Рішення

від 12.05.2009 по справі 37/57

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/57

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

12.05.09 р.                                                                                                       Справа № 37/57                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

присекретарі Паліводі Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з  обмеженою відповідальністю „Бізнес-Альянс”,                          м. Запоріжжя, ідентифікаційний код 23879785

до Відповідача: Державного підприємства „Донецька залізниця”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 01074957

про: стягнення заборгованості  в сумі 43807,68грн., суми інфляції в розмірі 5607,38грн., 5% річних за користування чужими коштами в розмірі 1362,24грн., 5% штрафу в сумі 2190,38грн.,  пені в сумі 2657,18грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача –  не з'явився  ;

від Відповідача  – Кубрякова О.О. (за довіреністю № Н-01/3245 від 17.09.2008р.);

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався  з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 21.04.2009р. на 12.05.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з  обмеженою відповідальністю „Бізнес-Альянс”, м. Запоріжжя (далі – Позивач) звернулась до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Державного підприємства „Донецька залізниця”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 43807,68грн.,  суми інфляції в розмірі 4205,53грн., 5% річних в сумі 1374,24грн., 5% штрафу в сумі 2190,38грн., пені в сумі 2664,47грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки № их081150/ню від  08.05.2008р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, штрафу, річних і інфляційної індексації.

На  підтвердження вказаних обставин Позивач надає накладні, довіреності ЯПБ, витяг з рахунку, податкову накладну, правоустановчі документи,  договір поставки № д/их081150/ню від  08.05.2008р з додатком №1.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 1, 12, 15, 49, 54, 57 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 253, 254, 526, 530, 549, 550, 611, 615, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 216, 218, 230-232 Господарського кодексу України.  

Позивач надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.32-40а).

Заявою від 24.04.2009р. про уточнення позовних вимог (а.с.а.с.56-60)  Позивач  у зв'язку із погашенням Відповідачем в перебігу розгляду справи стягуваної заборгованості в сумі 43807,68грн. просив застосувати наслідки п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в цій частині, а щодо решти вимог в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України змінив  їх суму  вимагаючи стягнути з Відповідача: суму інфляції в розмірі 5607,38грн., 5% річних в сумі 1362,24грн., 5% штрафу в сумі 2190,38грн., пеню в сумі 2657,18грн., у зв'язку із повним погашенням основної заборгованості.

Заявою від 30.04.2009р. (а.с.а.с.86,87) Позивача, не змінюючи розмір вимог, вказаних в уточненнях від 24.09.2009р., докладно визначив, в якій частині позовні вимоги збільшуються, а в якій – зменшуються.

Відповідач надав відзив № 713Д-05/460 від 31.03.2009р., в якому повідомив про сплату заборгованості в сумі 43807,68грн., заперечив проти стягнення 5% річних в сумі 1374,24грн., 5% штрафу в сумі 2190,38грн., посилаючись на невідповідність зазначених вимог умовам чинного законодавства, навів власний розрахунок пені, належної до стягнення,  а також надав документи витребувані судом та для підтвердження своєї позиції (а.с.а.с.40-44).

У відзиві від 08.05.2008р. №1685 (а.с.а.с.99-100) Відповідач визнав вимоги в частині пені в сумі 2657,18грн. та інфляційної індексації у сумі 5607,38грн., а щодо решти вимог – заперечив.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу  України, суд

ВСТАНОВИВ:

08.05.2008р. між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець) укладений договір поставки № д/их081150 (а.с.а.с.21-25), згідно п.п. 1.1. якого  Постачальник зобов'язується поставити Покупцю товар – вінілштучшкіра оббивочна  виду ВИК-ТР в асортименті та кількості згідно специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору.

Частиною 4 договору сторонами визначені строки та порядок поставки, а саме:

-          товар повинен бути поставлений Постачальником не пізніше 15 днів від дня надання заявки Покупцем;

-          датою поставки товару вважається дата підписання накладної на приймання товару та підписання акту прийому-передачі товару обома сторонами договору.

Відповідно до п. 6.2. Покупець зобов'язується здійснити оплату за поставлений товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 10 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладної та акту прийому-передачі на отримання товару.

Пунктом 9.2 договору передбачений обов'язок Покупця сплачувати Постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення  у разі прострочення   строків оплати товару.

У п. 14.7. договору сторони визначили, що у випадках, не передбачених договором, відносини сторін регулюються нормами Цивільного, Господарського кодексів України, Міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів „INCOTERMS” (ред.2000р.), „Положением о поставках продукции производственно-технического назначения”, затвердженою постановою РМ СРСР від 25.07.1988р. №888.

На виконання умов договору Позивачем 08.05.2008р. та 27.06.2008р. була здійснена поставка товару на загальну суму 98269,62, що підтверджується накладними, довіреностями на отримання цінностей (а.с.а.с.9-12), наданими Позивачем.

Згідно банківської виписки від 27.06.2008р. (а.с.13) Відповідач за отриманий товар перерахував Позивачеві 54461,94грн.

У зв'язку із неповним виконанням грошових зобов'язань Відповідачем з оплати отриманого за договором  поставки № их081150 товару Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, пені, нарахованого  штрафу, річних та інфляції.

В подальшому, заявами від 24.04.2009р. про уточнення позовних вимог (а.с.а.с.56-60)  та від 30.04.2009р. (а.с.а.с.86,87)  Позивач  у зв'язку із погашенням Відповідачем в перебігу розгляду справи стягуваної заборгованості в сумі 43807,68грн. просив застосувати наслідки п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в цій частині, а щодо решти вимог в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України змінив  їх суму  вимагаючи стягнути з Відповідача: суму інфляції в розмірі 5607,38грн., 5% річних в сумі 1362,24грн., 5% штрафу в сумі 2190,38грн., пеню в сумі 2657,18грн., у зв'язку із повним погашенням основної заборгованості.

Відповідач проти первісних позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві № 713Д-05/460 від 31.03.2009р.

Як вбачається із наданого Відповідачем платіжного доручення (а.с.42) Відповідачем 24.03.2009р. було здійснено перерахування грошових коштів за договором поставки № их081150 від  08.05.2008р. у розмірі  заявленої до стягнення заборгованості 43807,68грн. із призначенням платежу „за вінілштучшкіру” за відповідним договором поставки.

Факт зарахування зазначеного платежу у якості погашення стягуваної заборгованості підтвердив і Позивач.

У подальшому, Відповідач відзивом від 08.05.2008р. №1685 (а.с.а.с.99-100) визнав уточнені вимоги в частині пені в сумі 2657,18грн. та інфляційної індексації у сумі 5607,38грн.,

Суд розглядає справу в контексті позовних вимог, викладених у позовні заяві, з урахуванням уточнень від 24.04.2009р. та заяви від 30.04.2009р., оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України -  вимоги ж однорідними, пов'язані наданими доказами та підставами виникнення, а їх сумісний розгляд не перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної автономії, та у повній мірі узгоджується  із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

Водночас, згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення змінити суми заявлених вимог – збільшуючи одні нарахування та зменшуючи інші у зв'язку із усуненням недоліків у розрахунках, і такі зміни  судом приймаються, оскільки не суперечить законодавству і не порушують чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин з урахуванням предмету вимог, визначених у заяві від 24.04.2009р. про уточнення позовних вимог.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача  такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення 3% річних, інфляційної індексації, штрафних санкцій та процентів річних за користування чужими коштами.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору поставки №их 081150 від 08.05.2008р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом  з урахуванням приписів  законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму.

В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір поставки №их 081150 від 08.05.2008р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений  інший строк оплати товару.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином,  Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення оплати поставленого товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Позивача протягом 10 банківських днів з дня отримання товару.

Приймаючи до уваги ототожнення визначення банківського дня із операційним днем банку у світлі положень п.1.19. ст. 1 Закону України „Про  порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, які підлягають застосуванню за аналогією в порядку ст. 8 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про можливість при визначенні кінцевої дати належного виконання Відповідачем своїх зобов'язань за договором керуватися визначенням операційного дню банку, наведеному в п. 1.10 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління НБУ від 18 червня 2003 р. N 254. Оскільки згідно вказаного Положення банківський день визначається як частина робочого дня банку, суд, враховуючи відсутність в матеріалах справи відомостей про встановлення в порядку, визначеному діючим законодавством, додаткових робочих днів для банків у період, протягом якого Відповідач мав розрахуватися за отриманий товар, дійшов висновку, що останній день строку, яких охоплював 10 банківських днів з моменту отримання товару за накладною № 46 від 27.06.2008р., припадає на  11.07.2008р. Відповідно, першим днем прострочення є 12.07.2008р., оскільки діюче законодавство не передбачає виключення з періоду прострочення вихідних (неробочих) днів.

У світлі наведених висновків суд відхиляє міркування Відповідача щодо визначення моменту прострочення, викладені останнім у відзиві від 31.03.2009р. № НЗД-05/460.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598  Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, Відповідачем не були своєчасно виконані грошові зобов'язання перед Позивачем з оплати товару, отриманого за накладною № 46 від 27.06.2008р. (а.с.10).  Таке невиконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення зобов'язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Наразі, як вбачається із матеріалів справи (платіжного доручення №472 від 24.03.2009р. та акту звірення взаємних розрахунків від 25.03.2009р.), оплата стягуваної заборгованості  здійснення Відповідачем у повному обсягу лише 24.03.2009р. – тобто в перебігу розгляду цієї справи, що зумовило як  припинення у такий спосіб відповідного грошового зобов'язання, так і, відповідно, - існування предмету спору в цій частині. Оскільки сплата боргу з боку Відповідача відбулася вже після звернення із розглядуваним позовом до суду, таке усунення існування предмету спору у зв'язку із його врегулюванням сторонами зумовлює припинення провадження у справі відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України в п. 3.2. Роз'яснення „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України”  від 23.08.94 р. N 02-5/612.

Враховуючи, що за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора має сплатити, крім суми боргу, 3% річних та інфляційну індексацію, суд, перевіривши арифметичних розрахунок  позовних вимог в частині заявленої інфляційної індексації  за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, встановив, що за вказаний Позивачем період з 12.07.2008р. по 24.03.2008р. може бути нараховані лише 5330,84грн.

Недоліки в арифметичному розрахунку Позивача, які призвели до збільшення суми індексації порівняно із розміром, що може бути нарахований та підлягає стягненню, зумовлений неврахуванням дефляційних процесів в липні та серпні 2008р. При цьому, посилання Позивача на п.6.6. Положення про порядок приватизації об'єктів незавершеного будівництва, затвердженого ФДМ України від 11.09.2000р. №1894, суд вважає недоречним, оскільки вказаний нормативний документ не підлягає застосуванню до розглядуваних правовідносин.

Як вже зазначалося судом, невиконання Відповідачем грошових зобов'язань перед Позивачем відповідно до умов укладеного договору є їх порушенням у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.  

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати придбаного товару сформульована безпосередньо у п. 9.2. договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок  позовних вимог в цій частині за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог щодо стягнення пені в сумі 2657,18грн., що відповідає умовам договору та приписам ч. 6 ст.232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. При цьому, згідно ч. 6 цієї статті суд не приймає визнання позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Оскільки наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем у досліджуваний період як підстави для нарахування інфляційної індексації та пені  підтверджується матеріалами справи, суд, керуючись ч.5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України приймає часткове визнання позову Відповідачем щодо інфляційної індексації  та пені у розмірах, встановлених судом обґрунтованими, як таке, що не суперечить закону і не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів, і враховує його (визнання) у якості самодостатньої підстави, поруч із власними висновками суду, для прийняття рішення про задоволення позову.

При цьому, судом приймається визнання вимог щодо інфляційної індексації виключно в межах визначених належних до нарахування  5330,84грн. – визнання вимог в цій частині понад вказаної суми судом відхиляється, оскільки суперечить законодавству.

Відносно вимог про стягнення штрафу у розмірі 5% від суми, від сплати якої ухилився покупець, згідно п. 66 Положення, затвердженого Постановою РМ СРСР від 25.07.1988р. №888 та  5% річних відповідно до п. 67 вказаного Положення, позиція суду полягає в наступному:

Стосовно  стягнення штрафу:

Як встановлено Постановою Верховної ради України „Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” від 12 вересня 1991 року1545-XII до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Таким чином, можливість застосування Положення, затвердженого Постановою РМ СРСР від 25.07.1988р. №888 перебуває у залежності від відсутності аналогічних нормативно-правових актів України та відсутності суперечності із законами України, що регламентують відповідні правовідносин, в розглядуваному випадку – щодо стягнення штрафу.

Однак, як зазначалося судом вище, приписи ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України вимагають письмової форми правочину щодо неустойки (штрафу) як виду забезпечення відповідного зобов'язання. При цьому, посилання у п. 14.7 договору поставки на можливість застосування Положення, не може бути ототожнено із укладанням правочину про застосування штрафу. Суд звертає увагу Позивача на те, що: по-перше, п. 14.7. договору поставки  взагалі не відноситься до розділу 9, в якому сформульовані положення щодо відповідальності сторін, а, по-друге, передбачає можливість застосування Положення у випадках, не врегульованих договором або нормами законодавства – між тим, питання відповідальності, у тому числі – застосування неустойки (пені) належним чином у відповідності до діючого законодавство відображено у п. 9.2. договору поставки.

За таких обставин, нарахування штрафу у розмірі 5% від суми заборгованості, є неправомірним, з огляду на що у задоволенні відповідної вимоги суд відмовляє  у повному обсягу, оскільки відсутність відповідного суб'єктивного права унеможливлює його реалізацію та судовий захист у світлі приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України.

Стосовно 5% річних відповідно до п. 67 вказаного Положення:

За змістом зазначеної норми, відповідні відсотки нараховуються на безпідставно отримані покупцем грошові кошти. Між тим, із матеріалів справи не вбачається факту отримання Відповідачем грошових коштів від Позивача – прострочення виконання грошових зобов'язань з оплати отриманого товару не може бути ототожнена із отриманням відповідних коштів. Наразі, іншого нормативного обґрунтування цієї вимоги Позивачем не наведено, хоча за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України формулювання підстав позову віднесено до виключних прав позивача.

Таким чином, суд відмовляє і у задоволенні вимог про стягнення 5% річних у сумі 1362,24грн.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягуються з Відповідача на користь Позивача пропорційно сумі задоволених вимог та вимог, провадження у справі за якими підлягає припиненню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 78, 80 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес-Альянс”, м. Запоріжжя (ідентифікаційний код 23879785) до Державного підприємства „ Донецька залізниця”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 01074957) про стягнення заборгованості  в сумі 43807,68грн., суми інфляції в розмірі 5607,38грн., 5% річних за користування чужими коштами в розмірі 1362,24грн., 5% штрафу в сумі 2190,38грн.,  пені в сумі 2657,18грн. задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості в сумі 43807,68грн.

3. Стягнути з Державного підприємства „ Донецька залізниця” (ідентифікаційний код 01074957) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес-Альянс”, м. Запоріжжя (ідентифікаційний код 23879785) інфляційної індексації в сумі 5330,84грн., пені в сумі 2657,18грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного підприємства „ Донецька залізниця” (ідентифікаційний код 01074957) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес-Альянс”, м. Запоріжжя (ідентифікаційний код 23879785) компенсацію судових витрат: державне мито в розмірі 517грн. 96 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 109 грн.88 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 12.05.2009р. оголошено та підписано повний текст судового рішення.  

6. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

               Суддя