Рішення

від 21.04.2009 по справі 2/85

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

2/85

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  2/85

21.04.09

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Наша гарантія –база відпочинку «ПРИБІЙ»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛМАКС»

ПроВизнання права власності

Суддя  Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача          Панченко П.А.  

Від відповідача      Чих Ю.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Наша гарантія –база відпочинку «ПРИБІЙ»звернулося до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛМАКС»про визнання за товариством з обмеженою відповідальністю «Наша гарантія - база відпочинку «ПРИБІЙ»(ідентифікаційний код - 25399457, м. Київ, 02079, вул. Луначарського, 22, р/р 2600100671 в АБ СИНТЕЗ в м. Києві, МФО 322711) права власності на нежитлове одноповерхове приміщення, загальною площею 87 кв.м., що знаходиться в місті Києві, по вул. Луначарського, 7-а (Панельній 2), згідно договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.05.2002.

Ухвалою від 01.04.09р. суд прийняв позовну заяву до провадження та призначив справу до розгляду.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представник Позивача підтримував викладені у позові обставини, та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник Відповідача письмового відзиву на позов не подав, проте проти позову усно не заперечував.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши надані сторонами оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд —

ВСТАНОВИВ:

24.05.2002 був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (Договір).

Сторонами Договору є Товариство з обмеженою відповідальністю «Наша гарантія - база відпочинку «ПРИБІЙ»- ПОКУПЕЦЬ (Позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛМАКС»-ПРОДАВЕЦЬ (Відповідач).

Відповідно до умов п. 1 Договору ПРОДАВЕЦЬ (Відповідач) передав, а ПОКУПЕЦЬ (Позивач) прийняв у власність належне ПРОДАВЦЮ не житлове одноповерхове приміщення загальною площею 87 кв.м., що знаходиться в м. Києві, по вул. Луначарського, 7-а (Панельній, 2).

Відповідно до умов п. 2 Договору відчужуване не житлове приміщення належить ПРОДАВЦЮ на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.2000р.

Відповідно до умов п. З Договору продаж не житлового приміщення вчинено за погоджену сторонами суму 2000,00 грн. (дві тисячі гривень). За домовленістю сторін встановлений такий порядок розрахунків між ними із сплати ціни за не житлове приміщення 2000,00 грн. (дві тисячі гривень) сплачені ПОКУПЦЕМ ПРОДАВЦЮ під час оформлення Договору. Сторони підтверджують факт сплати цього платежу за продане нежитлове приміщення.

Відповідно до умов п. 5 Договору ПРОДАВЕЦЬ стверджує, що він має усі права власника щодо вільного розпорядження майном, яке є предметом Договору.

Відповідно до умов п. 7 Договору ПРОДАВЕЦЬ і ПОКУПЕЦЬ стверджують, що Договір вчинений ними не під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини і не є фіктивним або удаваним право чином і спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним.

Відповідно до умов п. 8 Договору про факт передачі відчужуваного не житлового приміщення під час підписання Договору свідчить передача ПРОДАВЦЕМ ПОКУПЦЮ ключів від нього та складання акту прийому-передачі. Сторони усвідомлюють, що цим фактом відбулася передача майна по Договору.

Відповідно до умов акту прийому-передачі не житлового приміщення міста Києва, по вул. Луначарського, 7-а (Панельній, 2) від 24.05.2002 Відповідач передав, а Позивач прийняв у власність належне Відповідачу не житлове одноповерхове приміщення, загальною площею 87 кв.м., що знаходиться в місті Києві, по вул. Луначарського, 7-а (Панельній, 2).

В подальшому Позивачем було встановлено, що дана будівля не була зареєстрована в БТІ м. Києва, про що було повідомлено Відповідачеві, який взяв на себе обов'язок провести реєстрацію, але до цього часу не виконав даної умови.

Позивач звернувся до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна зі зверненням щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за адресою: м. Київ, вул. Луначарського, 7-а.

19.01.2009 Київське міське бюро технічної інвентаризації надало відповідь за № 2319 про відмову у проведенні державної реєстрації права власності на зазначену будівлю.

Позовна давність - строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (ст. 71 Цивільного кодексу УРСР).

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІУ позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк позовної давності встановлюється в три роки.

Така ж норма передбачена ст. 257 Цивільного кодексу України.

Під час укладення зазначеного вище Договору застосовувалось чинне на час укладення Договору законодавство (в тому числі і Цивільний кодекс Української РСР).

Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення Цивільного кодексу України застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 7 6 Цивільного кодексу УРСР).

Позивач дізнався про те, що Відповідач не виконав взяте на себе зобов'язання щодо проведення реєстрації лише з відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 26 січня 2009 року.

Відповідач в судовому засіданні усно визнав, що він дійсно не виконав взятих на себе зобов'язань щодо проведення реєстрації, чим порушив права позивача, а тому визнає позовні вимоги.

Згідно ч. 1. ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права  (ч. 1. ст. 16 Цивільного кодексу України).

Частиною першою ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.

Частиною першою ст. 386 ЦК України визначено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Відповідно до частини першої ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно частини другої ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно частини другої ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 392 Цивільного Кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.   Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є нормативно та документально обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються на Позивача, за його усним клопотанням в судовому засіданні 21.04.09р., та йому не відшкодовуються.  

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю «Наша гарантія - база відпочинку «ПРИБІЙ»(ідентифікаційний код –25399457; м. Київ, 02079, вул. Луначарського, 22) право власності на нежитлове одноповерхове приміщення, загальною площею 87 кв.м., що знаходиться в місті Києві, по вул. Луначарського, 7-а (Панельній 2), згідно договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.05.2002р.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя                                                                                                         Домнічева І.О.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення –28.04.2009р.