Постанова

від 28.10.2013 по справі 813/3974/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2013 року Справа № 813/3974/13-а

Львівський окружний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого - судді Сидор Н.Т., суддів Потабенко В.А., Мричко Н.І.,

за участі секретаря судових засідань Цар Х.М.,

представника позивача заступника прокурора м. Львова - Бойко Н.І.,

представника позивачів та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів», Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський Маяк», Товариства з додатковою відповідальністю «Львівагромашпроект», Публічного акціонерного товариства «Галич-Авто», Публічного акціонерного товариства «Іскра» та третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Львівської громадської організації садівників городників-любителів міста Львова, ОСОБА_6,

представника відповідача Львівської міської ради Поліщук О.С.,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Стакар девелопмент» Галуги Я.І.,

представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства «Карлсберг Україна» не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові адміністративну справу за позовом заступника прокурора м. Львова до Львівської міської ради, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів», Товариство з додатковою відповідальністю «Львівський Маяк», Товариство з додатковою відповідальністю «Львівагромашпроект», Публічне акціонерне товариство «Галич-Авто», Публічне акціонерне товариство «Іскра», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Львівська громадська організація садівників городників-любителів міста Львова, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Карлсберг Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «Стакар девелопмент» про визнання нечинною та скасування ухвали Львівської міської ради від 27.12.2012 року №2029 «Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2013 році» та позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів», Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський Маяк», Публічного акціонерного товариства «Іскра», Товариства з додатковою відповідальністю «Львівагромашпроект», Публічного акціонерного товариства «Галич-Авто» до Львівської міської ради про визнання нечинною ухвали Львівської міської ради від 27.12.2012 року №2029 «Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2013 році» з моменту її прийняття,

в с т а н о в и в :

Заступник прокурора м. Львова звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської міської ради, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів», Товариство з додатковою відповідальністю «Львівський Маяк», Товариство з додатковою відповідальністю «Львівагромашпроект», Публічне акціонерне товариство «Галич-Авто», Публічне акціонерне товариство «Іскра», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Львівська громадська організація садівників городників-любителів міста Львова, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Карлсберг Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «Стакар девелопмент», про визнання нечинною та скасування ухвали Львівської міської ради від 27.12.2012 року №2029 «Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2013 році».

Позовні вимоги мотивовані тим, що п.1.1 оскаржуваної ухвали Львівської міської ради визначено, що платники орендної плати за землю та земельного податку здійснюють сплату орендної плати за землю та земельного податку у 2013 році на підставі діючої грошової оцінки земель м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради від 18.06.2009 року №2712 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Львова», з пільгою 60 відсотків від суми нарахованих платежів, що зараховуються до міського бюджету м. Львова. Вважають, що Львівська міська рада, приймаючи зазначену ухвалу, вийшла за межі наданих їй законом повноважень, оскільки встановлення пільги із сплати орендної плати за землю суперечить вимогам Податкового кодексу України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про місцеве самоврядування».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів», Товариство з додатковою відповідальністю «Львівський Маяк», Публічне акціонерне товариство «Іскра», Товариство з додатковою відповідальністю «Львівагромашпроект», Публічне акціонерне товариство «Галич-Авто» звернулися до суду з адміністративним позовом до Львівської міської ради про визнання нечинною ухвали Львівської міської ради від 27.12.2012 року №2029 «Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2013 році» з моменту її прийняття.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням бюджетного та податкового законодавства, а тому повинна бути скасована. Зокрема покликаються на п.п.4.1.9 п.4.1 ст.9 Податкового кодексу України (далі - ПК України), відповідно до якого зміни до будь яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. В той час як оскаржувана ухвала прийнята 27.12.2012 року, тобто за три дні до початку бюджетного періоду та поширюється на правовідносини сторін у 2013 році. Крім того, посилаються на те, що проект оскаржуваної ухвали не був оприлюднений, що позбавило позивачів законного права на ознайомлення з цим проектом, його аналізом та інших прав визначених ст. 6 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Представник позивача заступника прокурора м. Львова - Бойко Н.І. в судовому засіданні позовні вимоги заступника прокурора м. Львова та ТзОВ «Геос-Львів», ТзДВ «Львівський Маяк», ПАТ «Іскра», ТзДВ «Львівагромашпроект», ПАТ «Галич-Авто» підтримала в повному обсязі з підстав, наведених у позовних заявах. Просить позовні вимоги задовольнити.

Представник позивачів та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача по первісному позову ТзОВ «Геос-Львів», ТзДВ «Львівський Маяк», ТзДВ «Львівагромашпроект», ПАТ «Галич-Авто», ПАТ «Іскра», третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача по первісному позову Львівської громадської організації садівників городників-любителів міста Львова, ОСОБА_6 повністю підтримав їхні позовні вимоги та позовні вимоги заступника прокурора м. Львова з підстав, наведених у позовних заявах та письмових додаткових обґрунтуваннях позовних вимог. Просить позовні вимоги задовольнити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача по первісному позову Львівської громадської організації садівників городників-любителів міста Львова в судове засідання не з'явився, подав до суду письмові пояснення, згідно яких заперечує проти скасування оскаржуваної ухвали в частині наданих пільг. Щодо садівників та городників ставка земельного податку встановлена 0,03 % від нормативної грошової оцінки землі і з 2008 року не змінювалась. Не погоджуються з високою нормативною грошовою оцінкою землі в м. Львові, яка є найбільшою в порівнянні з іншими регіонами України. Оскаржувана ухвала скасувала попередню ухвалу Львівської міської ради, яка передбачала необхідність коригування нормативно грошової оцінки землі в м. Львові, що не було зроблено.

Представник відповідача Львівської міської ради Поліщук О.С. в судовому засіданні заперечила позовні вимоги заступника прокурора м. Львова та ТзОВ «Геос-Львів», ТзДВ «Львівський Маяк», ПАТ «Іскра», ТзДВ «Львівагромашпроект», ПАТ «Галич-Авто» з підстав, викладених у письмових запереченнях по суті позовних вимог. Вважають заявлені адміністративні позови безпідставними та необґрунтованими, посилаючись зокрема на те, що оскаржувана ухвала не порушує прав чи інтересів ТзОВ «Геос-Львів», ТзДВ «Львівський Маяк», ПАТ «Іскра», ТзДВ «Львівагромашпроект», ПАТ «Галич-Авто», оскільки вони не є суб'єктом відносин, на які поширюється така ухвала, так як вони не здійснюють сплати орендної плати за землю та земельного податку у 2013 року на підставі діючої грошової оцінки земель м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради від 18.06.2009 року №2712 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Львова», та не користуються пільгою 60 відсотків від суми нарахованих платежів, що зараховуються до міського бюджету м. Львова. Крім того, вважають, що Львівська міська рада діяла в межах норм чинного земельного та податкового законодавства, оскільки, встановивши пільгу 60 відсотків, було враховано, що річна орендна плата за землю встановлюється в розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що не суперечить ст. 288 ПК України. Посилання позивачів на порушення суб'єктом владних повноважень норм Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» вважає помилковим, оскільки оскаржувана ухвала не є нормативно-правовим актом, так як визначена в часі - обмежується 2013 роком і розповсюджується на визначене коло осіб, крім того, така ухвала прийнята на виконання та як похідна ухвали Львівської міської ради від 18.06.2009 року №2712. В задоволенні адміністративних позовів просить відмовити, покликаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача по первісному позову ТзОВ «Стакар девелопмент» Галуга Я.І. в судовому засіданні позовні вимоги заступника прокурора м. Львова та ТзОВ «Геос-Львів», ТзДВ «Львівський Маяк», ПАТ «Іскра», ТзДВ «Львівагромашпроект», ПАТ «Галич-Авто» заперечив в повному обсязі. Просить в задоволенні адміністративних позовів відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача по первісному позову ПАТ «Карлсберг Україна» в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив. За таких обставин суд на підставі ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ухвалив розглянути справу у його відсутності на підставі наявних у справі доказів, згідно ч. 6 ст. 71 КАС України.

Суд заслухав пояснення представників сторін та представників третіх осіб, з'ясував обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив письмові докази, якими такі підтверджуються, та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 27.12.2012 року Львівською міською радою на 9-й сесії 6-го скликання прийнято ухвалу №2029 «Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2013 році».

Відповідно до п.п.1.1 п.1 зазначеної ухвали встановлено, що платники орендної плати за землю та земельного податку здійснюють сплату орендної плати та земельного податку у 2013 році на підставі діючої грошової оцінки земель м. Львова, затвердженої ухвалою міської ради від 18.06.2009 року №2712 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Львова» (зі змінами), з пільгою у розмірі 60 відсотків від суми нарахованих платежів, що зараховуються до міського бюджету м. Львова.

Згідно п.п.1.2 п.1 зазначеної ухвали встановлено, що пільга, зазначена у підпункті 1.1 цієї ухвали щодо орендної плати за землю, розповсюджується на орендарів (фізичних та юридичних осіб), що уклали нові договори оренди землі чи внесли зміни до існуючих договорів оренди землі через укладення додаткових угод (договорів), змін до договорів оренди землі, договорів про відшкодування втрат за фактичне землекористування та здійснюють сплату орендної плати за землю з врахуванням нормативної грошової оцінки земель м. Львова, затвердженої ухвалою міської ради від 18.06.2009 року №2712 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Львова» (зі змінами).

Пунктом 4 ухвали Львівської міської ради №2029 від 27.12.2012 року «Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2013 році» скасовано ухвалу Львівської міської ради від 31.03.2011 року №369 «Про деякі питання нарахування та сплати за землекористування у зв'язку із веденням в дію у 2011 році грошової оцінки земель м. Львова.

Згідно ст.206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до Закону.

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори (ст. 8 ПК України).

До загальнодержавних податків належить серед інших плата за землю (п.п.9.1.10 п.8.1 ст. 9 ПК України).

Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п.286.1 ст.286 ПК України).

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п.288.1 ст.288 ПК України). Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до п.7.2 ст.7 ПК України під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.

Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає положення, визначені в пунктах 7.1, 7.2 статті 7 цього Кодексу щодо загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 284.1 ст.284 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховується до відповідних місцевих бюджетів.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.69 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належить плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.

Міжбюджетний трансфер - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (п.9.3 ст.9 ПК України).

Отже, пільги платникам податків можуть встановлюватися та скасовуватися Верховною Радою України у законах з питань оподаткування та Верховною Радою автономної Республіки Крим і відповідними радами - в частині сум податків, які надходять до їх бюджетів.

Приписами ст.103 БК України передбачено, що надання державою податкових пільг, які зменшують доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, має супроводжуватися наданням додаткової дотації з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію відповідних втрат доходів місцевих бюджетів.

Відповідно до положень ст.69 БК України, доходи загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, спрямовуються на покриття витрат по реалізації повноважень органів місцевого самоврядування, визначених в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» як власні повноваження цих органів.

Як вже було відзначено вище, до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, тобто спрямовуються на реалізацію власних повноважень органів місцевого самоврядування, належать місцеві податки і збори. Однак, до доходів цих місцевих бюджетів зараховується також встановлена законом частка загальнодержавних податків і зборів.

Тому тільки якщо держава в особі Верховної Ради України вирішила встановити податкові пільги по цих загальнодержавних податках і зборах, частка яких відповідно до закону зараховується в дохідну частину загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, держава зобов'язана буде надати додаткову дотацію із свого бюджету відповідним місцевим бюджетам на компенсацію відповідних втрат останніх.

Як вбачається із додатку №7 до Закону України «Про Державний Бюджет України на 2013 рік», була надана додаткова дотація з Державного бюджету України місцеву бюджету м. Львова на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів внаслідок наданих державою податкових пільг зі сплати земельного податку лише суб'єктам космічної діяльності, літакобудування, суднобудування та кінематографії в сумі 98 тис. грн.

Встановивши додаткове джерело надходження коштів до місцевих бюджетів, Верховна Рада України не наділяла органи місцевого самоврядування повноваженнями надавати пільги по податку з плати за землю. Ці кошти не віднесено до міжбюджетних трансферів, до механізму вирівнювання бюджету, а тому на них не поширюються місцеві програми, які б передбачали звільнення платників податку з плати за землю від сплати загальнодержавних податків.

Встановивши пільги з орендної плати за землю та земельного податку, орган місцевого самоврядування порушив норми прямої дії Конституції України та законів України, перевищивши свої повноваження. Кошти в рахунок сплати орендної плати за землю та земельного податку мали зараховуватись до місцевого бюджету та в разі відсутності у них потреби, орган місцевого самоврядування, розпорядник цього бюджету, повинен був їх скерувати до державного бюджету.

Таким чином, віднесення податку з плати за землю до джерел поповнення місцевого бюджету не породжує в його розпорядника права на встановлення пільг зі сплати такого податку, тому що такий податок є загальнодержавним. А отже, оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень з цього предмету відноситься до такого, що прийняте з перевищенням владних повноважень.

Крім того, суд звертає увагу на те, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (п.п.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України). Це положення Кодексу спрямоване на реалізацію одного із основних принципів системи оподаткування держави - принципу стабільності, який полягає у забезпеченні незмінності податків і зборів, їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.

Натомість, ухвала Львівської міської ради №2029 «Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2013 році» була прийнята 27.12.2012 року, тобто за чотири дні до початку бюджетного періоду.

Поряд з цим, суд зазначає, що згідно п.288.4 ст.288 ПК України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюється у договорі оренди між орендодавцем (власником) та орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, однак п.288.5 ст.288 ПК України встановлено граничні рівні річної суми платежу з орендної плати.

Орендні відносини в Україні регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», статтею 1 цього Закону визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України), ст.21 Закону України «Про оренду землі».

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (ст.30 Закону України «Про оренду землі»).

При цьому, ст.654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Таким чином, природа орендних правовідносин щодо земель державної та комунальної форм власності в рамках діючого законодавства України є договірною та надає сторонам обумовлювати істотні умови договору (окремо щодо кожного договору), зокрема ціну, хоча із врахуванням її мінімально та максимально допустимих значень.

В матеріалах справи містяться договори оренди землі, укладені між орендодавцем Львівською міською радою на наступними орендарями:

- Відкритим акціонерним товариством «Маяк», договір оренди землі від 07.04.2006 року, предмет оренди земельна ділянка в м. Львові на вул. Промисловій, 27 (а.с.27-28);

- Відкритим акціонерним товариством «Галич-Авто», договір оренди землі від 05.04.2007 року, предмет оренди земельна ділянка в м. Львові на вул. Зеленій, 407 (а.с.29-32);

- Товариством з додатковою відповідальністю «Львівагромашпроект», договір оренди землі від 01.10.2012 року, предмет оренди земельна ділянка в м. Львові на вул. Є.Олесницького, 28 (а.с.33-34);

- Товариством з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів», договір оренди землі від 31.12.2003 року, предмет оренди земельна ділянка в м. Львові, вул. Городницька, 54 (а.с.35-38).

Пунктом 36 зазначених договорів оренди землі передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.

Поряд з цим, в матеріалах справи містяться акт на право користування землею, який виданий виконавчим комітетом Пустомитівської районної Ради депутатів трудящих на право користування землею Львівському електроламповому заводу (а.с.119) та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою в м. Львові, вул. Городоцька, 205, виданому Відкритому акціонерному товариству «Львівагромашпроект» від 20.07.2000 року (а.с.120-121).

Крім того, в матеріалах справи містяться договори оренди землі, укладені між орендодавцем Львівською міською радою на наступними орендарями:

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Стакар Девелопмент», договір оренди землі від 07.06.2013 року, предмет оренди земельна ділянка в м. Львові, вул. Старознесенська, 24-26 (а.с.165);

- Публічним акціонерним товариством «Карлсберг Україна», договори оренди землі від 19.08.2013 року, предмет оренди земельна ділянка в м. Львові на вул. Клепарівській, 18 (а.с.207-210, 213-216, 219-222, 225-228, 231-234).

Зазначене свідчить, що вказані юридичні особи є суб'єктами земельних відносин, які виникли з приводу користування земельними ділянками державної та комунальної власності та у свою чергу є платниками загальнодержавного податку з плати за землю, а саме земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує і наступне.

Предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги про визнання незаконною та нечинною ухвали Львівської міської ради від 27.12.2012 року №2029 «Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2013 році», як рішення суб'єкта владних повноважень.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у ч.3 ст.2 КАС України.

Частиною 3 ст.2 КАС України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим ч.3 ст.2 КАС України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого ст.9 КАС України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з висновком ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18 липня 2006 року) кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, суд, звертає увагу на наступне.

Основними вимогами до рішення суб'єкта владних повноважень в спірних правовідносинах є законність такого рішення (тобто правильне застосування норм матеріального права) та дотримання при його прийнятті вимог процесуальних норм (тобто норм, які встановлюють процедуру прийняття даного рішення).

Відповідно до вимог чинного законодавства України рішення суб'єкта владних повноважень повинно відповідати як вимогам законності (правильне застосування норм матеріального права), так і бути прийнятим у точній відповідності до встановленої законом процедури (дотримання процесуальних норм).

Дотримання процедури при прийнятті суб'єктом владних повноважень оскаржуваного рішення перевіряється адміністративним судом з огляду на дотримання ним вимог ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Статтею 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що система місцевого самоврядування включає:

- територіальну громаду;

- сільську, селищну, міську раду;

- сільського, селищного, міського голову;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

- органи самоорганізації населення.

Види актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно з ч.6 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» громадяни, суб'єкти господарювання, їх об'єднання та наукові установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб'єктів господарювання, мають право:

подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду;

у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці проектів регуляторних актів;

подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю;

бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів;

самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проектів регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності зауваження та пропозиції регуляторним органам або органам, які відповідно до цього Закону на підставі аналізу звітів про відстеження результативності регуляторних актів приймають рішення про необхідність їх перегляду;

одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, подані у встановленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної діяльності.

Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Аналогічні положення викладені в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.06.2010 р. № 781/11/13-10, де визначено, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

З'ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта.

Згідно з положеннями пункту 21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 року № 2, судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

Покликання представника відповідача на той факт, що оскаржувана ухвала не порушує прав та інтересів позивачів ТзОВ «Геос-Львів», ТзДВ «Львівський Маяк», ПАТ «Іскра», ТзДВ «Львівагромашпроект», ПАТ «Галич-Авто», оскільки регулює питання надання пільги платникам орендної плати та земельного податку, які здійснюють сплату орендної плати та земельного податку у 2013 році на підставі діючої грошової оцінки земель м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради від 18.06.2009 року №2712 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Львова» спростовується наступним.

Як було зазначено вище, п. 4 ухвали Львівської міської ради №2029 від 27.12.2012 року «Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2013 році» скасовано ухвалу Львівської міської ради від 31.03.2011 року №369 «Про деякі питання нарахування та сплати за землекористування у зв'язку із веденням в дію у 2011 році грошової оцінки земель м. Львова.

Відповідно до п.1 ухвали Львівської міської ради від 31.03.2011 року №369 «Про деякі питання нарахування та сплати за землекористування у зв'язку із веденням в дію у 2011 році грошової оцінки земель м. Львова» передбачено Управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування:

1.1. Організувати виконання робіт з коригування базової вартості 1 кв. м. земель м. Львова та всіх локальних факторів, що випливають на ціну грошової оцінки земель м. Львова, із внесенням відповідних змін до технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста, отримання висновків та погоджень, а також проведення її державної землевпорядної експертизи та громадського обговорення;

1.2. Після завершення робіт з коригування нормативної грошової оцінки земель м. Львова представити матеріали для розгляду на пленарному засідання міської ради.

Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативно грошова оцінки земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок (п.289.1 ст.289 ПК України).

Згідно п.2.1 ухвали Львівської міської ради від 18.06.2009 року №2712 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Львова» середня (базова) вартість 1 кв. м. земель м. Львова з урахуванням регіональних факторів становить 470,29 грн.

Зважаючи на те, що така нормативно грошова оцінка земель м. Львова згідно ухвали Львівської міської ради від 31.03.2011 року №369 «Про деякі питання нарахування та сплати за землекористування у зв'язку із веденням в дію у 2011 році грошової оцінки земель м. Львова» повинна була бути відкоригована з врахуванням всіх локальних факторів, які впливають на її ціну тощо, чого зроблено не було, натомість скасовано таку ухвалу прийняттям оскаржуваної ухвали.

Наведеним підтверджується порушення прав та інтересів юридичних осіб - позивачів, які є платниками загальнодержавного податку з плати за землю, на визначення розміру якого використовується нормативно грошова оцінка земель м. Львова.

Покликання представника відповідача на те, що оскаржувана ухвала не є регуляторним актом, так як прийнята на виконання та як похідна ухвали Львівської міської ради від 18.06.2009 року №2712 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Львова, і як результат норми Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в тому числі, що передбачають визначену даним Законом процедуру прийняття регуляторного акту, на прийняття оскаржуваної ухвали не поширювалися, не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи.

В розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» оскаржувана ухвала є регуляторним актом, так як прийнята уповноваженим органом суб'єкта владних повноважень, змінює норми права, скасовує інший правовий акт, поширюється на невизначене коло осіб (платників податку з плати за землю, а таке коло платників не є конкретно визначеним, так як лише визначає коло суб'єктів, на які поширюється дія такої ухвали, однак жодним чином не персоніфікує таких суб'єктів), та спрямована на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторним органом та іншими суб'єктами господарювання (платники плати за землю самостійно обчислюють їхню плату, однак саме оскаржувана ухвала встановлює пільгу, яка змінює цей розмір, який враховується платниками плати за землю при обчисленні розміру такої плати), крім того, така ухвала прийнята для неодноразового застосування впродовж 2013 року.

А отже, згідно ст. 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу, проект регуляторного акта не був оприлюднений.

В судовому засіданні встановлено, що суб'єктом владних повноважень була порушена процедура прийняття оскаржуваної ухвали, зокрема, проект ухвали не був оприлюднений, що унеможливило фізичних та юридичних осіб подати свої зауваження і пропозиції тощо.

Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно із рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 за конституційним подання Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частини першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в якому зазначено, що «органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними та фізичними особами (стаття 74 Закону).

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Щодо способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Спеціальною правовою нормою, яка встановлює особливості провадження в адміністративних справах щодо оскарження нормативно-правових актів, в тому числі і обрання способів захисту порушеного права, є ст.171 КАС України.

Відповідно до ч.8 ст.171 КАС України, суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили (ч.11 ст.171 КАС України).

Слід зауважити, що ухвалюючи рішення про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, поряд з цим, суд визнає його з цих підстав і нечинним. Зазначена позиція висвітлена в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі».

При цьому, одночасне застосування обох способів захисту порушеного права як визнання спірного акту нечинним та скасування такого акту є помилковим.

Крім того, визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням.

Тому правильним способом захисту порушених прав та інтересів позивачів є визнання нормативно-правового акту незаконним та з тих же підстав і нечинним.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачами доведена наявність підстав до визнання незаконною та нечинною ухвали Львівської міської ради від 27.12.2012 року №2029 «Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2013 році», так як судом встановлено, що суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваної ухвали були грубо порушенні норми матеріального права, так і процедура прийняття самої оскаржуваної ухвали, а тому позовні вимоги заступника прокурора м. Львова та ТзОВ «Геос-Львів», ТзДВ «Львівський Маяк», ПАТ «Іскра», ТзДВ «Львівагромашпроект», ПАТ «Галич-Авто» слід задовольнити повністю.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Позивачем ТзОВ «Геос-Львів» при поданні до суду позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 35 грн, доказів понесення іншими позивачами судових витрат суду не надано. Таким чином, судові витрати у сумі 35 грн підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача ТзОВ «Геос-Львів».

Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 87, 94, 128, 158-163, 167, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов заступника прокурора м. Львова та адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів», Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський Маяк», Публічного акціонерного товариства «Іскра», Товариства з додатковою відповідальністю «Львівагромашпроект», Публічного акціонерного товариства «Галич-Авто» задовольнити повністю.

Визнати незаконною та нечинною ухвалу Львівської міської ради від 27.12.2012 року №2029 «Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2013 році».

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів» (ЄДРПОУ 30539281), юридична адреса: 79034, м. Львів, вул. Угорська,14, фактична адреса: 79044, м. Львів, вул. Природна,5 судові витрати у розмірі 35 (тридцять п'ять) грн.

Судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.

У відповідності до ч. 11 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано 04.11.2013 року.

Головуючий суддя Сидор Н.Т.

Суддя Потабенко В.А.

Суддя Мричко Н.І.