однак від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи і судова колегія,  керуючись ст. 77 ГПК України, відклала розгляд справи на 28.04.2009 р., про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Ухвалою суду від 24.04.2009 р. відмовлено відповідачу у прийнятті касаційної скарги на ухвалу суду від 07.04.2009 р. про відкладення розгляду справи.

Відповідач в судове засідання 28.04.2009 р. не з'явився, однак від його представника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи до розгляду місцевим господарським судом його заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення місцевого суду з цієї справи.

Судова колегія відхилила, як необґрунтоване, зазначене клопотання, оскільки, по-перше, відповідач не надав доказів, що господарський суд Одеської області прийняв до провадження його заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення місцевого  суду з цієї справи, а, по-друге, рішення місцевого суду з цієї справи не набуло законної сили і, відповідно, не може переглядатись за нововиявленими обставинами.

З огляду на викладене, судова колегія прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю відповідача, який, на думку судової колегії, навмисно затягує розгляд справи.

Представник позивача в усних поясненнях, наданих суду, просив відмовити у задоволенні скарги та залишити рішення без змін.

За згодою представника позивача, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши пояснення представника позивача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини спору, матеріали справи і наявні у ній докази, відповідність викладеним у рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Матеріали справи свідчать, що відповідача належним чином було повідомлено про день, час та місце розгляду справи  судом першої інстанції, що він визнає у скарзі. Дійсно, за день до розгляду справи відповідач заявив клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з зайнятістю його представника в іншому суді, і додав  до клопотання повістку (а.с. 43-44).

З матеріалів справи вбачається, що зазначене клопотання було в полі зору судді, який розглядав цю справу, до початку розгляду її по суті, оскільки його підшито у справу до протоколу судового засідання та судового рішення.

Дійсно, як вбачається зі змісту протоколу судового засідання та судового рішення, місцевий суд не розглянув це клопотання і не дав йому оцінку, у порушення приписів п.2 ч.1 ст. 84 ГПК України.

Проте, відповідно до приписів ст.ст. 75 і 77 ГПК України, при нез'явленні відповідача, який був повідомлений належним чином про розгляд справи, суд має право розглянути справу за його відсутністю, якщо наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення і таке нез'явлення, незважаючи на його причини, не є обов'язковою підставою для відкладення розгляду справи, тобто в даному випадку відкладення розгляду справи є правом, а не обов'язком суду. Крім того, зайнятість представника юридичної особи не є підставою для відкладення розгляду справи, оскільки представництво юридичної особи може здійснювати будь-яка інша особа за дорученням або керівник підприємства згідно посадового стану.

Слід також зазначити, що не розгляд судом клопотання сторони про відкладення розгляду справи не є тим процесуальним порушенням, яке, відповідно до ст. 104 ГПК України, тягне за собою безумовне скасування судового рішення, оскільки це порушення  (не розгляд клопотання про відкладення розгляду справи) не могло привести до прийняття неправильного рішення.  

Судова колегія не погоджується з доводами скаржника про те, що суд, не відклавши розгляд справи, порушив його права, а саме позбавив його можливості  надати відзив на позов  і  докази та висловити свою позицію, з огляду на таке.

Так, відповідно до ст. 59 ГПК України, відповідач, отримавши ухвалу про призначення справи до розгляду, має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі документи, які, на його думку, підтверджують його заперечення проти позову. Крім того, відповідно до ст. 22 ГПК України, відповідач, отримавши ухвалу про призначення справи до розгляду, мав право та можливість ознайомитись з матеріалами справи.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач, отримавши 22.01.2009 р. ухвалу про призначення справи до розгляду, тобто завчасно, за 20 днів до розгляду, не скористався наданими йому вищезазначеними правами, а тому його звинувачення про те, що суд позбавив його цієї можливості, є хибними і не можуть прийматись до уваги та бути підставою для скасування судового рішення. Крім того, відповідач мав можливість надати відзив та докази разом з клопотанням про відкладення розгляду справи, що теж ним не було зроблено.

Слід зазначити, що відповідач, звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою, також не виклав у ній своєї позиції щодо позовних вимог позивача і не надав будь-яких доказів, які б спростовували їх, хоча ніхто і ніщо не заважало йому це зробити.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути, у розумінні ст. 104 ГПК України, підставою для задоволення скарги та скасування рішення місцевого суду.  

Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник  у скарзі не навів.

Перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК України, законність і обґрунтованість  рішення місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі –продажу №60 від 28.11.2005 р., згідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити відповідачу товар (партіями), а останній оплатити 100% вартості товару за кожну партію товару на протязі 30 днів з дня її отримання (а.с. 17-19).

З наявних у матеріалах справи доказів, а саме доручень і видаткових накладних тощо (а.с. 20-27) вбачається, і ці обставини встановив та дослідив місцевий суд, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання належним чином. Відповідач, у порушення умов договору, виконав свої зобов'язання лише частково, а саме не оплатив поставку товарів по накладним: №0927.02 від 27.09.2007 р. на суму 0,10 грн.; №0207.01 від 07.02.2008 р. на суму 87360,00 грн.; №0214.01 від 14.02.2008 р. на суму 70,00 грн. і №0512.01 від 12.05.2008 р. на суму 49280,00 грн., а всього на суму 136710,10 грн.

Слід зазначити, що відповідач не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції будь-яких належних доказів, які б спростовували наявність вищевказаної заборгованості, та не довів необґрунтованість зазначеного стягнення, хоча, згідно приписів ст.ст. 33-34 ГПК України, такий обов'язок, у разі незгоди з цими вимогами, покладено на нього.

Згідно до ч.1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначене також передбачено ч.1 ст. 193 ГК України.

Статтею 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно до ч.1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення вищезазначеного боргу, правильно застосувавши при цьому норми матеріального права.   

Оцінюючи позовні вимоги позивача в частині стягнення пені, судова колегія встановила наступне.

Умовами Договору дійсно передбачена відповідальність відповідача за порушення строків оплати товару. Так, п.8.2. Договору встановлено, що у випадку прострочення оплати товару, відповідач повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару за кожний день прострочення, а також штраф у розмірі 0,01% від вартості несвоєчасно сплаченого товару.  

Позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 21371,88 грн., надавши суду розрахунок, який, на його думку, підтверджує обґрунтованість вказаної ним суми (а.с. 28).

Згідно до п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові, у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання.

Враховуючи приписи вищезазначених норм матеріального права, п.8.2.Договору та той факт, що відповідач не здійснив оплату товару у вищевказаній сумі, вимоги позивача про стягнення з  відповідача пені по зазначеній у Договорі ставці обґрунтовані.

Оскільки відповідач не заявив у суді першої інстанції (до ухвалення рішення)  клопотання про застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені по заборгованості за товар, поставлений по накладній №0927.02 від 27.09.2007 р., стягнення, відповідно до приписів  ч.3 ст. 267 ЦК України, повинно здійснюватись без урахування пропущеного позивачем строку позовної давності у частині цієї вимоги.

Проте, розраховуючи період, за який стягується пеня, позивач не врахував приписів ч.6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приймаючи до уваги, що Договором не встановлено, що нарахування пені припиняється лише тоді, коли відповідач виконав зобов'язання по сплаті заборгованості, то строк нарахування пені повинен обмежуватись вказаним у ч.6 ст. 232 ГК України строком, тобто не більше 6 місяців по кожній накладній.

Місцевий суд не врахував зазначених обставин та приписів вказаної статті і стягнув пеню поза межами вказаних строків.

За таких обставин, розмір пені, яка підлягає стягненню, слід зменшити та стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 15862,95 грн., а відтак рішення місцевого суду в цій частині підлягає зміні.

Оцінюючи вимоги позивача в частині стягнення суми курсової різниці, судова колегія встановила наступне.

Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків.

Відповідно до приписів ч.3 ст. 3, ст. 6 і ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (свобода договору).

Пунктом  4.2. Договору сторони передбачили (погодили), що у випадку зміни курсу EURO більш ніж на 2% по відношенню до гривні на день продажу та оплати, чергова плата згідно цього Договору здійснюється у перерахунку по курсу національного банку України.

Зазначена умова включена до договору за погодженням обох сторін, тобто є вільним їх волевиявленням. Хоча ця умова не притаманна цьому виду договорів, однак вона не суперечить вимогам чинного законодавства, не визнана недійсною в судовому порядку, а відтак обов'язкова до виконання  відповідачем.

Перевіривши розрахунок позивача по зазначеній вимозі, судова колегія дійшла висновку, що його зроблено правильно.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що зазначена вимога обґрунтовано задоволена судом першої інстанції.

З огляду на викладене, рішення місцевого суду в частині стягнення боргу та курсової різниці підлягає залишенню без змін, а в частині стягнення пені –зміні, шляхом зменшення розміру пені, що підлягає стягненню. Враховуючи, що апеляційна інстанція зменшує розмір стягнення за Договором, відповідно до ст. 49 ГПК України, підлягає зменшенню сума держмита, яку необхідно стягнути з відповідача.

Керуючись ст.ст. 49,99,101-105  ГПК України, колегія суддів –

ПОСТАНОВИЛА:

1) Апеляційну скаргу ТОВ „Бізнес-Вин” –залишити без задоволення.

2) Рішення господарського суду Одеської області від 12.02.2009 р. у справі №33/123-08-5505 - змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов ТОВ „Вінкапс” до ТОВ „Бізнес-Вин” - задовольнити частково.

 Стягнути з ТОВ „Бізнес-Вин” (67751, Одеська обл., Б-Дністровський р-н, с. Молога, вул. Комсомольська,260, ЄДРПОУ 33080423, р/р 26005301511165 в Б-Дністровському відділенні Промінвестбанку, МФО 328458) на користь ТОВ „Вінкапс” (98433, АРК, Бахчисарайський р-н, с. Віліно, вул. Кулиняк,15, р/р 26001327491001 в КРУ КБ „Приватбанк”, м. Сімферополь, МФО 384436, ЄДРПОУ 31544817):

136710,10 грн. боргу, 15862,95 грн. пені, 32366,26 грн. передбаченої умовами договору суми відшкодування різниці курсу валют, а також 1849,39 грн. витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат на інформаційне забезпечення судового процесу.

В решті частині позову (стягненні пені в сумі 5508,93 грн. та витрат по сплаті держмита в сумі 55,61 грн.) –відмовити”.

3) Доручити господарському суду Одеської області видати наказ відповідно до цієї постанови.

            Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                   Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                  Бєляновський В. В.

                                                                                                             Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано 29.04.2009 р.