Постанова

від 29.04.2009 по справі б-39/123-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Б-39/123-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 29 квітня 2009 р.                                                                                    № Б-39/123-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),Яценко О.В.

розглянувши  касаційну скаргудержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

на ухвалу

та постановугосподарського суду Харківської області від 12.11.2008 рокуХарківського апеляційного господарського суду від 18.02.2009 року

у справігосподарського суду№ Б-39/123-06Харківської області

про банкрутствотовариства з обмеженою відповідальністю «Скіф-Доступ»

ліквідатор Мороз С.В.

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від заявника касаційної скарги не з'явились

від ліквідатора боржникаЗагребельний Г.С. (дов. 22.05.2008року)

В С Т А Н О В И В  :

          господарський суд Харківської області ухвалою від 26.09.2006 року порушив  провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф-Доступ»(далі –боржника) за заявою голови ліквідаційної комісії товариства, в зв'язку з прийняттям його засновником рішення про ліквідацію підприємства та призначення ліквідаційної комісії, здійснюючи провадження з особливостями, передбаченими статтею 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закону).

Постановою суду від 16.10.2006 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Мороза С.В., зобов'язано ліквідатора опублікувати оголошення в офіційному друкованому органі в п'ятиденний строк.

27.10.2006 року в газеті «Голос України»№ 201 було опубліковано оголошення про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури, про призначення ліквідатора - арбітражного керуючого Мороза С. В., також зазначено, що вимоги кредиторів приймаються протягом 30 днів від публікації оголошення.

14.11.2006 року в порядку статті 14 Закону до господарського суду Харківської області звернулась ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова (далі –інспекція) з заявою про визнання її кредитором по справі та визнання її вимог до боржника у сумі 7459040,20 грн.

30.11.2006 року інспекція звернулась до суду зі скаргою на дії ліквідатора Мороза С.В., в якій просила суд зобов'язати ліквідатора визнати її кредиторські вимоги на загальну суму 7459040,20 грн., що виникли на підставі розпорядження № 13-р від 22.02.2005 року начальника ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, яким зобов'язано в обліковій справі платника податків ТОВ «Скіф-Доступ»скасувати переплату станом на 21.02.2005 року у розмірі 7459469,00 грн., яка виникла за рахунок декларування відшкодування ПДВ за вересень 2004 року.

17.08.2007 року ліквідатором ТОВ «Скіф-Доступ»надано до господарського суду ліквідаційний звіт та ліквідаційний баланс підприємства банкрута.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.11.2008 року в задоволенні скарги інспекції на дії ліквідатора щодо невизнання вимог в розмірі 7459040,20 грн. відмовлено, затверджено наданий суду звіт ліквідатора і ліквідаційний баланс; ліквідовано юридичну особу боржника, провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, інспекція подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу суду від 12.11.2008 року в частині відмови в задоволенні скарги інспекції на дії ліквідатора щодо невизнання вимог в розмірі 7459040,20 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.2009  року апеляційну скаргу інспекції залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції від 12.11.2008 року залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, інспекція звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні скарги інспекції на дії ліквідатора щодо невизнання вимог в розмірі 7459040,20 грн. та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, визнати вимоги інспекції в розмірі 7459040,20 грн., аргументуючи порушенням норм матеріального права, зокрема, статті 14 Закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 51 Закону якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

          Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

          Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати  податкові зобов'язання.

Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

За приписами частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що в порушення вимог частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглянув ухвалу господарського суду Харківської області від 12.11.2008 року лише в частині відмови в задоволенні скарги інспекції на дії ліквідатора щодо невизнання вимог в розмірі 7459040,20 грн. та не звернув уваги на таке.

Провадження у справах про банкрутство суб'єкта господарювання, який звернувся до суду в ході ліквідаційної процедури про власне банкрутство, регулюється з врахуванням особливостей, передбачених статтею 51 Закону, а загальні норми законодавства про банкрутство застосовуються у випадках відсутності спеціального регулювання згідно статті 51 Закону.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.  Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Отже, звіт ліквідатора та поданий ним ліквідаційний баланс є підсумковими документами, які підтверджують належне проведення ліквідатором всіх заходів ліквідаційної процедури, повне вчинення ним дій по виявленню кредиторів та активів боржника, за результатом розгляду яких суд приймає рішення про можливість відновлення платоспроможності боржника або встановлює неможливість задоволення вимог конкретних кредиторів та приймає рішення про його ліквідацію та припинення провадження у справі. Ухвала про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу приймається за наслідком проведення судового засідання, заслуховування думки сторін у справі, в тому числі кредиторів боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2007 року ліквідатор боржника Мороз С.В. подав до суду першої інстанції звіт та ліквідаційний баланс банкрута, який свідчить про незадоволення грошових вимог кредиторів у справі за відсутністю майна у банкрута, зокрема, нерухомого майна, транспортних засобів, грошових коштів та інших активів (т.3, а.с.1-74).

Матеріалами справи підтверджується, що  зазначений звіт, який подано 17.08.2007 року, було затверджено 12.11.2008 року, більш ніж через рік після подання; доданий до звіту ліквідаційний баланс не містить дати складання, до звіту ліквідатора не долучено даних про витребування доказів наявності заставного майна боржника в державних реєстрах застав рухомого та нерухомого майна боржника. Отже, суди не дали оцінки тому, що звіт ліквідатора не відображає фінансового стану боржника на момент завершення ліквідаційної процедури, не містить необхідних додатків на обґрунтування відсутності зобов'язань, забезпечених заставою.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 "Про судове рішення" від 29.12.1976 року   рішення суду  є законним тоді,  коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувана в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає.

Затверджуючи звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс боржника та припиняючи провадження по справі, судом першої інстанції  не було належним чином досліджено звіт ліквідатора боржника, не було з'ясовано чи вчинив ліквідатор боржника всі необхідні заходи  для встановлення належного банкруту майна та формування ліквідаційної маси, не дано оцінки законності завершення ліквідаційної процедури у справі, яка порушені без проведення досудової публікації про припинення юридичної особи в друкованих засобах масової інформації відповідно до пункту 4 статті 105 Цивільного кодексу України.

Отже, господарський суд першої інстанції, в порушення вимог закону,  постановив судове рішення по справі без всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи та доказів, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Судом апеляційної інстанції зазначених помилок виправлено не було.           

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів статей 111-5, 111-7 ГПК України, вважає постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.2009 року прийнятою з порушенням норм процесуального права, а отже такою, що підлягає скасуванню, а справа направленню на новий апеляційний розгляд.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що за частиною 4 статті 105 Цивільного кодексу України комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Згідно з частиною 1 статті 110 Цивільного Кодексу України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом (частина 3 статті 110 ЦК України).

Частиною 1 статті 111 Цивільного Кодексу України передбачено, що ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

За змістом частини 5 статті 60 Господарського кодексу України, яка регулює загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання, вбачається, що ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Отже, враховуючи вищезазначені вимоги закону, необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника у порядку статті 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»є: оцінка вартості наявного майна боржника, публікація оголошення згідно з вимогами статті 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства та складання проміжного ліквідаційного балансу. Крім того, звернення до суду з такою заявою можливо лише після закінчення строку, передбаченого статтею 105 ЦК України.

З матеріалів даної справи вбачається, що відповідно до протоколу загальних зборів засновників боржника №1 від 10.09.2006 року прийнято рішення про припинення діяльності боржника та створення ліквідаційної комісії. Відповідно до протоколу засідання ліквідаційної комісії боржника №1 від 15.09.2006 року прийнято рішення про звернення до господарського суду Харківської області з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника.

Голова ліквідаційної комісії боржника звернувся до господарського суду із заявою про банкрутство за правилами 51 Закону 25.09.2006 року. У заяві про визнання боржника банкрутом відсутні відомості про те, чи було розміщено в друкованих засобах масової інформації повідомлення про припинення зазначеної юридичної особи відповідно до частини 4 статті 105 ЦК України. Наведені дати прийняття рішень про ліквідацію юридичної особи боржника та звернення до суду про порушення справи про банкрутство виключають можливість дотримання досудової процедури самоліквідації боржника, оскільки перебіг 2-х місячного строку на звернення кредиторів до боржника, що перебуває в стані самоліквідації є неможливим. Відтак, провадження у справі за ознаками статті 51 Закону порушено необґрунтовано. (З висновками про безпідставність порушення провадження у справі з врахуванням особливостей статті 51 Закону за умови недотримання боржником досудової процедури самоліквідації, визначеної цивільним законодавством, погодився Верховний Суд України в постанові №08/172 від 10.06.2008 у справі №15/682-б).

У зв'язку з наведеним апеляційному суду при новому розгляді справи належить дати оцінку обґрунтованості завершення ліквідаційної процедури боржника за наявності доказів безпідставності здійснення провадження за спрощеною процедурою відповідно до статті 51 Закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.2009 року скасувати, справу №Б-39/123-06 направити на новий апеляційний розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Головуючий                                                                                       Н. Ткаченко

Судді                                                                                                           Л. Катеринчук

                                                                                                              О. Яценко