Ухвала

від 02.12.2013 по справі 2а-15271/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2013 р. м. Київ К/800/32327/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Вєста Україна» на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва 07.02.2013 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 у справі № 2а-15271/12/2670 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Вєста Україна» доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Веста Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №000362205, №000372205 від 20.06.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва 07.02.2013, залишеною без змін, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач заперечень на касаційну скаргу та клопотання про розгляд справи за його участю до суду не направив.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Вєста Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні і сплаті податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, при взаємовідносинах з його контрагентами за період з 01.01.2009 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт № 298/22-507/35322154 від 31.05.12;

- перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства України, а саме: п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.36., 14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.138.10.2, п.138.10 ст.138, пп.139.1.1, 139.1.9, 139.1.12 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 836 362,11 грн.; пп. 7.2.3, 7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.2 ст.201 Податкового кодексу України, пп.4.6.8 Порядку складання та подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 № 41, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 741 811,05 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 000362205 від 20.06.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 994 129 грн. (в тому числі, основного платежу у розмірі 836 362 грн. та 157 767 грн. - штрафних (фінансових) санкцій) та податкове повідомлення-рішення № 000372205 від 20.06.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 896 488 грн. (в тому числі, основного платежу у розмірі 741 811 грн. та 154 677 грн. - штрафних (фінансових) санкцій);

- за результатами адміністративного оскарження скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що відповідачем на підставі належних доказів доведено порушення позивачем податкового законодавства з огляду на встановлений факт нікчемності договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, а тому бухгалтерські та податкові документи, складені цими контрагентами, не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, що підтверджують правомірність формування позивачем валових витрат та віднесення сум ПДВ до його податкового кредиту.

Однак, суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позиція податкового органу полягає у тому, що договори, укладені між позивачем та його контрагентами, відповідно до пп. 1, 2 ст.215, пп. 1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України, є нікчемними, і, в силу ст.216 Цивільного кодексу України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, тому бухгалтерські та податкові документи, складені такими контрагентами стосовно взаємовідносин з ТОВ «Вєста Україна», не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, що підтверджують правомірність формування валових витрат та віднесення сум ПДВ до податкового кредиту ТОВ «Вєста Україна».

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до ч.2 ст.228 ЦК України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права та передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Зокрема, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин у відповідності до ч.3 ст.228 ЦК України може бути визнаний недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, в них відсутні будь-які докази того, що договори, які були укладені між позивачем та наведеними контрагентами, визнані судом недійсними.

За таких обставин, посадові особи відповідача при складанні акту перевірки вийшли за межі своїх повноважень і самостійно, поза судової процедури, визнали нікчемними договори, укладені між позивачем та його контрагентами.

Крім того, висновок судів попередніх інстанцій про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства ґрунтується на обставинах, встановлених в ході розслідування слідчим відділенням податкової міліції ДПІ у Голосіївському районі міста Києва кримінальної справи № 71-00234, порушеної Генеральною прокуратурою України 26.05.2011 за фактом вчинення невстановленими слідством особами злочину, передбаченого ч.2 ст. 205 КК України при створенні та придбанні з метою прикриття незаконної діяльності ТОВ «Фаворит Економікс». Окрім того, суди посилаються на копії протоколів допиту посадових осіб контрагентів позивача: від 28.09.2011 гр. ОСОБА_4 щодо діяльності ТОВ «Центр Інтег», від 04.10.2011 гр. ОСОБА_5 щодо діяльності ТОВ «Мтс Імпекс Гмбх», від 11.11.2011 гр. ОСОБА_6 щодо діяльності ТОВ «Софітрейд», від 11.09.2011 гр. ОСОБА_7 щодо діяльності ТОВ «Ітс Груп Лтд».

Судова колегія зазначає, що у відповідності до положень ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Колегія суддів також зазначає, що обставини щодо діяння фізичних осіб, встановлені під час досудового слідства по кримінальній справі відносно невстановлених фізичних осіб, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені під час досудового слідства по кримінальній справі, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. Фактичні дані, на підставі яких адміністративний суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, встановлюються цим судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів, отриманих у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом частин 4, 5 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Однак, з судових рішень попередніх інстанцій не вбачається здійснення відповідних процесуальних дій щодо витребування додаткових доказів для встановлення всіх обставин справи, а саме, щодо встановлення факту здійснення господарських операцій з іншими контрагентами позивача, по взаємовідносинах з якими первинні документи в матеріалах справи відсутні.

Судова колегія також вважає за потрібне зазначити, що наявний у платника податку неналежним чином оформлений (підписаний невідомою особою) первинний документ не може бути підставою для віднесення сплачених сум до валових витрат або нарахування податкового кредиту лише за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність здійснених господарських операцій. При цьому, звертається увага на те, що лише факт підписання первинного документу (зокрема, податкової накладної) невстановленою особою сам по собі не може бути єдиною підставою для зменшення розміру валових витрат та податкового кредиту платника податку, а виключно в сукупності з дослідженими обставинами та встановленими фактами, що ставлять під сумнів реальність відповідної господарської операції.

Таким чином, складений з певними дефектами первинний документ (у тому числі, підписаний невстановленою особою від імені суб'єкта господарювання) не може використовуватися для підтвердження права на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат, але за умови, якщо буде встановлена відсутність факту здійснення господарської операції. В іншому разі можливість формування платником податку податкового кредиту та/або віднесення відповідних сум до валових витрат за допомогою отриманих навіть від фіктивної особи-контрагента не виключається, якщо буде підтверджений факт придбання товарів (послуг) у такого суб'єкта господарювання. При цьому, контрагенти можуть бути не причетні до незаконної діяльності організаторів фіктивного суб'єкта господарювання. Однак, у разі застосування формального підходу до визначення достовірності первинних документів інтересам добросовісної особи може бути заподіяна шкода, причому без будь-якої вини з її боку. Виняток становить обставина, за якої контролюючим органом буде доведено обізнаність платника податку із протиправним характером діяльності його контрагента.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що судам попередніх інстанцій необхідно врахувати вищевикладене та дослідити обставини реальності здійснення спірних господарських операцій позивача, на підставі яких ним, як платником податку, були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З огляду на викладене, для реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, судам слід з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

Враховуючи вищенаведені положення податкового законодавства, суд касаційної інстанції наголошує на тому, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що, враховуючи ту обставину, що перевірка позивача була призначена на виконання постанови слідчого ОВС СУ ДПС у м. Києві від 04.05.2012, судами попередніх інстанцій не перевірено, чи прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідачем з дотриманням вимог п.86.9 ст.86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент їх прийняття).

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст.227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєста Україна» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва 07.02.2013 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний