Постанова

від 11.12.2013 по справі 919/986/13

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013 року Справа № 919/986/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гоголя Ю.М.,

суддів Дмитрієва В.Є.,

Рибіної С.А.,

за участю представників сторін:

представник позивача, Шамрай Роман Віталійович, довіреність № б/н від 03.12.13, товариство з обмеженою відповідальністю "КП Чисте місто";

представник відповідача, Михайлова Наталія Володимирівна, довіреність № 09 від 02.01.13, комунальне підприємство "Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 17" Севастопольської міської ради;

розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 17" Севастопольської міської ради на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Погребняк О.С.) від 09 жовтня 2013 року у справі № 919/986/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "КП Чисте місто" (вул. Геловані, 1,Севастополь,99040)

до комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 17" Севастопольської міської ради (вул. Очаковців, 6,Севастополь,99011)

про стягнення 11748,49 грн.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 09 жовтня 2013 року у справі №919/986/13 позов задоволений частково. Стягнуто з комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 17" Севастопольської міської ради на користь товариства з обмеженою відповідальністю "КП Чисте місто" заборгованість в сумі 10923,28 грн., з яких 10757,26 грн. - сума основного боргу, 166,02 грн. - 3% річних. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, комунальне підприємство "Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 17" Севастопольської міської ради звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

10 грудня 2013 року на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким просять рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

11 грудня 2013 року на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі №919/986/13 до набрання законної сили рішення суду по справі №919/1147/13.

У судовому засіданні 11 грудня 2013 року представники сторін підтримали свої доводи та заперечення у повному обсязі.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.04.2011 між ТОВ „КП „Чисте місто" (виконавець) та КП „РЕП №17" СМР (споживач) укладений Договір №8-03/329 послуг по вивезенню твердих побутових відходів, предметом якого є надання виконавцем послуг по вивезенню твердих побутових відходів споживача, та оплата споживачем наданих послуг в строки та у порядку, передбаченому у договорі.

За змістом пункту 3.1 Договору розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Споживач вносить оплату за послуги на розрахунковий рахунок виконавця не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі виставленого виконавцем рахунку.

Відповідно до пункту 3.2 Договору вартість вивезення 1 куб.м. ТПВ складає 19,56 грн.

За змістом пункту 4.2. Договору споживач зобов'язався, зокрема, протягом 3 робочих днів з моменту отримання акту виконаних робіт підписати його або надати виконавцю мотивовану письмову відмову від підписання акта з переліком формально визначених заперечень. За відсутності такої відмови роботи виконавця вважаються прийнятими споживачем без заперечень у незалежності від факту підписання акту виконаних робіт (п.4.2.1).

За умовами пункту 5.1 Договір набирає сили з 01.04.2011 та діє до 31.12.2011. Повідомлення про намір розірвати договір достроково в односторонньому порядку має бути зроблено в письмовому вигляді за один місяць до передбаченого сторонами строку припинення договору.

Відповідно до пункту 6.1 Договору ,сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства.

За змістом положень пункту 8.1 Договір та його невід'ємні додатки складений при повному розумінні сторонами предмету Договору та заміняє будь-яку іншу угоду, укладену раніш.

Також сторонами було узгоджено додаткові угоди до Договору (арк.с. 10-23).

У виконання умов договору виконавцем надавалися послуги споживачу, у підтвердження яких сторонами було підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-012172 за вивезення ТПВ за листопад 2012 року у сумі 4648,6 грн. та №ОУ-012786 за вивезення ТПВ за грудень 2012 року у сумі 4648,76 грн. (арк.с. 25).

У зв'язку з цим, позивачем на адресу відповідача було скеровано рахунки за вивезення ТПВ, а саме рахунок - фактура №СФ-0011132 від 01.11.2012 на суму 5578,51 грн (з ПДВ) за листопад 2012 року, та рахунок-фактура №СФ-0011636 від 06.12.2012 на суму 5578,51 грн. за грудень 2012 року (арк.с. 24).

Однак, відповідач суму заборгованості оплатив лише частково, у зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі 10757,26 грн.

Вищевказане стало підставою для звернення позивача до суду з позовом до відповідача про стягнення суми основного боргу у розмірі 10757,26 грн, а також пені за договором у сумі 825,21 грн та 3% річних - 166,02 грн.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції, у зв'язку з наступним.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору.

Предметом позову є матеріально-правова вимога ТОВ „КП Чисте місто" про стягнення з КП „РЕП №17" СМР заборгованості за отримані за господарським договором послуги, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України, які регулюють загальні положення про зобов'язання та питання виконання зобов'язань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом, між сторонами укладено Договір про надання послуг по вивезенню твердих побутових відходів, який за своєю правовою природою та ознаками є договором про надання послуг.

Цей Договір не визнаний судом недійсним та є чинним на теперішній час.

Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, укладений між сторонами Договір є підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо внесення плати за отримані за Договором послуги.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

За умовами Договору (підпункт 4.2.5 пункту 4.2, пункт 3.1) Споживач зобов'язаний своєчасно у встановлений в Договорі строк сплачувати надані виконавцем послуги за цінами, зазначеними в рахунках.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами складені та підписані Акти приймання-передачі робіт (надання послуг) № ОУ-012172 від 30.11.2012 та №ОУ-012786 від 31.12.2012 на підставі яких позивачу були виставлені рахунки на оплату, а саме:

-рахунок-фактуру № СФ-0011132 від 31.10.2012 за листопад 2012 року;

-рахунок-фактуру № СФ-0011636 від 06.12.2012 за грудень 2012 року;

Згідно з пунктом 3.1 Договору Споживач вносить оплату за послуги на розрахунковий рахунок Виконавця не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі виставленого виконавцем рахунку.

Натомість, ці рахунки були оплачені відповідачем частково у розмірі 399,76 грн.

Судом не може бути враховано до оплати суми заборгованості за вказаними рахунками оплату відповідачем суми 1130,77 грн, що була здійсненна платіжним дорученням №№292 від 30.05.2013, з огляду на те, що призначення платежу означеного доручення є оплата рахунку №СФ-0009798 (акт ОУ 10697 за 09.12р), що не має відношення до рахунків та актів, заявлених у якості підстав цієї позовної заяви (арк.с. 114). Тому означене платіжне доручення не приймається судом в якості доказів внесення оплати у даній справі.

Таким чином, станом на день прийняття рішення у справі заборгованість відповідачем не погашена, тобто відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Всупереч наведеним нормам відповідач не надав доказів погашення заборгованості за отримані за Договором послуги в сумі 10757,26 грн.

На підставі викладеного, судом першої інстанції правомірно встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 10757,26 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також позивач просить стягнути з відповідача суму пені за договором №8-03/329 від 01.04.2011 у розмірі 825,21 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з пунктом 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Сторонами у договорі у договорі №8-03/329 від 01.04.2011 не узгоджено умов щодо стягнення пені та не встановлено її розміру, тому суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені необґрунтованим та таким що не підлягають задоволенню.

Крім того, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 166,02 грн. за прострочення виконання зобов'язання за договором згідно з представленим розрахунком (арк.с. 26).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що відповідач прострочив виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт, отже, нарахування позивачем 3% річних за користування чужими грошовими коштами суд вважає правомірним.

Вивчивши розрахунок 3% річних та інфляційних витрат (арк.с. 26), зроблений позивачем, суд визнав його обґрунтованим, а заявлену до стягнення суму 3% річних - такою, що підлягає задоволенню в заявленому розмірі.

Поряд із зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача понесені ним судові витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 2 000,00 грн.

З цього приводу суд зауважує на наступному.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За змістом Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013, № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом -Шамрай Р.В. підтверджуються Договором про правову допомогу №02/07 від 18.07.2013 (арк.с. 30).

В підтвердження повноважень адвоката, позивачем до матеріалів справи додано копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №222 від 01.07.2011 на ім'я Шамрай Р.В. /арк. с. 53/.

Крім того, позивачем надано до матеріалів справи копію видаткового касового ордеру від 18.07.2013 про сплату 2000 грн. за послуги адвоката за правове супроводження справи в Господарському суді міста Севастополя про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором №8-03/329 від 01.04.2011 (арк.с. 54). Також представлені докази фактичного отримання послуг за договором про правову допомогу №02/07 від 18.07.2013 та калькуляція до договору про правову допомогу (арк.с. 51-52).

Таким чином, оскільки судом встановлено, що позивачем адвокату фактично сплачені 2000,00 грн. за адвокатські послуги, та що в судових засіданнях приймав участь саме цей адвокат, то правомірним є висновок, що такі витрати позивача підлягають відшкодуванню, позаяк вони пов'язані з розглядом даної справи, а сума цих витрат є співрозмірною ціні позову та витраченому часу на захист інтересів позивача.

За викладених обставин, доводи відповідача щодо необґрунтованості витрат на послуги адвоката є неспроможними.

Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову витрати по оплаті судового збору та послуг адвоката покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення є повним, законним та обґрунтованим, прийнятим при дослідженні всіх обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для його зміни чи скасування. Щодо доводів скаржника, викладених у апеляційні скарзі, то вони не спростовують висновків суду, покладених в основу рішення.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1 частина 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 17" Севастопольської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 09 жовтня 2013 року у справі №919/986/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Ю.М. Гоголь

Судді В.Є. Дмитрієв

С.А. Рибіна

Розсилка:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "КП Чисте місто" (вул. Геловані, 1,Севастополь,99040)

2. Комунальне підприємство "Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 17" Севастопольської міської ради (вул. Очаковців, 6,Севастополь,99011)