Ухвала

від 20.11.2013 по справі 2а-10875/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/21014/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012

у справі № 2а-10875/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хата Буде»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання дії протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хата Буде» (надалі - позивач, ТОВ «Хата Буде») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (надалі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва), у якому просило суд визнати дії відповідача протиправними та скасувати його податкове повідомлення-рішення від 04.07.2011 № 000/172307.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012, адміністративний позов ТОВ «Хата Буде» задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.07.2011 № 000/172307. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу до суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача, за результатами якої 09.06.2011 складено акт № 289/1-23-70-33737632 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 від 03.04.1997 № 168/97-ВР Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду, на суму 23 650,00 грн.

На підставі акта позивачем 04.07.2011 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001172307, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 29 562,00 грн., у т.ч. 23 650,00 грн. - основного платежу та 5 912,50 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач правомірно визначив та сформував податковий кредит на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Моней Фарм».

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Положеннями пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

У відповідності до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (Замовник), в особі директора Даценко С.В., та ТОВ «Моней Фарм» (Підрядник), в особі директора Рудика С.М., були укладені договори підряду, а саме: від 05.05.2009 № 05/05, від 06.10.2009 № 01/10-09, від 05.02.2010 № 01/02-10 та від 03.06.2010 № 03/06, за умовами яких Підрядник зобов'язується за завданням Замовника, на свій ризик та зі своїх матеріалів, виконати та здати в установлений строк поточний ремонт в приміщеннях, а Замовник, в свою чергу, зобов'язується надати Підряднику фронт робіт, прийняти від Підрядника закінчені роботи на об'єкті будівництва та оплатити їх.

За вищезазначеними договорами ТОВ «Моней Фарм» були виконані будівельні роботи. Реальність виконання зобов'язань за договорами підряду позивачем підтверджено наданими до суду первинними документами, а саме: актами приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ-2в), податковими накладними, довідками про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3).

Первинні документи складені у відповідності до норм чинного законодавства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати спірні господарські операції такими, що не мають реального характеру, оскільки фактичне виконання спірних договорів підтверджено первинними документами. Жодних належних доказів, на спростування даних обставин, податковим органом надано не було.

Тому, віднесення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого у ціні придбаних послуг, було правомірним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як зазначено в ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) нікчемним судовому розгляду не підлягають.

Поряд з цим, аналіз положень статті 208 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що необхідною умовою для кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, та, як наслідок, для застосування конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, є наявність у сторін (сторони) мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства.

Разом з тим, податковим органом не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що зміст спірних договорів не відповідав дійсним намірам учасників щодо набуття цивільних прав і обов'язків та що ці наміри суперечать інтересам держави і суспільства..

А відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.07.2011 № 000/172307.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012 у справі № 2а-10875/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)А.М. Лосєв Судді (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна