Рішення

від 27.04.2009 по справі 4/91

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/91

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.09                                                                                 Справа № 4/91

Розглянувши матеріали справи за позовом

Луганського прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, м. Алчевськ Луганської області в інтересах держави в особі  Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, м. Луганськ  в особі Підприємства Краснолуцької виправної колонії № 19  Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, м. Вахрушеве –2 Луганської області

до Малого приватного підприємства "Біаліт",  м. Луганськ

про стягнення 21516 грн. 58 коп.

Суддя: Батюк Г.М.

За участю секретаря судового засідання: Чех Т.М.

в присутності представників сторін:

від позивача - Бабичева Г.М., довіреність № 1 від 27.04.09;

від відповідача - представник не прибув;

від заявника -  Гриненко С.В., посв.№548 від 31.07.08.

Суть спору: заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену продукцію в сумі  15163 грн. 20 коп., інфляційні нарахування в сумі 5443 грн. 38 коп., 3% річних у сумі 909 грн. 80 коп., за договором № 236/508 від 01.12.06.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, зданого до суду 27.04.09,розмір позовних вимог визнав у повному обсязі.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представника позивача та заявника, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд,

в с т а н о в и в :

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що між підприємством Краснолуцької виправної колонії №19 (далі- Постачальник)(позивач) та приватним підприємством «Біаліт»(далі- Покупець) (відповідач) був укладений договір № 236/508 від 01.12.06, згідно умов якого «Постачальник»зобов'язаний виготовити та поставити продукцію (скоба) на протязі строку дії договору (п.1.1 договору).

Згідно п. 4.1 договору, оплата за поставлену продукцію проводиться попередньо шляхом перерахування грошових коштів покупцем на розрахунковий рахунок «Постачальника».

Згідно умов вищезазначеного договору позивач поставив відповідачу продукцію, скобу М16 - 800 шт. та скобу М24 - 200 шт. на загальну суму 15163 грн.20 коп., що підтверджується накладною №434 від 13.12.06 (а.с.17).

Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, але відповідач умови договору не виконав, тому заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену продукцію складає 15163 грн. 20 коп.

Відповідно п.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов‘язання, на вимогу кредитора зобов‘язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків, які відповідно склали 3% річних за період січень 2007р. по грудень 2008р. в сумі 909 грн. 80 коп., інфляційні нарахування за період січень 2007р. по грудень 2008р. в сумі 5443 грн. 58 коп.

Позивачем на адресу відповідача, відповідно до вимог п.2 ст. 530 ЦК України, була направлена претензія від 16.01.09 № 27/105 з вимогою про сплату заборгованості за поставлену продукцію на  суму 15163 грн. 20 коп., але відповідач відповідь на претензію не надав, оплату за поставлену продукцію не провів(а.с.18).

          Відповідач відзив на позовну заяву не надав, оплату за поставлений товар не провів.

Оскільки відповідач умови договору № 236/508 від 01.12.06 не виконав, позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою про стягнення з відповідача боргу за поставлений товар в сумі  15163 грн.20 коп., інфляційні нарахування в сумі 5443 грн. 38 коп., 3% річних в сумі 909 грн. 80 коп.

Оцінивши за  матеріалами справи доводи представника позивача та заявника у їх сукупності, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення повністю, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах  звичайно ставляться.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах  звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 530 згаданого кодексу, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та відповідачем був укладений договір № 236/508 від 01.12.06, згідно умов  договору позивач, на виконання п.1.1 договору поставив відповідачу продукцію - скобу М16 - 800 шт. та скобу М24 - 200 шт. на загальну суму 15163 грн.20 коп., що підтверджується накладною №434 від 13.12.06 (а.с.17)., але відповідач оплату за поставлений товар не провів, тому заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену продукцію складає 15163 грн. 20  коп., що підтверджено матеріалами справи.

Суд вважає, вимоги позову про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену продукцію в сумі 15163 грн. 20 коп. такими, що підлягають задоволенню повністю, оскільки вони підтверджені матеріалами справи,  підлягають стягненню з відповідача, відповідачем не оспорені.

Вимоги про стягнення 3% річних за період 3% річних за період січень 2007р. по грудень 2008р. в сумі 909 грн. 80 коп., інфляційні нарахування за період січень 2007р. по грудень 2008р. в сумі 5443 грн. 58 коп., нараховані позивачем,  відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, обґрунтовано і підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Відповідно до п.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь- який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Як вбачається із матеріалів справи, у зв'язку з тим, що у договорі № 236/508 від 01.12.06 сторонами не оговорено строк оплати, позивачем на адресу відповідача направлена претензія від 16.01.09 № 27/105 з вимогою про сплату заборгованості за поставлену продукцію на  суму 15163 грн. 20 коп., але відповідач відповідь на претензію не надав, оплату за поставлену продукцію не провів(а.с.18).

Так, ненадходження коштів від відповідача за поставлену продукцію негативно відображається на діяльності і розвитку підприємства, робить її збитковою. Це призводить до збільшення заборгованості по виплаті заробітної плати працівникам і засудженим, робить неможливим відрахування до державних цільових фондів і за виконавчими документами, а також призводить до простоїв виробництва і неможливості залучення засуджених до суспільно-корисної праці. Це порушує умови відбування покарання у виді позбавлення покарань, як центрального органу виконавчої влади, щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання покарань.

Тому, несвоєчасна сплата боргу вказаним підприємством може зашкодити виконанню покладених на підприємство Краснолуцької виправної колонії №19 функцій та обов'язків.

Статтею 121 Конституції України передбачено, що прокуратур України становить єдину систему, на яку покладається, в тому числі, й представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 20 Закону України „Про прокуратуру" прокурор або його заступник при виявленні порушень закону має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересі громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Вимоги статті 36-1 Закону України „Про прокуратуру" визначають, що підставою для представництва є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок противоправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Із рахуванням того, що „інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає с посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноваженою державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах  (п.4 рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво  прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) № З-рн/99 від 08.04.1999р. (далі -Рішення Конституційного суду України).

Також, зазначений пункт Рішення Конституційного суду України відзначає, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств.

Відповідно до Статуту підприємства Краснолуцької виправної колонії №19 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області ( позивача у справі), підприємство засновано на державній власності і підпорядковано безпосередньо управлінню Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області.

Згідно зі ст. 6 Закону України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі - Закон) Державна кримінально-виконавча служба України здійснює право застосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, інших підприємств установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Підприємства установ виконання покарань є казенними підприємствами, які здійснюють некомерційну господарську діяльність без мети одержання прибутку для забезпечення професійно-технічного навчання засуджених та залучення їх до праці.

Засновником підприємств установ виконання покарань є центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань (ч.ч. 1 та 2 ст. 13 Закону)

Так, зокрема, підприємство Краснолуцької виправної колонії №19 створено для забезпечення виконання завдань кримінально-виконавчої служби, розташовано на охоронюваній території установи. Особи, засуджені до позбавлення волі, залучаються до праці у період відбуття покарання.

Залучення засуджених до праці є складовою у процесі виконання покарання.

Центральний   орган   виконавчої   влади   з   питань   виконання   покарань   є   державним замовником з оборонного замовлення та на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг за державні кошти для задоволення потреб національної безпеки (ст. 7 Закону).

Крім того, на установи виконання покарань покладено обов'язок щодо забезпечення дотримання прав людини та громадянина, реалізації законних прав та інтересів засуджених, створення належних умов для їх утримання, комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.

У зв'язку з цим, несвоєчасна сплата боргу МПП „Біаліт" (відповідача у справі) може зашкодити виконанню покладених на Краснолуцьку виправну колонію №19 (позивача у справі) функцій і обов'язків, що створює загрозу інтересам держави у сфері реалізації державної політики з питань виконання покарань.

Необхідність захисту інтересів держави покладає на прокуратуру обов'язок представництва інтересів держави в суді відповідно до ст. 121 Конституції України.

Згідно з вимогами ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, в тому числі, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Частина 3 зазначеної статті відзначає, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисті. А також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Тобто, положення статті 2 ГПК в контексті пункту 2 ст. 121 Конституції України необхідно розуміти так, що прокурори та їх заступники, звертаючись до господарського суду з позовами саме в інтересах держави, самостійно визначають і обґрунтовують в позовній заяві. В чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в господарському суді.

Як було встановлено при розгляді справи, станом на день її слухання заборгованість відповідача не змінилась. Розмір суми боргу відповідачем не оспорюється.

Суд вважає, вимоги позову про стягнення з відповідача заборгованості  за поставлену продукцію в сумі  15163 грн.20 коп., інфляційних нарахувань в сумі 5443 грн. 58 коп. та 3% річних в сумі 909 грн. 80 коп. такими, що підлягають задоволенню повністю і підлягають стягненню з відповідача.

Згідно ч.5 ст.78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Судом встановлено, що дії відповідача не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

У судовому засіданні 27.04.09 за згодою представника позивача та заявника оголошена  тільки вступна  та резолютивна частина рішення.

Відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України витрати по держмиту та судові витрати  покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.525,526,530,625 ЦК України, ст. ст.173,193 ГК України , ст.ст. 44, 49,  ч.5 ст.78, ст.ст.82, 84, 85 ГПК України, суд -  

                                                                  в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з  Малого приватного підприємства "Біаліт",  кв. Пролетаріату Донбасу, 12/44, м. Луганськ, код ЄДРПОУ 21779499:

- на користь  Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, вул. Коцюбинського, 2, м. Луганськ  в особі Підприємства Краснолуцької виправної колонії № 19  Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області, вул. Мира, 20, м. Вахрушеве –2 Луганської області, код ЄДРПОУ 08680342, борг за поставлену продукцію в сумі 15163 грн.20 коп., інфляційні нарахування в сумі 5443 грн. 58 коп. та 3% річних в сумі 909 грн. 80 коп., видати на виконання наказ позивачу після набрання рішенням законної сили;

-  в доход Державного бюджету України державне мито в сумі  215 грн. 17 коп. на п/р 31118095700006, банк: ГУДКУ у Луганській області, одержувач УДК у м. Луганську ГУДКУ у Луганській області, МФО 804013, код 24046582, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, видати наказ Ленінській міжрайонній ДПІ у м. Луганську  після набрання рішенням законної сили;

- в доход Державного бюджету України витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу у сумі  118    грн. 00 коп. на п/р 31211259700006, банк: ГУДКУ у Луганській області, одержувач УДК у м. Луганську, МФО 804013, код ОКПО 24046582, код бюджетної класифікації 22050000, символ звітності банку 259, видати наказ Ленінській міжрайонній ДПІ у м. Луганську  після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення –29.04.09.

    Суддя                                                                                        Г.М.Батюк