Ухвала

від 24.02.2015 по справі 813/3974/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2015 року Справа № 876/682/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Гудима Л.Я., Ільчишин Н.В.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

прокурора Шимін Н.М.,

представника відповідача Ковальчук Х.Я.,

представників третіх осіб Морочинського А.М., Зошій Ю.Й.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської міської ради на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом заступника прокурора м. Львова до Львівської міської ради, треті особи на стороні позивача, які заявлять самостійні вимоги на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю ,,Геос-Львів", товариство з додатковою відповідальністю ,,Львівський Маяк", товариство з додатковою відповідальністю ,,Львівагромашпроект", публічне акціонерне товариство ,,Галич-Авто", публічне акціонерне товариство ,,Іскра", третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Львівська громадська організація садівників городників-любителів міста Львова, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору - публічне акціонерне товариство ,,Карлсберг Україна", товариство з обмеженою відповідальністю ,,Стакар девелопмент", про визнання нечинною та скасування ухвали Львівської міської ради від 27.12.2012 року №2029 ,,Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2013 році" та позовом товариства з обмеженою відповідальністю ,,Геос-Львів", товариства з додатковою відповідальністю ,,Львівський Маяк", публічного акціонерного товариства ,,Іскра", товариства з додатковою відповідальністю ,,Львівагромашпроект", публічного акціонерного товариства ,,Галич-Авто" до Львівської міської ради про визнання нечинною ухвали Львівської міської ради від 27.12.2012 року №2029 ,,Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2013 році" з моменту її прийняття,-

В С Т А Н О В И В :

23 травня 2014 року заступник прокурора м. Львова звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати нечинною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 27.12.2012 року №2029 ,,Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2013 році".

Позовні вимоги мотивовані тим, що Львівська міська рада, приймаючи зазначену ухвалу, вийшла за межі наданих їй законом повноважень, оскільки встановлення пільги із сплати орендної плати за землю суперечить вимогам Податкового кодексу України, Закону України ,,Про оренду землі", Закону України ,,Про місцеве самоврядування".

01 липня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю ,,Геос-Львів", товариство з додатковою відповідальністю ,,Львівський Маяк", публічне акціонерне товариство ,,Іскра", товариство з додатковою відповідальністю ,,Львівагромашпроект", публічне акціонерне товариство ,,Галич-Авто" також подали до суду адміністративний позов про визнання нечинною ухвали Львівської міської ради від 27.12.2012 року №2029 ,,Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2013 році" з моменту її прийняття.

На обґрунтування своїх позовних вимог зазначили, що оскаржена ухвала прийнята з порушенням бюджетного та податкового законодавства,зокрема п.п.4.1.9 п.4.1 ст.9 Податкового кодексу України, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. В той час оскаржена ухвала прийнята 27.12.2012 року, тобто за три дні до початку бюджетного періоду та поширюється на правовідносини сторін у 2013 році. Крім того, проект оскарженої ухвали не був оприлюднений, що позбавило позивачів законного права на ознайомлення з цим проектом, його аналізом та інших прав визначених ст. 6 Закону України ,,Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Постановою від 28 жовтня 2013 року Львівський окружний адміністративний суд позови задовольнив повністю та постановив визнати незаконною та нечинною ухвалу Львівської міської ради від 27.12.2012 року №2029 ,,Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2013 році".

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Львівська міська рада подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова винесена з порушенням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції, визнавши незаконною та нечинною ухвалу Львівської міської ради, вийшов за межі позовних вимог, оскільки визнання нормативного акта нечинним, незаконним та скасування акта є різними способами захисту.

Крім того, суд не дослідив яка саме перевірка проведена прокуратурою, суду не надано і не досліджено матеріали такої перевірки, які стали підставою подання позову. Також суд не взяв до уваги посилання прокуратури на підставу представництва в суді інтересів держави та порушень або загроз порушень інтересів держави, не підтверджено які саме порушення інтересів держави здійснені з прийняттям Львівською міською радою оскаржуваної ухвали.

Юридичними особами ТзОВ ,,Геос-Львів", ТзДВ ,,Львівський Маяк", Львівська громадська організація садівників городників-любителів міста Львова, ТзДВ ,,Львівагромашпроект", ПАТ ,,Галич-Авто", ПАТ ,,Іскра" не внесені зміни до договорів оренди земельних ділянок, якими вони користуються згідно діючої грошової оцінки земель у м. Львові, затвердженої ухвалою Львівської міської ради від 18.06.2009 року № 2712, а також не подано підтвердження сплати земельного податку на підставі нової нормативної грошової оцінки. Тому оскаржена ухвала не порушує їх прав чи інтересів.

Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено факту застосування до позивачів оскаржуваного нормативно-правового акта. Тому позивачі не є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта, оскільки згідно вищенаведеного та долучених до позовної заяви матеріалів позивачі не здійснюють сплати орендної плати за землю та земельного податку у 2013 році на підставі діючої грошової оцінки земель м. Львова, затвердженої ухвалою міської ради від 18.06.2009 № 2712 ,,Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Львова" (зі змінами), та не користуються пільгою у розмірі 60 відсотків від суми нарахованих платежів, що зараховуються до міського бюджету м. Львова.

Оскаржена ухвала Львівської міської ради не встановлює, змінює чи скасовує норми права, не встановлює загальнообов'язкових прав та обов'язків для невизначеного кола суб'єктів, а визначає пільгу для платників орендної плати чи земельного податку у розмірі 60 % для користувачів земельних ділянок і застосовується лише протягом 2013 року. Також зазначена ухвала не є регуляторним актом, оскільки регуляторний акт - прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.

З огляду на викладене, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник міської ради в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Прокурор та представники третіх осіб заперечили вимоги апеляційної скарги та просять залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що 27.12.2012 року Львівська міська рада на 9-й сесії 6-го скликання прийняла ухвалу за №2029 ,,Про нарахування та сплату орендної плати за землю і земельного податку до міського бюджету м. Львова у 2013 році".

Підпунктом 1.1 пункту 1 зазначеної ухвали встановлено, що платники орендної плати за землю та земельного податку здійснюють сплату орендної плати та земельного податку у 2013 році на підставі діючої грошової оцінки земель м. Львова, затвердженої ухвалою міської ради від 18.06.2009 року №2712 ,,Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Львова" (зі змінами), з пільгою у розмірі 60 відсотків від суми нарахованих платежів, що зараховуються до міського бюджету м. Львова.

Підпунктом 1.2 пункту 1 зазначеної ухвали встановлено, що пільга, зазначена у підпункті 1.1 цієї ухвали щодо орендної плати за землю, розповсюджується на орендарів (фізичних та юридичних осіб), що уклали нові договори оренди землі чи внесли зміни до існуючих договорів оренди землі через укладення додаткових угод (договорів), змін до договорів оренди землі, договорів про відшкодування втрат за фактичне землекористування та здійснюють сплату орендної плати за землю з врахуванням нормативної грошової оцінки земель м. Львова, затвердженої ухвалою міської ради від 18.06.2009 року №2712 ,,Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Львова" (зі змінами).

Пунктом 4 ухвали №2029 від 27.12.2012 року скасовано ухвалу Львівської міської ради від 31.03.2011 року №369 ,,Про деякі питання нарахування та сплати за землекористування у зв'язку із веденням в дію у 2011 році грошової оцінки земель м. Львова".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Також, на думку суду, встановивши пільги з орендної плати за землю та земельного податку, орган місцевого самоврядування порушив норми прямої дії Конституції України, законів України та перевищив свої повноваження.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними.

Так, частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України ,,Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до приписів ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до Закону.

Згідно з підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу (ПК) України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкове законодавство України ґрунтується,зокрема, на принципі стабільності, згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Статтею 9 ПК України визначено, що плата за землю належить до загальнодержавних податків (підпункт 9.1.10 пункту 9.1).

Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (пункт 9.3).

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а згідно з підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пункт 271.2 статті 271 ПК України).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПК України).

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом(підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України).

Згідно ч.3 ст.27 Бюджетного кодексу України Закони України, які впливають на формування доходної чи видаткової частини бюджетів, повинні бути офіційно оприлюднені до 15 серпня року, що передує плановому. В іншому разі норми відповідних законів, що впливають на формування доходної та/або видаткової частини бюджетів, застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, наступного за плановим.

Статтею 4 цього Кодексу встановлено, що нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є, зокрема, рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. При здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.

На підставі викладеного апеляційний суд вважає, що оскільки грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, який вноситься до держбюджету та формує його дохідну частину, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо протиправності оскарженої ухвали Львівської міської ради, яка введена в дію в кінці бюджетного року, тобто пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду.

Крім того, пунктом 284.1 статті 284 ПК України передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Суд першої інстанції також належним чином проаналізував наведені приписи ПК України, а також статей 69,103 Бюджетного кодексу України, суд першої інстанції вірно зазначив, що встановивши додаткове джерело надходження коштів до місцевих бюджетів, Верховна Рада України не наділяла органи місцевого самоврядування повноваженнями надавати пільги по податку з плати за землю. Ці кошти не віднесено до міжбюджетних трансферів, до механізму вирівнювання бюджету, а тому на них не поширюються місцеві програми, які б передбачали звільнення платників податку з плати за землю від сплати загальнодержавних податків.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо перевищення Львівською міською радою своїх повноважень в частині встановлення пільг із плати за землю оскільки кошти в рахунок сплати орендної плати за землю та земельного податку мали зараховуватись до місцевого бюджету та в разі відсутності у них потреби, орган місцевого самоврядування, розпорядник цього бюджету, повинен був їх скерувати до державного бюджету.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів визнає безпідставними, оскільки прокурор в силу ст.20 Закону України ,,Про прокуратуру", ч.2 ст. 60 КАС України прокурор мав право на звернення до суду з даним позовом, оскільки внаслідок прийняття оскарженої ухвали були порушені права держави внаслідок зменшення надходжень до державного бюджету.

Суд першої інстанції також дослідив доводи відповідача в частині відсутності порушень прав третіх осіб та вірно встановив, що оскаржена ухвала стосується прав та інтересів третіх осіб, які заявили самостійні вимоги щодо предмету спору, оскільки вказані юридичні особи є суб'єктами земельних відносин, які виникли з приводу користування земельними ділянками державної та комунальної власності та у свою чергу є платниками загальнодержавного податку з плати за землю, а саме земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що визнання нормативного акта нечинним, незаконним та скасування акта є різними способами захисту.

Однак, суд першої інстанції визнав оскаржену ухвалу незаконною та нечинною, не скасовуючи її. Тому апеляційний суд не вбачає порушень способу захисту прав та інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

З огляду на викладене, апеляційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова окружного адміністративного суду - залишенню без змін.

В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року у справі № 813/3974/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Ухвала в повному обсязі складена 11 березня 2015 року.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

Н.В. Ільчишин