Постанова

від 28.11.2013 по справі 826/12324/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 листопада 2013 року № 826/12324/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Нові комунікації" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.04.2013 р. №0004182203, №0004172203 та №0004162203 ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Нові комунікації", (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, (далі - відповідач), про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.04.2013 р. №0004182203, №0004172203 та №0004162203.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Санабрія" (код за ЄДРПОУ 37264702) за період з 01.01.2011 р. по 31.05.2011 р. порушень вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності. Позивач звертав увагу суду на те, що відповідач неправомірно самостійно, (без рішення суду) визнав недійсним договір між позивачем та зазначеним контрагентом, в силу чого, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

В судове засідання 09.10.2013 р. не прибув належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача.

Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Приймаючи до уваги викладене, розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Санабрія" за період з 01.01.2011 р. по 31.05.2011 p., за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Телерадіокомпанія "Нові комунікації" (код ЄДРПОУ 34047881) з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Санабрія" (код ЄДРПОУ 37264702) за період з 01.01.2011 р. по 31.05.2011 p. №261/22.3/34047881 від 21.03.2013 р. (надалі - Акт перевірки №261/22.3/34047881).

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки №261/22.3/34047881, позивачем порушено вимоги: пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року на суму 341355,00 грн. та заниження податку на прибуток ТОВ "Телерадіокомпанія "Нові Комунікації" у загальній сумі 79704,00 грн., в т.ч. за1 кв. 2011 року у сумі 79407,00 грн.; п.198.3, п.198.6, ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 131797,00 грн., в т.ч. за січень 2011 року - на суму 46717,00 грн., за квітень 2011 року - на суму 38363,00 грн., за березень 2011 року на суму 46717,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки №261/22.3/34047881 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0004162203 від 05.04.2013 р. (надалі - ППР №0004162203), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 99259,00 грн., з яких 79407,00 грн. - за основним платежем, а 19852,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0004172203 від 05.04.2013 р. (надалі - ППР №0004172203), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 131798,00 грн., з яких 131797,00 грн. - за основним платежем, а 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0004182203 від 05.04.2013 р. (надалі - ППР №0004182203), яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 341355,00 грн.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Нові комунікації" зареєстровано Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 17.02.2006 р., взято на податковий облік у ДПІ у Печерському районі м. Києва 20.02.2006 р., зареєстровано як платник податку на додану вартість 31.01.2010 р.

Між ТОВ "Телерадіокомпанія "Нові комунікації", як замовником, та ТОВ "Санабрія", як виконавцем, був укладений Договір про рекламне обслуговування №С-01/2011-15 від 04.01.2011 року (надалі - Договір №С-01/2011-15), відповідно до умов якого замовник замовляє виконавцю, а виконавець бере на себе зобов'язання по наданню рекламних послуг, а саме: виготовляти та розміщувати рекламу у друкованих засобах масової інформації (ЗМІ), на телебаченні (ТБ) радіоносіях (радіостанціях), а також зовнішню рекламу (білборди, лайтбокси, сітілайти та інші); виготовляти та друкувати поліграфічну продукцію; виготовляти сувенірну продукцію та надавати інші рекламні послуги, які не заборонені законодавством України; виготовляти оригінал-макети реклами, надавати допомогу у складанні рекламних текстів, статей; у вигляді та обсязі, вказаному замовником, згідно затверджених сторонами медіа-планів та/або Додатків/ Адресних програм.

З наявних у матеріалах справи медіа-планів до Договору №С-01/2011-15 ТОВ "Санабрія" зобов'язувалось надати рекламні послуги по розміщенню в січні-березні 2011 р. на загальну суму 790780,00 грн., в т.ч. ПДВ 131796,67 грн. (в січні 2011 р. - на суму 280300,00 грн., в т.ч. ПДВ 46716,67 грн.; в лютому 2011 р. - на суму 230180,00 грн., в т.ч. ПДВ 38363,33 грн.; в березні 2011 р. - на суму 280300,00 грн., в т.ч. ПДВ 46716,67 грн.)

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору С-01/2011-15 ТОВ "Санабрія" надало позивачу послуги по розміщенню реклами на загальну суму 790780,00 грн., в т.ч. ПДВ 131796,67 грн., що підтверджується наступними актами здачі-прийомки виконаних робіт (послуг): №ОУ-0000031 від 31.01.2011 р. - на суму 280300,00 грн., в т.ч. ПДВ 46716,67 грн., №ОУ-0000140 від 28.02.2011 р. - на суму 230180,00 грн., в т.ч. ПДВ 38363,33 грн., №ОУ-0000255 від 31.03.2011 р. - на суму 280300,00 грн., в т.ч. ПДВ 46716,67 грн., що містять всі обов'язкові реквізити.

Судом встановлено, що ТОВ "Санабрія" були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 790780,00 грн., в т.ч. ПДВ 131796,67 грн. (№31 від 31.01.2011 р. - на суму 280300,00 грн., в т.ч. ПДВ 46716,67 грн.; №187 від 28.02.2011 р. - на суму 230180,00 грн., в т.ч. ПДВ 38363,33 грн.; №162 від 31.03.2011 р. - на суму 280300,00 грн., в т.ч. ПДВ 46716,67 грн.).

Зазначені податкові накладні містять всі реквізити, передбачені для первинних документів.

Факт оплати позивачем, наданих ТОВ "Санабрія" послуг по розміщенню реклами згідно Договору С-01/2011-15, підтверджується, дослідженими судом, належним чином засвідченими банківськими виписками.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, - ТОВ "Санабрія" був належним чином зареєстрований як юридична особи та як платник податку на додану вартість, відтак мав належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Згідно з дослідженими судом наданими позивачем деклараціями з ПДВ в розрізі контрагентів за січень-березень 2011 р., всі господарсько-фінансові операції позивача з ТОВ "Санабрія" та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Суд критично відноситься до посилання відповідача на Акт ДПІ у Печерському районі м. Києва про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ "Санабрія" (код ЄДРПОУ 37264702) з питань правильності визначення розміру податкових зобов'язань та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за січень і лютий 2011 року №498/22-4/37264702 від 13.05.2011 р., Акт ДПІ у Печерському районі м. Києва про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ "Санабрія" (код ЄДРПОУ 37264702) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року №1027/23-4/37264702 від 08.08.2011 р., Постанову ст. слідчого СВ ДПІ у Солом'янському р-ні м. Києва ДПС Скирди Р.В. про призначення документальної перевірки від 21.01.2013 р., як на докази недійсності правочинів між позивачем та ТОВ "Санабрія", оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Договору №С-01/2011-15 недійсним і станом на час розгляду справи суду не надані будь-які докази про притягнення до відповідальності посадових осіб ТОВ "Санабрія" чи позивача.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача - ТОВ "Санабрія" не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Суд критично сприймає доводи представника відповідача про нікчемність Договору №С-01/2011-15, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ТОВ "Санабрія", а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 201.8., 201,9 та п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що отримання рекламних послуг від ТОВ "Санабрія" за Договором №С-01/2011-15 шляхом розміщення реклами телеканалу "STAR TV" у друкованих засобах масової інформації пов'язане з веденням господарської діяльності позивача та необхідне з метою формування та підтримки інтересу потенційних глядачів та рекламодавців до телеканалу, залучення глядацької аудиторії з метою збільшення рейтингів телеканалу "STAR TV". Також представник позивача стверджував, що після виходу рекламних матеріалів, рейтинги телеканалу зросли та, відповідно, збільшилась вартість рекламного часу на телеканалі, що позитивно вплинуло на фінансовий результат.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств, та податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаними контрагентами за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість, податку на прибуток, зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ "Санабрія" з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що спричинило: завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року на суму 341355,00 грн.; заниження податку на прибуток у загальній сумі 79704,00 грн., в т.ч. за1 кв. 2011 року у сумі 79407,00 грн.; заниження податку на додану вартість на суму 131797,00 грн., в т.ч. за січень 2011 року - на суму 46717,00 грн., за квітень 2011 року - на суму 38363,00 грн., за березень 2011 року на суму 46717,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих податкових повідомлень-рішень від 05.04.2013 р. №0004182203, №0004172203 та №0004162203.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Нові комунікації" задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 05.04.2013 р. №0004182203, №0004172203 та №0004162203.

3. Судові витрати в сумі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні) присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Нові комунікації" (ідентифікаційний номер 34047881) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко