Ухвала

від 03.03.2014 по справі 810/2213/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/2213/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Харченко К.М. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

03 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів -Чаку Є.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» (далі ТОВ «Алас Фастів») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року адміністративний позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Васильківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області, надала до суду постанову Кабінету міністрів України №229 від 20 березня 2013 року, згідно якої Фастівська об'єднана державна податкова інспекція Київської області Держаної податкової служби реорганізована, шляхом приєднання до Васильківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області.

Відповідно до ст. 55 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне здійснити процесуальне правонаступництво відповідача у справі з Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на Васильківську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Київській області.

Фастівською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України було проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання товариством з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 07.04.2008 по 31.03.2011, за підсумками якої складено акт перевірки від 22.07.2011 № 262/40/2301-35628696.

У зв'язку із наведеним в акті перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 12.08.2011 № 0000252301, № 0000262301 та № 0000272301, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток підприємств у загальному розмірі 1 394 810,00 грн., з них: 1 115 848,00 грн. - за основним платежем; 278 962,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на додану вартість у загальному розмірі 529 327,50 грн., з них: 423 462,00 грн. - за основним платежем; 105 865,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом першої інстанції встановлено, що протягом квітня - травня 2009 року позивачем придбано обладнання - подрібнювальну установку мобільну LT300 HP, гусеничну мобільну установку для просіювання ST458, подрібнювальну установку самохідну LT110, гідромолот для гусеничного екскаватора BR4511, гусеничну бурову установку Drilling, гусеничний екскаватор VOLVO EC 460 BLC, дробарку кар'єрну BARMAC B 7150 SE, конвеєр стрічковий L=15 м, конвеєр стрічковий L=25 м, навантажувач колісний VOLVO L180F, самоскид з ламаною рамою VOLVO А40Е.

Вказані вище матеріальні активи включено підприємством до складу основних засобів 3 групи із квартальною нормою амортизації у розмірі 6 %.

Нараховану суму амортизації у загальному розмірі 9 747 511,00 грн. віднесено позивачем до складу витрат при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, а саме: за ІІІ квартал 2009 року - 711 693,00 грн., ІV квартал 2009 року - 1 339 222,00 грн., І квартал 2010 року - 1 603 865,00 грн., ІІ квартал 2010 року - 1 667 330,00 грн., ІІІ квартал 2010 року - 1 567 290,00 грн., ІV квартал 2010 року - 1 473 253,00 грн. та І квартал 2011 року - 1 384 858,00 грн.

У травні, червні 2009 року та березні 2010 року позивачем передано належне йому обладнання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Каменяр».

Відповідно до умов укладеного позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Каменяр» договору оренди від 04.05.2009 № 1/05, орендна плата за кожен місяць оренди однієї одиниці обладнання визначається сторонами правочину у додатках до договору, що є невід`ємними його частинами, носить періодичний характер і має перераховуватись орендарем на користь позивача за поточний місяць не пізніше 15-го числа наступного за ним місяця.

Орендні платежі, сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю «Каменяр» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» за умовами договору оренди від 04.05.2009 № 1/05 та додатків до нього, включено позивачем до складу валових доходів за наслідками податкового періоду, в якому здійснювалось таке перерахування, а саме: за ІІІ квартал 2009 року - 652 207,00 грн., ІV квартал 2009 року - 846 749,00 грн., І квартал 2010 року - 320 417,00 грн., ІІ квартал 2010 року - 973 000,00 грн., ІІІ квартал 2010 року - 973 000,00 грн., ІV квартал 2010 року - 1 120 703,00 грн. та І квартал 2011 року - 398 043,00 грн.

Крім того, суму податку на додану вартість, сплачену Товариством з обмеженою відповідальністю «Каменяр» у складі ціни наданих позивачем послуг з оренди обладнання, включено Товариством з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» до податкового зобов`язання з податку на додану вартість за відповідні звітні періоди.

