Рішення

від 13.12.2013 по справі 903/998/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 грудня 2013 р. Справа № 903/998/13

за позовом приватного підприємства "Алекс -Сервіс"

до відповідача державного підприємства "Маневицьке лісове господарство"

про стягнення 534 286грн. 93коп.

Суддя Сур'як О.Г.

Представники :

від позивача: Суржко О.І.- представник за довіреністю від 17.10.2013р.

від відповідача: Приймаченко А.О.- представник за довіреністю №8/1401 від 18.10.2013р. Піддубний О.О.- адвокат, договір №17-о/13 від 18.04.2013р.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України.

Заяви про відвід судді та фіксацію судового процесу технічними засобами не поступило.

В судовому засіданні відповідно до ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: ПП "Алекс -Сервіс" звернулося до суду з позовом до ДП "Маневицьке лісове господарство" про стягнення 571 979грн. 42коп., з них 111965,17грн. штрафу за невиконання зобов'язань, 459099,09грн. плати за користування чужими грошовими коштами та 915,16грн. збитків від інфляції згідно договору про погашення заборгованості від 23.10.2012р. та ст.ст. 536, 625 ЦК України.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що між ПП "Алекс-Сервіс" і ДП "Маневицьке лісове господарство" було укладено договір від 23.10.2012р. про погашення заборгованості, відповідно до умов якого позивач надає відповідачу розстрочку у погашенні суми заборгованості, стягнутої по рішенню господарського суду Волинської області від 07.08.2012р по справі №5004/876/12, яка складає 746434,47грн. Сторони домовились, що погашення заборгованості здійснюється рівними частинами по 100000грн. щомісячно, згідно графіку, наведеного в п.2.2 договору про погашення заборгованості. У випадку порушення графіку оплати ПП "Алекс -Сервіс" має право призупинити дію п.2.2 договору, пред'явити до виконання судовий наказ по господарській справі №5004/876/12, застосувавши одночасно санкції, зазначені в п.п. 4.2, 4.3, 4.4, 4.5 договору (п.3.3 договору).

Представник відповідача у відзиві (№25/13 від 18.10.2013р.) та в судовому засіданні заперечив проти позову, зазначивши, що відповідачем добровільно, поступово, виходячи із фінансових можливостей підприємства, виконувалось рішення господарського суду по справі №5004/876/12.

Укладення договору є недійсним, оскільки законодавство передбачає особливі підстави для розстрочення виконання рішення суду, зокрема, за правилами ст.121 ГПК України та ст.36 Закону України «Про виконавче провадження», якими передбачено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Також згідно п.6 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Враховуючи зазначені норми законодавства, відповідач вважає, що розстрочення виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, і може бути здійснене лише судом, який прийняв таке рішення. Тобто, укладення договору про погашення заборгованості від 23.10.2012 року про розстрочку у погашенні суми заборгованості, стягнутої по рішенню господарського суду Волинської області від 07.08.2012 року по справі №5004/876/12, є таким, що суперечить чинному законодавству.

Відповідач просить відмовити в позові у зв'язку з недійсністю договору про погашення заборгованості від 23.10.2013р., зазначаючи, що заборгованість згідно рішення суду від 07.08.2012р. по справі №5004/876/12 повністю погашена відповідачем у добровільному порядку, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження від 10.10.2013р. Позивачем безпідставно нараховані відповідачу штрафні санкції згідно договору про погашення заборгованості від 23.10.2012р.

Представник відповідача подав клопотання про визнання недійсним договору про погашення заборгованості від 23.10.2012р., в якому просив суд надати правову оцінку договору і визнати його недійсним, скориставшись правом, передбаченим п.1 ч.1 ст.83 ГПК України.

Позивач в письмових поясненнях вважає посилання відповідача на недійсність договору, через його невідповідність порядку виконання судових рішень в органах державної виконавчої служби, надуманим та безпідставним.

В судовому засіданні 09.12.2013р., в порядку ст.22 ГПК України, позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути 534286,93 грн., з них: 75000грн. штрафу за невиконання зобов'язань, 459099,09грн. плати за користування чужими грошовими коштами та 187,84грн. збитків від інфляції. В поясненні №1/9-2013 від 09.12.2013р. зазначив, що зменшив позовні вимоги в частині стягнення штрафу на суму 36965,17грн. (36965,17грн. - сума штрафів, нарахована після пред'явлення наказу господарського суду до виконання 25.03.2013р.) та в частині стягнення збитків від інфляції на суму 727,32грн. В частині стягнення 459099,09грн. плати за користування чужими коштами вимоги залишились незмінними.

Відповідно до ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Заява позивача про зменшення позовних вимог подана до прийняття рішення, відповідає вимогам ст.22 ГПК України та прийнята судом.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.

Рішенням господарського суду Волинської області від 07.08.2012р. по справі №5004/876/12 постановлено стягнути з ДП «Маневицьке лісове господарство» на користь ПП «Алекс-Сервіс» 821827,71грн., в т.ч. 740801,82грн. заборгованості, 738,86грн. інфляційних втрат, 19402,34грн. 3% річних та 60884,69грн. пені, а також 16436,55грн. витрат по судовому збору.

На виконання даного рішення судом видано наказ №5004/876/12-1 від 21.08.2012р.

23.10.2012р. між позивачем - ПП «Алекс-Сервіс» (Cторона 1) та відповідачем - ДП «Маневицьке лісове господарство» (Сторона 2) було укладено договір про погашення заборгованості. Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений мокрими печатками.

Згідно п.1.1 даного договору Сторона 1 надає Стороні 2 розстрочку у погашенні суми заборгованості, стягнутої по рішенню господарського суду Волинської області від 07.08.2012р. по справі № 5004/876/12, яка складає 746 434 грн. 47 коп.

Слід зазначити, що договір був укладений сторонами до пред'явлення наказу №5004/876/12-1 від 21.08.2012р. до виконання та відкриття виконавчого провадження, а тому сторони не позбавлені можливості самостійно погодити порядок погашення заборгованості, встановленої рішенням суду.

Твердження відповідача про те, що розстрочення виконання рішення суду може бути здійснене лише судом, який прийняв таке рішення є помилковим, оскільки ст.121 ГПК України та ст.36 Закону України «Про виконавче провадження» регламентують порядок розстрочення виконання рішення на стадії виконання рішення в примусовому порядку, тобто після пред'явлення наказу до виконання та відкриття виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби.

Відповідач не звертався до суду з позовом про визнання недійним договору. Такий договір в судовому порядку недійсним не визнавався та суд не вбачає підстав для визнання договору про погашення заборгованості від 23.10.2012р. недійсним, а тому клопотання відповідача про визнання недійсним договору є безпідставним та відхилено судом.

Розділом 2 договору сторони погодили, що погашення заборгованості здійснюється рівними частинами по 100 000 грн. щомісячно, згідно графіка наведеного в п 2.2 договору: до 10.11.2012р, до 10.12.2012р., до 10.01.2013р., до 10.02.2013р., до 10.03.2013р., до. 10.04.2013р., до 10.05.2013р. Погашення заборгованості здійснюється шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок Сторони 1.

Відповідно до п.3.1 та 3.2 даного договору Сторона 2 зобов'язується забезпечити своєчасне погашення боргу згідно з умовами, визначеними договором. Сторона 2 має право достроково погасити борг в повному обсязі.

В порушення умов договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, погашення заборгованості здійснював з порушенням погодженого сторонами графіку.

У відповідності до п.3.3 договору позивач в зв'язку з порушенням графіку оплати заборгованості, призупинив дію п.2.2 та пред'явив наказ ВДВС Маневицького районного управління юстиції до виконання.

Згідно постанови ВДВС Маневицького районного управління юстиції виконавче провадження ВП №37420230 з виконання наказу №5004/876/12-1 від 21.08.2012р. було відкрито 25.03.2013р. Запропоновано боржнику добровільно виконати наказу суду до 01.04.2013р.

Боржником у наданий виконавцем строк наказ не виконано, в зв'язку з чим постановою про стягнення з боржника виконавчого збору від 02.04.2013р. постановлено стягнути з ДП «Маневицьке лісове господарство» 83826, 42грн.

10.10.2013р. ВДВС Маневицького районного управління юстиції було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №37420230.

Як вбачається з довідки ВДВС Маневицького районного управління юстиції №03-14/5921 від 22.10.2013р. відповідачем повністю погашені кошти на суму 838264,26грн. згідно наказу №5004/876/12-1 від 21.08.2012р.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Сторони договору мають право на свій власний розсуд обирати форму договору, крім тих випадків, коли форма такого договору спеціально встановлена законом, адже в певних випадках закон встановлює обов'язкову письмову чи нотаріально засвідчену форму договору.

Свобода договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.4 Договору про погашення заборгованості передбачено, що у випадку порушення строків перерахування коштів. зазначених в п. 2.2 Договору на строк понад 10 календарних днів, Сторона 2 сплачує штраф в розмірі 15 відсотків від суми що підлягає до оплати.

Згідно п. 4.5 договору за порушення порядку перерахування коштів, передбаченого п.2.2 Договору або при невиконанні вимог державного виконавця щодо виконання рішення господарського суду Волинської області від 07.08.2012р. по справі №5004/876/12, Сторона 2 сплачує Стороні 1 0.25 відсотка від суми боргу за кожен день затримки платежу, що є платою за користування чужими грошовими коштами (у відповідності до ст.ст. 536, 625 Цивільного кодексу України.), з застосуванням діючого на той момент індексу інфляції.

За змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

В зв'язку з порушенням умов договору від 23.10.2012р. про погашення заборгованості, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивач нарахував відповідачу 75000грн. штрафу за період з 10.11.2012р. по 10.03.2013р., 459099,09грн. плати за користування чужими грошовими коштами (проценти) за період з 10.11.2012р. по 08.09.2013р. та 187,84грн. збитків від інфляції. за період з листопада 2012р. по серпень 2013р., які, з огляду на вищезазначене, є підставні та підлягають до стягнення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України при задоволення позову судовий збір по справі підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 536, 546, 549, 599, 625-629 Цивільного кодексу України, 193, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з державного підприємства "Маневицьке лісове господарство" (44600, Волинська область, смт.маневичі, вул..К.маркса, 31, код ЄДРПОУ 00991545) на користь приватного підприємства "Алекс -Сервіс" (25030, м.Кіровоград, вул.Шатіла, 3, кв.85, код ЄДРПОУ 31400558) 534 286грн. 93коп. (з них: 75000грн. штрафу, 459099,09грн. плати за користування чужими грошовими коштами та 187,84грн. інфляційних нарахувань), а також 10 685грн. 75коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Повернути приватному підприємству "Алекс -Сервіс" (25030, м.Кіровоград, вул.Шатіла, 3, кв.85, код ЄДРПОУ 31400558) 753грн. 85коп. зайво сплаченого судового збору згідно платіжного доручення №172 від 09.09.2013р.

Повний текст рішення складено

13.12.13

Суддя О. Г. Сур'як