Ухвала

від 03.04.2014 по справі 2а-15271/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-15271/12/2670 ( у 5-ти томах) Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Костюк Л.О., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Костюченка М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014 року за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєста Україна» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, до ДПІ у Оболонському районі міста Києва зі службовою запискою ГВ ПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва №303/07-05 від 11.05.2012 надійшла постанова про призначення позапланової документальної перевірки від 04.05.2012.

31 травня 2012 року, на підставі наказу №525 від 10.05.2012 та направлення від 11.05.2012 №605/22-520, ДПІ у Оболонському районі м. Києва проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Вєста Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні і сплаті податку на прибуток підприємства та податку додану вартість, при взаємовідносинах з ТОВ «Центр Інтег», ТОВ «Клієнт», ТОВ «Індекс Сістемс», ТОВ «Нодексепт», ТОВ «Софітрейд», ТОВ «БКС Імпекс Гмбх», ТОВ «Тракаспромоімпекс», ТОВ «Баланжер Опт», ТОВ «Вєста Рітеіл Компані», ТОВ «Мєгаторексім», ТОВ «Вінеента», ТОВ «Перформенс Груп», ТОВ «Вертхаус». ТОВ «Тк Мерком», ТОВ «Танафлекс», ТОВ «Фірма Енергосервіс Лтд»», ТОВ «Лігуріан Тайм», ТОВ «Мтс Ішернешнл АГ», ТОВ «Унітехнозбут», ТОВ «Мд Груп АГ», ТОВ «Інтерпромтрейд», ТОВ «Опена», ПП «Трейд Груп Сервіс», ТОВ «Кренбер Буд», ТОВ «Вінсент-А», ТОВ «Кренбер Груп», ТОВ «Світопрог Лтд», ТОВ «Вальтер Торг», ТОВ «Прогсервіс Аг», ТОВ «Прогсервіс Аг», ПП «Юніверстрейд», ТОВ «Алекс-А ЛТД», ТОВ «Наумоввал Тек» за період з 01.01.2009 по 31.12.2011, за результатами якої, відповідачем складено Акт №298/22-507/35322154.

В результаті проведеної перевірки встановлено допущені позивачем порушення вимог, а саме: пункту 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994, пп.14.1.36., пп.14.1.27. п.14.1 ст.14. пп. 138.10.2. п. 138.10 ст.138, пп. 139.1.1., пп. 139.1.9. пп. 139.1.12 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 836362 грн 11 коп., в т.ч. за 1 квартал 2010 pоку - у сумі 21910 грн, за 2 квартал 2010 р. - у сумі 165185 грн 17 коп., за 3 квартал 2010 року - у сумі 250677,07 грн., за 4 квартал 2010 р. - у сумі 193293,47 грн., за 1 квартал 2011 р. - у сумі 124970,80 грн., за 2 квартал 2011 p. - у сумі 26600,95 грн., за 3 квартал 2011 p. - у сумі 53724,65 грн.; підпункту 7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6 ст.198, п. 201.2 ст.201 Податкового кодексу України, пп.4.6.8 Порядку складання та подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого Наказом ДПА України від 25.01.2011 року №41, в результаті чого встановлено заниження ПДВ на загальну суму 741811,05 грн., в т.ч. за травень 2009 року - в сумі 67134,06 грн., березень 2010 року - в сумі 17528,00 грн., квітень 2010 року - в сумі 33621,92 грн., травень 2010 року - в сумі 37711,20 грн., червень 2010 року - в сумі 60814,80 грн., липень 2010 року - в сумі 643314,70 грн., серпень 2010 року - в сумі 67098,60 грн., жовтень 2010 року - в сумі 15734,70 грн., листопад 2010 року - в сумі 65900,00 грн., грудень 2010 року - в сумі 73000,00 грн., січень 2011 року - в сумі 48333,33 грн., лютий 2011 року - в сумі 23643,30 грн., березень 2011 року в сумі 28000,00 грн., травень 2011 року - в сумі 13233,79 грн., червень 2011 року в сумі 9897,47 грн., липень 2011 року в сумі 46717,08 грн.

Керуючись висновками акту перевірки №298/22-507/35322154 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000362205 від 20.06.2012 р. (надалі - ППР №0000362205), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 994129 грн, з яких 836362 грн - за основним платежем, а 157767 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000372205 від 20.06.2012 (надалі - ППР №0000372205), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 896488 грн, з яких 741811 грн - за основним платежем, а 154677 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення ТОВ «Вєста Україна» звернулося за захистом до суду.

Так, в результаті судового розгляду, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.12.2013 наведені судові рішення скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання договорів та наявні податкові накладні, які відповідають вимогам законодавства, самі договори невизнані судом недійсними та не встановлено факт їх нікчемності, а відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Дослідивши матеріали справи та підсумовуючи вище викладене судова колегія дійшла висновку, що податкові накладні, які містяться в матеріалах справи мають усі реквізити згідно Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення».

Окрему увагу слід звернути на те, що для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені, та правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин товариства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

На думку судової колегії, особливу увагу слід звернути на правові підстави для прийняття податкових повідомлень-рішень, з огляду на наступне.

Так, як встановлено судом першої, відповідачем проведено перевірку на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК, згідно з яким документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється у разі отримання постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Згідно з п. 86.9 ст. 86 ПК (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

За своїм змістом дана норма не містить жодних обмежень чи застережень щодо застосування лише до осіб, відносно яких порушена кримінальна справа чи ведеться оперативно-розшукова справа, тому стосується всіх перевірок, призначених відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність.

Таким чином, згідно з п. 86.9 ст. 86 ПК належним доказом на підтвердження правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення за результатами вказаної перевірки є відповідне рішення суду, що набрало законної сили, по кримінальній справі, в межах якої призначена та здійснювалася перевірка позивача. Проте відповідач не довів суду наявність на час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідного судового рішення по кримінальній справі, а судом таких рішень не встановлено, що вказує на відсутність встановлених п. 86.9 ст. 86 ПК підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Отже, внаслідок грубого порушення відповідачем п. 86.9 ст. 86 ПК податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем в порушення встановленого законом порядку, що є безумовною підставою для його скасування незалежно від достовірності зазначених в акті перевірки фактів та обґрунтованості висновків.

Відповідач зазначених обставин не спростував. Твердження представника відповідача на наявність постанови про порушення кримінальної справи та протоколів допитів свідків суперечать вимогам п. 86.9 ст. 86 ПК, оскільки дані документи не є судовим рішенням, тому такі твердження судом першої інстанції відхилено правомірно.

Відхиляються судом і твердження про наявність порушень податкового законодавства, оскільки такі твердження не звільняють податковий орган від необхідності діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб встановлений Конституцією та законами України і не спростовують порушення відповідачем п. 86.9 ст. 86 ПК. Інших доказів та аргументованих пояснень, які б дали підстави суду дійти інших висновків, представник відповідача суду не надав.

Водночас, суд апеляційної інстанції не погоджується з твердженнями відповідача про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами і вважає такі доводи відповідача необґрунтованими і безпідставними, з огляду на відсутність належного документального підтвердження завідомо умисної мети і факту спрямованості правочинів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим частина перша ст. 228 ЦК пов'язує визначення порушення публічного порядку.

Підсумовуючи вище сказане суд вважає за необхідне додати і те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя : Н.М. Троян

Судді : Л.О. Костюк,

В.А. Твердохліб

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Костюк Л.О.

Твердохліб В.А.