Постанова

від 22.07.2009 по справі 33/123-08-5505

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

33/123-08-5505

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 22 липня 2009 р.                                                                                    № 33/123-08-5505  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючогоГубенко Н.М.

суддівБарицької Т.Л.Мирошниченка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Вин"

на постановувідОдеського апеляційного господарського суду28.04.2009

у справі№ 33/123-08-5505

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вінкапс"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Вин"

простягнення 190 448,24 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивачаЩеглов Є.Є.;

- відповідачаповідомлений, але не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінкапс" (далі –позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Вин" (далі - відповідач) про стягнення 190 448,24 грн. (в тому числі: 136 710,10 грн. боргу; 21 371,88 грн. передбаченої умовами договору пені; 32 366,26 грн. передбаченої умовами договору суми відшкодування різниці курсу валют), а також 1 905,00 грн. витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позов мотивовано тим, що відповідач, отримавши від позивача за договором купівлі - продажу № 60 від 28.11.2005 (далі –договір) та на підставі накладних продукцію, частково не розрахувався за неї, а тому ця заборгованість та передбачені п .8.2 та п. 4.2 договору пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань та сума відшкодування різниці курсу валют підлягають стягненню в примусовому порядку. В обґрунтування цих вимог позивач послався на умови договору та ст. ст. 610, 611, 623 і 625 ЦК України та ст. ст. 216 - 273 ГК України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.02.2008 у справі № 33/123-08-5505 (суддя Мазур Д.Т.) позов задоволено повністю.

Судове рішення мотивовано тим, що відповідач порушив умови договору щодо своєчасного в повному обсязі здійснення розрахунків, а тому вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.04.2009 у справі № 33/123-08-5505 (колегія суддів у складі: Мирошниченко М.А. –головуючий суддя, судді Бєляновський В.В., Шевченко В.В.) апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 12.02.2008 змінено, позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Бізнес-Вин" на користь ТОВ "Вінкапс"  136 710,10 грн. боргу, 15 862,95 грн. пені, 32 366,26 грн. передбаченої умовами договору суми відшкодування різниці курсу валют, а також 1 849,39 грн. витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті частини позову (стягненні пені в сумі 5 508,93 грн. та витрат по сплаті держмита в сумі 55,61 грн.) - відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права (ст. 638 ЦК України, ст. ст. 4-7, 43 ГПК України), неврахування погоджених сторонами умов договору купівлі-продажу № 60 від 28.11.2005 (пунктів 2.2, 4.1, 4.2, 8.2 договору), незастосування до правовідносин сторін положень постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 № 1998 "Про удосконалення порядку формування цін".

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у його касаційній скарзі, просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, а вимоги касаційної скарги –без задоволення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився, при цьому, відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з клопотанням від 10.07.2009 № 573, яке надійшло до Вищого господарського суду України 17.07.2009, з проханням відкласти розгляд справи через неможливість його повноважного представника взяти участь у судовому засіданні, призначеного на 22.07.2009, та повторно просив відкласти розгляд справи шляхом надсилання телеграми, яка була одержана судом касаційної інстанції 16.07.2009.

Розглянувши заявлене клопотання у судовому засіданні 22.07.2009, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для його задоволення, оскільки відповідач, заздалегідь повідомлений про час та місце розгляду його касаційної скарги (ухвала про порушення касаційного провадження направлена сторонам 15.06.2009, про що свідчить відповідна відмітка канцелярії Вищого господарського суду України), не був позбавлений можливості видати довіреність на представлення його інтересів іншому представнику; більш того, до зазначеного клопотання не додано жодних доказів, на підтвердження викладених в ньому обставин.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі - продажу № 60 від 28.11.2005, за умов якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити відповідачу товар (партіями), а останній оплатити 100% вартості товару за кожну партію товару  протягом 30 днів з дня її отримання (а.с. 17-19).

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).

Отже, в силу ст. ст. 11, 202, 509, 712 ЦК України між сторонами на підставі договору № 60 від 28.11.2005 виникли зобов'язальні відносини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Як встановлено судами, на виконання умов договору № 60 від 28.11.2005, позивач здійснив поставку відповідачу товару, що підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій видатковими накладними, в яких сторони погоджували вартість та кількість поставленого товару, та довіреностями, за якими відповідач (покупець) отримував у позивача (постачальника) товар. Натомість відповідач в порушення умов договору виконав свої зобов'язання лише частково, а саме не оплатив поставку товарів по видатковим накладним: № РН-0927.02 від 27.09.2007 на суму 0,10 грн.; № РН-0207.01 від 07.02.2008 на суму 87 360,00 грн.; № РН-0214.01 від 14.02.2008 на суму 70,00 грн. та № РН-0512.01 від 12.05.2008 на суму 49 280,00 грн., а всього на суму 136 710,10 грн.

Доказів на підтвердження протилежного, відповідач в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України як в суді першої, так і суді апеляційної інстанції не надав, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати основного боргу за договором № 60 від 28.11.2005 у заявленому до стягнення розмірі.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині розгляду позовних вимог про стягнення пені, враховуючи наступне.

Так, оцінюючи позовні вимоги позивача в частині стягнення пені, апеляційний господарський суд встановив, що умовами договору дійсно передбачена відповідальність відповідача за порушення строків оплати товару, а саме пунктом 8.2 договору встановлено, що у випадку прострочення оплати товару, відповідач повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару за кожний день прострочення, а також штраф у розмірі 0,01% від вартості несвоєчасно сплаченого товару.

Позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 21 371,88 грн., надавши суду розрахунок, який, на його думку, підтверджує обґрунтованість вказаної ним суми (а.с. 28).

З посиланням на норми матеріального права, які встановлюють правові наслідки для боржника у випадку неналежного виконання взятих на себе договірних зобов'язань (ст. ст. 549, 611 ЦК України), та погоджені сторонами умови договору про відповідальність у разі неналежного виконання договірних зобов'язань –п. 8.2 договору, та враховуючи встановлений факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем, суд апеляційної інстанції підтримав висновок місцевого господарського про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені в обумовленому договорі розмірі.

При цьому, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що оскільки відповідач не заявив у суді першої інстанції (до ухвалення рішення) клопотання про застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені по заборгованості за товар, поставлений по накладній № РН-0927.02 від 27.09.2007, стягнення відповідно до приписів ч. 3 ст. 267 ЦК України повинно здійснюватись без урахування пропущеного позивачем строку позовної давності у частині цієї вимоги.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції встановив, що розраховуючи період, за який стягується пеня, позивач не врахував приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приймаючи до уваги, що договором не встановлено, що нарахування пені припиняється лише тоді, коли відповідач виконав зобов'язання по сплаті заборгованості, судом апеляційної інстанції зроблено правильний висновок, що строк нарахування пені в даному випадку повинен обмежуватись вказаним у ч. 6 ст. 232 ГК України строком, тобто не більше 6 місяців по кожній накладній.

За таких обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що розмір пені, яка підлягає стягненню, підставно було зменшено судом апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, позивач, звертаючись з позовом, також просив суд стягнути суму курсової різниці відповідно до доданого ним розрахунку.

Розглянувши позовні вимоги в цій частині, судами зазначено наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 3, ст. 6 та ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (свобода договору).

Пунктом 4.2 договору сторони передбачили (погодили), що у випадку зміни курсу EURO більш ніж на 2% по відношенню до гривні на день продажу та оплати, чергова плата згідно з цим договором здійснюється у перерахунку по курсу національного банку України.

Зазначена умова включена до договору за погодженням обох сторін, тобто є вільним їх волевиявленням. Хоча ця умова не притаманна цьому виду договорів, однак вона не суперечить вимогам чинного законодавства, не визнана недійсною в судовому порядку, а відтак обов'язкова до виконання відповідачем.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів суду касаційної інстанції підтримує правову позицію судів попередніх судових інстанцій про наявність підстав для задоволення даної позовної вимоги, оскільки остання ґрунтується на принципі свободи договору та обов'язковості для сторін погоджених ними умов договірного зобов'язання.

При цьому, усі доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом апеляційної інстанції висновків.

Таким чином, застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ним обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваної постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Вин" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.04.2009 у справі № 33/123-08-5505 –без змін.

Головуючий суддя                                                           Н.М. ГУБЕНКО

Судді                                                                            Т.Л. БАРИЦЬКА

                                                                                          С.В. МИРОШНИЧЕНКО