Постанова

від 20.08.2013 по справі 810/2213/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 серпня 2013 року Справа № 810/2213/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень - рішень Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 12.08.2011 № 0000272301, 12.08.2011 № 0000262301, 12.08.2011 № 0000252301 та 12.08.2011 № 0000012200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2012 в адміністративній справі № 2а-6209/11/1070 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 12.08.2011 № 0000272301, 12.08.2011 № 0000262301, 12.08.2011 № 0000252301 та 12.08.2011 № 0000012200.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2012 наведене вище судове рішення в частині позовних вимог позивача про скасування податкових повідомлень - рішень Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 12.08.2011 № 0000272301, 12.08.2011 № 0000262301, 12.08.2011 № 0000252301 скасовано, прийнято у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено. В іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2012 в адміністративній справі № 2а-6209/11/1070 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.04.2013 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2012 в частині залишення без змін постанови Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2012 щодо скасування податкового повідомлення - рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 12.08.2011 № 0000012200 залишено без змін, постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2012 в частині задоволення позовних вимог щодо скасування податкових повідомлень - рішень Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 12.08.2011 № 0000272301, 12.08.2011 № 0000262301, 12.08.2011 № 0000252301 і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2012 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкових повідомлень - рішень Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 12.08.2011 № 0000272301, 12.08.2011 № 0000262301, 12.08.2011 № 0000252301 скасовано, справу в цій частині позовних вимог направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2013 (суддя Харченко С.В.) справу прийнято до провадження та призначено її до судового розгляду.

У судовому засіданні, призначеному на 19 липня 2013 року, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення, якими Товариству з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» донараховано податкове зобов`язання з податку на прибуток підприємств у сумі 1115848,00 грн. і податку на додану вартість у сумі 423462,00 грн. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 384827,50 грн., на його думку, прийняті відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідають вимогам закону, висновки податкового органу відносно факту вчинення підприємством правопорушення є помилковими, а тому вказані податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник відповідача позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що посадові особи Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем правомірно, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судом, з метою забезпечення всебічного та об`єктивного вирішення справи, на підставі частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, оголошено у справі перерву до 06.08.2013, яку в подальшому було продовжено до 20.08.2013.

У судове засідання, призначене на 20.08.2013, представники сторін не з`явились, були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.

Матеріали справи містять заяву представника позивача про розгляд справи за його відсутності.

Будь-яких заяв чи клопотань відповідача про відкладення судового засідання або повідомлень про причини неприбуття до суду не надходило.

Частиною четвертою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Беручи до уваги ту обставину, що про дату, час та місце судового розгляду справи сторони повідомлені належним чином, однак у судове засідання не з`явились, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» (ідентифікаційний код 35628696, місцезнаходження: 08510, Київська область, Фастівський район, с. Ярошівка, вул. Щорса, буд. 30) зареєстроване в якості юридичної особи 04.04.2008 та перебуває на податковому обліку в Фастівській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області Державної податкової служби.

У червні - липні 2011 року посадовими особами Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 07.04.2008 по 31.03.2011.

За результатами перевірки складено акт від 22.07.2011 № 262/40/2301-35628696 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано ряд порушень позивачем вимог податкового законодавства.

Зокрема, у ході перевірки посадовими особами податкового органу встановлено, що протягом квітня - травня 2009 року позивачем придбано обладнання - подрібнювальну установку мобільну LT300 HP, гусеничну мобільну установку для просіювання ST458, подрібнювальну установку самохідну LT110, гідромолот для гусеничного екскаватора BR4511, гусеничну бурову установку Drilling, гусеничний екскаватор VOLVO EC 460 BLC, дробарку кар'єрну BARMAC B 7150 SE, конвеєр стрічковий L=15 м, конвеєр стрічковий L=25 м, навантажувач колісний VOLVO L180F, самоскид з ламаною рамою VOLVO А40Е.

Вказані вище матеріальні активи включено підприємством до складу основних засобів 3 групи із квартальною нормою амортизації у розмірі 6 %.

Нараховану суму амортизації у загальному розмірі 9747511,00 грн. віднесено позивачем до складу витрат при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, а саме: за ІІІ квартал 2009 року - 711693,00 грн., ІV квартал 2009 року - 1339222,00 грн., І квартал 2010 року - 1603865,00 грн., ІІ квартал 2010 року - 1667330,00 грн., ІІІ квартал 2010 року - 1567290,00 грн., ІV квартал 2010 року - 1473253,00 грн. та І квартал 2011 року - 1384858,00 грн.

У травні, червні 2009 року та березні 2010 року позивачем передано належне йому обладнання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Каменяр».

Відповідно до умов укладеного позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Каменяр» договору оренди від 04.05.2009 № 1/05, орендна плата за кожен місяць оренди однієї одиниці обладнання визначається сторонами правочину у додатках до договору, що є невід`ємними його частинами, носить періодичний характер і має перераховуватись орендарем на користь позивача за поточний місяць не пізніше 15-го числа наступного за ним місяця.

Орендні платежі, сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю «Каменяр» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» за умовами договору оренди від 04.05.2009 № 1/05 та додатків до нього, включено позивачем до складу валових доходів за наслідками податкового періоду, в якому здійснювалось таке перерахування, а саме: за ІІІ квартал 2009 року - 652207,00 грн., ІV квартал 2009 року - 846749,00 грн., І квартал 2010 року - 320417,00 грн., ІІ квартал 2010 року - 973000,00 грн., ІІІ квартал 2010 року - 973000,00 грн., ІV квартал 2010 року - 1120703,00 грн. та І квартал 2011 року - 398043,00 грн.

Крім того, суму податку на додану вартість, сплачену Товариством з обмеженою відповідальністю «Каменяр» у складі ціни наданих позивачем послуг з оренди обладнання, включено Товариством з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» до податкового зобов`язання з податку на додану вартість за відповідні звітні періоди.

У ході перевірки посадовими особами податкового органу виявлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» та його контрагент - Товариство з обмеженою відповідальністю «Каменяр» є пов`язаними особами (директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» Брагін Д.Ю. є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Алас Україна», яке у свою чергу є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Каменяр»).

Під час контролюючого заходу податковим органом поставлено під сумнів правомірність визначення сторонами правочину рівня договірних цін на послуги з оренди обладнання та встановлено значне відхилення розміру ціни договору від звичайних цін.

Так, відповідач вважає, що понесені позивачем витрати по даному об'єкту оренди, у тому числі нарахована амортизація у загальному розмірі 9747511,00 грн., є значно більшими за доходи позивача, що отримані внаслідок передачі цього обладнання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Каменяр», що у свою чергу свідчить про відсутність економічної вигоди (прибутковості) за результатами вчинення цієї операції.

При визначенні рівня звичайної ціни на послуги з оренди обладнання, що діяла на дату такого продажу, податковим органом використано метод «витрати плюс», за яким застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки.

При цьому, відповідач, застосовуючи вказаний метод, встановив мінімальний розмір націнки, що дорівнює « 0», та визначив, що показник собівартості послуг з оренди обладнання дорівнює сумі нарахованої позивачем амортизації.

Враховуючи, що різниця між нарахованою Товариством з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» за наслідками податкових періодів, що підлягали перевірці, амортизацією основних засобів та доходом, що отриманий позивачем від передачі цих основних засобів в оренду пов`язаній особі, складає 4463392,00 грн. (9747511,00 грн. - 5284119,00 грн. = 4463392,00 грн.), відповідач, посилаючись на положення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, вважає, що позивачем занижено дохід за ІІІ квартал 2009 року - І квартал 2011 року на загальну суму 4463392,00 грн.

За наведених обставин відповідач дійшов висновку про заниження позивачем податку на прибуток підприємств, що підлягає сплаті до бюджету за наслідками наведених вище податкових (звітних) періодів, на суму 1115848,00 грн. (4463392,00 грн. х 25 % = 1115848,00 грн.).

Враховуючи, що обставини, які свідчать про невідповідність ціни послуг з оренди обладнання, визначеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Каменяр», звичайним цінам, вплинули на формування позивачем податкового зобов`язання з податку на додану вартість, відповідач дійшов висновку, що позивачем в порушення вимог пункту 4.2 статті 4 та підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР завищено залишок від`ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2009 року - червень 2010 року на загальну суму 664310,00 грн. та занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за червень - жовтень, грудень 2010 року та січень - березень 2011 року, у загальному розмірі 423462,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 12.08.2011 № 0000252301, № 0000262301 та № 0000272301, якими відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу визначено податкове зобов`язання а платежами: податок на прибуток підприємств у загальному розмірі 1394810,00 грн., з них: 1115848,00 грн. - за основним платежем; 278962,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на додану вартість у загальному розмірі 529327,50 грн., з них: 423462,00 грн. - за основним платежем; 105865,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Отримавши наведені вище рішення, позивач скористався наданим йому статтею 56 Податкового кодексу України правом на їх оскарження в адміністративному порядку шляхом подання скарг до Державної податкової адміністрації в Київській області.

Рішенням Державної податкової адміністрації в Київській області від 20.10.2011 № 2714/10/25-0/7/269-1343 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення - рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 12.08.2011 № 0000252301, № 0000262301 та № 0000272301 - без змін.

Не погоджуючись із рішеннями, прийнятими відповідачем, позивач оскаржив їх до суду.

Позивач зазначає, що висновки податкового органу стосовно вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» податкового правопорушення є помилковими, оскільки нарахування податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість здійснено у відповідності до вимог податкового законодавства, господарські операції з Товариством з обмеженою відповідальністю «Каменяр» належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, визначена сторонами правочину договірна вартість послуг з оренди обладнання відповідає рівню звичайних цін.

Позивач не спростовує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Каменяр» у розумінні вимог податкового законодавства є пов`язаними особами, проте зазначає, що висновки податкового органу про відсутність економічної вигоди за результатами вчинення позивачем операції з надання в оренду обладнання його контрагенту не відповідають дійсності, оскільки прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами. Позивач також звертає увагу на наявність висновку експертного товарознавчого дослідження, за даними якого ціна на оренду обладнання, визначена умовами укладеного позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Каменяр» договору від 04.05.2009 № 1/05, відповідає ринковим.

Крім того, позивач наголошує на тому, що відповідачем у ході перевірки не досліджувалось питання здійснення іншими суб`єктами господарювання операцій з оренди ідентичного (а у разі відсутності - однорідного, аналогічного) обладнання у співставних умовах, а відтак визначення відповідачем звичайної ціни на послуги з оренди обладнання за методом «витрати плюс» свідчить про порушення порядку черговості послідовного використання методів, визначеного Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини у даній справі охоплюють період, упродовж якого законодавче регулювання правил оподаткування зазнавало змін.

Так, об'єкти, базу та ставки оподаткування податком на додану вартість, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення цього податку до бюджету до 1 січня 2011 року визначались Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон України № 168/97-ВР).

У свою чергу, порядок обліку, звітування та внесення до бюджету податку на прибуток підприємства до 1 квітня 2011 року визначався Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон України № 334/94-ВР).

З 1 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України, який, зокрема, визначає порядок адміністрування податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, повноваження і обов'язки посадових осіб податкового органу під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність платників податків за порушення податкового законодавства.

При цьому, відповідно до приписів пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, розділ III цього Кодексу, який визначає порядок справляння податку на прибуток підприємства, застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України № 334/94-ВР (у редакції, що була чинна до 01.04.2011), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Валовим доходом вважається загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (пункт 4.1 статті 4 Закону України № 334/94-ВР).

Згідно з приписами пункту 2.1 статті 2 Закону України № 168/97-ВР (у редакції, що діяла до 01.01.2011), платником податку на додану вартість є будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України № 168/97-ВР, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом.

Аналогічні положення щодо визначення платників податку на додану вартість та податкового зобов`язання з цього податку встановлено також підпунктами 14.1.179 пункту 14.1 статті 14 та пунктом 180.1 статті 180 Податкового кодексу України.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент проведення податковим органом перевірки) передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Як вже зазначалось судом вище, підставою для нарахування позивачу податку на прибуток підприємств за ІІІ квартал 2009 року - І квартал 2011 року у розмірі 1115848,00 грн. та податку на додану вартість за червень - жовтень, грудень 2010 року, січень - березень 2011 року у сумі 423462,00 грн., є висновки податкового органу про заниження позивачем доходу від надання в оренду обладнання, оскільки рівень цін на оренду цього обладнання, що визначений позивачем та його контрагентом, які є пов`язаними особами, не відповідає рівню звичайних цін на такі послуги.

В силу приписів підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, пов'язані особи - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку; посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім'ї; платники податку - учасники об'єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об'єднання (аналогічне за змістом положення визначено пунктом 1.26 статті 1 Закону України № 334/94-ВР).

Пунктом 7.4 статті 7 Закону України № 334/94-ВР передбачено, що з метою оподаткування операцій з пов'язаними особами доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно з приписами пункту 4.1 статті 4 Закону України № 168/97-ВР, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

У разі, якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу.

При цьому, розділом ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України встановлено, що положення статті 39 цього Кодексу набирають чинності з 1 січня 2013 року.

Відповідно до пункту 8 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Так, підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334/94-ВР визначено, що у разі, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедливою ринковою ціною у розумінні приписів наведеної вище норми вважається ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ідентичні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статі 1 Закону України № 334/94-ВР, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

При цьому, якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом (підпункт 1.20.5 1 пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334/94-ВР).

Наказом Міністерства фінансів України від 18.06.2001 № 303 затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 23 «Розкриття інформації щодо пов`язаних сторін», яким визначено методологічні засади формування інформації про операції пов'язаних сторін, до яких в силу приписів пункту 5 цього Положення належать і орендні операції.

Згідно з пунктом 6 зазначеного Положення, оцінка активів або зобов'язань в операціях пов'язаних сторін здійснюється, зокрема, такими методами: порівнюваної неконтрольованої ціни; ціни перепродажу; «витрати плюс»; балансової вартості.

За методом порівнюваної неконтрольованої ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну готову продукцію (товари, роботи, послуги), що реалізується не пов'язаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності.

За методом ціни перепродажу застосовується ціна готової продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням відповідної націнки.

За методом «витрати плюс» застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки.

За методом балансової вартості оцінка активів або зобов'язань здійснюється за балансовою вартістю, що визначається згідно з відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 1.20.6 пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334/94-ВР передбачено, що у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334/94-ВР).

З наведених законодавчих положень випливає, що у податкових правовідносинах діє принцип презумпції сумлінності платників податків, виходячи з якого встановлено, що для цілей оподаткування використовується ціна товарів (робіт, послуг), визначена учасниками господарської операції.

Під час встановлення обставин відповідності ціни поставлених товарів (робіт, послуг) рівню звичайних цін податковий орган зобов`язаний взяти до уваги інформацію про справедливу ринкову ціну на товари (роботи, послуги) у спосіб отримання відомостей про укладені на момент продажу такого товару (робіт, послуг) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. При цьому, важливе значення також мають і властивості товарів (робіт, послуг), які є предметом купівлі-продажу.

Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби використовується інформація, що надійшла від платників податків, податкових агентів, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, Національного банку України, банків, інших фінансових установ, органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів, підрозділів податкової служби та митних органів (пункт 72.1 статті 72 Податкового кодексу України).

Пунктом 72.2 цієї статті визначено, що для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана органу державної податкової служби в установленому законом порядку.

Враховуючи характер відомостей, що необхідні для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги), податковий орган вправі використовувати цінові інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Водночас, використання податковим органом будь - якого з наступних методів визначення рівня звичайних цін, що передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав, у тому числі методу «витрати плюс», здійснюється виключно у разі, якщо звичайна ціна не може бути визначена шляхом зіставлення цінової інформації на ідентичні (однорідні) товари (роботи, послуги) у співставних умовах.

Частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина друга статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи, що вирішення даного публічно - правового спору пов`язується з оцінкою дотримання податковим органом на момент проведення перевірки передбаченої законодавством процедури визначення рівня звичайних цін, судом, з метою всебічного та об`єктивного вирішення даної справи, витребувано у відповідача докази використання податковим органом у ході перевірки офіційних джерел інформації з метою визначення звичайних цін на послуги оренди обладнання, у тому числі відомості щодо ціни оренди аналогічного за своїми властивостями (функціями та технологічними можливостями) обладнання (ухвали Київського окружного адміністративного суду від 07.06.2013, 19.07.2013 та 06.08.2013).

На момент прийняття рішення у даній справі представником відповідача не надано суду жодних доказів, що свідчать про звернення податкового органу до відповідних установ з метою отримання інформації про укладені суб`єктами господарювання, які не є пов`язаними особами, договори оренди ідентичного (а у разі відсутності - однорідного) обладнання (із врахуванням подібності об`єктів оренди, їх здатності виконувати аналогічні функції, можливості заміни одних об`єктів іншими із збереженням передбаченого технологічного циклу тощо). Будь - яких фактичних даних на підтвердження неможливості визначення рівня звичайної ціни у зв`язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні (однорідні) послуги з оренди обладнання у співставних умовах представником відповідача суду не наведено.

За таких обставин, твердження податкового органу (викладені у письмових поясненнях від 18.06.2013 № 2510/10) стосовного того, що передане позивачем в оренду обладнання є унікальним на ринку України суд вважає такими, що грунтуються виключно на припущеннях відповідача, не підтверджених документально, а його висновки стосовно неможливості визначення рівня звичайної ціни шляхом зіставлення цінової інформації на ідентичні (однорідні) послуги з оренди обладнання у співставних умовах - необгрунтованими та такими, що порушують основні засади податкового контролю.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Метод «витрати плюс», який було використано податковим органом під час визначення звичайної ціни на послуги з оренди обладнання, передбачає застосування ціни, що складається з собівартості послуг, яку визначає продавець, і відповідної націнки.

Собівартістю послуг вважається вартісне вираження витрат підприємства, пов'язаних з використанням у технологічному процесі надання послуг природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних виробничих фондів, інструменту, інвентаря, трудових і фінансових ресурсів, а також інших витрат на виробництво і збут.

Відповідно до пункту 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Загальновиробничі витрати включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) після їх розподілу в порядку, визначеному додатком 1 до вказаного Положення. Так, постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Вказаним Положенням також передбачено, що виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

У свою чергу, амортизація, що в силу приписів Закону України № 334/94-ВР є поступовим віднесенням витрат на придбання, виготовлення або поліпшення основних фондів і нематеріальних активів на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, є складовою частиною собівартості реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг).

Водночас, визначення амортизаційних відрахувань та визначення собівартості товарів (робіт, послуг) є окремими операціями податкового та бухгалтерського обліку платника податків.

При з`ясуванні рівня звичайних цін на послуги з оренди обладнання за методом «витрати плюс» нарахована платником податків амортизація на ці основні засоби є складовим елементом собівартості наданих послуг, проте не є її визначальною розрахунковою величиною.

За таких обставин, застосування відповідачем під час визначення рівня звичайної ціни послуг з оренди обладнання методу «витрати плюс» у спосіб ототожнення собівартості наданих позивачем послуг із розміром нарахованої амортизації (без включення до розрахунку інших статей калькуляції виробничої собівартості продукції), є методологічно невірним.

Як вже зазначалось судом вище, у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що на момент прийняття рішення у даній справі відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність визначення ним звичайної ціни на послуги з оренди обладнання за методом «витрати плюс», висновки податкового органу стосовно невірного обрахунку Товариством з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» бази оподаткування податком на прибуток підприємств та податком на додану вартість суд вважає необґрунтованими.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 12.08.2011 № 0000272301, 12.08.2011 № 0000262301 та 12.08.2011 № 0000252301 є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Податкові повідомлення - рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 12.08.2011 № 0000272301, 12.08.2011 № 0000262301 та 12.08.2011 № 0000252301, - визнати протиправними та скасувати.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.