Так, відповідач вважає, що понесені позивачем витрати по даному об'єкту оренди, у тому числі нарахована амортизація у загальному розмірі 9 747 511,00 грн., є значно більшими за доходи позивача, що отримані внаслідок передачі цього обладнання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Каменяр», що у свою чергу свідчить про відсутність економічної вигоди (прибутковості) за результатами вчинення цієї операції.

При визначенні рівня звичайної ціни на послуги з оренди обладнання, що діяла на дату такого продажу, податковим органом використано метод «витрати плюс», за яким застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки.

Враховуючи, що різниця між нарахованою Товариством з обмеженою відповідальністю «Алас Фастів» за наслідками податкових періодів, що підлягали перевірці, амортизацією основних засобів та доходом, що отриманий позивачем від передачі цих основних засобів в оренду пов`язаній особі, складає 4463392,00 грн. (9747511,00 грн. - 5284119,00 грн. = 4463392,00 грн.), відповідач дійшов висновку про заниження позивачем податку на прибуток підприємств, що підлягає сплаті до бюджету за наслідками наведених вище податкових (звітних) періодів, на суму 1115848,00 грн. (4463392,00 грн. х 25 % = 1115848,00 грн.).

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, суд дійшов наступного.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) з метою оподаткування операцій з пов'язаними особами доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ідентичні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

Пунктом 1.20.5-1 статті першої цього Закону визначено якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість»та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Згідно з пунктом 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 23 «Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 18.06.2001 № 303, оцінка активів або зобов'язань в операціях пов'язаних сторін здійснюється, зокрема, такими методами: порівнюваної неконтрольованої ціни; ціни перепродажу; «витрати плюс»; балансової вартості.

За методом порівнюваної неконтрольованої ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну готову продукцію (товари, роботи, послуги), що реалізується не пов'язаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності.

За методом ціни перепродажу застосовується ціна готової продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням відповідної націнки.

За методом «витрати плюс» застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки.

За методом балансової вартості оцінка активів або зобов'язань здійснюється за балансовою вартістю, що визначається згідно з відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 1.20.6 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Як випливає зі змісту норм пункту 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», використання будь-якого з наступних методів визначення рівня звичайних цін (зокрема, методу «витрати плюс») можливе лише в тому разі, якщо відповідний рівень неможливо визначити за основним методом - зіставлення цін на ідентичні (однорідні) товари чи послуги у спів ставних умовах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 07.06.2013, 19.07.2013 та 06.08.2013 було неодноразово витребувано у відповідача докази використання податковим органом у ході перевірки офіційних джерел інформації з метою визначення звичайних цін на послуги оренди обладнання, у тому числі відомості щодо ціни оренди аналогічного за своїми властивостями (функціями та технологічними можливостями) обладнання. Однак відповідачем не було надано жодних доказів на вимогу суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що висновки відповідача стосовно неможливості визначення рівня звичайної ціни шляхом зіставлення цінової інформації на ідентичні (однорідні) послуги з оренди обладнання у співставних умовах є необґрунтованими та такими що порушують основні засади податкового законодавства.

Відповідно до приписів підпункту 8.1.1. пункту 8.1. статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Тож, визначення амортизаційних відрахувань та визначення собівартості товарів (робіт, послуг) є окремими операціями податкового та бухгалтерського обліку платника податків. При з`ясуванні рівня звичайних цін на послуги з оренди обладнання за методом «витрати плюс» нарахована платником податків амортизація на ці основні засоби є складовим елементом собівартості наданих послуг, проте не є її визначальною розрахунковою величиною.

Отже, колегія суддів погоджується, що застосування відповідачем під час визначення рівня звичайної ціни послуг з оренди обладнання методу «витрати плюс» у спосіб ототожнення собівартості наданих позивачем послуг із розміром нарахованої амортизації (без включення до розрахунку інших статей калькуляції виробничої собівартості продукції), є методологічно невірним.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Оскільки в супереч ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про скасування податкових повідомлень - рішень.

За правилами ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І. Мєзєнцев

суддя Є.В. Чаку

суддя В.В. Файдюк

.

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Чаку Є.В.

Файдюк В.В.